2.1. Ризики в зовнішньоторговельних операціях

Ризик у міжнародній торгівлі - це небезпека втрат з вини іншої сторони або у зв'язку з політичною, економічною ситуацією в країні, що бере участь в угоді. Мож­ливі втрати в зовнішньоекономічній діяльності стосуються експортера, імпортера або обслуговуючих банків. Тому дуже важливо знати всі типи ризиків, що виника­ють у процесі міжнародного товарообміну, а також заходи і засоби хеджування, що дозволяють їх мінімізувати (рис. 2.1).

РОЗДІЛ 2. Валютно-розрахункові ризики та шляхи їх запобігання 65

Окрім загальних для всіх учасників угоди є специфічні ризики у позиціях екс­портера і імпортера.

Так, при зовнішньоторговельній операції експортер наражається на такі ризики: економічні:

• кредитні ризики;

• виробничі ризики;

• комерційні ризики;

• неплатоспроможність покупця;

• небажання покупця платити;

• затримка платежів покупцем;

• ризик неприйняття товару (ризик виробництва) для товарів, виготовлених за замовленням;

валютні:

• ризик неконвертованості;

• ризик непереказу;

• курсовий ризик;

• трансфертний ризик; транспортні:

• затоплення (чи інша транспортна катастрофа);

• ушкодження;

І хибний напрямок; політичні:

• ризик дефолту;

• ризик мораторію;

• заборона на ввезення та вивезення;

• конфіскація у випадку недотримання нормативів;

• державні ризики;

• війна, революція, страйк;

• економічна ситуація в країні тощо.

Залежно від форми контракту ризики, що виникають у експортера, можуть бу­ти також перекладені на імпортера. Окрім того, імпортера можуть спіткати особливі ризики, наприклад, несвоєчасність поставки, незадовільна якість поставленого то-вару, втрата передоплати і можливі труднощі з процедурами одержання державних дозволів.

Водночас сторони, країни і банки країн мають можливість вжити заходів щодо зниження додаткових ризиків у зовнішній торгівлі (рис. 2.2).

2.2. Запобігання ризиків шляхом прогнозування валютного курсу

Важливим напрямом валютної політики підприємства є прогнозування курсів валют. Воно здійснюється банками та підприємствами з метою поліпшення страху­вання валютних ризиків і підвищення ефективності рішень, що приймаються керівництвом окремих компаній у галузі міжнародної діяльності. Передбачення можливих змін та динаміки курсів валют спрямоване на правильний вибір:

•S валюти ціни і валюти платежу у зовнішньоторговельних контрактах;

•S валюти, в якій надаються або беруться позики на міжнародних ринках, і ва­люти, в якій ці позики сплачуються;

•S валюти, в якій ведеться рахунок підприємства в банку;

•S грошової одиниці, в якій деномінуються закордонні капіталовкладення підприємства або закордонні активи банку.

Прогнозні оцінки використовують також професійні фінансові спекулянти (ва­лютні дилери, брокерські контори та ін.), що грають на різниці курсів валют, відсот­кових ставок, товарних цін, курсів цінних паперів на ринках різних країн і в різні інтервали часу.

Під час існування системи фіксованих курсів валют прогнозування їх динаміки зводилось переважно до того, щоб передбачити термін здійснення тим чи іншим

РОЗДІЛ 2. Валютно-розрахункові ризики та шляхи їх запобігання о/

урядом девальвації чи ревальвації національної валюти. Успіх прогнозу визначався здебільшого ступенем обізнаності виконавця про майбутні дії уряду чи Міжнарод­ного валютного фонду, а також власними та експертними оцінками на базі порівнян­ня купівельної спроможності валют, відсоткових ставок, динаміки грошової маси, реальних доходів у різних країнах.

Лише у 80-ті роки з'явились комплексні дослідження теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з прогнозуванням валютних курсів.

У даний час застосовують п'ять головних методів прогнозування плаваючих ва­лютних курсів (рис. 2.3).

