Книги / Актуальні_проблеми_теорії_і_практики

У нашому дослідженні розглядається структура компетентності						(залучення, повчання, заклик, затвердження) експліцитно вказують на
майбутніх філологів у письмовому двосторонньому перекладі в аграрній						апелятивність текстів релігійного дискурсу, тобто превалювання функції
галузі, тому	повинні бути	враховані особливості перекладу			цієї галузі.	звернення до адресатів з метою досягнення перлокутивного ефекту та
С. Амеліна переклад текстів аграрного спрямування відносить до підвиду						водночас на необхідність збереження даної функції у перекладі.
технічного перекладу. На думку авторів, він має основні риси науково-						Утім, вітчизняні дослідники релігійного дискурсу акцентують й інші
технічного стилю, але водночас відрізняється своїми особливостями, які						функції, які знаходять своє відображення у перекладі. Так, Ю.О.Чернишова
властиві лише цьому підвиду перекладу. Аграрним текстам притаманні певні						виділяє репрезентативну функцію в якості пріоритетної для релігійного
спільні загальні характеристики, які відзначаються і в оригіналі, і в						дискурсу, оскільки вона становить функцію відображення навколишньої
перекладеному тексті. Більшою мірою це стосується інформативності,						дійсності та релігійних смислів, тобто концептуалізації релігійної картини
наявності спеціальних термінів у тексті. Мовна специфіка текстів цього						світу мовними засобами. На друге місце за ступенем ранжування авторка
стилю, як відзначають науковці, нерідко має суттєві відмінності оригіналу						ставить комунікативну функцію дискурсу як функцію спілкування і передачі
від перекладу. Специфіка їх редагування зумовлена не лише наявністю						інформації між членами релігійної спільноти [41, с. 65].
мовних особливостей, що притаманні даному стилю в двох мовах. На						Російська дослідниця релігійного дискурсу Є.В.Бобирєва об’єднує всі
переклад впливають також співвідношення мовних особливостей між собою,						функції релігійного дискурсу у два великі класи: загальні і часткові. Серед
збіг стилістичних характеристик конкретного типу матеріалів в мовах,						загальних функцій дослідниця наводить репрезентативну, комунікативну,
насиченість професійним сленгом, розмовними словами тощо [9, с. 122-123].						апелятивну, експресивну (емотивну), фатичну та інформативну функції.
М. Штогрин впевнений, що хоч знання іноземної мови і є основною						Часткові функції охоплюють три групи: ті, що регулюють базові принципи
передумовою технічного перекладу, воно не гарантує адекватності перекладу						існування соціуму в цілому (зокрема, функція інтерпретації дійсності,
і його відповідності тексту-джерелу [214, с. 135]. Не можна також не						функція розповсюдження інформації); функції, які регулюють відношення
погодитися з твердженням Н. Суханової, що викладачі іноземних мов						між членами соціуму (функція релігійної диференціації, функція релігійної
немовних ВНЗ відчувають гостру потребу в методиках навчання професійно						солідарності); функції, що регулюють внутрішнє світосприйняття
орієнтованого перекладу взагалі та письмового перекладу науково-технічних						конкретного індивіда [3, с. 164].
текстів зокрема [186]. Отже, мові технічних перекладів притаманний певний						Ми дотримуємося функціональної класифікації типів тексту К.Райс,
стиль у використанні лексичних і граматичних засобів, інформативність,						відповідно до якої релігійні тексти як частина релігійного дискурсу мають
логічність і об’єктивність викладу матеріалу перекладу, насиченість						пріоритетну апелятивну функцію, яка і повинна зберігатись у перекладі [49,
професійним сленгом, точність формулювань, що необхідно враховувати в						S. 82-85]. Дане твердження повною мірою стосується і теологічних текстів у
процесі підготовки майбутніх фахівців до професійно орієнтованого						середовищі теологічного дискурсу, який утворює гіпонім релігійного
перекладу.						дискурсу.
На підґрунті вивчення та аналізу наукової літератури визначена						Принципи організації теологічного дискурсу (чинник 3) вербалізуються
структура	компетентності	майбутніх	філологів	у	письмовому	у наборі мовних засобів для оптимального упливу на реципієнтів теологічних
		432				41

текстів, який необхідно адекватно відтворити у перекладацькому продукті. Так, у дисертаційному дослідженні Ю.В.Романченко, присвяченому лінгвопрагматиці німецькомовного теологічного дискурсу, наведені два протилежних типи ТД: популярно-теологічний та теоретико-теологічний дискурси [34]. Даний розподіл ґрунтується на особливостях референтної структури релігійного дискурсу, до складників якої належать, зокрема, суб’єкти і агенти релігії, тобто «професіонали» і «дилетанти» релігійної комунікації [3, с. 164].

