4.2 Типологія конфліктних особистостей

Виділяють людей, які постійно знаходяться у конфлікті:

1. Постійні опоненти – це люди, які незадоволені існуючим положенням справ, методами управління, способами рішення проблем та іншим (негативні люди). Їх критика не завжди носить конструктивний характер, хоча їх критичний аналіз примушує керівника переглянути практику управління. Така людина завжди проти, для нього сам факт протистояння — задоволення. Протистояння доходить деколи до трагікомедії, коли негативіст через звичку рішуче виступає проти думки, корисної йому самому. Позитивними характеристиками існування у колективі негативних людей є аргументація дій, стимулювання активності мислення, ґрунтовне обміркування різного роду ідеї.

2. Люди, які критикують не ситуацію, результат або помилки, а якість особистості. При тривалому контакті з подібними людьми конфліктні ситуації неминучі. Їх не вдається обходити навіть найбільш урівноваженим людям. Розрізняють два типи таких опонентів:

- індивіди істероїдної спрямованості відрізняються безмежним егоцентризмом, жаданням підвищеної оцінки, нав'язливістю у спілкуванні, умінням втиратися у довіру, але не можуть підтримувати тривалі дружні контакти, працюють нижче своїх можливостей, фантазують та обманюють;

- індивіди невротичної спрямованості відрізняються внутрішньою конфліктністю, недовірливістю, напруженістю, відсутністю партнерської орієнтації та егоцентризмом. У звичному стані ці люди не конфліктні, але у багатьох з них виявляється авторитарна агресивність, що приводить до періодичних інцидентів.

Типологія швейцарського психіатра Юнга виділяє характеристики двох загальних і чотирьох спеціальних типів характеру. Залежно від психологічних особливостей індивіда щодо його інтересів до навколишнього світу він розділяє: екстраверсію та інтроверсію.

Екстраверсія — індивід зосереджує свої інтереси на зовнішньому світі, зовнішніх об'єктах, іноді унаслідок зменшення особової значущості. Таким особистостям властива імпульсна поведінка, активність у жестах, товариськість, виявлення ініціативи (іноді надмірне), соціальна адаптивність, відкритість їх у зовнішній світ [81, с. 47]. Екстраверт спочатку говорить, а вже потім думає; завжди поспішає виказати свою точку зору; вважає за краще знаходитися у центрі уваги; потребує постійного заохочення. Для екстравертивного типу не характерно самоспостереження, самоаналіз; важливим є звертання свідомості на зовнішній світ і діяльність у ньому, переважає рух від суб'єкта до об'єкту.

Інтроверсія — характеризується фіксацією уваги особистості на своїх власних інтересах, на власному внутрішньому світі. Такі особистості спілкуються не активно, досить ускладненою для них є соціальна адаптація [81, с. 47].

Інтроверт вважає за краще спочатку продумати те, що хоче сказати; уважний до того, що говорять інші, але коли висловлюється сам, не терпить, щоб його переривали; відчуває себе особливо комфортно, коли залишається наодинці з самим собою; після напруженого спілкування відчуває потребу у самотності і «самоперезарядженні».

Ці типи не завжди мають явний вираз, оскільки чистих психологічних типів не буває, як немає гарних і поганих, а є ті, що тільки розрізняються між собою.

У межах загальної установки, загального типу — екстравертного або інтровертного — проявляють себе спеціальні типи, що виступають як функціональні:

1. Розумовий тип — здатність людини залишатися незворушною і стриманою, не втрачати самоволодіння у складних ситуаціях. Людина розумового типу прагне залагоджувати суперечку, конфлікт не ради якогось блага, а перш за все заради істини. Для неї характерно рішучий прояв волі; досягнення об'єктивного підходу до фактів; покладання більше на логіку і наукові обґрунтування.

2. Емоційний тип вважає якнайкращим те рішення, яке бере до уваги відчуття інших людей; охоче і навіть із задоволенням надає послуги іншим, не хоче кого-небудь образити; віддає перевагу згоді, а тому прагне уникати конфліктів або згладжувати їх, якщо вони трапляються.

3. Сенсорний тип, орієнтований переважно на відчуття, віддає перевагу точним відповідям на точні питання і тому виду роботи, який приносить цілком відчутний результат; задоволений тим, що є, і не особливо прагне до удосконалень, нововведень; розуміє все буквально, легше сприймає деталі, ніж картину у цілому; відноситься до тих людей, які сповідають думку: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути».

4. Інтуїтивний тип — це нерідко розсіяна людина, що має звичай думати відразу про декілька речей; не позбавлена фантазії і сприймаюча майбутнє без страху, а більше з інтригуючим інтересом; не схильна вдаватися до конкретики, задовольняється загальними відповідями на поставлені питання.

