Завдання
1. За схемою управління відходами (рис. 36) пояснити утворення відходів та їх екологічну загрозу на прикладі конкретного промислового підприємства – за варіантами: 1) ставкове господарство по виробництву продукції рибництва, 2) агропромислове по рослинництву, 3) агропромислове по тваринництву, 4) виробництво молочної продукції, 5) виробництво м’ясної продукції, 6) вугледобувна шахта, 7) підприємство з виробництва тукових мінеральних добрив, 8) кар’єр з добування залізної руди, 9) гірничозбагачувальний комбінат, 10) підприємство з виробництва пакувальних матеріалів, 11) теплоелектростанція, 12) атомна електростанція, 13) гідроелектростанція, 14) житлобудівельне підприємство, 15) підприємство з будівництва автомобільних доріг, 16) автотранспортне підприємство, 17) морське суднохідне підприємство, 18) підприємство залізничного транспорту, 19) авіаційнотранспортне підприємство, 20) лісогосподарське підприємство.
2. Назвати основні типи утворюваних на Вашому виробництві відходів, використовуючи принципи їх класифікації. Використати дані підприємства, вибраного в лабораторно-практичних роботах № 1, 6.
3. Обґрунтувати проблеми утилізації цих відходів.
4. Вибрати методи утилізації або вилучення цих відходів (табл. 1).
5. Обґрунтувати вибір методів охорони навколишнього природного середовища від цих промислових відходів (рис. 37).
Питання для перевірки знань
Дайте визначення поняттю «відходи». Назвіть їх види.
Що відносять до твердих, рідких, газоподібних, каналізаційних, промислових, сільськогосподарських, побутових (комунальних) відходів?
Як класифікують промислові та побутові відходи?
Охарактеризуйте класи небезпечності промислових і побутових відходів. Що таке утилізація відходів, які є методи і проблеми у цій сфері?
За якими принципами відбувається переробка твердих відходів?
Як знешкоджують і захоронюють радіоактивні відходи?
Назвіть основні етапи переробки побутових відходів.
Назвіть методи утилізації промислових відходів, класифікованих за гігієнічною ознакою.
Чим небезпечні синтезовані речовини?
Перерахуйте і поясніть активні методи охорони НПС від промислових викидів (відходів).
Назвіть пасивні методи охорони НПС від промислових викидів (відходів). Чим вони відрізняються від активних?
Теми для підготовки рефератів
1. Відходи сільського господарства та проблеми їх утилізації.
2. Джерела виникнення відходів у певній галузі промисловості.
3. Вплив відходів на ґрунти.
4. Вплив відходів на води.
5. Вплив відходів на флору і фауну певної території.
6. Способи знешкодження твердих відходів.
7. Управління промисловими відходами конкретного виробництва.
8. Проблеми утилізації певного виду відходів виробництва.
Змістовий модуль № 3 стратегія гармонізації соціальних, економічних та екологічних інтересів
Лабораторно-практична робота № 17
Збалансований розвиток україни: засади, напрями і механізми
Основні принципи моделі збалансованого (сталого, гармонійного) розвитку України. Нинішню екологічну ситуацію в Україні фахівці характеризують як кризову, що формувалася впродовж тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природних екосистем. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевагу надавали розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Нині в нашій країні впроваджують у практику принципи сталого розвитку. Суть їх полягає в гармонізації економічних, соціальних і екологічних, насамперед, природоохоронних інтересів. Територія України має достатню базу сприятливих еколого-економічних факторів (рис. 38), реалізація яких через вдосконалення економічних, соціальних та екологічних механізмів визначатиме збалансований розвиток держави.
Рис. 38. Еколого-економічні чинники, що визначають збалансований розвиток України (за В.А. Барановським, 2006)
Як було розглянуто на попередніх лабораторно-практичних заняттях, природне середовище України зазнає надмірного техногенного навантаження. Багато регіонів, особливо промислових і урбанізованих мають високі ступені природно-техногенної небезпеки. Тому необхідна нова модель суспільного розвитку, яка базувалась би на одержанні максимально можливої економічної вигоди за обов'язкового збереження динамічної природної рівноваги екосистем. Цього можна досягти, якщо забезпечити дотримання суб’єктами природокористування екологічних норм, не перевищувати антропогенні навантаження на НПС.