Таким чином, популярно-теологічний дискурс включає тексти, створені представниками Церкви, і призначені для широкого загалу віруючих, прихильників певної релігійної конфесії. До таких текстів належать, як правило, сучасні релігійні тексти дидактичного та емоційно-фатичного характеру, наприклад, календар віруючого, цитатник, молитовник, збірка псалмів, а також релігійні медійні тексти інформаційно-публіцистичного характеру, створені конфесійними журналістами. Медійні тексти можуть бути як аудіотекстами (виступи по радіо), так і аудіовізуальними релігійними сюжетами на телебаченні та у мережі Інтернет. У функціональностилістичному плані такі тексти наближаються до релігійнопроповідницького стилю [35, с. 7].

Зі свого боку, теоретико-теологічний дискурс містить наукові богословські праці, що за жанровими ознаками належать до жанрової групи фундаментальних теологічних текстів. З погляду стилістики тексти теоретико-теологічного дискурсу знаходяться на перетині між релігійнопроповідницьким і науковим стилями [35, с. 8].

У цілому погоджуючись із наведеною класифікацією теологічного дискурсу за принципом комунікації між суб’єктом і агентами релігії (у випадку популярно-теологічного дискурсу), та між двома суб’єктами релігії (у випадку теоретико-теологічного дискурсу), зазначимо, що деякі жанрові групи включають специфічні жанри текстів теологічного дискурсу, які не

42

компетентності. Блок «загально-професійні компетентності» включає знання, уміння, досвід, цінності та ставлення безпосередньо до галузі, або виду (усного, письмового, напрямку з рідної мови на іноземну чи з іноземної на рідну) перекладу. До цього блоку Я. Бялківська відносить лінгвістичну

(мовна, двомовна), екстралінгвістичну, інформаційно-технологічну, перекладознавчу та особистісну компетентності. Що стосується професійно-профільованих компетентностей студентів і випускників перекладацьких факультетів, то вони, на думку автора, диференціюються за відповідними параметрами, а їх відмінності простежуються при письмовому й усному перекладах [28, с. 111-112]. Погоджуємося з автором, що різні види перекладу передбачають оволодіння різними компетентностями.

Так, Т. Пасічник у своєму дослідженні доводить, що писемний переклад є двомовною комунікацією, що передбачає сформованість у перекладача мовної та мовленнєвої компетенції як в іноземній мові

(упродовж вивчення практичних і теоретичних курсів з іноземної мови), так і в рідній (на заняттях із української мови). Автор робить висновок, що «мовна компетенція письмового перекладача включає всі аспекти володіння іноземною та рідною мовами, характерні для будь-якого носія мови, а саме знання систем та норм мов, знання та навички використання лексичних та граматичних одиниць контактуючих мов для побудови мовленнєвих висловлювань, вміння контролювати організацію змісту, навички перцепції та продукції символів, з яких складаються письмові тексти, вміння користуватися словниками, вміння розуміти двозначність (омоніми, синтаксичні двозначності тощо)» [158, с. 67]. Науковець доводить, що мовна,

мовленнєва та лінгвіосоціокультурна складові складають комунікативну компетенцію перекладача, підґрунтя якої сприяє формуванню загальної перекладацької компетентності майбутніх фахівців. Т. Пасічник стверджує, що вона є комплексною компетенцією і складається з базової перекладацької компетенції, на основі якої формується усна і писемна перекладацькі компетенції [158, с. 68].

431

складу особистісної компетенції доцільно включити психофізіологічний компонент (когнітивні, психомоторні та поведінкові механізми – пам’ять, увагу, психологічну стійкість, критичне ставлення тощо), морально-етичну субкомпетенцію (почуття відповідальності за якість власної праці; об’єктивність та надійність; скромність, увічливість, дотримання конфіденційності), субкомпетенцію самовдосконалення (готовність та потребу у постійній самоосвіті та розвитку), а також фахово-соціальну субкомпетенцію (прийоми та норми спілкування у професійному середовищі, уміння пропонувати свої послуги на ринку праці, укладати договори на виконання перекладу, співпрацювати з фахівцями відповідної галузі тощо). Стратегічна компетенція розглядається Л. Черноватим як надкомпетенція, інтегроване уміння перекладати, що ґрунтується на координації решти компетенцій у процесі здійснення перекладацької діяльності [202, с. 85].

Отже, в результаті аналізу досліджень різних науковців (М. Волчанська, В. Комісаров, М. Медетова, Л. Хорунжа, Л. Черноватий, М. Штогрин та ін.) можна зробити висновок, що у науковому світі не існує єдиної думки щодо структури перекладацької компетентності майбутніх фахівців. До складових досліджуваного феномену вчені найчастіше відносять такі компетентності: мовні, мовленнєві, соціокультурні (або комунікативні, що інтегрує в собі ці субкомпетентності); текстові, або текстотвірні; предметні, або фахові; технічно-технологічні (технічні, інструментальні).

