Петро павлович єршов

(1815 - 1869)

1. Громадська діяльність П.Єршова.

2. Казка «Коник-горбоконик» - утвердженняпринципународності.

3. Образна система казки.

1. П.Єршов народився в Сибіру. Багато разом з батьком мандрував краєм, добре знав умови життя селян, їхній побут, народну творчість, розмовну мову.

Закінчив Тобольську гімназію (1831 р.), втупив на філософсько-юридичний факультет Петербурзького університету, але його приваблює поезія, історія, музика („Я готовий усім витонченим милуватися до запаморочення”).

Прагнув присвятити своє життя дослідженню Сибіру. В листі до друга Костянтина Тимковського писав:

Какая цель! Пустыни, степи

Лучом гражданства озарить,

Разрушить умственные цепи

И человека сотворить;

Раскрыть покров небес полночных,

Богатства выпросить у гор

И чрез кристаллы вод восточных

На дно морское бросить взор…

Викладав російську словесність у Тобольській гімназії, потім був її інспектором та директором, управителем дирекції училищ всієї Тобольської губернії. Намагався робити все можливе, щоб полегшити життя учителів та учнів: виписував літературу, ставив спектаклі, для яких сам писав п’єси.

2. До історії літератури увійшов як автор „Коника-горбоконика”, хоча написав ряд лібрето до опер, віршів. Продовжував пушкінську традицію утвердження в російській літературі реалістичного мистецтва, що неодмінно передбачало реалізацію принципу народності при зображенні подій та персонажів. Тобто, сутність принципу народності полягає не в тому, щоб обов’язково зображувати представників народу, їхній побут, одяг, мовлення тощо. Але обов’язково письменник повинен змальовувати події і персонажів так, щоб у цьому змалюванні відбивалися етичні та естетичні цінності, переконання, властиві народному світовідчуттю. Успіх своєї казки сам П.Єршов пояснював так: „Уся моя заслуга тут, що мені поталанило влучити в народну жилку, - зазвучала рідненька – і російське серце відгукнулося від прохолодих фінських скель до стін величавого Китаю”.

Коли ж О.Пушкін прочитав казку, то зауважив: „Тепер мені можна і залишити цей рід поезії”.

Казка мала величезну популярність: коли в журналі „Библиотека для чтения” в 1834 році була опублікована перша її частина, то один з професорів Петербурзького університету замість лекції читав її своїм студентам. Окремим виданням твір вийшов у 1835 році, і до 1917 року витримав 30 перевидань. Композитор Пуні написав балет „Коник-горбоконик”.

Образ Іванушки

Традиційний для російської народної казки образ, але при його змалюванні автор вносить багато змін, що і свідчить не стільки про традиційність образу, скільки про принцип народності в підході до зображення персонажа.

1. Так, автор декілька разів називає героя дурнем, та чи відповідає це дійсності. Для цього слід розглянути такі епізоди:

а)

Вот он всходит на крыльцо,

Вот хватает за кольцо,

Что есть силы в дверь стучится,

Чуть что кровля не валится,

И кричит на весь базар,

Словно сделался пожар.

Братья с лавок поскакали,

Заикаяся вскричали:

- Кто стучится сильно так? –

Это я, Иван-дурак!

(Поведінка персонажа заслуговує на визнання неадекватної, однак, не будучи вилученим з тканини твору, цей епізод справляє зовсім інше враження. Адже перед цим Іван зумів не тільки вистежити того, хто псував посіви, але і спіймати Кобилицю, приборкати її. Тому він переможцем повертається до села. А переможець має право на кураж!)

б)

Он и усом не ведет,

На печи в углу поет

Изо все дурацкой мочи:

«Распрекрасные вы очи!»

(Дана поведінка, швидше за все, захисна реакція Івана відносно того, що брати постійно наказують йому, а не просять щось зробити. У цьому виявляється почуття власної гідності, про що детальніше буде сказано нижче).