Перший спосіб базується на теорії ефективних валютних ринків, тобто на мо­делі рівноваги за умов досконалої конкуренції та концепції раціональних очікувань. Вважається, що на світовому валютному ринку присутня безліч покупців і про­давців, вхід на цей ринок є відносно вільним і доступним, попит і пропозиція гнуч­ко реагують на зміни котировок, учасниками ринку правильно враховується вся до­ступна інформація. Суть концепції полягає в тому, що валютний ринок сам найкра­щим чином визначає динаміку валютних курсів. Він сам прогнозує майбутні зміни у вигляді термінового (форвардного чи ф'ючерсного) курсу, який базується на всій наявній у розпорядженні ринку інформації і відображає передбачення (припущен­ня) і очікування найінформованіших учасників ринку про розвиток курсу. Однак ем­піричні перевірки показують, що терміновий курс, в цілому правильно визначаючи тенденцію розвитку курсу, на практиці виявляється ненадійним індикатором май­бутнього готівкового ("спот") курсу валюти, особливо у короткотерміновому плані.

Другий підхід випливає з аналізу часових рядів динаміки курсу валюти шляхом за­стосування стандартних економетричних процедур. На цій основі визначаються тренд у розвитку курс}⁷, циклічні коливання, сезонна компонента. Після цього виявлені колишні тенденції екстраполюються на майбутній період.

О" Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства

Третім методом, що набуває останнім часом широкої популярності, є так званий «технічний аналіз» динаміки курсу. Базовою структурою даного методу є також ви­яв тренду. Одначе, головною відмінністю тут є правильне визначення початку і кінця тренду курсу валюти. У цьому випадку не формується прогнозна модель у вузькому значенні, тому що вона не визначає рівень майбутнього курсу, а лише встановлює час і напрями змін (поворотні мітки) в тенденції розвитку котировок валюти.

Однією з найрозповсюдженіших є четверта модель прогнозування валютних курсів, що ґрунтується на «фундаментальному аналізі». В його рамках курс визна­чається залежно від зміни «фундаментальних факторів» (співвідношення темпів зрос­тання грошової маси, реальних доходів, відсоткових ставок, товарних цін, рівня дивіденду в порівнюваних країнах). При цьому прогноз майбутньої динаміки курсу, здійснюваний на базі стандартних факторних економетричних моделей, є похідним від правильності попередніх прогнозів відповідних параметрів (кількості грошей, ВНП, вартості кредиту, інфляції тощо) в порівнюваних країнах. А точне передбачення руху цих параметрів досить проблематичне само по собі, отже й похідний від нього прогноз валютного курсу неминуче буде мати великі похибки. У зв'язку з цим фундаментальний підхід застосовується переважно для довготермінового прогнозування курсів валют.

Нарешті, п'ятий, «інтуїтивний», або «суб'єктивний», підхід до прогнозування валютних курсів спирається на такі методи, як вільна оцінка спеціалістів, що ба­зується на досвіді спостережень за поведінкою ринків та участі в операціях на них; опитування експертів, побудова якісних сценаріїв майбутнього розвитку курсів. Вказана модель є найбільш прийнятною для короткотермінового, оперативного про­гнозування валютних курсів.

Хоча уряди продовжують впливати на валютні курси шляхом компенсаційного фінансування, вони вже не намагаються підтримувати їх на певному рівні (пари­тетній вартості). Таким чином, валютні курси можуть набагато вільніше реагувати на ринкові сили, ніж раніше. Для опису цієї системи звичайно вживається термін «брудне» плавання валютних курсів.

Гнучкість валютних курсів у наші дні стимулювала значний інтерес до мож­ливості їхнього передбачення і хеджування від валютного ризику. Міжнародні торгівці, кредитори, спекулянти, багатонаціональні компанії і уряди країн повинні приймати рішення, що частково базуються на їхніх очікуваннях щодо майбутніх змін валютних курсів.

Короткострокове прогнозування у системі плаваючих валютних курсів]

Коли валютні курси вільно і негай­но реагують на вплив ринкових сил, вони стають предметом передбачень і спекуляцій. Курси формуються із передбаченням радше майбутніх, ніж теперішніх попиту і пропозиції.

