Книги / Актуальні_проблеми_теорії_і_практики

необхідність формування перекладацької складової професійної компетентності перекладача [119, с. 8].

Ю. Троїцька вважає, що компетентність перекладача можна уявити в рамках двох груп компонентів. Перша група об’єднує знаннєво-операційні компоненти, що включають особистісні компоненти готовності до професійної діяльності. До кожного компонента автором виокремленні критерії готовності. До першої групи компонентів автор відносить: сформованість достатнього рівня володіння мовою за всіма аспектами мовної діяльності; знання актуальних загальнотеоретичних дисциплін, знання загальнонаукової й актуальної вузькоспеціальної термінології; знання, навички та вміння в галузі техніки перекладу; знання соціокультурних вимог; навички та вміння в галузі інформаційних технологій. До другої групи Ю. Троїцькою віднесені такі компоненти: інтелектуальний,

психофізіологічний, аксіологічний, мотиваційний, рефлексивний, когнітивний, комунікативний, адаптивно-регулятивний, емоційно-вольовий [192, с. 94-95].

Варто зауважити, що до першої групи компонентів автором віднесені швидше за все показники, а не компоненти досліджуваного феномену. Причому ці показники характеризують такі компоненти як когнітивний і комунікативний, що входять до другої групи компонентів.

О. Гавриленко у структурі перекладацької компетентності студентів технічних спеціальностей виділяє три компоненти. Перший, когнітивний, який передбачає оволодіння мовними навичками та уміннями, опанування граматичними структурами, способами їх перекладу рідною мовою. Другий, умовно названий автором як спеціальний, передбачає формування спеціальних знань, навичок та вмінь роботи з технічним перекладом, ознайомлення з особливостями структури такого тексту, стилістичною побудовою, труднощами, термінологією. До третього компоненту формування перекладацької компетентності О. Гавриленко відносить

розвиток емоційно-вольових якостей, формування та розвиток особливих психічних процесів майбутнього фахівця, що створюють умови інтенсивної

422

16. Д’яков А. С. Основи термінотворення. Семантичні та соціолінгвістичні аспекти / А. С. Д’яков, Т. Р. Кияк, З. Б. Куделько. Київ : KM Academia, 2000. 218 с.

17.Данилова Н. К. Знаки субъекта в дискурсе / Н. К. Данилова. Самара : Самар. ун-т, 2001. 228 с.

18.Демецька В. В. Теорія адаптації в перекладі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філол. наук : 10.02.16 / Владислава Валентинівна

Демецька. Київ, 2008. 36 с.

19.Жерновей Є. Г. Релігійна термінологія сучасної французької мови: ґенеза, семантика, функціонування : дис. … канд. філол. наук : 10.02.05

/Є. Г. Жерновей ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2003. 258 с.

20.Жерновей Є. Г. Сакрально-тематична класифікація релігійних термінологічних одиниць сучасної французької мови / Є. Г. Жерновей //

Studia Linguistica. 2011. Вип. 5. С. 500-505.

21. Закреницька Л. А. Англійська християнсько-богословська терміносистема: генезис, структура, семантика : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.04 / Л. А. Закреницька ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. Одеса, 2011.

22.Иванова Р. А. Сакральный текст как особый тип специального

текста / Р. А. Иванова // Linquamobilis : научный	журнал / гл. ред.
А. А. Селютин. Челябинск : Челябинский гос. ун-т,	2009. Вып. 1 (15).
С. 51-55.

23.Карасик В. И. Языковый круг: личность, концепты, дискурс : монография / В. И. Карасик ; Волгогр. гос. пед. ун-т. Волгоград : Перемена, 2002. 477 с.

24.Квитко И. С. Термин в научном документе / И. С. Квитко. Львов : Вища школа, 1976. 125 с.

25.Комиссаров В. Н. Перевод и интерпретация / В. Н. Комиссаров // Тетради переводчика. М., 1982. Вып. 19. С. 3-20.

51

26.Комиссаров В. Н. Теория перевода (Лингвистические аспекты) / В. Н. Комиссаров. М.: Высш. шк., 1990. 253 c.

27.Крюков А. Н. Межъязыковая коммуникация и проблема понимания / А. Н. Крюков // Перевод и коммуникация / ИЯ РАН. М., 1997.

С. 73-83.

28.Кубрякова Е. С. О контурах новой парадигмы знания в лингвистике / Е. С. Кубрякова, О. В. Александрова // Структура и семантика художественного текста : доклады VII Междунар. конф. М., 1999. С. 186197.

29. Лейчик В. М. Предмет, методы и структура терминоведения / В. М. Лейчик. М.: Либроком, 2009. 216 с.

30.Макаров М. Л. Основы теории дискурса / М. Л. Макаров. М.:

Гнозис, 2003. 275 с.

31.Малиновська І. В. Феноменологічний дискурс і феноменологія перекладу: проблеми методології і практики / І. В. Малиновська // Studia Linguistica. 2010. Вип. 4. С. 81-88.

