Додаток а

П редмет конфліктології як науки
Об’єктивні характеристики конфлікту		Суб’єктивні характеристики конфлікту
Склад учасників конфлікту		Мотивація та цілепокладання учасників конфліктної ситуації
Зовнішні ознаки конфліктних ситуацій		Усвідомлення конфліктної ситуації та своєї ролі у ній
Поведінка учасників конфлікту		Психологічний стан учасників конфлікту
Способи попередження конфліктів та управління ними		Кінцевий вплив конфлікту на психіку учасників
Вплив конфліктів на суспільство та соціальні групи

Рисунок А.1 - Предмет конфліктології як науки

Додаток б

Таблиця Б.1 - Історичний огляд внеску вчених у розвиток науки «Конфліктологія»

Учений, роки життя	Погляд на проблему конфлікту, внесок у розвиток науки «Конфліктологія»
1	2
Конфуцій (VI в. до н.е.)	Злість і зарозумілість, а з ними і конфлікти, породжують, у першу чергу, нерівність і несхожість людей. Потрібно платити за зло по справедливості, а за добро — добром.
Анаксимандр (близько 610-547 рр. до н.е.)	Речі виникають з постійного руху "апейрону" — єдиного матеріального початку, який приводить до відокремлення з нього протилежностей, а це означає, що воно конфліктне [81, с.23].
Геракліт (близько 530-470 рр. до н.е.)	У світі все народжується як результат ворожнечі і розбрату, а війна — батько і цар всього. Перша спроба дати позитивне трактування боротьбі у процесі суспільного розвитку за допомогою проблемності і конфліктності [81, с. 24].
Платон (біля 428-348 рр. до н.е.)	Не виключав схильність людини до ворожнечі, ненависті і насильства.
Арістотель (5-4 ст. до н.е.)	Джерело розбратів (конфліктів) полягає у нерівності людей щодо володіння майном та отриманням почестей, а також у нахабстві, страху, зневазі, підступах, відмінностях як характерів, надмірному піднесенні одних і приниженні інших.
Епікур (341—270 до н.е.)	Негативні наслідки зіткнень примусять колись людей жити у стані миру.
Аквінській Х. (1225-1274 рр.)	Війни допустимі у житті суспільства, тобто конфлікти є об'єктивною реальністю [81, 224].
Макіавеллі Н. (1469—1527 рр.)	Бачив у конфлікті не тільки руйнівну, але і творчу функцію. Щоб зменшити негативну роль конфлікту, потрібно уміти правильно впливати на нього. Виконувати цю місію покликана держава.
Роттердамській Е. (1469-1536рр.)	Указував на наявність власної логіки конфлікту, який, розпочавшись, втягує в орбіту свого впливу нові і нові сили: “Війна солодка для тих, хто її не знає” [81, с. 24].
Бекон Ф. (1561-1626 рр.)	Піддав ґрунтовному теоретичному аналізу систему причин соціальних конфліктів усередині країни (Англії).
Сміт А.(1723—1790 рр.)	В основі конфлікту лежать розподіл суспільства на класи (капіталісти, землевласники, наймані робітники) та економічне суперництво. Протиборство між класами А. Сміт розглядав як джерело поступального розвитку суспільства, а соціальний конфлікт, як певне благо людства.
Мор Т., Роттердамській Е., Бекон Ф.	Ратували за мир і добру згоду між людьми, визнаючи їх за вирішальний чинник розвитку суспільства, тобто наділяли конфлікт тільки негативними ознаками.

Продовження таблиці Б.1

1	2
Локк Дж., Гоббс Т.	Природний стан суспільних зв'язків — це «війна всіх проти всіх», в якій люди виступають як вороги або партнери.
Кант І. (1724-1804 рр.)	Стан миру між людьми, які живуть по сусідству, не є природним станом, природним є стан війни або загрози, тобто проблемності і конфліктності у системі геополітичних процесів [81, с. 24].
Гегель Г. (1770-1831 рр.)	Основна причина конфліктів криється у соціальній поляризації — між нагромадженим багатством, з одного боку, і вимушеним працювати народом — з іншого [81, с. 24].
Клаузевіц К. (1780—1831 рр.)	Війна є продовження політики іншими засобами.
ДарвінЧ. (1809-1902 рр.)	Розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто в умовах постійного конфлікту [81, с.24].
Маркс К. (1818-1883 рр.)	Визнає соціальні конфлікти, колізії, антагонізми як можливі, а в умовах класової боротьби — і як неминучі явища суспільного буття. Можна створити умови для ліквідації антагоністичних відносин як бази соціальних конфліктів і, отже, побудувати безконфліктне суспільство.
Гумпловіч Л. (1838-1909 рр.)	Соціальне життя — це групова взаємодія. Основні положення його теорії наступні: • конфлікти — суть історичного процесу, вони вічні, змінюються лише їх форми; • конфлікти сприяють єдності суспільства; • диференціація суспільства на пануючих і підлеглих — явище вічне [81, с. 24-25].
Ратценхофер Г. (1842-1904 рр.)	Виводить теорію конфліктності суспільних відносин. Вивчив боротьбу за існування [81, с. 25].
Самнер В. (1840-1910 рр.)	Основним соціальним конфліктом у суспільстві вважав "конфлікт інтересів"; поклав початок системному вивченню норм соціальної поведінки, внутрішньогрупових і міжгрупових відносин [81, с. 25].
Парето В. (1848-1923 рр.), Мось-ка Г. (1858-1941 рр.), Сорель Ж. (1847-1922 рр.), Оппенгеймер Ф. (1869-1943 рр.), Бентлі А.	Звернули увагу на необхідність вивчення конфліктів і змін, а не тільки згоди і стабільності у суспільному житті. В. Парето створив свою теорію еліти і наголосив на подвійності психології людини [81, с. 26].
Лавров П., Міхайловський М.	Наголошували на необхідності запобігати виникненню антагоністичного конфлікту між особою і суспільством.