Відмінну від попередніх авторів структуру перекладацької компетентності пропонує Я. Бялківська. Дослідниця розглядає компетентність майбутніх перекладачів у вигляді комплексу із ключових,

загально-професійних та професійно-профільованих складових

компетентностей. Ключові компетентності визначаються, на думку автора, як здатність до переносу багатофункціонального комплексу знань, умінь та ставлень, що необхідні для особистісної реалізації, розвитку, соціальної інтеграції та працевлаштування. Даний блок об’єднує комунікативну,

інформаційно-комунікаційну, міжособистісну, міжкультурну та соціальну

430

можна однозначно віднести до ТТД або ПТД – вони займатимуть проміжну позицію.

Так, катехитичні (віроповчальні) тексти можуть міститись у побутоворелігійних календарях віруючих, або бути включеними до богословського тексту наукового характеру. Етичні тексти, з одного боку, можуть складати самодостатню богословську працю, що за змістовими і формальними ознаками наближається до фундаментальних текстів, а, з іншого боку, можуть мати дидактично-розважальний характер, будучи призначеними для певної цільової групи: дітей або підлітків.

Спираючись на розвідки польських учених, Ю.В.Романченко формулює мету теологічного дискурсу як переконання реципієнта у істинності християнського вчення через роздуми про Бога і тлумачення Святого Письма [35, с. 5]. Отже, можна зробити висновок, що апелятивність стає основною функцією і вторинною перекладацькою домінантою для текстів теологічного дискурсу в межах релігійної комунікації.

Серед інших функцій інституціонального, в тому числі теологічного дискурсу, зарубіжні дослідники називають перформативну, нормативну, презентаційну, парольну, сакральну, когнітивну, аргументативну, комунікативну, просвітницько-повчальну, регулятивну та інтегративну [2, с. 142-147]. На нашу думку, згадані функції можна підпорядкувати різним жанрам теологічних текстів (чинник 4), де вони складатимуть вторинну перекладацьку домінанту, тобто ті функціональні ознаки тексту мовного і позамовного характеру, які необхідно зберегти у перекладі поряд із первинною перекладацькою домінантою – персуазивністю.

Коротко проілюструємо деякі із названих чинників, які впливають на вибір і застосування певних перекладацьких стратегій та прийомів перекладу теологічного тексту, а також стимулюють пошук оптимальних перекладацьких рішень з боку перекладача.

Відповідно до принципу мовної стратифікації саме лексичний рівень мови формує смисловий «каркас» будь-якого тексту, і водночас зумовлює

43

низку перекладацьких проблем, пов’язаних, зокрема, із передачею безеквівалентних лексичних одиниць (реалій), власних назв (онімів), ідіоматичних виразів, стилістичних засобів образності та наочності (епітетів, синонімічних рядів, метафор), стилістично диференційованої лексики (архаїзмів, історизмів) у мові перекладу.

Названі лексичні труднощі перекладу повною мірою стосуються і теологічних текстів, хоча в даному випадку на перший план ми висуваємо необхідність адекватного відтворення термінологічних одиниць фахової мови теології, які належать до християнсько-богословської терміносистеми (термін Л.А.Закреницької) [21, с. 1].

Слідом за І.С.Квитко ми розуміємо термін як «слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання, які вступають у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами й утворюють разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю» [24, с. 21]. З лінгвістичного погляду сукупність термінів утворює шар спеціальної лексики – основу фахової мови, яка використовується для інституціональних потреб спілкування у межах певної галузі науки або дискурсу.

Ми цілком погоджуємося із думкою Т.Р.Кияка, який вважає, що для кожної термінологічної одиниці існує визначена точка координат як у загальнонаціональній мові у цілому, так і у фаховій мові (субмові) зокрема

[16, с. 11].

Тому можна говорити про термінологію теології як науки про Бога і Божественне Одкровення. Утім, сучасні термінознавці розрізняють поняття «термінології» та «терміносистеми», спираючись на їх формування за принципом «стихійність – свідомість». Так, В.М.Лейчик уважає термінологію у розумінні сукупності термінологічних одиниць фахової мови стихійно сформованим, неупорядкованим та не кодифікованим середовищем

44

Варта уваги і думка Т. Комарницької, що в майбутнього фахівця з іноземних мов повинні бути сформовані такі види компетенцій, як особистісна, яка передбачає усвідомлення значущості ролі наставника, соціальна (здатність затверджувати статус свого предмета в освітній концепції України), спеціальна, яка, у свою чергу, на думку дослідниці, диференціюється на мовну (досконале володіння мовою) і філологічну (володіння найсучаснішими теоретичними знаннями з культурології) компетенції та дидактико-методична, до якої належить володіння сучасними принципами комунікативної дидактики [79].

