Казки м.Горького для дітей

(1868 - 1936)

М.Горький неодноразово в своїй творчості звертався до казки, обумовлюючи свій інтерес до даного жанру, зокрема тим, що „дитина до десятирічного віку потребує розваг, і вимоги її біологічно законні. Вона хоче грати, вона грає всім і пізнає оточуючий її світ перше за все і легше за все у грі, грою”. Тому-то в його казках знаходимо найрізноманітніші виражальні засоби, притаманні фольклорним казкам різних видів, що викликає в дитини підвищений інтерес до читання, і водночас вони глибокі за своїм змістом, порушеними проблемами, представленими в них образами.

Цікаво, що ряд казок писалися М.Горьким безпосередньо на замовлення дітей, що також підкреслює ту відповідальність, з якою письменник ставився до дитячих бажань, запитів, потреб. Так, під час перебування в Італії (прозаїк брав активну участь у збиранні коштів для допомоги постраждалим від землетрусу в Мессіні) він одержав листа від дітей з Баїлова – передмістя Баку. Зокрема, один хлопчик Боря написав: „Дядечку Альошо! Я тебе люблю, чи є в тебе кінь, корова і бик? Напиши нам оповідання про горобенятко. І ще напиши нам якесь вигадане оповідання, щоб хлопчик ловив рибу. Я тебе цілую… Я б хотів тебе побачити”.

У 1910 році (у зв’язку зі смертю Льва Толстого) до М.Горького надійшов лист такого розпачливого змісту: „Любий Максиме Горький, усі письменники померли, ти один живий. Пришли мені казку і листа. Цілую тебе. Твій Іллюша”. У відповідь письменник надіслав листа, а також казку „Ранок”. Відповідь цікава тим, що автор намагається не лише заспокоїти вразливу дитину, а і вселити в неї оптимістичне переконання щодо безсмертя творів мистецтва, підтримати захоплення дитини художньою літературою: „Дорогий мій Іллюшо! Так, Толстой людина – помер, але видатний письменник – живий, він – назавжди з нами. Через декілька років, коли ти будеш дорослішим і сам почнеш читати прекрасні книги Толстого, ти, миле хлоп’я, з глибокою радістю відчуєш, що Толстой – безсмертний, він – з тобою, і ось – дарує тобі години насолоди його мистецтвом.

А ще, Іллюшо, є прекрасний письменник Володимир Короленко, і я раджу тобі: попроси тата, хай він прочитає вслух для тебе маленьке оповідання Короленка „Старий дзвонар”.

Дякую тобі за листа, надсилаю тобі казку, як ти просив, і декілька листівок з видами Капрі”.

Як письменник М.Горький завжди прагнув возвисити Людину, підкреслити її Величність, її здатність Творити. Це й обумовлювало гуманістичний характер усієї творчості письменника. Ці якості властиві і його казкам для дітей.

Ранок

За своїми типологічними властивостями казка близька до казок про тварин (тут зображена природа). М.Горький постійно вдається до прийому персоніфікації: усі природні явища розмовляють, поводять себе як люди: „Волны моря высоко поднимают белые головы, кланяются солнцу, как придворные красавицы своему королю, кланяются и поют:

- Приветствуем вас, владыка мира!”

Щоб посилити гуманістичний характер повіствування, М.Горький вносить одну композиційну особливість: у казці не один, як завжди, а два кульмінаційні моменти. Перший пов’язаний з тими почуваннями, якими пройняте все у природі до сонця як до носія життя. Другий, коли саме сонце, знаходячись на небі в ореолі своєї заслуженої слави, дивиться вниз на землю, яку воно колись бачило суцільною пустелею. А зараз же „Проснулись люди, и вот они идут на свои поля, к своему труду, - солнце смотрит на них и улыбается: оно лучше всех знает,сколько сделано людьми доброго на земле, оно когда-то видело её пустынной, а ныневся земля покрыта великой работой людей…” Це своєрідний гімн Людині-трудівникові, Людині-творцю!

Про Іванка-дурника

Казка написана в 1918 році, коли ще не завершилася 1 Світова війна, а вже розпочиналася громадянська, які в цілому призвели до загибелі понад 10 мільйонів людей.

Центральним образом є Іван-дурень, який, порівняно з образом у народних казках, дійсно заслуговує на подібну характеристику. Так, у селі всі знали Івана як надзвичайно недалеку людину, а тому ніхто не хотів наймати його в робітники. Та все-таки один селянин зглянувся на Івана. Одного разу цьому господареві необхідно було разом з дружиною поїхати до міста. Саме як господар він наказав Іванові „стеречь дверь” (прийом метонімії), а господиня наказує, щоб Іван слідкував за двома їхніми дітьми – хлопчиком і дівчинкою: розважав, годував тощо. Іван запевнив господарів, що все буде гаразд.