Продовження таблиці Б.1

1	2
Струве П.Б., Туган-Барановсь- кій М.І.	Великомасштабний соціальний конфлікт розглядається як неодмінна умова вирішення соціальних протиріч і приведення суспільства у новий якісний стан.
Спенсер Г.	Вважав стан протиборства, конфлікту універсальним, убачав у них загальний закон суспільного розвитку, який забезпечує рівновагу не тільки у межах окремо взятого суспільства, але також між всім соціумом та його природним оточенням.
Дюркгейм Е.	Конфлікт, якщо він вирішується ефективно і мирно, виконує двояку роль — виступає симптомом соціальних проблем та є одночасно засобом відновлення соціальної рівноваги.
Зіммель Г.	Конфлікт, хоча є однією з форм розбіжності, у той же час виступає інтегруючою силою, яка об'єднує протиборчі сторони, сприяє стабілізації суспільства, укріплює конкретні організації. Запропонував науковий термін “Соціологія конфлікту” [81, с. 25].
Фрейд З. (1856-1939 рр.)	Створив одну з перших концепцій конфліктології — теорію психоаналізу [81, с. 28]. Запропонував ідею розчленовування особистості на три інстанції, тобто ступені, ланки — «Воно», «Я» і «Над-Я».
Юнг К.-Г. (1875-1961 рр.)	Розробив концепцію про існування колективного несвідомого, запропонував типологію характерів особи враховуючи, з одного боку, загальну переважаючу спрямованість особи на зовнішній або внутрішній світ (екстраверт та інтроверт), а з іншого — виділення домінуючої у даної особи психічної функції (мислення, емоції, відчуття та інтуїцію). Розрізнялися відповідно розумовий, емоційний, сенсорний та інтуїтивний типи характеру.
Берн Е. (1902-1970 рр.)	Створив теорію трансактного аналізу: структура особи об'єднує у собі три компоненти (стани): "дитина" (джерело спонтанних емоцій, прагнень і переживань), "родич" (характерний потяг до стереотипів, забобон, повчання) і "дорослий" (раціональні і ситуативні відношення до життя). У процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізується непересічна трансакція, спостерігаються безконфліктні відносини. Якщо виникає звична трансакція, процес спілкування підіймається і може виникнути конфлікт [81, с. 28].

Продовження таблиці Б.1

1	2
Дарендорф Р.	Узагальнив теорію "конфліктної моделі суспільства", діалектичну теорію конфлікту, прагнув визначити і показати загальні для всіх суспільних систем причини конфліктів, а також вказати шляхи оптимізації конфліктного процесу. Він виділив не тільки негативні сторони конфлікту, а й позитивні. Конфлікт може бути джерелом інновацій, соціальних змін.
Козер Л.	Дав своє визначення конфлікту. Він довів, що не існує соціальних груп без конфліктних відносин і що конфлікти мають негативне і позитивне значення для функціонування суспільних систем та їх змін. Він стверджував, що велика кількість незалежних один від одного конфліктів, є кращою для суспільства.
Турений А.	Конфлікт існує на рівні соціальної і культурної організації, тобто певним чином встановленого порядку. Конфлікт не означає ні суперечності, ні бунту, а є соціальною формою самовиробництва суспільства; конфлікт не пов'язаний з якою-небудь однією сферою соціальної дійсності, він всюди і повинен признаватися у всіх областях суспільного життя.
Боулдінг К	Конфлікти усюдисущі, прагнення до постійної ворожнечі і боротьби з собі подібними непереборно, ескалація насильства лежить у самій природі людини. Разом з тим конфлікти виникають і розвиваються по загальних зразках, виявляються через єдині елементи, які не можна відокремити від соціальних умов, їх можна попередити і подолати. Основу «соціальної терапії» по «зняттю», запобіганню конфліктам складають три моменти: розуміння причин протиборств, що виникли; розумний вибір узгоджених способів їх усунення; етичне вдосконалення людей.
Дружініна В.В., Конторова Д.С. і Конторова М.Д.	Конфлікти різного масштабу, значущості і властивості неминучі; вони — стимул і гальмо прогресу, добро і зло одночасне.
Дмітрієв А.В., Кудрявцев В.Н.	Розглядають природу, причини, суб'єкти, об'єкти і найпоширеніші види конфліктів у рамках, обмежених переважно юридичною конфліктологію.