Л. Черноватий у складі фахової компетентності перекладача виокремлює п’ять компетенцій: білінгвальну, екстралінгвістичну, перекладацьку, особистісну та стратегічну. Білінгвальна компетенція

включає мовну (тобто знання двох мов, у тому числі, у контрастивному плані), а також мовленнєву (володіння ними у тих видах мовленнєвої діяльності, які задіяні у перекладі) субкомпетенції. Кожна з перерахованих субкомпетенцій, на думку автора, може також поділятися на відповідні складові. Екстралінгвістична компетенція включає усі знання, що виходять за межі лінгвістичних та перекладознавчих, тобто сюди належать будь-які фонові (енциклопедичні, тематичні, соціобікультурні тощо) і предметні (інформація щодо поняттєвого складу певної галузі людської діяльності та міжпоняттєвих зв’язках) знання. Перекладацька компетенція включає знання загальних принципів перекладу, а також навички й уміння його здійснення – як базові (тобто необхідні перекладачу для здійснення усіх видів перекладу), так і ті, яких потребують лише один або кількох видів перекладу текстів відповідних стилю та жанру. До перекладацької компетенції доцільно, на думку автора, також включити ті субкомпетенції, що мають безпосереднє відношення до процесу перекладу, тобто інструментальну (використання документальних та технологічних ресурсів, що причетні до роботи перекладача) та дослідницьку або пошукову (здатність швидко віднайти інформацію, що необхідна для розв’язання перекладацьких завдань). До

429

3)	мовну компетенцію (знання мовного матеріалу, вміння долати мовні	одиниць загальнонаціональної (природної) мови. На противагу термінології,
труднощі при перекладі);		терміносистема, за словами автора, становить «знакову модель конкретної
4)	мовленнєву компетенцію (особливе «перекладацьке» володіння	теорії спеціальної галузі знань», <…> «організовану систему термінів із
мовами перекладу та оригіналу як на рецептивному, так і на продуктивному		зафіксованими відношеннями між ними» [29, с. 129]. Отже, ми включаємо
рівні);		термінологію теології як науки і частини теологічного дискурсу до загальної
5)	семантичну компетенцію (глибоке розуміння тексту; вміння	християнсько-богословської терміносистеми, яка, на нашу думку, охоплює
«побачити» та передати імпліцитну складову тексту оригіналу; володіння		термінологію усіх фахових мов релігійного дискурсу (зокрема, сакральної).
фоновими знаннями позамовної предметної галузі);		Для того, щоб проаналізувати перекладацькі особливості відтворення
6) текстотвірну компетенцію (вміння правильно визначити тип тексту		термінологічних одиниць німецькомовної християнсько-богословської
оригіналу, його структуру й складові елементи, володіти алгоритмом		терміносистеми в українській мові, необхідно визначити ознаки релігійного
переходу – перекладацькими стратегіями та прийомами – від тексту		терміну, які повинні бути збереженими у перекладі. В цьому плані певний
оригіналу до тексту перекладу зі збереженням типологічних ознак);		інтерес для нашого дослідження представляє розвідка Є.Г.Жерновея,
7)	інтерпретаційну компетенцію (здатність до «перекладацької»	присвячена сакрально-тематичній класифікації релігійних термінологічних
інтерпретації вихідного тексту, тобто бачення його очима носія іншої мови,		одиниць [20, с. 500-505].
культури);		На підставі методу аналізу словникових дефініцій автор виділяє кілька
8)	міжкультурну компетенцію (знання з країнознавства – культура,	сакрально-тематичних груп релігійних термінологічних одиниць (РТО),
традиції; соціокультурні дані; володіння, розуміння та вміння передати		серед яких, зокрема, теологічні, літургійні, католицькі, канонічно-правові
мовою перекладу реалії, що пов’язані з життям та побутом країни, мова якої		терміни. Спільним для усіх згаданих груп виступає наявність релігійної
задіяна у перекладі) [42, с. 27-28].		семантики, приналежність до певної фахової мови (стилю), про що свідчить
У процесі лінгвістичної підготовки перекладача до професійно		позначка у словниковій статті: teol. – для теологічних термінів; liturg. – для
значимих, на думку Л. Хорунжи, варто віднести такі компетенції:		літургійних термінів; cath. – для термінологічних одиниць католицизму. В
1)	семантичну – здатність мобілізувати ресурси (системні знання,	роботі підкреслюється системність як загальна ознака будь-якого терміну, а
уміння, особистісні якості), що необхідні для вилучення й передачі змісту;		також «здатність служити номінативним знаком» на позначення предметів,
2)	інтерпретативну – здатність мобілізувати ресурси, що необхідні	істот, явищ, об’єктів, процесів, характерних для певного релігійного напряму
для визначення контекстуального значення мовленнєвих засобів і їх		[20, с. 503]. У своєму дисертаційному дослідженні автор справедливо вказує
трансформації;		на багатоаспектність релігійного терміна, яка полягає у співіснуванні
3)	текстову – здатність мобілізувати ресурси, що необхідні для	культурного,	історичного	та	лінгвістичного	виміру	релігійної
текстової діяльності: відтворювати текст, а також розрізняти тип, жанр і		термінологічної одиниці. Однак найбільш релевантним в контексті
стиль тексту [200, с.155].		релігійного перекладу є, на нашу думку, той факт, що при функціонуванні у
		теологічних текстах релігійні терміни «допускають полісемію,					синонімію,
	428				45

антонімію, емоційний та переносний зміст», що становить неабиякі труднощі для перекладу РТО [19, с. 95].

