Соціальна та соціально-психологічна маргінальність описують різні феномени: не завжди соціальний маргінал має ознаки соціаль- но-психологічної маргінальності. Підґрунтям для соціальнопсихологічної маргінальності у сучасному українському суспільстві є його рухливість та хаотичність у культурному, політичному та економічному сенсі1.
ТИПОЛОГІЯ МАРГІНАЛЬНОСТІ
Розрізняють три традиції у поясненні маргінальності2:
Культурна маргінальність — в її основі — взаємодія двох ціннісно-нормативних систем культур, що нерідко конфліктують між собою. Внаслідок цього у індивіда виникає неадаптованість, невизначеність статусу та ролі, двозначність ситуації.
Маргінальність соціальної ролі — виникає: у випадку невдалої спроби входження до позитивної референтної групи; членство в групах, обумовлених як маргінальні (деякі професійні групи, наприклад, цілителі); перебування в ролі, що перебуває між двома суміжними ролями; соціальні групи, що функціонують за межами соціальної організації (наприклад, цигани, бездомні і т.д.).
Структурна маргінальність — соціальні групи, які втратили свої права та можливість їх реалізації чи перебувають у дещо гірших умовах, внаслідок політичної, економічної та соціальної нерівності.
Розглянемо більш детально структурну маргінальність, основи дослідження якої закладені європейською традицією.
Структурна маргінальність характеризує дві різні позиції індивіда чи соціальної групи в соціальній структурі суспільства. Це або проміжна позиція між структурним елементами, або найнижча в соціальній ієрархії. В структурній маргінальності розрізняють маргіналь-
ність— перехідність та маргінальність — периферійність.
Маргінальність, яка розуміється як перехідність (граничність), — це стан на межі, що виникає в процесі переходу індивіда з
1Бевзенко Л. Маргіналізація в перехідному суспільстві. Зв’язок із соціальним успіхом // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 3. — С. 170—172.
2Попова И. П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теорети-
ческие аспекты исследования) // Социологические исследования. — 1999. —
№ 7. — С. 62—71.
132
одного соціального статусу до іншого. Обов’язково передбачається, що це не просто перехід, а стан незавершеності цього переходу, перебування на межі двох статусів. При цьому індивід залишається повноправним елементом соціальних відносин. Маргінальність — перехідність виникає як наслідок:
•процесів соціальної мобільності, що не пов’язані зі структурними змінами в суспільстві;
•процесів переходу від усталеної соціальної структури суспільства до нової.
Цей тип структурної маргінальності можна характеризувати як із деструктивної, так і з конструктивної позиції.
Маргінальність — периферійність характеризує перебування в найнижчій позиції в соціальній ієрархії чи за межами (на межі) функціонального центру поліструктурної системи соціальних зв’язків. Периферійна маргінальність передбачає втрату соціальних зв’язків. Низхідна соціальна мобільність утворює соціальні групи «на краю» соціальної
структури. Для таких елементів в соціології застосовують поняття: «нижчийклас», «аутсайдери», «декласовані», «бездомні» тощо1.
Процес маргіналізації супроводжується втратою особистістю ідентифікації з певною соціальною групою та зміною соціальнопсихологічних орієнтацій. Це зумовлює соціальні переміщення певної частини індивідів. Однак «входження» в нову соціальну групу відбувається не миттєво, інколи — це довготривалий процес. У індивіда формується суб’єктивна самооцінка власних можливостей
залежно від самооцінки ситуації; окреслюється стратегія поведінки2. Дослідження різноспрямованих стратегій поведінки дозволило вирізнити три типи потенційної маргінальності.
Перша група — консервативна (та, що стабілізується). Члени цієї групи орієнтуються на збереження власного соціального статусу, зокрема професійного. Такій групі притаманна нульова потенційна маргінальність.
Друга група— орієнтована до низу. Індивіди готові до пониження статусу, до виконання менш кваліфікованої праці. Така потенційна маргінальність відзначається від’ємним (мінусовим) значенням.