32.Религиоведение. Энциклопедический словарь. М.: Академический проект, 2006. 1256 с.

33.Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика. Очерки

лингвистической теории перевода	/	Я. И. Рецкер ; доп.	и ком.
Д. И. Ермоловича. М.: Р. Валент, 2004.		240 с.
34. Романченко Ю. В.	Лингвопрагматический		аспект

немецкоязычного теологического дискурса : дис. ... канд. филол. наук :

10.02.04 / Ю. В. Романченко. М.: МГЛУ, 2008. 184 с.
35. Романченко Ю. В.	Лингвопрагматический	аспект

немецкоязычного теологического дискурса : ареф. дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04 / Юлия Валентиновна Романченко. М.: МГЛУ, 2008. 27 с.

52

Особлива увага в презентованому дослідженні закцентована на розгляді структури компетентності майбутніх філологів у письмовому двосторонньому перекладі в аграрній галузі. Беручи до уваги, що значна кількість науковців розглядають означену проблему (Н. Берестецька [17], О. Гавриленко [45], Т. Ганічева [48], М. Медетова [117], Р. Міньяр-Бєлоручєв [123], Т. Пасічник [158], О. Філонова [197], М. Штогрин [214] та ін.), підтримуємо думку К. Борсук, яка наголошує на відсутності узгодженості серед педагогів щодо базових компетенцій перекладача як складноструктурованих феноменів, недостатній розробленості теоретичної та методологічної бази організації навчання майбутніх перекладачів [20, с. 164].

Цікавою є думка науковців щодо структурних компонентів перекладацької компетенції. Так, К. Шефнер (K. Schaeffner) визначає перекладацьку компетенцію як складне поняття, що включає в себе знання

(інформованість) та усвідомлене розуміння всіх необхідних факторів для створення перекладеного тексту, який адекватно відображає визначені прагматичні функції реципієнтів [238, с. 64]. А. Мещеряков і А. Костнікова зазначають, що основні перепони у формуванні перекладацької компетентності майбутніх фахівців пов’язані з недостатнім обсягом їхніх лінгвістичних знань, існуванням мовних бар’єрів, подолання яких передбачає формування лінгвістичного компонента перекладацької компетентності.

Важливим завданням, на думку авторів, є подолання міжкультурних бар’єрів, оволодіння фоновими знаннями, що сприяє формуванню культурної складової перекладацької компетентності. Важливу увагу, як зауважують А. Мещеряков і А. Костнікова, варто акцентувати на формуванні

компенсаторної складової перекладацької компетентності – вмінню поводитися в ситуації ділового спілкування, уникати скрутних ситуацій, віднаходити вихід із них, що сприятиме подоланню психологічного бар’єру у спілкуванні з іноземцями, остраху здійснення помилок. Додати впевненості майбутніх фахівцям у власних силах допомагають, на думку авторів, навички перекладу в рамках певної стратегії і регістра спілкування, що визначає

421

компонент такої здатності у вигляді знань, навичок, умінь, що засвоюються у процесі навчання або практичної діяльності [96, c. 235].

Отже, компетенція – це комплекс певних характеристик, зокрема: знань, навичок, умінь, досвіду, цінностей, необхідних для виконання певної соціально чи професійно значущої дії; компетентність – це інтегральна якість людини, яка об’єднує знання, навички, уміння, досвід в будь-якій галузі. Терміни «компетенція» та «компетентність» не є синонімічними поняттями та відрізняються наявністю власного досвіду у відповідній сфері діяльності. У нашому дослідженні йдеться саме про формування компетентності як інтегральної якості людини. З урахуванням останніх праць відомих науковців

(І. Зимня, В. Луговий, Ж. Таланова та ін.) зроблено висновок про більшу коректність використання термінів «компетентність», або «компетентності» в процесі проведення педагогічних досліджень як поняття, що передбачає розвиток знань, навичок і умінь майбутніх фахівців. Поняття «компетенція» сьогодні, як правило, розглядається вченими як соціальна норма (вимоги) до освітньої підготовки. Перекладацька компетентність майбутніх філологів – це інтегральна якість їх особистості, що проявляється у рівні володіння рідною та іноземною мовою, готовності та здатності передавати текстову інформацію з однієї мови на іншу з урахуванням відмінностей між культурами носіїв мови, творчій активності і соціальній відповідальності майбутніх філологів.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку України особливого значення набуває якісна підготовка майбутніх філологів-перекладачів, які здатні на високому рівні проводити письмовий двосторонній переклад з рідної мови на іншу і навпаки. Метою підготовки висококваліфікованого перекладача є не просто вивчення будь-якої мови, а вільне спілкування нею. Успішність роботи філолога-перекладача залежить від рівня його перекладацької компетентності, що є складовою його професійної компетентності.