Не піддаючи сумніву вагомість запропонованої теоретичної класифікації РТО на сакрально-тематичні групи, ми вважаємо за доцільне внести деякі уточнення з огляду на проблематику нашого дослідження. Так, з нашого погляду недоцільно розділяти термінологічні одиниці за принципом стилістичних позначок у словнику. Доречніше було б об’єднати теологічні, католицькі, літургійні та канонічно-правові терміни в руслі теологічної термінології під егідою єдиної християнсько-богословської терміносистеми, оскільки всі наведені підгрупи відповідають існуючим галузям науки про Бога в категорії «християнські поняття» [51, S. 231–247].

Тому в подальшій роботі ми дотримуватимемось широкого розуміння термінологічної одиниці фахової мови теології, яка може функціонувати в усіх галузевих дисциплінах науки про Бога та відповідає концептосфері «християнські поняття».

Ми сконцентруємо увагу на парадигматичних особливостях німецькомовної християнсько-богословської терміносистеми, що отримують свою вербалізацію, зокрема, у термінологічній синонімії, та потребують застосування адекватних прийомів перекладу теологічних термінів.

Проаналізуємо конкретні приклади, пов’язані із варіантністю термінологічних одиниць фахової мови теології у німецькій мові та особливостями їх відтворення українською мовою. Для цього розглянемо фрагменти німецькомовного етичного тексту відомого католицького богослова, професора новозавітної екзегези університету м. Вюрцбург Рудольфа Шнакенбурга під назвою «Die sittliche Botschaft des Neuen Testaments» (видання 1986 року) та його перекладу українською мовою у авторстві Наталії Комарової, виданого у київському видавництві «Дух і літера» у 2005 році:

Н1 Zur Fragestellung: Rationale Ethik und biblische Moral <…> „Fides quaerens intellectum“, dieses Leitmotiv der Scholastik, betrifft auch die

46

технологіями, пошук інформації в мережі Інтернет, володіння електронними словниками, вміння критично оцінювати віднайдену інформацію;

7)інтегративна компетенція – здатність мобілізовувати знання, уміння та навички, отримані зі своєї основної спеціальності й суміжних технічних дисциплін, і успішно застосовувати їх в процесі перекладу професійно орієнтованих текстів. Ця компетенція є фундаментальною для перекладачів професійно орієнтованих текстів, оскільки володіння спеціальністю та спеціальною термінологією рідною мовою допомагає правильно і точно зрозуміти вихідний текст і гарантує більш якісний переклад;

8)особистісна компетенція перекладача включає широкий спектр особистісних характеристик, які дозволяють успішне виконання професійної діяльності, таких як цікавість, логічне мислення, зосередженість, об’єм та розподілення уваги, швидка реакція, перцепція та увага, швидкісний перехід

зодного завдання на друге, екстравертність [214, с.136].

М. Волчанська до складових перекладацької компетентності майбутніх перекладачів відносить:

1)фахову компетенцію (наявність відповідних знань, умінь та навичок із метою ефективного виконання своєї професійної діяльності: знання теорії перекладу та суміжних дисциплін (порівняльної лексикології, граматики й стилістики мов перекладу); усвідомлення норм обох мов, перекладацьких норм, що визначають вибір стратегії перекладу; володіння технікою перекладу; вміння професійно перекладати у межах одного або декількох жанрів та стилів письмового та/або усного перекладу; навички роботи з довідковими джерелами інформації, володіння новітніми інформаційними технологіями; психічні якості перекладача, його поведінка, вміння контролювати емоції, розв’язувати типові професійні завдання);

2)інтелектуальну компетенцію (освіченість перекладача; здатність оцінити та мобілізувати свої уміння і навички);

427

В. Комісаровим, бо він представляє комунікативну і мовну компетенції як компоненти одного рівня, в той час як комунікативна компетенція часто трактується як явище вищого порядку, до складу якої входить мовна компетенція [35, с. 26-29].

М. Медетова стверджує, що перекладацька компетентність складається з таких компетенцій: професійна, інтелектуальна, мовна, мовленнєва, семантична, інтерпретативна, текстова, міжкультурна [117, c. 24].

