Антидототерапія

Антидототерапія (від грец. аntidoton - протиотрута) - застосування препаратів, які протидіють впливу отрут або токсинів (tоxоп - отрута).

Появі ефективних протиотрут передував довгий шлях пошуків багатьох поколінь учених. Спогади за антидоти зустрічаються у працях учених, написаних до початку нашої ери. Досить цікаві дані щодо протиотрут містяться у праці Клавдія Галена (129-199 рр. н.е.), яка так і називалась «Антидоти». Для раннього середньовіччя найбільше значення мала праця знаменитого лікаря Абу-Алі ІбнСіни (Авіцени; 980-1037 рр.) «Канон лікарської науки». На якісно більш високий рівень вчення про антидоти піднялося у зв'язку з розвитком хімічної науки.

Специфічні антидотні засоби здатні інактивувати отрути шляхом прямої фізичної чи хімічної дії (антидоти прямої дії) або відновлю­ вати порушені отрутами функції організму, тобто усувати наслідки дії отрути на біологічні субстрати (антидоти функціональної дії). Найбільш поширеними антидотами прямої дії є адсорбенти, які фік­ сують на своїй поверхні отруту і зменшують її концентрацію у хімусі, тобто вони проявляють фізичний антагонізм. Так діють активоване вугілля, ентеросорбент, фітосорбент, ентеросгель, сорбекс, енвет, ентеросил, аеросил, та інші препарати. Більш виражену специфічність мають антидоти, які вступають у хімічні реакції з отрутами і перево­ дять їх у нешкідливі форми або утворюють з ними нетоксичні сполу­ ки. Як наслідок, зменшується дисоціація отруйної речовини, втрача­ ється її активність. Наприклад, танін з алкалоїдами утворює нероз­ чинні танати, кислоти нейтралізують луги, і навпаки, формалін зв'язує аміак у разі отруєння сечовиною з утворенням малодисоційованої неактивної сполуки. Калію перманганат і гідрогену пероксид окиснюють у травному каналі ціанати.

У подальшому, коли отрути всмокталися у кров або вже зв'я­ залися з тканинними субстратами, застосовують антидоти прямої (фізико-хімічної) або функціональної дії. Прикладом антидотів пря­ мої дії є натрію тіосульфат, який за отруєння ціанідами перетво­ рює синильну кислоту в неотруйну роданисту. Унітіол взаємодіє своїми вільними сульфогідрильними групами з тіоловими отрутами (миш'яком, ртуттю, кадмієм, свинцем, міддю), утворює з ними міцні комплекси і виводить їх з організму. Функціональні антидоти не проявляють прямої дії на отруту, а впливають на біологічні структу­ ри організму, стимулюючи або пригнічуючи їх активність, проявля­ ють конкурентний антагонізм у разі взаємодії отрути і антидоту з

38

одними й тими ж рецепторами клітин, зменшують кількість рецеп­ торів, здатних реагувати з отрутою. Найбільш характерними пред­ ставниками антидотів функціональної дії є кальцію хлорид або каль­ цію глюконат під час отруєння натрію хлоридом і речовини, що за­ стосовуються за отруєння фосфороорганічними сполуками (ФОС). Наприклад, за отруєння натрію хлоридом порушується співвідно­ шення між одновалентними (К+ і Na+) і двовалентними (Са++ і Mg++) іонами. Настає збудження нервової системи, тому як антидот застосовують сполуки кальцію.

Особливо чітко вплив антидотів функціональної дії проявляється за отруєнь фосфороорганічними сполуками (ФОС), які пригнічують активність холінестерази і тому втрачається її здатність гідролізувати ацетилхолін, що нагромаджується у тканинах. Конкурентний антаго­ нізм атропіну сульфату полягає в тому, що своїми молекулами він блокує холінорецептори внутрішніх органів, на які діє ацетилхолін, внаслідок чого гальмується його медіаторна функція. Інший антидот - дипіроксим - руйнує хімічний зв'язок між отрутою і холінестеразою, утворює з отрутою нетоксичну сполуку і в результаті цього від­ новлює функцію ферменту (реактиватор ферменту).

У практиці ветеринарної медицини найбільш уживаними антидо­ тами є наступні:

унітіол - застосовують у разі отруєння сполуками миш'яку, ртуті, міді, цинку, кобальту. Вводять підшкірно, внутрішньовенно, внутрішньочеревно у дозі 10-20 мг/кг;

тетацин-кальцій - проявляє антитоксичні властивості за отруєнь солями свинцю, кобальту, кадмію, цинку, нікелю, вісмуту. Вводять внутрішньовен­ но у дозі 10-20 мг/кг;

пентацин - застосовують за отруєнь солями цинку, міді, кадмію, кобаль­ ту. Вводять підшкірно або внутрішньом'язово по 10-20 мг/кг;

фосфолітн - специфічний антидот за отруєнь ФОС і антихолінестеразними речовинами. Вводять внутрішньом'язово у вигляді 75 % розчину: ко­ ровам - 10 мл; телятам - 2,5; коням - 12; лошатам - 2,5; свиням - 1,5; поро­ сятам - 0,3; вівцям, козам - 0,5; собакам - 0,06 мл;

атропіну сульфат - застосовують за отруєнь ФОС. Дози 1 % розчину: підшкірно коровам - 1-5 мл; коням - 2-8; вівцям, свиням - 0,5-5,0; собакам - 0,2-3,0; котам - 0,1-0,3 мл;

тропацин - застосовують за отруєнь ФОС. Вводять перорально і внут­ рішньом'язово коням, свиням, собакам, курям - 5 мг/кг; коровам - 1; вівцям, козам - 3; поросятам - 4; телятам - 2 мг/кг;

натрію тіосульфат - діє антитоксично за отруєнь синильною кислотою, нітритами, сполуками ртуті, свинцю, миш'яку. Дози перорально: коровам,

39