Серед конфліктних особистостей визначають шість характерних типів:

1. Демонстративний. Для особистості даного типу характерно прагнення завжди бути у центрі уваги, користуватися успіхом і за для цього нерідко йде на конфлікт.

2. Ригідний (непоступливий, безкомпромісний, негнучкий, непластичний). Характеристика даного типу: честолюбство, завищена самооцінка, невміння і небажання враховувати думку оточуючих. Поведінка – груба і безцеремонна, гасло - "якщо факти не влаштовують, тим гірше для фактів".

3. Некерований. Поведінка - імпульсна, непродумана, не прогнозована і не передбачувана, а також зухвала та агресивна. Відсутній самоконтроль.

4. Надточний (винятково точний). Дуже скрупульозні, добросовісні працівники, які до всього підходять з позиції "завищених вимог". Люди надточного типу всіх принижують, піддають все різкій критиці; у них підвищена тривожність, підозрілість, вони дуже чутливі до оточення. Результат - невлаштованість особистого життя.

5. Безконфліктний (безвольний, "шестірка"). Характеристика: відсутність власних переконань, знаряддя, у руках сильних найчастіше має репутацію доброї і безпечної людини, від якої не чекають каверзи, інші думають, що "його вустами промовляє істина". Тому виступ такої людини як ініціатора конфлікту сприймається оточуючими однозначно позитивно.

6. Раціоналісти ("мислитель", цілеспрямовано конфліктний тип). Характеристика: економні люди, завжди готові до конфлікту. Послужливі, але коли крісло під керівником хитається – вони перша кандидатура проти нього, завжди скористаються ситуацією, коли надається реальна можливість досягнення особистих цілей за допомогою конфлікту [81, с. 161]. Характеристика визначених типів представлена у таблиці 4.3.

Таблиця 4.3 - Типологія конфліктних особистостей

Тип конф-ліктної особи-стості	Характерні особливості
	Стереотипи поведінки	Адаптивні можливості
1	2	3
Ригід-ний	Має завищену самооцінку; підозрілий; потребує постійного підтвердження своєї значущості; некри-тичний до власної поведінки; насилу приймає відмінну від своєї думку. Шанування з боку оточуючих сприймає як належне.	Має низький адаптивний потенціал; прямолінійний; недостатньо-чутливий до думки оточуючих; не враховує змін у ситуаціях та обставинах; надмірно чутливий до несправедливості (реальної або уявної).

Продовження таблиці 4.3

1	2	3
Некерований	Імпульсний, не передбачуваний; поводиться зухвало, агресивний; має завищену самооцінку; володіє високим рівнем зазіхань; у невдачах і неприємностях звинувачує інших, несамокритичний; вимагає підтвердження власних переваг	Недостатній самоконтроль; невміло планує власну діяльність; слабо враховує минулий досвід; не визнає загальноприйнятих норм; не схильний співвідносити власні вчинки з метою та обставинами.
Демонс-тратив-ний	Часто стає джерелом конфлікту, але не вважає себе таким; прагне бути у центрі уваги, любить добре виглядати в очах інших; відношення до людей визначається тим, яке ставлення їх до нього; упивається своїми стражданнями і стійкістю у конфліктах; уникає важкої праці; нераціональний, схильний до емоцій; планує власну діяльність ситуативно і не повністю втілює плани у життя.	Володіє адаптивними здібностями до ситуативного пристосування; у конфліктних ситуаціях відчуває себе добре (особливо у поверхневих зіткненнях).
Над-точний	Скрупульозний у роботі; надмірно сприйнятливий до деталей; надає зайве значення зауваженням; сильно переживає за власні прорахунки і невдачі аж до психосоматичних розладів; вимогливий до себе та оточуючих; образливий; людині даного типу властива підвищена тривожність.	Образливий і прискіпливий; неадекватний в оцінці взаємосто-сунків; ззовні стриманий, емоційно-бідний; погано відчуває реальні взаємостосунки у групі.
Безконф-ліктний	Нестійкий в оцінках і думках; непослідовний у поведінці; надмірно спрямований на компроміс; недостатньо розвинені вольові якості; поверхневий в оцінці вчинків - як власних, так й оточуючих; орієнтується на хвилинний успіх у ситуаціях.	Легко піддається навіюванню; властива внутрішня суперечність; з ситуації витягує хвилинний успіх; недостатньо розвинена прогностичність; залежить від думки оточуючих, особливо лідерів.
Раціоналісти	Конфлікт — це засіб досягнення цілей; схильний до маніпуляцій у взаємостосунках; володіє технікою спілкування у суперечці; частіше виступає активною стороною у конфліктах.	У конфлікті діє сплановано, прораховує можливі варіанти, уміє оцінити позиції.

Виділяють також додаткові типи конфліктних особистостей:

- „Склочник” ("детонатор", "провокатор") — для нього конфлікт є можливістю виставити протидіючі сторони у негативному світлі.