в)

Іван часто знаходиться у стані сну (це може обернутися навіть нещастям, адже мало не проспав Цар-дівчину). Однак це і спосіб не тільки індивідуалізації, але і типізації образу, оскільки російському національному характеру властива певна уповільненість. Л.Толстой у романі „Війна і мир” також говорить про те, що російський народ не одразу взявся за „палицю народної війни”. Однак сонливість – це і спосіб утвердження свого Я. Так, наймаючись на службу до царя, Іван ставить (!) перед ним умову:

Только, чур со мой не драться

И давать мне высыпаться,

А не то я был таков!

2. При спілкуванні з усіма персонажами Іван завжди підкреслює, що він людина і вимагає поваги до його людської особистості (Задумаймося, чи можливе це в умовах закріпаченої Росії!?)

а) з братами:

А Иван им (братам – В.С.) стал кричать:

Стыдно, братья, воровать!

Хоть Ивана вы умнее,

Да Иван-то вас честнее:

Он у вас коней не крал

(Й автор, й Іван порівнюють дві якості: 1 – природна – розум (його присутність/відсутність об’єктивно не залежать від людини: „Чого Бог не дав, того на базарі не придбаєш!”); 2 – моральна – чесність. Ця якість тільки виховується, а отже, залежить від самого індивіда. Цим стверджується перевага Івана як позитивного персонажа над братами);

б) зцарем:

1)

Тут Иван,

Руки в боки, словно пан,

Из-за братьев выступает

И, надувшись, отвечает:

«Эта пара, царь, моя,

И хозяин– тоже я».

(Це поведінка Івана при появі царя, коли той сам примчав на базар (а це завжди найдемократичніше місце в будь-яком суспільстві), щоб придбати чудо-коней. Виділені слова передають почуття власної гідності через портретні та моторові деталі);

2)

«Что за челядь тут такая? –

Говорит Иван, вставая. –

Как хвачу я вас бичом,

Так не станете потом

Без пути будить Ивана»

………………………….

«Царь?.. Ну ладно! Вот сряжуся

И тотчас к нему явлюся», -

Говорит послам Иван.

Тут надел он свой кафтан,

Опояской подвязался,

Приумылся, причесался,

Кнут свой сбоку прицепил,

Словно утица поплыл.

(Реакція Івана-конюха, коли серед ночі посильні нахабно вимагають, щоб той негайно з’явився до царя і повідомив про Жар-птаха. „Недоумкуватість” Івана черговий раз підкреслює, що він не плазує перед царем, а нагадує про свою значимість не як робітника, а як людини. Деталізація в портретній характеристиці підкреслює авторську солідарність з персонажем, оскільки передає неспішність дій Івана, хоча він не може не здогадуватися, з яким нетерпінням на нього очікує цар. Виділене порівняння знову-таки дає зорове відчуття неспішності руху героя, бо качка ніколи не рухається надто різко і швидко).

в) з Цар-дівчиною. Ось реакція, коли вперше побачив її безпосередньо, бо до цього тільки чув про її надзвичайну вроду:

«Хи! так вот та Царь-девица!

Как же в сказках говорится, -

Что куда красна собой

Царь-девица, так что диво!

Эта вовсе не красива:

И бледна-то и тонка,

Чай, в обхват-то три вершка;

А ножонка-то, ножонка!

Тьфу ты! словно у цыпленка!