Чи є надійними провісниками плаваючих валютних «спот» курсів форвардні ва­лютні курси? Відповідь негативна. Форвардні курси, як правило, відхиляються від майбутніх «спот» курсів.

РОЗДІЛ 2. Валютни-розрахункові ризики та шляхи їх запобігання 69

Чи можуть спекулянти постійно і краще від форвардного ринку передбачити ва­лютні курси? Більшість економістів дадуть негативну відповідь, оскільки вони вірять, що ринок іноземної валюти є ефективним ринком.

Так, ринок високоефективний, якщо ціни відразу відображають всю інфор­мацію, а інформація доступна для всіх (тобто немає торгівців приватною, «внутрішньою» інформацією). На такому ринку ціни реагують на довільне надход­ження нової інформації, а тому є непередбачуваними. Той, хто прогнозує курси і на­магається перехитрувати ринок, наштовхується на перешкоду, фатальну для будь-якого математичного аналізу: між появою економічних сил, які порушують рівнова­гу (таких, як відсоткові ставки, ціни, пропозиція валюти, страйки) і коригуванням валютних курсів немає жодного відставання в часі. Конкурентоспроможний, інфор­мований ринок моментально відображає всю відповідну інформацію в поведінці обмінних курсів. Парадокс, але особа, що послідовно успішно прогнозує курси, відразу ж знаходить своїх наслідувачів, які врешті-решт роблять прогнозований курс дійсним ринковим курсом, перешкоджаючи їй у такий спосіб робити це в май­бутньому. Коротко кажучи, плаваючий валютний курс описує «ходу наздогад» так само, як і ціни фондового ринку. На такому ринку особа, яка намагається прогнозу­вати курси, навряд чи зможе завжди зробити це краще, ніж на форвардному ринку, а іноді робить це ще гірше. Лише систематичне урядове втручання на ринку може зробити короткострокове прогнозування успішним.

Хоча гіпотеза ефективності ринку не була переконливо продемонстрована, ніхто ще не знайшов надійного методу короткострокового прогнозування валютних курсів. Саме через це міжнародні фірми схильні хеджувати від валютного ризику.

Довгострокове прогнозування: доктрина паритету купівельної спроможності

Хоча короткострокове прогнозування валютних курсів - справа сумнівна, пе­редбачення довготермінових змін валют­них курсів більш ймовірне. Протягом три­валого періоду - від трьох до п'яти років - зовнішня вартість валюти має тенденцію відображати зміни в її купівельній спроможності щодо купівельної спроможності інших валют. Дане співвідношення відоме як паритет купівельної спроможності.

Паритет купівельної спроможності (purchasing power parity, PPP) - тотожність купівельної спроможності різних валют при незмінному рівні цін в кожній з країн. Найбільше практичне значення теорія паритету купівельної спроможності має у відносному відображенні.

Теорія відносного паритету купівельної спроможності базується на припущенні зміни обмінного курсу між валютами двох країн пропорційно відносним змінам рівня цін у цих країнах за певний час.

Доктрину паритету купівельної спроможності А. Філіпенко ілюструє за допомогою кількох рівнянь. Припустімо, що йдеться про США та Аргентину. Згідно з даною докт­риною, відносні зміни рівнів цін двох країн, спричинені різними рівнями інфляції,

70 Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства

стануть причиною таких самих відносних змін зовнішньої вартості американського долара та аргентинського песо, як це виражено за допомогою валютного курсу, що пов'язує обидві валюти