Третя група — прогресивна. Індивіди орієнтовані на позитивні зміни, на підвищення соціального статусу. Вони обирають нову професію більш кваліфіковану та високооплачувану. Це — потенційна маргінальність з позитивним значенням.
1 Галсанамжилова О. Н. К вопросу о структурной маргинальности в российском обществе // Журнал социологии и социальной антропологи. — 2006. —
№ 4. — С. 160—169.
2 Голенкова З. Т., Игитханян Е. Д., Казаринова И. В. Маргинальный слой: фе-
номен социальной самоидентификации // Социс. — 1996. — № 8. — С. 12—17.
133
Кожній групі відповідає своя стратегія поведінки. Першій — стратегія стабілізації, а другій та третій — протилежно спрямовані стратегії. Відповідно — стратегія зниження та підвищення статусу, які рухають усю соціальну структуру суспільства та впливають на загальний напрям та інтенсивність соціальних переміщень, характер стратифікації та міру маргіналізації суспільства1.
У маргінальності розрізняють природну, пов’язану зі спонтанною соціальною мобільністю. Вона притаманна усім суспільствам і, зазвичай, обмежена, не зачікає основи існуючої стратифікаційної системи. На відміну від неї, привласнена маргінальність має примусовий характер і супроводжується зниженням соціального статусу цілих соціальних груп і прошарків, викликає значні руйнування традиційних соціальних спільнот, дезінтеграційні процеси у соціальній структурі, що перетворюють суспільство на аморфну масу, «атомізованих» індивідів. Українському суспільству значною мірою властива привласнена маргінальність, в основі якої є радикальні суспільноекономічні та політичні зміни. Такий тип можна також визначити як екстремальний, коли індивіди або групи позбавляються своїх традиційних соціальних позицій, що спричинено війною, революцією, структурними зрушеннями в економіці і т.п.
Залежно від об’єкта маргіналізації розрізняють: етномаргінальністъ, що виникає внаслідок міграцій у чуже етнічне середовище; соціомаргінальність, пов’язану з незавершеністю переміщення соціальних груп; економічну маргінальність, викликану втратою роботи і колишнього матеріального благополуччя; політичну маргінальність, обумовлену втратою загальноприйнятих політичних норм і цінностей політичної культури; релігійну маргінальність як наслідок відмовлення від традиційних конфесій.
НОВІ МАРГІНАЛЬНІ ГРУПИ
Поняття «нові маргінальні групи» пов’язувалося насамперед з кризою зайнятості, спричиненою науково-технічною революцією (індустріалізацією). Науковці дійшли висновку, що в Західній Європі поряд із визнаними традиційними маргіналами, тобто «переважно люмпен-пролетарями, характерними рисами яких були повна десоціалізація, ідентифікація зі злочинним світом, відсутність освіти та професійної кваліфікації, низький рівень соціальних очікувань та інше, а також груп, що знаходяться на шляху до перетво-
1 Голенкова З. Т., Игитханян Е. Д., Казаринова И. В. Маргинальный слой: фе-
номен социальной самоидентификации // Социс. — 1996. — № 8. — С. 12—17.
134
рення в люмпен»1 …. утворюються численні нові маргінальні групи. «До цієї категорії належать особи, стійко витіснені з виробничого процесу, але водночас, із високим рівнем загальної та професійної підготовки, завищеними соціальними очікуваннями, високою політичною активністю та здатністю формулювати свої прагнення в ідеологічній формі»2. Основним джерелом виникнення та поповнення таких груп є низхідна соціальна мобільність соціальних груп, які поступово втрачають свої соціальні позиції в соціальній структурі суспільства. В середовищі нових маргінальних груп І. Попова розрізняє два типи: 1) соціальні групи, які втратили власний соціальний статус та не мають можливості отримання нового статусу відповідного новим потребам; 2) групи, які набули новий відмінний соціальний статус, що суттєво відрізняється від попереднього, але не мають можливості його адекватного функціонального забезпечення через відсутність дієвих механізмів на рівні суспільства3.