Нормативною базою для моніторингу антропогенної трансформації природних екосистем, проведення екологічної експертизи та екоаудиту промислових об’єктів, інженерно-технічних проектів та дій, що впливають на природне довкілля, є екологічні нормативи (ГДВ, ГДС, ГДК, ГДН тощо, залежно від рівня аналізу), які досі потребують удосконалення з урахуванням національної концепції екологічного нормування антропогенних навантажень на НПС. Однак, впровадження екологічних норм в практику природокористування гальмується за причини відсутності галузевих нормативів та відповідної їх деталізації на рівнях певних типів природних екосистем та видів антропогенних навантажень. Для розробки цих документів та запровадження екологічних принципів у практику необхідно вдосконалити систему діагностики антропогенної трансформації природних екосистем. Проте розвиток методичних підходів щодо вивчення цих питань гальмують неузгодженості наукових напрямків дослідження певних аспектів природної реальності, відмінності галузевих інтересів, тобто – відсутність системного підходу. Ще не до кінця розкритими є гомеостатичні регуляції структурних ланок (підсистем), сутність цих процесів та їх супідрядність в ієрархічній структурі біосфери.
Отже, щоб і надалі розвиватися суспільству і економіці, необхідно досягти балансу між соціально-економічними та природними їх складовими системи «суспільство – природа». За міжнародних нормативів, це є основою сталого (збалансованого, гармонійного) розвитку світу, кожної країни і її регіонів. Такої рівноваги і збалансованості інтересів повинні дотримуватись усі суб’єкти управління. Це можливо лише за погодженої міжгалузевої співпраці.
В Україні останніми роками стихійно формується система теоретичних і практичних засад гармонійного розвитку, яку найближчим часом доведеться систематизувати, доопрацювати, узгодити, затвердити і втілити на загальнодержавному рівні. Йдеться про формування національної науково-теоретичної школи гармонійного розвитку. Нині доволі досконало розроблено ресурсно-економічні (В.О. Шевчук, Л.Г. Мельник, Б.М. Данилишин, В.О. Паламарчукт а ін.), географічні (Л.Г. Руденко та ін.), регіонально-економічні (І.М. Синякевич, Л.С. Гринів, В.А. Боков та ін.), соціальні (М.А. Дробноход та ін.), філософсько-теоретичні (М.А. Голубець, В.С. Крисаченко та ін.) засади переходу до гармонійного розвитку України.
Модель сталого (збалансованого, гармонійного) розвитку має виражений еколого-географічний зміст, обумовлений такими науково-методичними засадами: інтегральним і системним підходами до вивчення основних взаємодіючих компонентів території-господарства, населення і природного середовища; територіальністю, що допускає вивчення збалансованості з урахуванням територіальних розходжень у природі, населенні, господарстві і відповідного територіального поділу праці; комплексністю як основною закономірністю у територіальній організації суспільства.
Географічність моделі передбачає також створення і розробку відповідних територіальних показників, систем індикаторів, які б дозволяли досить точно і коректно аналізувати та досліджувати суть всіх процесів та взаємозв'язків, які в сукупності визначають параметри розвитку суспільства і його життєдіяльності в природі та ступінь «збалансованості» зазначеного розвитку. До таких показників можна віднести інтегральний еколого-економічний потенціал території, який характеризує ступінь екологічної рівноваги в системі «суспільство-природа» і можливість її виконувати виробничу, антропоекологічну, естетичну та інші функції. Низький еколого-економічний потенціал створює погіршені екологічні умови життєдіяльності населення.
Антропогенне навантаження на природне середовище складається з показників: соціально-економічної освоєності, території, трансформації структурно-функціональної організації природних екосистем і забрудненості природного середовища (атмосфери, природних вод і ґрунтів); зниження стійкості природних екосистем до антропогенного навантаження; зниження природно-екологічного та природно-ресурсного потенціалів території; інтегральної оцінки еколого-економічного потенціалу території України.
На основі оцінки еколого-економічного потенціалу фахівцями проведено еколого-економічне зонування території України, в результаті якого виявлені територіальні відмінності в рівнях збалансованості розвитку в країні.
Серед групи областей з рівнем збалансованості розвитку нижче середнього слід відзначити Волинську, Рівненську, Чернігівську, Черкаську, Сумську області, центральні райони Полтавської, західну частину Донецької, північні частини Луганської, Кіровоградської, Вінницької, Харківської областей, а низьким – північні території Житомирської, Київської, окремі райони Дніпропетровської, Запорізької, південні території Луганської та значну частину Донецької областей. Зазначені території нині потребують особливо значних структурних змін у виробництві з урахуванням екологічних вимог, використання і охорони природних ресурсів, особливої уваги вимагає економічна та соціальна сфери тощо. Вище середнього та високим рівнем збалансованості характеризуються Одеська та західні області України, серед яких виділяються Івано-Франківська та Закарпатська.
