Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Posibnyk. Text.doc
Скачиваний:
146
Добавлен:
10.06.2015
Размер:
1.08 Mб
Скачать

Форми повіствування у творі

Спілкуючись з текстом художнього твору, завжди слід звертати увагу на форму організації повіствування. Її вибір також залежить від автора. Тому, віддаючи перевагу тій чи іншій формі, він намагається досягти найбільшого зображувально-виражального ефекту, оскільки кожна повіствувальна форма має свої естетичні можливості. Зважаючи на це, охарактеризуємо ті форми, які найчастіше зустрічаються у творах дитячих письменників.

  1. Від автора (третя особа) – найоб’єктивніша форма повіствування, автор вільно пересувається у просторі і часі, може відтворювати будь-який стан будь-якого персонажа в будь-якій ситуації.

  2. Від імені умовного розповідача. Це вже суб’єктивне повіствування, але його своєрідність полягає в тому, що розповідач висловлює не стільки власну точку зору, скільки думку певного колективу, до якого належить і сам.

  3. Від імені першої особи (Я-оповідач) – найсуб’єктивніша форма повіствування, оскільки всі події, персонажі змальовуються з точки зору світоглядних позицій головного героя. Особливістю даної форми повіствування є те, що суб’єкт мовлення одночасно виступає й об’єктом зображення.

Змістовні компоненти художнього твору

При здійсненні аналізу художнього твору обов’язково звертається увага на його змістовні компоненти, до яких належать:

Тема (гр. thema – те, що лежить в основі) – основне питання, яке висвітлюється письменником у творі на певному життєвому матеріалі відповідно до своїх світоглядних позицій. Це коло життєвих явищ або якийсь бік людського життя, змальовані з певних ідейних позицій. Присутність світоглядних позицій автора при відборі й висвітленні теми сприяє порушенню цим самим певних проблем: осмислення причин трагізму громадянської війни у творах Ю.Яновського (“Вершники”) та М.Хвильового (“Я (Романтика)”).

З вибором теми пов’язана актуальність твору. Наприклад, екологічна тематика в літературі 60 – 70-х років ХХ століття.

Тематика – сукупність основної і побічної тем у творі; сукупність тем у творчості одного письменника.

Ідея (гр. idea – поняття, уявлення) – основна думка про зображені у творі життєві явища, висвітленню якої підпорядковано всі картини й образи. Художня думка – це не споглядальне відображення чи відтворення певного предмета або явища, а обов’язково активна спрямованість, емоційне ставлення самого письменника до характерних сторін життя. У розкритті художньої ідеї бере участь кожен компонент твору.

Тенденційність (лат. tendo – спрямовую, прагну) – підкреслена ідейна спрямованість, відверте прагнення підвести читача до певних висновків. Притаманна більшості творів, але не повинна бути “голою”.

Слід розрізняти авторський задум та фактичну ідею твору. Російський критик середини ХІХ ст. М.Добролюбов підкреслював: “... для нас не стільки важливе те, що хотів сказати автор, скільки те, що сказано ним, хоч би й без наміру, просто внаслідок правдивого відтворення фактів життя”.

Пафос (гр. pathos– почуття, пристрасть) – почуття особливого піднесення, великого захоплення.

Героїчне – найвище виявлення самовідданості, мужності й відваги в боротьбі за перемогу сповідуваних ідеалів.

Трагічне постає з внутрішніх протиріч між життєвими прагненнями особистості та визнаними нею надособистісними цінностями життя.

Комічне – підкреслене протиріччя між суб’єктивним та об’єктивним, психологічною основою якого є несподіванка (іронія, гротеск, сарказм як прийоми творення комічного).

Проблематика – постановка складних питань, які потребують розв’язання. Формування проблеми може йти як від персонажів (пошуки виходу для робітників у повісті “Борислав сміється”), так і від автора (проблема “пропащої сили” в романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”). У будь-якому випадку автор повинен виразити своє ставлення до того, в який спосіб персонажі намагаються розв’язувати проблемні ситуації.

Колізія (лат. collisio - зіткнення) – протиборство між характерами й обставинами, характерами, в самому характері, які лежать в основі твору. Не завжди виступає відкрито.

Конфлікт – протиборство характерів, ідей, настроїв з більш вузьким, ніж колізія значенням, коли колізія набуває найгострішого, відкритого характеру. Частіше застосовується у драматичних творах.

За формою вираження конфлікти бувають:

  • зовнішній: на ґрунті ідеологічних, суспільних, моральних, релігійних, естетичних, педагогічних тощо суперечностей;

  • внутрішній: перш за все суперечності, які властиві самому персонажеві (психологічне підґрунтя), причиною для яких можуть бути ті ж самі підстави, що й у зовнішньому конфлікті.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]