36. Руберт И. Б. Текст и дискурс: к определению понятий / И. Б. Руберт // Текст и дискурс: Проблемы экономического дискурса : сб. науч. ст. Санкт-Петербург, 2001. С. 23-38.

37. Рузавин Г. И. Герменевтика и проблемы интерпретации, понимания и объяснения / Г. И. Рузавин // Вопросы философии. 1983.

№ 10. С. 82.

38. Сухомлин В. В. Суб’єктивна модальність у сучасному німецькому публіцистичному дискурсі: семантичний і структурний аспекти : автореф. дис. … канд. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови» / Валентина Вікторівна Сухомлин. Київ, 2011. 21 с.

39.	Философская энциклопедия : в 5 т. / С. С. Аверинцев и др.
Москва : Сов. энциклопедия, 1960-1970. Т. 5. C. 200-202.
40.	Фуко М. Слова и вещи: Археология гуманитарных наук /
М. Фуко. Москва : Прогресс, 1977. 405 с.
41.	Чернишова Ю. О. Концептуальні та мовні аспекти перекладу

сучасних італійських релігійних текстів : дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.02.05 / Юлія Олександрівна Чернишова. Київ : Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2010. 253 с.

42.Чернишова Ю. О. Концептуальні та мовні аспекти перекладу сучасних італійських релігійних текстів: автореф. дис ... канд. філол. наук / Ю. О. Чернишова . Київ : Б.в., 2010 . 20 с.

43.Чернявская В. Е. Дискурс как объект лингвистических исследований / В. Е. Чернявская // Текст и дискурс. Проблемы экономического дискурса : сб. науч. тр. / С.-Петерб. гос. ун-т экономики и финансов. Санкт-Петербург, 2001. С. 11-22.

44.Шевченко Л. Л. Конфесійний стиль / Л. Л. Шевченко //

Українська мова: Енциклопедія. 3-тє вид.,	змін. і доп.	Київ, 2007.
С. 284.

420

53

45.Arnold H. L. Grundzüge der Literaturwissenschaft / Heinz Ludwig Arnold, Heinrich Detering. dtv, 1996. 804 S.

46.Engemann W. Texte über Texte. Die Beziehungen zwischen Theologie, Literaturwissenschaft und Rezeptionsästhetik / W. Engemann. In: PTh 35, 2000. S. 227-245.

47.Jauss H. R. Paradigmawechsel in der Literaturwissenschaft / Jauss Hans Robert. Vieweg, 1969. 127 S.

48. Kade О. Kommunikationswissenschaftliche Probleme der Übersetzung / О. Kade // Grundfragen der Übersetzungswissenschaft. Beihefte zur Zeitschrift Fremdsprachen. Leipzig, 1968. S. 26-28.

49. Reiss K. Grundfragen der Übersetzungswissenschaft: Wiener Vorlesungen / K. Reiss ; hrsg. v. M. Snell-Hornby und M. Kadric. Wien, 1995. 315 S.

50.Schleiermacher F. Ueber die verschiedenen Methoden des

Uebersezens	/ F. Schleiermacher //	Das	Problem des	Übersetzens. hg.
von H. J. Störig, Stuttgart, 1963. 254 S.
51.	Smirnova M. Religiöse	Begriffe	im Neuen	deutsch-russischen

Großwörterbuch / M. Smirnova // Das Wort. Germanisches Jahrbuch. 2007.
S.231-247.
		Електронні джерела
52.	Журавльова О.	Реалізація	інтерпретаційного	потенціалу
релігійного	дискурсу в	процесі перекладу [Електронний		ресурс]	/

О. Журавльова. Режим доступу: http://www.readera.org/article/realizatsia- interpretatsiynoho-potentsialu-relihiynoho-dyeskursu-v-protsesi-10183011.html.

53.Потенциал (значения) [Электронный ресурс] // Малый академический словарь. Режим доступа: http://enc- dic.com/enc_modern/Potencial-8784.html

54.Христология [Электронный ресурс] // Википедия. Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Христология

54

урахуванням відмінностей між культурами носіїв мови та особливостей письмового перекладу в аграрній галузі.

Ряд науковців розглядають відмінності понять «перекладацька компетенція» та «перекладацька компетентність». Так, за визначенням А. Шевніна, перекладацька компетентність є не що інше, як «загальна сукупність знань, дій-умінь та операцій-навичок, необхідних перекладачеві для успішного здійснення його професійної діяльності», тоді як компетенціями він називає «функціональні реалізації» компетентності, обумовлені цілями і завданнями перекладу, які можуть змінюватися в залежності від конкретної ситуації. При цьому автор наголошує, що компетенції мають рівневі ієрархії, тобто «компетенції нижчого рівня» можуть бути успішно реалізовані лише з урахуванням компетенцій «вищого рівня» [209, c. 61]. До останніх А. Шевнін відносить мовну компетенцію, що передбачає знання лексики, граматики та стилістики як іноземної, так і рідної мови; професійну компетенцію, що передбачає засвоєння перекладачем теоретично-узагальненого досвіду, накопиченого перекладачами-практиками та вченими; фонову компетенцію, яку він пов’язує з рівнем освіти і культури перекладача, а також наявністю у нього знань у різних ситуаціях комунікації. Науковець доводить, що обидва терміни набули широкого поширення як у програмних освітніх документах, так і в дослідженнях лінгводидактичного спрямування (методика, перекладознавство, психолінгвістика тощо). А. Шевнін вказує на недиференційоване вживання цих термінів як синонімів, що видається, на його думку, не зовсім виправданим. Повністю підтримуємо науковця, що в науковій літературі потрібно розводити поняття «перекладацька компетенція» та «перекладацька компетентність» [209].