Економісти висунули кілька заперечень стосовно доктрини паритету купівель­ної спроможності валют як на теоретичному, так і емпіричному рівнях. Основне те­оретичне заперечення доктрини стосується неадекватного висвітлення нею опе­рацій, що визначають валютні курси. Для визначення паритету купівельної спро­можності валют використовується лише рівень цін товарів, тоді як валютні курси визначаються операціями руху капіталу, а також операціями з товарами. На емпіричному рівні найсерйозніше зауваження стосується відповідних індексів цін. Використання індексів цін експортних та імпортних товарів є майже тавтологією: відповідні паритети цін однорідних товарів повинні узгоджуватися з дійсним ва­лютним курсом. Деякі економісти також нехтують індексами оптових цін. Ідеаль­ним індексом був би індекс, що базувався б на одному й тому самому асортименті товарів в обох країнах, але статистичні органи не збирають подібних показників. З прагматичного погляду, показник життєвого рівня, можливо, був би найбільш відповідним для застосування доктрини паритету купівельної спроможності валю­ти. Інші заперечення стосуються умов, здатних створити невідповідність між: ва­лютним курсом паритету купівельної спроможності і дійсним валютним курсом протягом тривалого часу, таких як всілякі обмеження, запізніла реакція офіційних

РОЗДІЛ 2. Валютно-розрахункові ризики та шляхи їх запобігання 71

осіб на порушення рівноваги платіжного балансу, вплив коливань валютного курсу на рівень цін і спекуляція.

Слід зазначити, що більшість критиків доктрини паритету купівельної спро­можності валюти не відкидають її повністю. Загальновизнано, що в періоди швид­ко зростаючої інфляції найважливішою детермінантою змін валютних курсів стає зміна купівельної спроможності національних валют. Емпіричні дослідження підтвердили неспроможність доктрини пояснити тривалі зміни валютних курсів під час інфляції.

Доктрина паритету купівельної спроможності валюти є непоганим методом пе­редбачення валютних курсів, коли відмінності в рівні цін становлять значну величи­ну. Проте при цьому не слід забувати, що економіст-аналітик повинен правильно пе­редбачити рівні інфляції в обох країнах. Прогноз курсів національної валюти на триваліший період може бути критичним при прийнятті рішень у міжнародному бізнесі (наприклад, при розміщенні промислових підприємств в інших країнах). Але рівність курсів (паритет) не надасть можливості бізнесменам спрогнозувати курс валюти на 3-6 місяців наперед (часовий горизонт більшості міжнародних платежів) або на рік наперед (часовий горизонт бюджетного планування багатонаціональних компаній). У коротших часових межах валютні курси можуть значно відхилятися від паритетів купівельної спроможності, оскільки вони залежать від короткостроко­вих відсоткових ставок і очікувань цін. Крім цього, потрібен час, щоб попит і про­позиція іноземної валюти пристосувалися до інфляції. Саме ця розбіжність і робить паритети купівельної спроможності корисними для прогнозування: рівень інфляції стає «основним індикатором» майбутніх валютних курсів.

2.3. МЕТОДИ ХЕДЖУВАННЯ ВІД ВАЛЮТНОГО РИЗИКУ

Хеджування - це процедура врівноваження продажу і купівлі активів для того, щоб на ринку не було відкритої нетто-позиції. Якщо хедж вдалий, торговець буде за­хищений від ризик несприятливих змін ціни активу. Далі буде проаналізовано хед-жування торгівців від валютного ризику, що має місце при здійсненні міжнародних операцій, а також хеджування спільних або багатонаціональних компаній від валют­ного ризику, що має місце під час переведення балансових звітів в іноземній валюті у національну валюту. Як вже було показано, хеджування міжнародних торгівців, разом із подібними операціями арбітражерів, взаємодіють із операціями спеку­лянтів, що й визначає форвардний валютний курс.

Хеджування від операційного Угоди про купівлю-продаж між парт- валютного ризику неперами різних країн звичайно вимагають

здійснення платежів у майбутньому в певний термін (наприклад, через 60 днів після укладання) у валюті або експортера, або імпортера. Як результат, сторона, для якої валюта платежу є іноземною, піддається валютному ризикові, тобто сума платежу або надходження у внутрішній

7 2 Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства

валюті може змінитися при обміні внутрішньої валюти на іноземну за певним обмінним курсом. Це і є операційний валютний ризик, що має місце під час міжна­родної купівлі-продажу товарів і послуг.

