Види народних дитячих казок

Казки про тварин.

Одні з найдавніших за походженням. У них сильно виражений анімалістичний елемент (лат. anima - душа). Анімізм – одухотворення природних явищ, уявлення про те, що за кожним явищем природи криється незримий дух, який керує явищем. Ф.Енгельс („Анти-Дюринг”, с. 326): „Сили природи уявляються первісній людині чимось чужим, таємничим, таким, що давить. На відомому ступені, через який проходять усі культурні народи, він освоюється з ними шляхом олюднення...”

Отже, кожна тварина – це тип людського характеру. В класовому суспільстві ці образи можуть набувати соціального, класового забарвлення. М.Горький у листі до П.Максимова: „Очень интересна и сказка о зайчике, лисе и волке, помощнике старшины, - она обнажает социальные отношения людей, чего обычно в сказках о животных не видят”.

Типові персонажі: лисиця, вовк, ведмідь, заєць, кіт, півень.

До назв тварин можуть додаватися прикладки, які можуть вказувати на зоологічні властивості тварини: комар-пискун, зайчик-побігайчик тощо. Але лисичка-сестричка, вовчик-братик.

Часто казка будується у діалогічній формі („Колобок”).

Інколи має незвичайний розвиток подій („Пан Коцький”).

Фантастичні, або чарівні казки.

Особливості:

Фантастичний елемент представлено найсильніше.

Основний конфлікт – боротьба Добра і Зла на рівні морально-етичних уявлень. Цей конфлікт підкреслюється чітким поділом персонажів на позитивних і негативних.

Найхарактерніші негативні персонажі: Кощій Безсмертний, Змій Горинич, Баба Яга (двоїстість даного образу, причина – ставлення первісних людей до вогню).

Найхарактерніші позитивні персонажі:

жіночі: Василиса-премудра, Олена-прекрасна;

чоловічі:

• Іван-царевич;

• Іван-богатир;

• Іван-дурень (трактування даного образу).

Основний лейтмотив – подорож та пошук головного героя.

Принцип трикратності як основний композиційний принцип.

Побутові та соціально-побутові казки.

Зберігається конфлікт Добра і Зла, але він носить не стільки морально-етичний, скільки соціальний характер. Це підкреслюється чітким парним протистоянням персонажів:

• дідова і бабина доньки;

• бідний і багатий брати;

• селянин і пан;

• селянин і піп;

• солдат і цар;

• Правда і Кривда.

Фантастичний елемент або зовсім відсутній (хоча зберігається зовнішня фантастичність), або він відіграє другорядну роль.

Події можуть мати гумористичне або сатиричне забарвлення.

Василь андрійович жуковський

(1783 - 1852)

1. Романтизм як стильовий напрямок.

2. Образи, художніособливості, романтичнийхарактервіршів для детей.

3. Гуманістичнийхарактер казок В.Жуковського.

Романтизм – стильовий напрямок у літературі, який виник у західноєвропейських літературах у кінці XVIIIст.і досяг свого піку розвитку в 20-30-ті роки ХІХ ст. Романтизм ґрунтується на конфлікті між дійсністю, яка не задовольняє ні автора, ні героя, та мрією (ідеалом), яка в усьому протистоїть дійсності. Для романтизму характерне зображення незвичайного героя у незвичайних обставинах, що найчастіше передається за допомогою такого тропу, як гіперболізація. Також романтики досить часто звертаються до фольклору, використовуючи його мотиви, жанри, образи, виражальні засоби.

Сам романтичний ідеал не завжди має чітко виражені обриси, також не зажди усвідомлюється шлях його досягнення. Тому в творах романтиків часто прослідковується внутрішній психологічний дискомфорт, невдоволення, розгубленість. Тональність творів часто відзначається мінорним звучанням, з деяким надривом, певним розчаруванням.

У російській літературі В.Жуковськийвважається „батьком російського романтизму”.

В.Бєлінський про особливості романтизму В.Жуковського: „Отже, зміст поезій Жуковського, її пафос становить прагнення до безмежного, яке обирається за саме безмежне, рушійна сила – за мету руху. Зовсім позбавлена історичного ґрунту, позбавлена практичного елементу, ця поезія вічно устрімлена, хоча ніколи і не до сягає, вічно запитує саму себе, ніколи не даючи відповіді”.

Щодо поезії „Таємничий відвідувач” В.Бєлінський висловився так: „ Сам поет не знає,хто він, і сподівається бачити в ньому то Надію, то Любов, то Роздум, то Поезію, то Передчуття… Однак ця невизначеність, саме ця туманність і становить головну чарівність як головний недолік поезії Жуковського”:

Иль Предчувствие сходило

К нам во образе твоем

И понятно говорило

О небесном, о святом?

Часто в жизни так бывало:

Кто-то светлый к нам летит,

Подымает покрывало

И в далекое манит.

Сам В.Жуковський є позашлюбною дитиною тульського поміщика О.Буніна та полонянки-турчанки Сальхи. Хоча батько і потурбувався про сина (Василь одержав освіту в найпрестижнішому на той час пансіоні при Московському університеті, у дорослому віці був вихователем царських дітей), однак сам В.Жуковський подав про своє дитинство дещо інші спогади: „Я не був залишений, покинутий, мав свій куток, однак … не відчував нічиєї любові”. Це зізнання надзвичайно важливе для подальшого розуміння характеру творчості поета: щирість у людських стосунках, істинне почуття любові не можна підробити, не можна „любити” за примусом (на любовних почуттях будується більшість казок В.Жуковського).

Стосовно призначення творів для дітей, то В.Жуковський завжди підкреслював їхній (творів) виховний ефект, надзвичайну моральність: „Необхідно, щоб у дитячій казці все було морально чисто, щоб вона своїми сценами надавала уявленню лише світлі образи, щоб ці образи жодного шкідливого морального враження після себе не залишали”.

Вірші,написані для дітей, або ж ті, що увійшли до дитячого читання, за віковими особливостями та жанровою природою можна розподілити на декілька груп:

1. Вірші про тварин для дітей дошкільного віку: „Кошеня та козеня”, „Пташечка”.

Кошеня та козеня

(При читанні вірша слід підкреслити, що він надзвичайно образний і динамічний, що об’єктивно властиве творам для дошколят. Зокрема, двостопний амфібрахій передає ритм руху тварин):

Там котик усатый

По садику бродит,

А козлик рогатый

За котиком ходит;

И лапочкой котик

Помадит свой ротик;

А козлик седою

Трясет бородою.

Пташечка

(Цей вірш варто прочитати двічі: перший раз, щоб передати особливості дитячого твору, а вдруге – підкреслити романтичний характер поезії):

Птичка летает,

Птичка играет,

Птичка поет;

Птичка летала,

Птичка играла,

Птички уж нет!

Где же ты, птичка?

Где ты, певичка?

В дальнем краю

Гнездышко вьешь ты;

Там и поешь ты

Песню свою.

В образі Пташечки можна вбачати ідеал прекрасного (пестливі форми „птичка”, „певичка”), до якого прагнув сам поет. Композиційно вірш поділяється на три частини: 1 – радісне переживання від того, що прекрасне існує; 2 – тривожність від того, що прекрасне зникло, його не можна спостерігати; 3 – радість від того, що прекрасне знову проявляє себе, і в той же час певний смуток, оскільки саме прекрасне хоча й існує, однак воно надзвичайно далеке і короткочасне.