Художній образ

Образ – це особлива форма естетичного освоєння світу, основана на конкретно-чуттєвому, цілісному зображенні всіх явищ дійсності, в якому обов’язково виявляється творче авторське бачення даного явища. Естетичний вплив образу часто основується на тому, що в ньому сполучаються логічно непоєднувані поняття (паралелізм, оксюморон, антитеза).

Класифікація образів

1. За об’єктом зображення: образ-колектив (“Каменярі” І.Франка), образ-персонаж, образ-подія (“Воля?! Воля?! Сниться, може” О.Олеся), образ-предмет (“Пісня про рушник” А.Малишка), образ-пейзаж, образ-переживання (“Чого являєшся мені у сні” І.Франка).

2. За роллю у творі: головні, другорядні, епізодичні.

3. За мірою розробленості характеру: персонаж (будь-яка дійова особа у творі) та характер – повно і всебічно змальована в художньому творі дійова особа з чітко окресленими, яскраво вираженими рисами вдачі.

4. За виявом морально-етичних рис: позитивні та негативні, проміжні персонажі.

5. За принципом вияву рис характеру: статичні та динамічні.

Засоби характеротворення образу-характеру

• зображення героя в дії;

• авторська характеристика;

• опосередкована характеристика;

• самохарактеристика;

• прізвище-характеристика;

• мовлення персонажа;

• деталь (зорова, звукова, моторова, психологічна);

• портрет;

• пейзаж;

• прийом метаморфози.

Зображувально-виражальні групи в художньому творі

Аналіз мови твору з літературознавчого погляду не повинен зводитися до ототожнення художнього слова з мовною реальністю (можливість переходу на лінгвістичний аналіз) та погляду на слово лише як засобу передачі змісту (прояв вульгарно-соціологічних тенденцій).Завдання літературознавчого аналізу– підійти до слова як елементу, частки художнього цілого твору, побачити в слові не форму мови, а своєрідну форму мистецтва, тобто розкрити естетичне наповнення слова у творі. Це відбувається завдяки тому, що кожне слово сприймається не само по собі, а як таке, що входить в образне, метафоричне мислення автора і стає основою для виникнення нових образів, асоціацій, одержує естетичне освоєння. У звичайному мовленні людина просто повідомляє про свої переживання, емоції, стан, а письменник створює їх засобами художнього мовлення.

Зважаючи на це, в будь-якому художньому творі можна виділити чотири групизображувально-виражальних засобів.

1. Лексичні виражальні засоби:

• на основі використання лексики за поширеністю (загальновживана, виробничо-професійна, діалектизми);

• на основі використання лексики за походженням (власна і запозичена);

• на основі використання лексики за частотою вживання (активна та пасивна: неологізми – застаріла лексика: історизми, архаїзми).

2. Фонетичні виражальні засоби (асонанс, алітерація, явище ейфонії).

3. Стилістичні фігури (поетичний синтаксис): інверсія, еліпсис, градація, анафора, епіфора, зіткнення, кільце, тавтологія, антитеза, паралелізм, риторичні питання та звертання.

4. Тропи (порівняння, метафора та її різновиди (персоніфікація, символ, алегорія, оксюморон,) метонімія та синекдоха як її різновид, гіпербола, літота, епітет).