Якщо тільки підприємці не збираються спекулювати іноземною валютою (а во­ни зазвичай не займаються цим, оскільки валютні курси плавають), то можуть усу­нути валютний ризик шляхом хеджування. Вони можуть хеджувати на форвардно­му валютному ринку або на тісно пов'язаних із ним ринках іноземної валюти ф'ючерсів і опціонів. Хеджування також можливе за допомогою валюти «спот» і грошових ринків (арбітраж позичальника). Розглянемо приклади хеджування на форвардному ринку і з допомогою арбітражу позичальника.

Хеджування на Припустімо, що американський експортер

форвардному ринку | продає товар українському імпортерові зі

сплатою через 60 днів. Експортер при цьому

піддається операційному валютному ризикові. Якщо за ці 60 днів гривня упаде в ціні, експортер отримає меншу суму доларів. Тому для хеджу експортер діє таким чином: якщо він розраховує отримати за свій товар певну суму грошей, то йому не­обхідно обчислити гривневу вартість цієї суми за курсом форвардних гривень на 60 днів наперед. Після підписання контракту з імпортером експортер негайно продає гривні на термін 60 днів за теперішньою ціною. Якщо через 60 днів курс «спот» гривні впаде нижче, експортер буде повністю захищеним, оскільки він зможе про­дати кошти, отримані від імпортера, за означену у форвардному контракті суму, що є саме тією сумою в доларах, яку хоче отримати експортер за свій товар.

Так само американський імпортер, який має заплатити певну суму в гривнях за 60 днів українському експортерові, негайно купить гривні на термін 60 днів на цю саму суму. Через 60 днів імпортер заплатить за товар гривнями, купленими за фор­вардним курсом згідно з форвардним контрактом. Використавши для хеджування форвардний ринок, і експортер і імпортер перетворили непевну суму в. доларах у певну суму в тій же валюті.

Хеджування за допомогою «спот» і грошового ринків: арбітраж

позичальника

Ще одне можливе хеджування для американського експортера полягає в то­му, щоб позичити кошти у Лондоні на 60 днів, негайно обміняти стерлінги на дола­ри за валютним курсом «спот» і потім позичити комусь ці кошти в Нью-Йорку. Че­рез 60 днів експортер віддає стерлінгову позику (включно з відсотком) стерлінгами, отриманими від британського імпортера, і забирає собі таку суму в доларах:

Хеджування від трансляційного валютного ризику

На додаток до операційного валютно­го ризику спільні підприємства з інозем­ними філіями як міжнародні торгівці піддаються трансляційному валютному ризикові, оскільки від них вимагається зве­дення доходу в місцевій валюті і балансових звітів їхніх філій із своїм власним кор­поративним звітом. Таким чином, вони мають «перевести» фінансові звіти, обчис­лені в іноземній валюті, у звіти, обчислені в своїй національній валюті. Багато­національні корпорації, штаб-квартири яких розміщено у різних країнах, повинні дотримуватись стандартів бухгалтерської звітності кожної з країн: французькі міжнародні компанії - французьких бухгалтерських норм, британські - британсь­ких і т. д. Як приклад, буде обговорюватись лише традиційний ризик, що загрожує американським міжнародним корпораціям, які ведуть рахунки в доларах.

Американські бухгалтерські норми (набули чинності 15 грудня 1982 р.) вимага­ють від американських компаній переведення балансових звітів їхніх закордонних відділень у місцевій валюті за існуючим валютним курсом на день завершення звітного періоду, а звіт про прибутки і збитки - за середнім курсом періоду. Для спрощення розглянемо лише зведення балансових звітів.