М. Штогрин також визначає систему компетенцій, оволодіння якими є необхідною умовою формування перекладацької компетентності майбутнього перекладача:

1)мовна компетенція – володіння як мінімум двома мовами (рідною і іноземною), граматичними, термінологічними, синтаксичними й морфологічними нормами цих мов та уміння їх застосовувати;

2)комунікативна компетенція – сукупність знань, умінь і навичок, необхідних фахівцю для здійснення мовного посередництва як в усній, так і в письмовій формі;

3)текстуальна компетенція, яка виявляє безпосередній зв’язок із мовною компетенцією і детермінує текстуальні риси, наприклад, технічної, правової чи філологічної галузі;

4)предметна компетенція, яка походить від текстуальної, і означає обізнаність із тим, про що йдеться в конкретному тексті (ця компетенція поширюється на знання про світ (енциклопедичні знання) та професійні знання);

5)соціокультурна компетенція або «фонові знання» – знання про національно-культурні особливості соціальної і мовленнєвої поведінки носіїв мови: їхніх звичаїв, етикету, соціальних стереотипів, історії та культури, а також способів використання цих знань в процесі спілкування;

6)технічно-технологічна компетенція – знання, уміння та навички, що необхідні для здійснення перекладацької діяльності (стратегія перекладу, перекладацькі прийоми та трансформації); володіння комп’ютерними

426

Sittenlehre, die in der Schultradition mit der Glaubenslehre verbunden und in die Theologie integriert war. Aber Thomas von Aquin gibt der vernunftmäßigen Begründung der sittlichen Normen ihr eigenes Recht. Die Vernunft ist für ihn das Maß des sittlichen Handelns. Das Glaubensethos muß sich mit dem rational begründbaren Ethos, dem „Weltethos“ (A.Auer) treffen. <…> [63, S. 18].

У1 До постановки питання: раціональна етика та біблійна мораль

<…> „Fides quaerens intellectum“ [віра, що шукає розуміння] – цей лейтмотив схоластики стосується також етики, яка в схоластичній традиції була пов’язана з віровченням і становила невід’ємну частину теології. Однак Тома Аквінський визнає потребу в розумному обґрунтуванні етичних норм. Розум є для нього принципом і мірилом етичних вчинків. Релігійний етос має бути співзвучним «світському етосу» (А.Ауер), що його можна раціонально обґрунтувати [59, с. 13].

Наведений фрагмент цікавий насамперед наявністю численних термінологічних одиниць, які належать до міжгалузевих термінів. У цьому плані інтерес викликає насамперед термін Ethik. До християнськобогословської терміносистеми він потрапив шляхом запозичення із термінологічного апарату філософії моралі та етики як окремої науки, що займається мораллю, її походженням, розвитком і роллю у суспільному та особистому житті людей [8, с. 357].

У німецькомовному фрагменті ТТ фіксуємо синонімічний ряд названого терміну, що складається із трьох лексем: Ethik – Sittenlehre – Ethos. Український переклад містить лише два однокореневих відповідника: етика

– етос. Даний факт можна пояснити відсутністю повного синоніма для термінологічної одиниці етика у значенні науки про мораль в українській мові.

Утім, для другого значення терміну етика (норми поведінки, сукупність моральних правил якого-небудь класу, суспільної організації, професії) [8, с. 357] українська мова надає синонімічний ряд моральність,

добропорядність, чеснотність, добродійність.

47

Термін Ethos / етос по-різному пояснюється у німецькій та українській довідковій літературі. Так, словник німецької мови Duden у рубриці

Bedeutung наводить для лексеми Ethos значення vom Bewusstsein sittlicher Werte geprägte Gesinnung, Gesamthaltung; ethisches Bewusstsein; Ethik [56]. У

числі синонімів називаються, зокрема, такі поняття: Moral, Sittlichkeit, Pflichtgefühl, Ethik, Moralität [там само]. Водночас у ВТСУМ знаходимо етимологічне тлумачення терміна етос: термін античної філософії, що означає характер якої-небудь особи чи об’єкта [8, с. 358].

З огляду на відсутність в українській мові еквіваленту для згаданого терміну, який би мав семантику німецького оригіналу (етика, моральність) перекладач просто транслітерує згаданий термін до тексту перекладу, створюючи таким чином нову міжгалузеву термінологічну одиницю на перетині трьох наук: філософії, теології та етики для мови перекладу.

Ми вважаємо даний перекладацький прийом цілком виправданим, оскільки перекладач не тільки запозичила новий термін до християнськобогословської терміносистеми української мови, а і підкреслила емоційностильове розрізнення оригіналу між нейтральним терміном етика (Ethik, Sittenlehre) і термінологічною одиницею етос (Ethos), яка за шкалою стилістичного значення належить до високого стилю.

Отже, підсумовуючи вищезгадане, можемо зробити наступні висновки. Поняття релігійного тексту, релевантне для теорії перекладу, ми розуміємо як об’єкт релігійної комунікації мовою оригіналу, який підлягає перетворенням мовою перекладу у межах певної перекладацької епістеми. Епістему ми тлумачимо як дискурс-утворення, що визначає конкретний спосіб уявлення або світобачення. Синонімічними поняттями для епістеми в контексті нашого дослідження можуть вважатись «наукова парадигма» перекладу та «перекладацький дискурс».

