52.Вчення Будди про чотири благородні істини. Уявлення про нірвану.

Основні положення буддизму викладені в Чотирьох істинах шляхетних :

1. життя неминуче пов'язане зі стражданнями;

2. причиною страждання є жадоба чуттєвих насолод;

3. щоб уникнути страждань, треба звільнитися від цієї жадоби

4. і досягти повного заспокоєння — Ніббани (санскрит: Нірвани).

Хоча існує багато напрямів і шкіл буддизму, існують його головні філософські засади, що поділяють всі буддисти, Трилакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

1. Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.

2. Анатман, відсутність віри в індивідуальну "душу".

3. Дукха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі).Хоча буддизм не заперечуе існування божествених істот (вони згадуються в буддійських текстах), він не приписує їм повноважень творіння, спасіння або суду. Вважається, що вони, як і люди, мають певний вплив на події в світі. Деякі буддійські школи звертаються до них за допомогою ритуалів.Нірвана — центральна категорія таких релігій, як буддизм і джайнізм, означає стан позбавлення всіх пристрастей, бажань, почуттів та трактується як стан абсолютного щастя. За релігійними уявленнями буддистів і джайністів душа людини, позбавившись різного роду бажань, відсторонившись від зовнішнього світу, досягає вищого блаженства і зливається з Абсолютом, як «крапля в безмежному морі». Необхідною умовою досягнення нірвани є розрив безкінечного циклу народження і смерті — самсари. А це можна зробити, лише позбавившись всіх бажань.

53.Особливості ранньобуддійського вчення про божество, світ та людину.

Буддизм як філософська, етична, релігійно-культова си­стема спирається на брахманістську традицію, головними елементами якої є сансара (принцип перероджень), ідея відплати (карма), праведного шляху (дхарма).

Стрижнем буддійського віровчення є його анімістич­на концепція. Як відомо, в анімістичних побудовах усіх релігій основою є вчення про Бога і душу.

Розуміння Бога як безмежного буття, найвищого нача­ла, з якого все виходить і в яке все повертається, не набуло в теології раннього буддизму достатнього обґрунтування. Цим зумовлене твердження про «велике мовчання» Буд­ди, що дало привід навіть оголосити буддизм «атеїстич­ною релігією». Насправді це не так, оскільки буддизм не уникає віри у надприродне, має своє уявлення про Бога.

Недосконалість буддійського вчення про Бога компен­сується вченням про людину: всі його аспекти звернуті до людини, її особи, душі, присвячені її спасінню.

Буддизм запозичив брахманістичну концепцію без­смертя душі, що відбувається внаслідок переселення її з тіла однієї істоти в іншу. Але він істотно уточнив цю концепцію, стверджуючи, що душа складається з окре­мих дхарм, які після смерті людини не зникають, а лише втрачають місце в композиції, що існувала, бо ця компо­зиція теж зникає.

Буддійська інтерпретація перевтілення душ не відво­дить Богові ніякої ролі в цьому процесі. Перевтілення від­бувається за законами карми, і ніхто, навіть Будда, не може вплинути на нього. Виходячи із сансари, душа людини потрапляє у нірвану.

Нірвана — заспокоєння, згасання, стан, за якого, віруючий звіль­нений від відчуттів, уявлень, свідомості, пристрастей, страждань.

Своєрідно вирішує буддійське вчення проблему особи­стості. Особистість скута надприрод­ною Надособою — Божественним буттям. Людина при цьому – ніщо.

Ця концепція відрізняється від християнської, згідно з якою людина — творіння Боже. Вона наділена свобо­дою вибору і відповідальна перед Богом. Бог створив її подібною до себе. Спасіння її — не в розчиненні в Богові, а в прилученні до нього.

Особливі комбінації дхарм становлять п'ять частин душі:

1. чуттєве буття, фізіологічне існування людського ор­ганізму;

2. наслідки зіткнення людини з оточуючим світом;

3. вольові імпульси, породжені вимогами карми;

4. перехід діяльності душі у сферу моралі;

5. свідомість людини.

Сукупність скандх утворює душу людини — атман. Атман і є людиною, її «Я».