- „Агресор” — конфлікт для нього є найбільш відповідним способом вирішення своїх протиріч і досягнення власних цілей. Ця особа спілкується з людьми, що її слухають, звикла до того, що її бояться і поступаються, якщо вона гнівається. Завжди реагує із злістю та агресією на будь-яку протидію; дуже важко, з небажанням визнає свою неправоту.

- „Стара діва” ("комплекс Наполеона") — це, як правило, людина, що має помітний фізичний недолік (наприклад, низький зріст, незвичайний колір волосся та інше); відрізняється надмірною образливістю, схильністю агресивно реагувати навіть на незначні непорозуміння і суперечності, високою тривожністю і недовірливістю.

- „Дратівливий” — відрізняється запальністю або агресивністю, що пов'язано з ослабленою нервовою системою, перевтомою й т. інше. У конфліктах легко "спалахує", плаче, скаржиться [68, с. 83].

К. Хорні виділяє наступні типи конфліктних особистостей:

- стійкий;

- усунений;

- деструктивний.

Д. Скотт, ототожнюючи поняття "конфліктна" і "важка" людина, виділяє наступні типи особистості:

1. “Агресивісти” — люди, які говорять колючості, задирають інших і “спалахує”, якщо їх не слухають.

2. “Скаржники” — особи, які завжди на що-небудь нарікають. Самі ж нічого не роблять для вирішення проблеми, оскільки вважають себе не здатними ні на що або не хочуть ні про що думати.

3. “Надпоступливі” — люди, які завжди говорять "так", з будь-якого приводу обіцяють підтримку, але нерідко їх слова розходяться із справою, вони не виправдовують покладених на них надій.

4. „Вічні песимісти” — особи, які завжди і в усьому передбачають невдачі.

5. „Всезнайки” — особи, які рахують себе вище за інших. Їх уявна перевага доповнюється усвідомленням власної важливості.

6. „Нерішучі” або „стопори” — люди, які не можуть ухвалити рішення через страх помилитися.

7. „Максималісти” - люди, які хочуть чогось прямо зараз, хоча у цьому немає особливої необхідності.

8. „Безневинні брехуни” — люди, які "замітають сліди", багато обманюють так, що неможливо зрозуміти, у що вірити, а у що ні.

9. „Помилкові альтруїсти” - особи, які роблять добро, але у глибині душі жалкують про це [68, с. 84].

На думку англійського дослідника Роберта Брамсона, щоб забезпечити у підрозділі сприятливий психологічний клімат, потрібно докладати головних зусиль лише до десятої частини персоналу — важких суб'єктів. Інші 9/10 самі прагнуть до упорядкованості. Серед "важких" Брамсон виділяє п'ять типів порушників спокою:

1. Агресивні. Поділяються на три підтипи: "танки", "снайпери" та "підривники". "Танки" абсолютно впевнені у тому, що їх поради є найкомпетентнішими. Єдине, чого вони не люблять — агресивних реакцій з боку тих, з ким вони спілкуються. Щоб домогтися у суперечці з "танками" яких-небудь успіхів, треба дати їм можливість "випустити пару", і тоді во­ни нерідко стають навіть ручними. "Снайпери" стріляють у людей різними уїдливостями й гостротами і тим самим вносять розлад у колективні дії персоналу. Найефективніший прийом впливу на них — вимагати докладного пояснення, що він розуміє під тією чи іншою своєю гостротою. Але при цьому "снайпер" не повинний втрачати свого обличчя, інакше він "вибухає" чи затаюється "з каменем за пазухою". "Підривники" — типи, які нападають на опонентів з лайкою, при цьому так артистично виходять із себе, що в оточуючих створюється враження, ніби-то їх сильно образили. Їм потрібно дати виплеснути із себе емоції, що нагромадилися.

2. Скаржники. Ці типи так барвисто описують свої "лиха", що у слухача нерідко складається думка на їх користь. Найкраще, що можна зробити у таких випадках, це перефразувати скарги своїми словами, давши зрозуміти, що їх переживання помічено.

3. Нерішучі. Люди подібного типу роблять так багато спроб перед тим як що-небудь зробити, що викликають роздратування у оточуючих. Нерішучі тримаються осторонь тих, хто на них тисне. Нав'язані їм розпорядження вони виконують без ентузіазму.

4. Безвідповідальні. Якоюсь мірою це є тривожні особистості, проте тривоги породжують у них не бажання уникнення конфлікту, а агресію. Якщо вони відчують у ставленні до себе теплоту, їх поведінка сама собою увійде в певні межі.

5. Усезнайки. Вони є цінними працівниками, але поводяться так зухвало, що викликають в оточуючих почуття неповноцінності. Варто пам'ятати, що вони рідко погоджуються на те, щоб визнати свої помилки [11, с. 183-184].