Релігійна комунікація ототожнюється з релігійним дискурсом. Сам термін «релігійний дискурс» у своїй семантиці містить два аспекти: дискурсологічний та перекладознавчий. З огляду на дискурсологічний аспект

48

-предметно-спеціальна субкомпетенція (Domain / Subject subcompetence) – загальний інформаційний запас і певний обсяг семантичного поля в межах конкретної тематики і проблематики;

-технічна / інструментальна субкомпетенція (Technical / Instrumental sub-competence) – знання щодо існуючого ресурсного забезпечення, що полегшує роботу перекладача, і вміння користуватися цими ресурсами;

-дослідницька / пошукова субкомпетенція (Research sub-competence)

–готовність і здатність швидко віднайти і систематизувати необхідну інформацію для окремого поставленого перекладацького завдання;

-психофізіологічна субкомпетенція (Psycho-physiological subcompetence) – сформованість психофізіологічних механізмів і визначення лінгвістичних характеристик, що необхідні для ефективного виконання професійних перекладацьких завдань;

-самовдосконалення (Self-updating) – готовність і потреба в постійній самоосвіті і розвитку [34, с. 12-13].

Вважаємо, що поділ перекладацької компетенції на субкомпетенції, дає уявлення про її показники і може використовуватися у процесі діагностування рівнів сформованості досліджуваного феномену. Є доречним, на нашу думку, виокремлення у структурі перекладацької компетентності різних субкомпетентностей, що є її складовими.

Р. Міньяр-Бєлоручєв визначає компетентність перекладача, насамперед, як «знання двох мов і вільне володіння ними» [122, с. 11]. Автор включає до складу професійної компетентності перекладача володіння мовленнєвою, мовною компетентністю, навичками перекладу, ораторської

мови і літературним талантом. Аналогічної думки дотримується В. Комісаров, який говорить про чотири компетенції: мовну, комунікативну, текстотворчу, технічну та особисті характеристики як складові професійної компетентності перекладача [80, с. 326]. Однак, М. Вербицька і І. Муратова критикують складові професійної компетентності перекладача, виокремлені

425

комунікації. Важливим компонентом перекладацької компетенції автор вважає операційну компетенцію (володіння технологією перекладу, наявність не лише теоретичних знань у галузі перекладознавства, але й володіння трансформаціями та прийомами перекладу, вміння обирати та ефективно їх використовувати заради подолання перекладацьких труднощів, що пов’язані з лексичними, граматичними та стилістичними розбіжностями текстів мов оригіналу та мови перекладу). До наступного компонента – соціокультурної компетенції О. Філонова відносить уміння інтерпретувати зміст висловлювань із урахуванням культурних особливостей комунікантів; вміння аналізувати комунікативні ситуації замовника та одержувача в рамках, що відповідають культурам [197, с. 46]. Вважаємо, що автор виокремлює не компоненти, а складові перекладацької компетенції. Такий підхід демонструють інші науковці.

М. Вербицька і М. Соловов також розглядають інваріантні компоненти перекладацької компетенції. Але ці автори вважають, що перекладацька компетенція поділяється на субкомпетенції:

-комунікативна субкомпетенція в двох мовах (Communicative subcompetence in two languages), під якою науковці розуміють набір таких субкомпетенцій у двох мовах – мовні компетенції, мовленнєві компетенції (що включає як власне дискурс на рівні рецепції і продукції, так і стратегію його вибудовування залежно від ситуації з використанням різних компенсаторних стратегій і прийомів), соціокультурні компетенції (що включає соціокультурні, соціолінгвістичні, соціальні знання, вміння, навички та здібності);

-трансференціальна субкомпетенція (Transfer sub-competence) –

сукупність теоретичних знань і уявлень перекладача щодо сутності перекладу, специфіки окремих видів перекладу і перекладацьких ноу-хау і здатність застосовувати ці знання на практиці;

424

релігійний дискурс становить усну або зафіксовану на письмі комунікативну подію в реальній ситуації релігійного спілкування. У перекладознавчому аспекті ми визначаємо релігійний дискурс як сукупність тематично співвіднесених текстів релігійного змісту мовою оригіналу, які підлягають перетворенню мовою перекладу у межах певної перекладацької епістеми.

Структура релігійного дискурсу будується за гіпо-гіперонімічним принципом, відповідно до якого гіперонім «релігійний дискурс» має два гіпоніми: а) теологічний дискурс як сукупність тематично співвіднесених християнсько-богословських текстів; б) сакральний дискурс як сукупність сакральних (біблійних, літургійних та молитовних) текстів у їх онтології.

Теологічний текст, у свою чергу, ми визначаємо як компонент християнсько-богословського дискурсу мовою оригіналу, який підлягає перетворенням мовою перекладу у межах відповідної перекладацької епістеми.

Список використаних джерел

1. Абеляр П. Theologia christiana / П. Абеляр // Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). Санкт-Петербург, 1890-1907. Т. 1. С. 23-24.

