Контрольні питання

1. Які біологічні особливості м’ясної худоби використовуються в технології м’ясного скотарства?

2. Які технологічні цикли виділяють у спеціалізованому м’ясному скотарстві?

3. Охарактеризуйте формування цінових циклів у м’ясному скотарстві.

4. Назвіть і охарактеризуйте форми спеціалізації, які застосовуються у м’ясному скотарстві.

Тема 27 – Типи господарств і ферм з виробництва яловичини за технологією м’ясного скотарства

Мета заняття. Ознайомитись з типами господарств у галузі спеціалізованого м’ясного скотарства та опанувати особливості організації їх функціонування.

Зміст заняття. Організація і технологія м’ясного скотарства залежить від типу господарств, які бувають:

1) племінні заводи, племрепродуктори;

2) з повним циклом виробництва;

3) господарства – репродуктори;

4) спеціалізовані нетельні господарства;

5) відгодівельні підприємства (комплекси, майданчики);

6) спеціалізовані товарні м’ясні ферми.

1. Племзаводи, племрепродуктори – їх основна задача – удосконалення існуючих і виведення нових порід м’ясної худоби, а також вирощування племінного молодняку для інших господарств. Організація виробництва здійснюється за закінченим оборотом стада. Оптимальний розмір стада на племзаводах 1-1,5 тис. корів, у племрепродукторах (фермах) – 600-800 (40-45% від загального поголів’я). Вибракувана доросла худоба і надремонтний молодняк передається на відгодівлю у спеціалізовані відгодівельні підприємства.

2. Господарства з повним циклом виробництва ґрунтуються на використанні закінченого обороту стада. У них одержують приплід, вирощують його і відгодовують до реалізації на кормах власного виробництва за умов внутрішньогосподарської спеціалізації. Ефективне виробництво при організації маточних ферм на 600, 800, 1200, 1800 корів з телятами до відлучення. Питома вага маточного стада (корова + теля) – 50-55%. Щорічно має вироблятися 95-100 кг яловичини на 1 голову худоби. Слід мати ферму з вирощування ремонтних телиць і відгодівлі молодняку на м’ясо. Добре поєднується з вівчарством і зерновим виробництвом.

3. Господарства-репродуктори працюють за системою «корова-теля». У них займаються відтворенням, одержанням і вирощуванням телят до відлучення. Після чого молодняк реалізують іншим господарствам (нетельним і відгодівельним). Оптимальний розмір господарств 2-3 тис. корів, ферм – 400-800 корів. Розташовують, як правило, у зонах з достатніми пасовищними угіддями і розвиненим виробництвом зерна.

4. Спеціалізовані нетельні господарства закуплять теличок 6-8-міс. віку (після відлучення), вирощують їх до парувальноо віку, спаровують і реалізують іншим (товарним) господарствам при досягненні 6-7-місяців тільності. У них утримують 5-7 тис. телиць. Має бути достатньо пасовищ.

5. Відгодівельні підприємства (комплекси, ферми, майданчики) закупляють у репродукторних господарства бичків після відлучення, інтенсивно їх вирощують і відгодовують до реалізації на м’ясо. У них може бути 10-20 тис. голів худоби. Необхідна умова – стійка кормова база, повне забезпечення худоби кормами власного виробництва, застосування кормових добавок і преміксів. Перспективні - міжгосподарські підприємства, які організаційно і технологічно координують відтворення стада; вирощування і відгодівлю худоби, об’єднуючи їх у єдиний виробничий процес, що підвищує ефективність виробництва яловичини.

6. Спеціалізовані товарні м’ясні ферми створюються у господарствах різнопланової спеціалізації або фермерських (селянських) господарствах. Виробництво у них організовують із закінченим оборотом стада або за принципом господарств-репродукторів (одержувати телят і вирощувати їх до відлучення). Оптимальний розмір таких ферм визначається можливостями кормової бази і ефективністю поєднання з іншими галузями. Добре поєднуються з вівчарством, конярством, зерновим виробництвом.

Практика показує, що на теперішній час в Україні майже всі племінні господарства, товарні м’ясні ферми виробляють продукцію при закінченому обороті стада, тобто за повним циклом виробництва. Це деякою мірою стримує ефективний розвиток м’ясного скотарства. Передовий досвід доводить, що найвищої рентабельності галузі можна досягти за поглибленої спеціалізації виробництва. У господарствах-репродукторах створюються умови для максимального одержання телят і інтенсивного їх вирощування до відлучення. Нетельні спецгоспи зосереджують увагу на інтенсивному вирощуванні телиць і якнайранішому їх включенні у відтворення (спаровування у 15-16 міс. віці). Відгодівельні підприємства створюють оптимальні умови для досягнення м’ясним молодняком реалізаційної живої маси (550-600 кг) у 18-20 міс. віці ( крупних довгорослих порід) або 480-520 кг у 15-18 міс. (скороспілих).

Завдання 1. Вивчити характеристику різних типів господарств галузі м’ясного скотарства та скласти їх класифікацію за завершеністю виробничого процесу та виробничим напрямком.