Для ілюстрації у табл. 2.2 представлено спрощений балансовий звіт філії

РОЗДІЛ 2. Валютно-розрахункові ризики та шляхи їх запобігання 75

міжнародної компанії США в країні А. Щоб зосередити нашу увагу на трансляційно­му валютному ризику, припустімо, що філія не має активів і пасивів, які підлягають сплаті в іноземній (не місцевий) валюті. Таким чином, компанія не піддається опе­раційному валютному ризикові, і балансовий звіт у місцевій валюті не зазнає впливу змін валютного курсу. Тепер припустімо, що доларова ціна валюти країни А знеціни­лась на 20 % протягом останнього кварталу: на останній день попереднього кварта­лу вона коштувала $ 0,10, на останній день останнього кварталу - $ 0,08.

У першому стовпці табл. 2.2 представлено балансовий звіт філії в місцевій ва­люті; в другому стовпці - балансовий звіт, переведений у долари за старим валют­ним курсом відповідно до американських бухгалтерських правил; а в третьому стовпці - балансовий звіт, переведений у долари за певним валютним курсом кінця періоду, що вимагається правилами. Слід зазначити, що американська компанія за­знала трансляційних збитків на суму $ 16, що зменшило її актив з $ 80 до $ 64. Не­обхідно також пам'ятати, що це бухгалтерська втрата, а не втрата готівки.

Відповідно до бухгалтерських правил, чистий трансляційний ризик потенційних збитків дорівнює Е=А-L,де Е- трансляційний ризик, А - активи, a -L- пасиви. Якщо місцева валюта А > L, тоді американська компанія зазнає трансляційного збит­ку, коли валюта країни, в якій знаходиться філія, впаде в ціні щодо долара, і навпаки. В таблиці ризик потенційних збитків становить A - L = 950 - 150 = 800. При даному ризикові американська компанія зазнала трансляційних збитків, коли валюта А упала в ціні - 0,20 (у. о. 800) ($ 0,10) = $ 16.

76 Розрахункові та кредитні операції у зовнішньоекономічній діяльності підприємства

Трансляційні валютні прибутки і збитки можуть бути значними. Через це мене­джери багатонаціональних компаній інколи мають велике бажання усунути або об­межити цей вид ризику. Багатонаціональні компанії можуть усунути або зменшити трансляційний валютний ризик, коригуючи балансові звіти зарубіжних філій, хед-жуючи на форвардному ринку, а також в інший спосіб.

Коригування балансового звіту Багатонаціональна компанія може закордонної філії зменшити свою вразливість до транс-

ляційного валютного ризику шляхом ко-

ригування співвідношення активів і пасивів своєї закордонної філії. Згідно з діючи­ми бухгалтерськими правилами (FASB 52), американська компанія може зменшити трансляційний ризик, зменшуючи активи або збільшуючи пасиви в місцевій валюті для того, щоб зменшити чистий капітал. Філія, описана в табл. 2.2, має ризик по­тенційних збитків, що дорівнює 800 (950 - 150) у. о. Знизивши свої активи, скажімо, до 700 у. о., американська материнська компанія могла б зменшити трансляційний ризик до 550 у. о. Однак, якщо навіть не враховувати прямі втрати на таке коригу­вання (скажімо, більш високі відсоткові витрати при місцевих позиках), значна зміна співвідношення активів з пасивами може призвести до значних збитків у діяльності філії. Таким чином, коригування балансового звіту може лише зменши­ти, але не усунути повністю трансляційний валютний ризик потенційних збитків.

Багатонаціональна компанія може також спробувати відкоригувати балансовий звіт своєї закордонної філії не для зменшення трансляційного валютного ризику по­тенційних збитків, а для максималізації трансляційних прибутків і мінімізації трансляційних збитків. Це вже не хеджування, а спекуляція. Загальний підхід до цієї проблеми показано в табл. 2.З. Успішне застосування даного підходу залежить від правильності прогнозів щодо напрямку руху курсів іноземної валюти.