2. Бейлинсон Л. С. Функции институционального дискурса / Л. С. Бейлинсон // Вестник Иркутского государственного лингвистического

университета. 2009. № 3 (7). С. 142-147.
3.	Бобырева Е. В. Религиозный дискурс: ценности и		жанры /
Е. В. Бобырева // Знание. Понимание. Умение. М., 2008.		№ 1.	С. 164-
171.

4.Бобырева Е. В. Языковые особенности религиозного дискурса / Е. В. Бобырева // Аксиологическая лингвистика: проблемы когниции и коммуникации : сб. науч. трудов. Волгоград : Колледж, 2006. С. 81-88.

5.Богословие // Большой толковый словарь русского языка / гл. ред. С. А. Кузнецов. 1-е изд-е. Санкт-Петербург : Норинт, 1998. 1536 с.

49

6.Богословие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). Санкт-Петербург, 1890-1907. Т. 1. 1490 с.

7.Ваврінчік Р. Я. Лінгвістичні особливості теологічного дискурсу як складового компоненту релігійного дискурсу / Р. Я. Ваврінчік // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского.

Симферополь, 2011. Т. 24 (63). № 2. Ч. 3. С. 206-211.

8.Великий тлумачний словник сучасної української мови / укладач: В. Т. Бусел та ін. Київ; Ірпінь : Перун, 2005. 1728 с.

9. Власенко С. В. Референция и референциальность в межъязыковом переводе / С. В. Власенко // Вестник Московского университета: Серия 22. Теория перевода. Москва, 2010. № 4. C. 3-25.

10.	Войтак М. Религиозный стиль в генологической перспективе /
М. Войтак //		Стереотипность и творчество в тексте : межвуз. сб. науч. тр.
Пермь, 2003.		Вип. 6. С. 323-338.
11.	Воскобойник Г. Д. Лингвофилософские основания общей

когнитивной теории перевода : дис. … д-ра филол. наук / Г. Д. Воскобойник.

Иркутск, 2004. 252 с.

12.Гадомский А. К. О лакунах в системе лингвистической науки: проблема взаимодействия языка и религии / А. К. Гадомский // Культура народов Причерноморья. 2004. № 49. Т. 1. С. 164-167.

13.Гадомский А. К. Теолингвистика: история вопроса // Ученые записки ТНУ. Симферополь : ТНУ, 2005. Т. 18 (57). № 1. Филология.

С. 16-26.

14.Гарбовский Н. Переводческие трансформации и обучение переводу / Н. Гарбовский // Перевод как лингвистическая проблема / под ред.

Н. К. Гарбовского. М.: Изд-во МГУ, 1982. С. 97-109.

15. Гольберг И. М. Языковые образования сферы религии / И.М.Гольберг // Русистика на современном этапе: Сб.науч.тр. М.: МПГУ, 1999. С. 126-130.

50

пізнавальної діяльності студентів в опануванні основами перекладацької діяльності. Емоції та воля, на думку автора, є важливими факторами регуляції процесів пізнання людини [45].

Н. Берестецька розглядає складові перекладацької компетентності майбутнього офіцера-прикордонника. З поміж них автор виокремлює лінгвістичний (здатність перекладача мобілізувати внутрішні ресурси з метою вилучення необхідних семантичних одиниць для подальшої передачі їх змісту іноземною мовою), соціокультурний (знання культурних особливостей носіїв мови, їхніх звичаїв, традицій, норм поведінки, етикету, а також уміння розуміти й адекватно використовувати їх у процесі професійного спілкування), психологічний (сукупність знань, вмінь та характерних рис, що необхідні для ефективної комунікативної дії в колі професійних ситуацій) та інформаційно-технологічний (знання і вміння, що стосуються роботи з професійно важливою інформацією, здатність ефективно використовувати професійну інформацію) компоненти [17, с. 39].

Отже, аналіз наукових праць засвідчує різноманітність підходів авторів до виокремлення компонентів перекладацької компетентності майбутніх фахівців. У запропонованих структурах зазвичай вчені виокремлюють

лінгвістичний, або комунікативний; когнітивний; емоційно-вольовий компоненти.

Більш широко в науковій літературі розглянуто компоненти перекладацької компетенції. Так, Т. Ганічева вважає, що до її змісту входить низка компонентів, зокрема, комунікативний, професійно-технічний, текстоутворюючий, прагматичний, стратегічний та морально-етичний

[47, с. 12]. О. Філонова до компонентів перекладацької компетенції відносить лінгвістичну компетенцію – особливе володіння двома мовами, сукупність знань, умінь та навичок в галузі вербальних та невербальних засобів, що необхідні для створення чужих та власних програм мовленнєвої поведінки. О. Філонова наголошує, що лінгвістична компетенція віддзеркалює здатність людини використовувати іноземну та рідну мови як засоби професійної

423