Пусть полюбится кому,

Я и даром не возьму»

Негативна реакція перш за все викликана „тілесними параметрами” дівчини. Однак тут виявляються не стільки індивідуальні симпатії Івана, його особистісне розуміння жіночої краси, скільки народний еталон красуні. Цю проблему дещо пізніше досліджував М.Чернишевський у трактаті „Естетичне ставлення мистецтва до дійсності”, де він зазначає, що ідеал прекрасного має соціальне коріння, оскільки в різному соціальному середовищі існує своє розуміння жіночої краси, сформоване різними соціально-побутовими умовами. Це зроблено М.Чернишевським на підставі аналізу російських народних ліричних пісень та портретних характеристик красунь у творах І.Тургенєва: „Працюючи багато, тому маючи міцну статуру, сільська дівчина за пристойного харчування буде доволі огрядною, - це також необхідна умова красуні сільської; світська „напівпрозора” красуня видається поселянину рішуче „непривабливою”, навіть справляє на нього неприємне відчуття, тому що він звик вважати „худизну” наслідком хворобливості або „гіркої долі”.

„Зовсім інша річ світська красуня: вже декілька поколінь предки її жили, не працюючи руками; за бездіяльного способу життя крові ллється в кінцівки замало; з кожним новим поколінням м’язи рук і ніг слабнуть, кістки робляться тоншими; необхідною умовою всього цього повинні бути малесенькі рученьки та ніжки – вони ознака такого життя <…> хворобливість, в’ялість, томність <…> мають в очах їх (дворян – В.С.) привабливість краси, оскільки скоро видаються наслідком розкішно-бездіяльного способу життя”.

Образ Коника-горбоконика

В основі даного образу – традиційно-казковий образ чудо-коня (Сивка-бурка), який зазнав своєрідної метаморфози: перш за все він стає зовні потворою, щоб підкреслити авторське розуміння ролі дружби у стосунках між людьми. А саме в цьому знаходить відбиття народне розуміння значимості дружби: „Сам погибай, а товарища выручай!”, „Друзья познаются в беде ”, „Не имей сто рублей, а имей сто друзей”, „Красив не телом, а душой”. Про це свідчать такі епізоди та портретні характеристики Коника:

а) Кобилиця про своє ще ненароджене дитя:

Да еще рожу конька

Ростом только в три вершка,

На спине с двумя горбами

Да с аршинными ушами.

б) наказ Кобилиці Івану:

Двух коней, коль хошь, продай,

Но конька не отдавай

Ни за пояс, ни за шапку,

Ни за черную, слышь, бабку.

На земле и под землей

Он товарищ будет твой.

в) реакція Коника на різноманітні прохання Івана:

- необхіднознайтиіспійматиЖар-птаха:

Это службушка, не служба;

Служба все, брат, впереди.

- колиІвановінеобхіднобезпосередньо привсьомучесномународовіскупатисяу трьохказанах:зхолодноюводою,зтією, що кипить, і в молоці, що кипить:

Вот уж служба так уж служба!

Тут нужна моя вся дружба.

………………………………..

Ну, не плачь же, Бог с тобой!

Сладим как-нибудь с бедой.

И скорее сам я сгину,

Чем тебя, Иван, покину.

Образ царя

Образ царя в П.Єршова, порівняно з образом царя в народних казках, має посилений сатиричний характер зображення. Це досягається різними способами і за допомогою різних прийомів комічного змалювання:

1) безпосередні вчинки царя, які не відповідають його царському станові (прихід на базар, щоб самому швидше придбати чудо-коней);

2) миттєвість зміни настрою і ставлення до одного і того ж персонажа, що свідчить про безпринципність царя:

- момент, коли Іван відмовляється виконати наказ царя:

Что? рядиться мне с тобою! –

Закричал он. – Но смотри,

Если ты в недели три

Не достанешь мне Жар-птицу

В нашу царскую светлицу,

То, клянуся бородой,

Ты поплачешься со мной:

На правеж – в решетку – накол!

Вон, холоп!

- через незначний проміжок часу, коли Іван погоджується відправитися на пошуки:

Царь тот час приказ дает,

Чтоб посыльные дворяна

Все сыскали для Ивана,

Молодцом его назвал

И «счастливый путь» сказал.

3) опосередкована характеристика персонажем, рівним з царем у соціальному плані (Місяць Місяцьович), що дозволяє останньому не упадати перед царем і говорити про нього все, чого той заслуговує (в основі об’єктивної характеристики знаходиться сарказм як принцип комічного зображення):

«Ах, злодей!