РОЗДІЛ 2. Валютно-розрахункові ризики та иіляхи їх запобігання 77

Хеджування на форвардному Для усунення можливого залишково- ринку го трансляційного валютного ризику

після коригування балансового звіту ба-

гатонаціональні компанії можуть вдатися до хеджу на форвардному ринку. При­пустімо, що американська компанія має трансляційний ризик потенційних збитків, що дорівнює 1 мільйонові (А - L), у своїй британській філії і хоче захистити себе від очікуваного знецінення стерлінга протягом наступного кварталу. Припустімо далі, що поточний валютний курс «спот» (5) дорівнює $ 2,00, 90-денний форвардний курс - $ 1,90 і компанія очікує, що курс «спот» через 90 днів [Е (S)] становитиме $ 1,80. Тоді компанія продає 1 мільйон на термін за $ 1 900 000. Якщо по завершенні кварталу курс «спот» насправді впаде до $ 1,80, як очікувалось, компанія зазнає трансляційних збитків на суму $ 200 000. Але купивши 1 мільйон на ринку «спот» за $ 1 800 000 і продавши їх за $ 1 900 000 згідно з форвардним контрактом, вона за­робила б $ 100 000 на форвардному ринку. Таким чином, компанія зазнала чистої втрати у $ 100000.

Даний приклад доводить, що навіть якщо багатонаціональна компанія правиль­но передбачила майбутній валютний курс, вона може зазнати чистих трансляційних збитків, якщо вона хеджувала лише суму, що дорівнювала трансляційному ризикові потенційних збитків. Для того ж, щоб повністю компенсувати свої трансляційні втрати, компанії довелося б продати на термін 2 мільйони доларів. Ще одним важ­ливим моментом є те, що компанія поводить себе як спекулянт. Вона може отрима­ти форвардний прибуток лише в тому випадку, якщо курс «спот» під кінець кварта­лу менший від форвардного курсу (S⁹⁰ < F). В Іншому випадку вона не отримає при­бутку або навіть зазнає збитків.

Якщо розглядати дане питання більш загально, трансляційний прибуток або збитки визначаються за формулою E(S°- S'), де Е - чистий трансляційний ризик по­тенційних збитків, S° - валютний курс «спот» на початку кварталу, a S' - валютний курс «спот» під кінець кварталу. Спекулятивний прибуток чи збитки компанії на форвардному ринку визначаються за формулою A (F - S^!), де А - сума хеджування, a F - відповідний форвардний курс. З цього випливає, що хедж від трансляційного ризику буде ідеальним лише коли:

Отже, щоб зробити ідеальний хедж, компанія повинна правильно спрогнозува-ти валютний курс кінця періоду. Якщо її прогноз виявиться хибним, вона отримає спекулятивний прибуток або зазнає спекулятивних втрат, або ж залишиться при своїх грошах згідно з форвардним контрактом. Інакше кажучи, для того щоб зроби­ти ідеальний хедж від трансляційного ризику, компанія мусить стати спекулянтом, що успішно прогнозує ринок.

Значні втрати готівки, яких зазнало чимало багатонаціональних компаній,

РОЗДІЛ 2. Валютно-розрахункові ризики та шляхи їх запобігання 79

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Чим зумовлені ризики в міжнародній торгівлі?

2. Які шляхи запобігання ризиків існують у міжнародній торгівлі?

3. Чому сприяє передбачення можливих змін та динаміки курсів валют?

4. Назвіть і проаналізуйте відомі вам методи прогнозування плаваючих валютних курсів.

5. Охарактеризуйте сутність доктрини паритету купівельної спроможності.

СИТУАЦІЯ 1

Фірма «Астра» донедавна здійснювала свої зовнішньоекономічні опе­рації лише з кількома іноземними фірмами. Але тепер «Астра» активно роз­ширює зв'язки з багатьма країнами світу. При цьому кожна з них одночасно є імпортером та експортером на світовому ринку.

Нещодавно фінансовий менеджер цієї компанії запросив вас як експерта торгово-промислової палати проконсультувати його з основних питань банківського обслуговування зовнішньоекономічної діяльності підприємств: форвардні та опціонні валютні контракти, основні форми міжнародних розра­хунків (акредитиви, інкасо, чисті платежі тощо). Головні запитання стосували­ся ризиків, з якими підприємство може зіткнутися, та шляхів їх подолання.