Ю. Купрієнко вважає, що в контексті методики навчання перекладу як спеціальності компетентність доцільно розглядати як здатність до виконання певної фахової діяльності (перекладацької), а компетенцію – як змістовий

419

-володіння технологією перекладу (тобто сукупністю процедур, що забезпечують адекватне відтворення оригіналу);

-знання норм мови перекладу;

-знання перекладацьких норм, що визначають вибір стратегії перекладу;

-знання норм даного стилю і жанру тексту;

-певний мінімум «фонових знань», що необхідні для адекватної інтерпретації вихідного тексту, що називається «знанням предмету», необхідним для успішного перекладу в рамках спеціалізації перекладу [208,

с. 28].

Отже, під перекладацькою компетентністю варто розуміти систему знань, навичок та умінь, а також здібностей і особистісних якостей, що необхідні для реалізації перекладацької діяльності. Спостерігаються спроби звести перекладацьку компетентність до певного діапазону знань та умінь. Однак, навіть поверхневі спостереження за процесом перекладу засвідчують, що для якісного його проведення необхідні не лише знання, навички та уміння, а й творчий потенціал, активність, ініціативність тощо. У нашому дослідженні при визначенні цієї досліджуваної дефініції виходили із тлумачення поняття «компетентність». Отже, поняття «перекладацька компетентність майбутніх філологів» – це інтегральна якість їхньої особистості, що проявляється у рівні володіння рідною та іноземною мовами, готовності та здатності передавати текстову інформацію з однієї мови на іншу з урахуванням відмінностей між культурами носіїв мови.

Зурахуванням сутності поняття «письмовий переклад» та його особливостей подано авторське тлумачення поняття «компетентність

майбутніх філологів у письмовому двосторонньому перекладі в аграрній галузі» як інтегральної якості особистості, що проявляється у готовності на високому фаховому рівні передавати у письмовій формі текстову інформацію з однієї мови на іншу та творчо її інтерпретувати з

55. Чевела О. В. Использование методов теолингвистической герменевтики при интерпретации сакрального текста [Электронный ресурс] / О. В. Чавела // Православный собеседник. 2006. № 1 (11). Ч. 1. Режим доступа: http://www/ksb/ru/f10/bibl/resource/chevela.pdf.

56.Duden online [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.duden.de/rechtschreibung.

57.Instructio Quinta ad Exsecutionem Constitutionis Concilii Vaticani

Secundi de Sacra Liturgia Recta Ordinandam [Електронний ресурс]. Romae : Typis Polyglottis Vaticanis, 2001. Режим доступу: http://www.vatican.va/- roman_curia/congregations/ccdds/documents/rc_con_ccdds_doc_20010507_- liturgiam-authenticam_lt.html.

Джерела ілюстративного матеріалу

58.Зауер Еріх. Тріюмф розп’ятого. Студія новозаповітньої історії об’явлення / Еріх Зауер. Гартфорд ; Вінніпег : Християнське видавництво

“Дорога правди”, 1978. 253 c.

59.Шнакенбург Рудольф. Етичне послання Нового Завіту / Рудольф Шнакенбург ; пер. з нім. Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2005. 340 с.

60.Höffner Joseph. Christliche Gesellschaftslehre (Studienausgabe) / Kardinal Joseph Höffner. Presseamt des Erzbistums Köln, 1975. 284 S.

61.Ratzinger Joseph. Salz der Erde. Christentum und katholische Kirche im neuen Jahrtausend. Ein Gespräch mit Peter Seewald / Joseph Ratzinger Benedict XVI. München : Deutsche Verlags-Anstalt, 1996. 301 S.

62.Sauer Erich. Triumph des Gekreuzigten. Ein Gang durch die neutestamentliche Offenbarungsgeschichte / Erich Sauer. Gütersloh: der Rufer, Evangelischer Verlag, 1948. 251 S.

63.Schnackenburg Rudolf. Die sittliche Botschaft des Neuen Testaments

/Rudolf Schnackenburg. Freiburg, Breisgau: Herder,

418

55

1.3. Політична комунікація в мережі Інтернет

Г.С. Качан

Політична дія є, насамперед, комунікативною дією. Основним завданням політичного дискурсу є переконання адресату та спонукання його до конкретної дії, переконання його в тому, що його дії вірні [3: 104].