КРИТЕРІЇ СОЦІАЛЬНОЇ МАРГІНАЛЬНОСТІ
На основі узагальнення існуючих підходів до визначення соціальної маргінальності та її характеристик І. Попова виокремлює критерії соціальної маргінальності.
По-перше, маргінальність пов’язана з мобільністю, з переміщенням у соціальному просторі, тому основний критерій, який визначає соціальну маргінальність особистості чи групи, — наявність стану, що пов’язаний із періодом переходу та визначений як кризовий.
По-друге, невизначеність, невходження, чи часткове входження до соціальних структур та груп. У сучасних дослідженнях аналізується на основі невизначеності самоідентифікації з загальноприйнятими у суспільстві соціальними групами.
Окремо можна аналізувати такий критерій соціальної маргінальності, як статусна неузгодженість, що свідчить про протиріччя статусних позиціях, які виникають внаслідок зміни соціального положення індивіда чи групи. На соціально-психологічному рівні проявляється як неузгодженість домагань індивіда та референтної групи, до якої він прагне4.
1На изломах социальной структуры. — М.: Мысль, 1987. — С. 55.
2Там само.
3Попова И. П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теорети-
ческие аспекты исследования) // Социологические исследования. — 1999. —
№7. — С. 62—71.
4 Там само.
135
Дослідження соціальної маргінальності передбачає з’ясування міри маргінальності. Це питання досить детально розроблялося Дж. Манчині, який визначав залежність міри маргінальності від значущості соціальної ситуації для особистості. Найвища міра маргінальності проявляється як повна дезадаптація, дезорганізація або навіть суїцид.
І. Попова доповнює показники міри соціальної маргінальності об’єктивними показниками— зумовленість «зовнішніми обставинами, тривалість, незмінність ситуації, її «фатальність» (відсутність можливості змінити її, чи її складові в позитивному напрямку)» та суб’єктивними— оцінка перспективи та «міри адаптованості; самооцінка вимушеності чи добровільності, соціальної дистанції в зміні соціального положення, підвищення чи пониження соціально-професійного статусу, переважанняоптимізмучипесимізмувоцінціперспектив»1.
Маргіналізація особистості — це відрив (добровільний чи примусовий) від певного соціального статусу, культурних норм та цінностей, стилю життя тощо. М. Шульга виокремлює дві особливості процесу маргіналізації: добровільна зміна ідентичностей, зумовлена саморозвитком особистості за умов стабільного суспільства; в іншому випадку зміна ідентичності особистості відбувається у зв’язку із соціальними змінами, це — примусове виштовхування із соціальної позиції та пов’язаного з нею стилю життя, ціннісно-нормативною системою. Перший випадок пов’язаний із психологічною готовністю до нових статусів та ролей, із плануванням змін, а другий сприймається індивідом як трагедія, зовнішнє негативне вручання, що суперечить його бажанням. М. Шульга акцентує увагу на тому, що ототожнювати поняття маргіналів та люмпенів, андеркласу некоректно. Маргіналом може бути представник будь-якого соціального прошарку. Саме криза ідентичності — критерій приналежності до маргіналів, на думку М. Шульги та інших науковців2. У сучасних дослідженнях маргінальності це досить поширений підхід.
Маргіналізація є прямим наслідком структурних змін, пов’язується із втратою самоідентифікації у суспільстві. Маргінальний стан властивий значній частині українського населення. Технологічні, соціальні і культурні зрушення останніх десятиліть додали проблемі маргінальності якісно нові риси. Глобалізація, урбанізація, масові міграції, інтенсивна взаємодії між носіями різнорідних етнокультурних і релігійних традицій, вплив на населення
1 Попова И. П. Новые маргинальные группы в российском обществе (теоретические аспекты исследования) // Социологические исследования. — 1999. —
№ 7. — С. 62—71.
2 Шульга М. Маргінальність як криза ідентичності // Соціологія: теорія, методи,
маркетинг. — 2000. — № 3. — С. 166—170.
136