Вздумал в семьдесят жениться

На молоденькой девице!

Да стою я крепко в том –

Просидит он женихом!

Вишь, что старый хрензатеял:

Хочет жать там, где не сеял!

Полно, лаком больно стал!»

4) при безпосередній зустрічі з Цар-дівчиною, на якій збирається одружитися: він зовсім позбавлений самоповаги, вона ж не приховує свого презренного ставлення (через сарказм) до нього:

«Я хоть стар, да я удал! –

Царь царице отвечал. –

Как немножко приберуся,

Хоть кому так покажуся

Разудалым молодцом.

Ну, да что нам нужды в том?

Лишь бы только нам жениться».

Говорит ему девица:

«А такая в том нужда,

Что не выйду никогда

За дурного, за седого,

За беззубого такого!»

Царь в затылке почесал

И, нахмуряся, сказал:

«Что ж мне делать-то, царица?

Страх как хочется жениться…»

5) сатиричне зображення царя посилюється шляхом змалювання того, як придворні упосліджуються перед ним (іронічно-гротескова ситуація):

И посыльные дворяна

Побежали по Ивана,

Но, столкнувшись все в углу,

Растянулись на полу.

Царь тем много любовался

И до колотья смеялся.

А дворяна, усмотря,

Что смешно то для царя,

Меж собой перемигнулись

И вдругоредь растянулись.

Царь тем так доволен был,

Что их шапкой наградил.

Типовість даної ситуації посилюється тим, що подібна поведінка описана Т.Шевченком у комедії, але вже в саркастичних тонах:

За богами – панства, панства

В серебрі та златі!

Мов кабани годовані, -

Пикаті, пузаті!..

Аж потіють та товпляться.

Щоб то ближче стати

Коло самих: може вдарять

Або дулю дати

Благоволять; хоч маленьку,

Хоч півдулі, аби тілько під самую пику.

...........................................................

.............................. цар підходить

До найстаршого... та в пику

Його як затопить!..

Облизався неборака;

Та меншого в пузо –

Аж загуло!..

„Коник-горбоконик” – твір писемної літератури, незважаючи на те, що в ньому проглядається фольклорна основа (наприклад, принцип трикратності; дослівне повторення завдань різними персонажами: цар  Іван  коник):

1) текст має підкреслено реалістичний спосіб зображення:

- епіграфи до кожної частини:

Iч.: Начинает сказка сказываться…

IIч.: Скоро сказка сказывается

А не скоро дело делается.

IIIч.: Доселева Макар огороды копал,

А нынче Макар в воеводы попал.

- пейзажні описи (галявина, на якій ловлять Жар-птаха):

Что за поле! зелень тут

Словно камень-изумруд;

Ветерок над нею веет,

Так вот искорки и сеет;

А по зелени цветы

Несказанной красоты.

А на той ли на поляне,

Словно вал на океане,

Возвышается гора

Вся из чистого сребра.

Солнце летними лучами

Красит всю ее зарями,

В скибах золотом бежит,

На верхах свечой горит.

- на ґрунті народних фразеологізмів створються власні словесні характеристики:

И доносчик с этим словом

Скрючась обручем таловым, (зігнутися в дугу)

Ко кровати подошел,

Подал клад – и снова в пол.

- творча обробка народнопісенних жанрів (плач).Іван оплакує пропажу коней:

«Ой, вы, кони буры-сивы,

Добры кони златогривы!

Я ль вас, други, не ласкал.

Да какой вас черт украл?

Чтоб пропасть ему собаке!

Чтоб издохнуть в буераке!

Чтоб ему на том свету

Провалиться на мосту!

Ой, вы, кони буры-сивы,

Добры кони златогривы!»

- казка написана чотиристопним хореєм, що підкреслює розмовно-побутову ситуацію.