Дослідники W. Teubert, D. Busse та W. Hermanns представляють дискурс як віртуальний корпус текстів, які пов’язані однією темою [6]. Однак, вони не виключають необхідність дискурсивного аналізу тексту, який включає семантичний та прагматичний аналіз: «Під дискурсом ми розуміємо, в науково-практичному смислі, віртуальний корпус текстів, структура яких визначається смисловими (семантичними) критеріями. До дискурса належать тексти, які мають спільний предмет дослідження, мають семантичний та/або комунікативний, функціональний або цільовий зв’язок» [6, с.14]

W. Heinemann вважає, що зазвичай тексти мають лише одну спільну тему, а всі семантичні частини тексту знаходяться у прямому або опосередкованому зв’язку [11, с.79].

Цей концепт пов’язаний з випадками, коли в тексті змінюється багато тем (наприклад, інтерв’ю), або, якщо в тексті обговорюється низка не пов’язаних між собою тем: «Все, що пов’язане з певною темою знаходиться з нею у взаємозв’язку навіть в різних видах текстів» [1, с.27].

Навіть тексти зі «слабо вираженим зв’язком» (реклами, політичні програми), можуть бути сприйнятими як тексти на одну тематику, тому що в таких текстах зв’язок виникає на рівні абстракцій [1, с.27].

Термін політична комунікація має багато тлумачень. W. Dieckmann визначає політику як «державну мову, або мову, що стосується держави» [7, c. 29]. Привабливість цього визначення полягає у зв’язку між використанням мови і політикою. H. Girnth наголошує, що мова є не лише інструментом політики, а й необхідною умовою її існування [9, c. 1]. U. Saxer вважає, що політична комунікація є центральним механізмом появи, впровадження та

56

М. Штогрин також акцентує увагу на складності поняття «перекладацька компетентність». Вона вимагає наявності ряду компетенцій, без яких її неможливо досягти. Труднощі, з якими зіштовхуються науковці в процесі визначення перекладацької компетентності, пов’язані, на думку автора, зі складною природою перекладу як діяльності [214].

Особливістю позиції Є. Поршневої з питання перекладацької компетентності та перекладацьких компетенцій полягає в тому, що вона розглядає компетентність як оцінно-констатувальний зріз діяльності перекладача, своєрідний індикатор перекладацької майстерності, що дозволяє судити про те, наскільки у суб’єкта цього виду діяльності сформовані професійно значущі компетенції, що дозволяють йому успішно здійснювати перекладацькі функції [169, с. 74]. До таких професійно значущих компетенцій Є. Поршнева відносить лінгвістичну, комунікативну, семантичну, інтерпретативну, текстову і міжкультурну компетенції [169, с. 91-95].

А. Пім (A. Pym) визначає перекладацьку компетентність як здатність створювати кілька життєздатних текстів мовою перекладу, а також як уміння швидко і без коливань вибирати лише один із цих текстів [235, с. 542]. На думку вченого, цього достатньо для успішної діяльності перекладача, причому на задній план відсуваються знання граматики, лексики, термінології, вміння налагоджувати контакт із оточуючими, хоч він і вважає ці навички та якості необхідними для перекладача.

-На думку А. Швейцера, перекладацька компетентність – це особливе «перекладацьке» володіння двома мовами (як мінімум): рецептивне володіння вихідною мовою і репродуктивне володіння мовою перекладу, при якому мови проектуються одна на одну. Дослідник виділяє компетенції у складі перекладацької компетентності:

-здатність розуміти й інтерпретувати вихідний текст із позиції носія іншої мови та іншої культури;

417

е) декодувати і адекватно інтерпретувати мовну і немовну поведінку представників різних культур, беручи до уваги соціокультурний контекст конкретної комунікативної ситуації (міжкультурна компетенція) [1, c. 95].

Якщо звернутися до досліджень зарубіжних вчених із означеного питання, то Р. Белл (R. Bell), описує перекладацьку компетенцію як складний комплекс і включає до нього такі компоненти: знання мови, на яку здійснюється переклад; знання типу тексту; знання мови, з якої здійснюється переклад; знання предметної галузі перекладу; контрастивні знання та вміння декодувати і кодувати [221]. Отже, Р. Белл (R. Bell) стверджує, що перекладацька компетенція включає в себе мовні та граматичні навички, а також дискурсивні і стратегічні. Л. Салмон (L. Salmon) підкреслює, що перекладацькі компетенції є дуже важливими для підготовки професійних перекладачів; з ними не народжуються, вони здобуваються та характеризуються як «гнучкі», а не «жорсткі» [237, с. 215-216]. Д. Келлі (D. Kelly) під перекладацькою компетенцією розуміє макрокомпетенцію, що передбачає залучення комплексу різноманітних навичок, умінь, знань та поглядів, якими володіють професійні перекладачі [231, с. 14-15]. Отже, науковці вказують на складну структуру цієї досліджуваної дефініції. Погоджуємося з думкою О. Смислової, що «спільним у всіх визначеннях перекладацької компетенції є те, що перекладацька компетенція – це комплексна, полікомпонентна й багатовимірна категорія, що інтегрує в собі кілька складових і характеризується відсутністю завершеності. Різняться ж окремі дефініції лише індивідуальним набором складників [179, с. 148]».