До альтернативних механізмів можна віднести:
в економічній сфері стабілізацію економіки, утворення необхідних передумов її прискореного зростання; опанування новітніми методами управління як головним чинником економічного розвитку (зміна моделі виробництва і споживання); здійснення активної аграрної політики; зміцнення економічних передумов для глибокої перебудови соціальної сфери; забезпечення сталого ресурсозберігаючого економічного зростання, створення конкурентоспроможної ринкової економіки; поліпшення структури національної економіки на основі інноваційної моделі розвитку; інтеграція в європейські структури та світову економічну систему;
в соціальній сфері: зростання інтелектуального потенціалу нації, інтенсивний розвиток освіти, особливо екологічних знань; запобігання збіднінню населення шляхом перебудови соціальної сфери, реформування системи оплати праці, скорочення безробіття, вдосконалення механізмів надання державної соціальної допомоги, запровадження системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї; здійснення скоординованих кроків, спрямованих на поліпшення охорони здоров'я населення, подовження тривалості життя та зниження смертності; зміцнення позицій середнього класу; подолання бідності та підвищення рівня життя громадян України;
в екологічній сфері: гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та навколишнього середовища, зведення до мінімуму негативного впливу наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС та небезпеки інших АЕС; поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басейну Дніпра, та якості питної води; стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону та інших територій; будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану; формування збалансованої системи природокористування та екологізації технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, транспорті; зменшення техногенного навантаження на природні екосистеми; збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи, поліпшення екологічного стану агроландшафтів.
Виконання зазначених стратегічних пріоритетів полягає в реалізації чітко окресленого курсу на впровадження принципів збалансованого розвитку через глибокі структурні зміни та поглиблення курсу ринкових реформ через активну і послідовну екологічну та соціальну політику. Для цього в Україні підготовлено «Комплексну програму реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 р.) на 2003-2015 роки», яка схвалена Національною комісією сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України. Виконання завдань Програми стане важливою складовою стратегічного плану переходу України до сталого розвитку та інтеграції в європейське і світове співтовариство. Для досягнення основної мети й виконання завдань Програми передбачається сформувати науково-методичне та організаційно-інституційне забезпечення впровадження засад збалансованого розвитку.
Реалізація Програми забезпечить комплексний і системний підходи під час формування державної політики України, яка засновуватиметься на принципах збалансованого розвитку і буде зорієнтована на забезпечення економічного зростання, соціального розвитку, створення безпечних умов життя людини та відновлення навколишнього середовища.
У разі успішного виконання основних завдань Програми очікуються зменшення масштабів бідності, підвищення рівня життя та забезпечення продуктивної зайнятості населення, стабілізація соціального становища в державі та злагода в суспільстві, підвищення енергоефективності виробничих процесів, кардинальна структурна перебудова економіки, технологічне переоснащення виробництва, розвиток наукоємних галузей, збільшення використання відновлюваних джерел енергії, відтворення і підтримання екологічної рівноваги на території України.
Впровадження принципів збалансованого розвитку має здійснюватися на основі виконання цієї Програми з урахуванням інших державних, галузевих, регіональних та місцевих програм у межах коштів, передбачених в державному, обласних та місцевих бюджетах, а також за рахунок коштів господарюючих суб'єктів усіх форм власності. Висококваліфікованим фахівцям різного профілю (біологам, геологам, географам, економістам, філософам, соціологам, інженерам тощо) необхідно, сконцентрувавши зусилля на проблемі вибору національних шляхів гармонійного розвитку, відібрати найобґрунтованіші з них. Особливості умов, передумов і механізмів реалізації гармонійного розвитку можна представити у вигляді схеми, розробленої професором Л.Г. Мельником (2000) (рис. 39).
Орієнтуючись на геополітичний орієнтир виживання людства на планеті, науково обґрунтований гармонійний розвиток України охоплює багатофакторний процес, кінцева мета якого – гармонійне соціально-економіко-екологічно збалансоване співіснування Людини і Природи. Гармонійне співіснування означає відповідність законів і принципів життєдіяльності людей законам Природи, законам екології. Ноосферна ідея, ноосферна теорія набувають за такого підходу системотвірного значення у сучасній інтерпретації їх у процесі гармонізації.
Гармонійний розвиток – це складний багатофакторний процес. Щоб встановити якісні та кількісні характеристики складного багаторівневого і багатофункціонального процесу гармонійного розвитку, його моделюють. Це дає змогу встановити альтернативні граничні рівні господарської ємності певних природних об'єктів, екосистем, регіонів біосфери, граничні антропогенні навантаження у певному часовому інтервалі. Лише під час науково-теоретичного обґрунтування вихідного стану природних, економічних, технологічних, соціальних, екологічних та інших систем можна застосовувати теоретичні положення біотичного регулювання НПС.
Соціально-еколого-економічні стратегії переходу України до гармоній-ного розвитку визначаються пакетом офіційних документів, базовими серед яких є Послання Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000–2004 роки», Укази Президента «Про основні напрями земельної реформи», «Про стратегію подолання бідності», «Про концепцію розвитку охорони здоров'я населення України» та ін., а також «Основні напрями державної політики України у сфері охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (затверджені Верховною Радою України від 05.03.1998 p.).
Рис. 39. Умови, передумови і механізми реалізації гармонійного розвитку
(за Л.Г. Мельником, 2000)