Коли діти прокинулися, Іван трохи погрався з ними. Але ті захотіли їсти. Тоді Іван починає готувати сніданок: затяг до хати величезну діжу, яку заповнив холодною водою, потім туди кинув сирі овочі, насипав борошна і почав усе це розмішувати. Діти, дивлячись на таку чудасію, захвилювалися, бодай з ними чогось подібного не вчинив Іван, а тому втікають від нього.

Не знайшовши дітей, Іван вирішує їх розшукувати, але ж треба і двері доглядати. То герой здіймає двері з петель, примощує їх на власних плечах і вирушає на пошуки дітей. У лісі він зустрічає Ведмедя і питається, чи той не бачив хлопчика і дівчинку. Ведмідь запевняє, що нікого не бачив, а його дітлахи вдома. Тоді Іван пропонує піти до Ведмедя додому і пересвідчитися, чи то не ті діти, яких він позшукує. Почувши таку пропозицію, Ведмідь не просто здивований, а наголошує, що в нього – ведмежата, а Іван все-таки розшукує людських дітей. На це Іван відповідає, що маленькі діти всі однакові і їх важко розрізнити.

Усе це характеризує Івана як дійсно дуже пришелепкувату людину. Саме такого читацького сприйняття і прагне письменник, щоб підвести читача до кульмінаційного діалогу між Іваном та Ведмедем:

• Ну и глупый же ты! – удивляется Медведь.

• А Иванушка спрашивает его:

• А ты умный?

• Я-то?

• Ну да!

• Не знаю.

• И я не знаю. Ты злой?

• Нет. Зачем?

• А по-моему, кто зол, тот и глуп. Я вот тоже не злой. Стало быть,оба мы с тобой не дураки будем!

Висновок напрошується мимоволі: людство загалом виглядає дурнуватим через власну озлобленість (пригадаймо час написання казки), а не на інтелектуальному індивідуальному рівневі.

Горобеня

Горобеня Пудик – це дитина років 3-4-х, адже її світосприйняття характеризується перестановкою причини і наслідку, він по-дитячому максималістськи мислить. Так, мати попереджає сина, щоб той не висовувався з гнізда (Пудик ще не вміє літати), бо сильний вітер – дерева гойдаються. Однак реакція Пудика виявилася несподіваною: „А зачем деревья качаются? Пусть перестанут, тогда ветра не будет…”

Іншим разом Пудик бачить, як іде людина і відмахується від мух:

„- Чисто крылья ему оборвала кошка, - сказал Пудик, - одни косточки остались!

- Это человек, они все бескрылые! – сказала воробьиха.

- Чушь! – сказал Пудик. – Чушь, чепуха! Все должны иметь крылья. Чать, на земле хуже, чем в воздухе!.. Когда я вырасту большой, я сделаю, чтобы все летали”.

Письменникові важливо підкреслити вік героя, адже саме в цьому віці відбувається найактивніше формування особистості людини. У зв’язку з цим увага казкаря зосереджується на тому, як поводить себе Пудик, що радить йому мати і як він на все це реагує. Горобчиха постійно попереджає, щоб той не висовувався з гнізда (це символ своєрідного невеличкого світу, в якому певний час перебуває дитина), бо можна випасти, а внизу маса небезпечного – перш за все кішка! Та Пудик не зважає на всі ці попередження матері і врешті-решт випадає з гнізда. На нього готова накинутися кішка, та мати рішуче кидається на порятунок своєї дитини. Та і Пудик з переляку активно затріпотів своїми слабосилими крильцятами, що допомогло здійнятися в повітря і долетіти до гілки дерева.

Це ключовий епізод твору, а тому слід розібратися, як до цього всього ставиться перш за все автор. Як нам видається, М.Горький не поспішає дорікати Пудикові за непослух (хоча, безумовно, дитина повинна звертати увагу на поради і підказки батьків!). Подібний висновок напрошується на підставі заключної репліки самого Пудика та авторського резюме:

„ Ну что ж! – сказал Пудик. – Всему сразу не научишься!

И все кончилось благополучно,если забыть о том, что мама осталась без хвоста…” – великий світ не можна пізнати, сидячи тільки у тісному „гнізді”, але при цьому неодмінні падіння, синці, шишаки тощо. І це висновок не лише Пудика. З ним солідаризується автор, бо в його репліці більше доброзичливої підтримки, ніж суворого осуду, переважає, хай висловлене і в іронічній формі, схвалення, ніж доросле батьківське невдоволення, викликане непослухом дитини.

Як бачимо, М.Горький заохочує прагнення дитини, незважаючи на всі існуючі при цьому об’єктивні труднощі, не боятися пізнавати світ, іти інколи на ризик, щоб утверджувати себе як активну внутрішньо незалежну, мислячу особистість.