Отже, перекладацька компетенція у науковій літературі розглядається як здатність розуміння вихідного тексту і здатність створення тексту мовою оригіналу; наявність знань, які є необхідними для здійснення перекладацької дії.

Перекладацьку компетентність, відповідно, науковці визначають як здатність мобілізувати перекладацьку компетенцію для виконання завдань у перекладі у контексті міжкультурної та міжмовної комунікації [141, с. 157].

416

обґрунтування політики; комунікація є не лише засобом політики, вона сама є політикою [15, c. 25]. Політична комунікація займається продукуванням, донесенням та розповсюдженням комунікативних послань, має потенціал прямо або непрямо впливати на політичні процеси [10, c. 479].

За А.П. Чудиновим, основними дискурсивними характеристиками тексту в політичній комунікації є авторство політичного тексту, його адресність, стратегії і тактики політичної комунікації та політичний наратив. [19, c. 59-65]. В політичній комунікації розрізняють авторські тексти, тексти без формального автора та тексти зі зміщеним авторством [19, c. 60]. Авторство політичного тексту є неоднозначним питанням, адже промову президента, або інший важливий документ готує не сам президент (політик), а команда фахівців, а президент (політик) бере на себе відповідальність за його зміст. Деякі політичні документи взагалі не мають автора і публікуються від імені держави, політичної партії, організацій, які відповідають за їхній зміст. Передвиборчі агітаційні листівки, лозунги є анонімними, але вони мають авторів та замовників [19, c. 60]. Адресатами політичних текстів, за А.П. Чудиновим є однодумці, опоненти та виборці. Також розрізняється масовий, груповий та індивідуальний адресат. Найбільш характерним для політичної комунікації є груповий та масовий адресат, звернення до яких може бути безпосереднім або через ЗМІ. Сучасні ЗМІ дозволяють звертатися як і до широкого загалу, так і до певних груп населення. Стратегія – це планування мовної діяльності, в залежності від мети політичного діяча та контексту обирається стратегія спілкування з адресатом. Політичний наратив, тобто сукупність текстів різних жанрів, які описують певну політичну ситуацію, існує завжди в певній політичній ситуації та завершується із зміною ситуації. Для наративу характерні спільна тематика та персони. Однак, кожен текст наративу описує події з різних точок зору та інтенцій, оскільки тексти націлені на різну аудиторію, і тим самим політична подія висвітлюється з різних сторін.

57

Однією з головних цілей політичної лінгвістики є встановлення зв’язку між мовою, комунікацією, політичними діячами та політичним станом суспільства. Це є передумовою для вироблення стратегій і тактик політичної діяльності. Політична лінгвістика характеризується такими рисами сучасного мовознавства як антропоцентризм, експансіонізм, функціоналізм та мультидисциплінарність. [20, c. 5-7].

Аналізуючи політичну та комунікативну сфери йдеться про відносини політично-адміністративної системи з медіасистемою і їхній зв’язок з цільовою аудиторією – політичними адресатами. Трикутник політика-медіа- суспільство досліджується як поток інформації, сфера впливу і їхні відносини всередині і поза сконструйованими межами.

До появи Інтернету комунікація між політиками та громадянами відбувалася в односторонньому порядку. Інтернет надав можливість прямого діалогу та дискурсивного обміну думками і аргументами між політиками й виборцями [8, с. 99]. Не всі переваги online-інтерактивності мають таке потенційне значення як покращення демократії за допомогою Інтернету. Громадяни, які мають доступ до мережі Інтернет, мають можливість легко та неопосередковано брати участь у демократичних процесах. [12, c. 94]

Політична комунікація через Інтернет – явище досить нове для європейських країн. Інтернет та мобільні комунікативні технології дестабілізували загальноприйняті та звичні системи і відкрили нові можливості для політичної комунікації. Інтернет не лише змінив звичний медійний простір, а й створив нові стандарти, наприклад, як мають створюватися та подаватися новини [16, с. 43].

Центральні соціальні процеси політичної комунікації залежні від змін в медіапросторі. Від друкованої преси, телебачення, до електронних медіа змінювалася форма комунікації, а за нею природа медіадискурсу. З самого початку вивчення політичної комунікації величезна увага приділялась зв’язку між медіаресурсами та джерелами влади. Передвиборні кампанії, спілкування з електоратом є важливими аспектами політичного дискурсу. Роль ЗМІ в

58

У моделі перекладацької компетенції, що розроблена групою іспанських дослідників PACTE, перекладацька компетенція визначається як «система знань, умінь та навичок, необхідних для здійснення перекладу – система компетенцій, які взаємодіють між собою, мають певну ієрархію та можуть варіюватися [224, с. 48]». Аналогічної думки дотримується Л. Морська, яка вважає, що перекладацька компетенція передбачає наявність знань, необхідних для здійснення перекладацької дії [141, с. 157].

З точки зору лінгводидактичної підготовки, А. Асанова обґрунтовує поняття «перекладацька компетенція вчителя» як знання прийомів використання навчального перекладу як методичного прийому навчання у формуванні бі- і полілінгвальної особистості [11, с. 171]. Т. Ганічева під поняттям перекладацької компетенції майбутніх філологів розуміє «здатність реалізовувати перекладацьку практику в різноманітних умовах мовленнєвого спілкування, що передбачає оволодіння майбутніми філологами сукупністю знань, навичок та вмінь, які б забезпечували формування у студентів готовності до успішної професійної діяльності та міжкультурного спілкування [48, с. 41]». І. Авхачева вважає об’єднуючим моментом практично всіх визначень поняття «перекладацька компетенція» наявність здатності / готовності до того, щоб:

а) будувати висловлювання відповідно до мовних норм (лінгвістична компетенція);

б) співвідносити мовні засоби із завданнями та умовами спілкування

(комунікативна компетенція);

в) виокремлювати, запам’ятовувати і з’ясовувати зміст повідомлення

(семантична компетенція);

г) виявляти контекстуальні значення мовних засобів та їх трансформації

(інтерпретаційна компетенція);

д) розрізняти тип, стиль і жанр тексту, а також конструювати і відтворювати текст відповідно заданої типології (текстова компетенція);

415

перекладацьких навичок та вмінь, оволодіння елементами перекладацької стратегії і техніки, тренуванні в різних за складністю видах перекладу. В основі всієї цієї роботи лежить перекладацька компетенція.

Л. Черноватий стверджує, що методика навчання перекладу є відносно молодою наукою, а тому природно має пройти етап узгодження термінології, що вживається різними дослідниками не лише в межах кожної країни, а й у міжнародних масштабах, зважаючи на глобалізацію усіх сфер людської діяльності, включаючи й науку. Одним із ключових термінів у цій галузі є, на думку автора, перекладацька компетенція, що у найбільш узагальненому вигляді тлумачиться, з одного боку, як здатність перекладати на фаховому рівні, а з іншого – як номенклатура знань, навичок та умінь, які необхідні для забезпечення згаданої здатності. У такій інтерпретації важливість поняття, що розглядається, не викликає сумніву, оскільки подібний перелік, за умови його обґрунтованості, утворив би надійну основу для розробки змісту й методики навчання будь-якого виду перекладу. З іншого боку, серед дослідників бракує одностайності навіть щодо самого терміну, не кажучи вже про його зміст [202, с. 84].

Цілісна концепція перекладацької компетенції розроблена В. Комісаровим [80]. Перекладацька компетенція розглядається в працях таких науковців як І. Авхачева [1], Л. Бархударова [14], Т. Ганічева [48], A. Мильцева [142], Л. Морська [141], Р. Белл (R.Bell) [221] та ін.

Так, у концепції A. Мильцевої перекладацька компетенція розглядається як «знання основ перекладацької діяльності і вміння здійснювати адекватний переклад у залежності від характеру вихідної іншомовної інформації – вміння передати не тільки зміст, але й стиль, жанр, манеру викладу, метафоричність мови [142, с. 25]». Це положення критикує О. Бурукіна, яка відмічає, що вміння здійснювати адекватний переклад не може ґрунтуватися на «знанні основ перекладацької діяльності», але лише на професійних перекладацьких компетенціях, сформованих на досить високому рівні [26, с.78-79].

414

передвиборних кампаніях грандіозна. Дослідження передвиборних кампаній показало, що політичні повідомлення, новини мають величезний вплив на електорат [16, с. 43].

Інтернет та мобільні комунікативні технології дестабілізували загальноприйняті та звичні системи і відкрили нові можливості. Політичні комунікативні системи не виняток. Інтернет не лише витягнув аудиторію зі звичного медійного простору, а й створив нові стандарти як мають створюватися та подаватися новини. Молода аудиторія хоче бачити новини доступними на мобільних пристроях, щоб їх легко було шукати, мати можливість їх розповсюджувати. [16, с. 43].

В ідеалі, ЗМІ передають політично-адміністративній системі потреби, думки громадян, і доносять до громадян політичні плани, рішення, їх реалізацію. Узагальнюючі стосунки політиків і журналістів структурують рамки політичної комунікації в такій мірі, в якій вони керуються нею і на неї орієнтуються. Взаємний вплив а також незалежність в трикутнику політика- медіа-суспільство може варіюватися. Sarcinelli називає медіалізовану політику «постійним продукуванням комунікації» [14, c.166]. Засоби масової інформації змушені окрім критичної, контролюючої та функції формування суспільної думки, брати на себе обов’язки відображати політичні події.

Вибори у 2013 році у Німеччині показують, що порівняно з 2009 роком більшість політиків, натхненні прикладом Барака Обами, проводили агітаційну кампанію у соціальних мережах. Команда передвиборчої кампанії Барака Обами вперше використала Інтернет як засіб впливу на електорат, масштабно і всілякими способами рекламуючи свого кандидата. Проводилася E-Mail-розсилка новин, представлялися відеоролики на платформі YouTube, розгорнулася агітація у соціальній мережі Facebook [4, c.10].

9 із 10 німецьких політиків використовують Інтернет як засіб комунікації із електоратом. Незважаючи на наявність інформації на офіційних веб-сайтах політичних партій (наприклад, www.fdp.de), власних

59

веб-сайтах політиків (наприклад, https://sigmar-gabriel.de), виникла необхідність у більш тісному спілкуванні з громадою, і політики створили власні акаунти у соціальних мережах Facebook та Twitter [4, c.11]. До акаунтів додаються прихильники, і для політичної комунікації відкриваються нові горизонти. Можна з впевненістю сказати, що всередині великих соціальних мереж утворилися міні-мережі політичної комунікації. На своїх сторінках політики пишуть про свої проекти, про події, що відбуваються в країні та світі з власними коментарями та зауваженнями. Знаменно, що «друзі» або «підписники» можуть коментувати кожне повідомлення, погоджуючись або апелюючи до автора, відповідати на коментарі інших читачів, отже створюється дискусія. Політики також відповідають на коментарі, що є безпрецедентним явищем у сфері політичної комунікації. Тим самим створюється коло прихильників, які мають змогу вступити в онлайн-дискусію з тим чи іншим політичним діячем. Зауважимо, що Facebookта Twitter-аудиторія – це зазвичай молоді люди, які у сучасному світі майже зовсім не читають газет, і Інтернет є єдиною медійною платформою, де можна дізнатися про новини, події в світі й країні, в тому числі і про політичні події. І ця можливість впливати на молоде покоління, формувати його політичну думку, залучати молодь до рядів своїх прихильників, формуючи тим самим свій електорат на багато років вперед, є козирем у руках сучасного політичного діяча [4, c.10].

Оскільки використання політиками соціальних мереж як засобу спілкування з виборцями спрямоване на самопрезентацію та компрометацію опонентів, основною комунікативною стратегією є стратегія позитивної самопрезентації.

Поняття самопрезентації визначається в Енциклопедичному словнику з психології в такий спосіб: «самопрезентація – термін, синонімічний поняттю керування враженням, призначений для позначення незліченних стратегій, використовуваних людьми з метою контролю і керування враженням, яке вони можуть справляти на оточення» [18, c.7].

60

категорією. Погоджуємося з думкою Г. Малик, що компетенція – це первинна статична категорія компетентнісного підходу, яка задає зміст освіти й описує вимоги до дискретного результату навчальної діяльності, а компетентність є похідною категорією, яка описує інтегральну особистісну якість, сукупний навчальний результат інтегрованих знань, умінь та інших елементів, що необхідний і достатній для здійснення стандартизованої кваліфікованоїдіяльностівідповідногорівня [114, с. 72].

Проаналізувавши різні визначення понять «компетенція» та «компетентність», Р. Гришкова робить висновок, що саме наявність власного досвіду у відповідній сфері діяльності – це той нюанс, який відрізняє компетенцію від компетентності [53]. Відмінні риси цих понять О. Фігура вбачає в тому, що компетенція є інституційним поняттям, яке визначає статус якої-небудь особи, а компетентність є поняттям функціональним [198, с. 243]. Ю. Шапран доповнює ряд диференційованих ознак понять «компетенція» та «компетентність» такими співвідношеннями між цими термінами: як об’єктивне і суб’єктивне, як інстуціональне і функціональне, як видове і змістове, як одиничне і системне, як потенційне й реалізоване. Автор наголошує, що компетентність є ширшим поняттям, ніж компетенція. Компетенції є поєднанням характеристик, що відносяться до знання і його застосування, до позицій, навичок і відповідальності, які описують рівень або ступінь готовності фахівця до професійної діяльності. Компетенції формуються у процесі професійної освіти. Компетентність виявляється в процесі професійної діяльності, вона заснована на компетенціях, які є її підґрунтям [207, с. 43-44].

З’ясування сутності понять «компетенція» та «компетентність» надало можливість охарактеризувати терміни «перекладацька компетенція», «перекладацька компетентність», «перекладацька компетентність майбутніх філологів в аграрній галузі».

У процесі підготовки філологів-перекладачів значна частина навчального часу відводиться на розвиток і вдосконалення професійних

413