зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

2. Обчислення загального прибутку за час T.

Якщо V(t), D(t) і P(t) - вказані вище функції, які змінюються з часом t, то P(t)=D(t)-V(t), і загальний прибуток за час T обчислюють за формулою:

T	T
P(T )	P (t)dt (D (t) V (t))dt.
0	0

3. Обчислення коефіцієнту нерівномірності розподілу доходу.

Нехай функція y=f(x) описує залежність частки сукупного доходу у, одержаної частиною х усього населення, її графік називають кривою Лоренца.

L називають коефіцієнтом нерівномірності розподілу доходів, коефіцієнтом Лоренца, або коефіцієнтом Джині і обчислюють за формулою:

1

L 2 ( x f ( х))dx.

0

4. Обчислення реального значення прибутку.

Якщо функція f(x) дорівнює прибутку за час t, а r % – номінальна облікова щорічна ставка, то реальне значення загального прибутку Р за час між t = 0 та t = T становить

T

P f (t)e rt /100dt.

0

5. Обчислення зміни капіталу.

Якщо I(t) - швидкість зміни інвестицій, A(t) - капітал підприємства, то I t At . Знаючи швидкість зміни інвестицій, можна знайти зміну капіталу за проміжок часу від t=t1 до t=t2 за формулою:

t2

А I (t)dt.

t1

Як бачимо, інтегральне числення має багатий математичний апарат для моделювання й дослідження процесів, що відбуваються в економіці. Застосування знань його в процесі розв‘язання економічних задач дозволяє більш повно зрозуміти суть економічної динаміки, аналізувати та прогнозувати її.

Список використаних джерел:

1.Власенко А. Застосування визначеного інтеграла в економіці [Електронний ресурс] / Власенко А. – Режим доступу: http://www.pdaa. edu.ua/sites/default/files/studconf/266.pdf

2.Шульга Л.В., Бражник Л.В., Вакуленко Ю.В. Підвищення якості університетської освіти: професійна та практична підготовка фахівців [Електронний ресурс] / Шульга Л.В., Бражник Л.В., Вакуленко Ю.В. – Режим доступу: http://www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/6.2/335.pdf

3.Колесников А.Н. Краткий курс математики для экономистов / М.:

Инфра-М, 2001. – 207 с.

4.В.М. Долгіх. Вища математика для економістів. Ч.3. Інтегральне числення. Диференціальні рівняння. Ряди / В.М. Долгіх, Т.І. Малютіна, К.А. Дахер. - Суми: ДВНЗ ―УАБС НБУ‖, 2009. – 129 с.

631

Діана Матійчук, Наталія Дубова Науковий керівник: Радзіховська Л.М., к.пед.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ

На сьогоднішній день актуальною проблемою є дослідження сутності системного аналізу та використання системного підходу безпосередньо на підприємстві, оцінка та виявлення шляхів його удосконалення. Адже при ґрунтовному системному аналізі окремої послуги чи підрозділу або ж і всього підприємства вдасться побачити взаємозв‘язок окремих факторів, та визначити їхній вплив на головну проблему, що в кінцевому результаті дозволить підвищити ефективність роботи всього підприємства, а отже і отримання відповідних доходів, положення на ринку, наявність конкурентних переваг тощо.

Загалом системний аналіз є каркасом, що з'єднує усі необхідні наукові знання, методи та дії для вирішення складних проблем. Методи мають далеко не рівноцінне значення й використовуються на різних етапах аналізу.

Теорія систем, починаючи з другої половини двадцятого сторіччя, стала привертати увагу вчених різних галузей знань: економістів, математиків, філософів, соціологів, кібернетиків та ін. Значний внесок у розвиток системних досліджень зробили представники кібернетичної науки У. Ешбі, О. Ланге, М. Месарович, Р. Акоф і В . М. Глушков.

Система - це внутрішньо організована сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, що утворюють єдине ціле і спільно діють для досягнення поставленої мети [2].

Залежно від підходу та мети вивчення об'єкта, його (об'єкт) можна розглядати і досліджувати як організацію, систему або як її елемент. Графічний вигляд системи наведений на рис. 1.

	Зовнішнє середовище
Входи	Виходи
	система
	підсистеми
	елементи
	Канал зворотного зв‘язку
Рис. 1. Графічне зображення системи

Для вивчення явищ і процесів у будь-яких системах широко використовується системний підхід, який розглядає кожен об'єкт як систему

632

і орієнтує дослідника на розкриття його цілісності, виявлення в ньому різноманітних типів зв'язків.

Системний підхід полягає у вивченні найбільш загальних форм організації, передбачає перш за все вивчення частин системи, взаємодію між ними, дослідження процесів, що пов'язують частини системи з її цілями.

Системний аналіз - це складний, спеціально розроблений і досить громіздкий науковий апарат, який мусить бути використаний тільки для вирішення досить складних, великих проблем, пов'язаний з діяльністю багатьох людей, з великими матеріальними та іншими витратами.

У загальному вигляді системне дослідження проблеми складається з таких етапів [5]:

•формулювання проблеми;

•виявлення цілей;

•формулювання критеріїв;

•визначення наявних ресурсів для досягнення цілей;

•генерація альтернатив та сценаріїв.

При виконанні всіх етапів системного аналізу широко використовується моделювання. Це дає можливість отримати інформацію про різні боки функціонування системи в цілому та її окремих елементів, дослідити тривалість поведінки системи під впливом зовнішніх та внутрішніх зворушень, досліджувати залежність кінцевих результатів роботи системи від її характеристик та віднайти оптимальний варіант.

На всіх етапах системного аналізу широко використовуються різноманітні методи моделювання : метод сценаріїв; метод експертних оцінок ("дельфійський"); Діагностичні методи ;метод дерев цілей; матричні методи; сітьові методи; методи економічного аналізу; морфологічні методи; статистичні методи; кібернетичні моделі; описувальні моделі; нормативні операційні моделі (оптимізаційні, імітаційні, ігрові).

Аналіз систем - це спосіб розгляду будь-якої складної проблеми. За допомогою системного аналізу проблеми досліджуються шляхом створення систем [3].

При вирішенні рутинних завдань системний аналіз на підприємстві не застосовується. Потреба в СА виникає в тому випадку, коли виникають наступні ситуації:

•розв‘язується нова проблема, і за допомогою СА вона формулюється, визначається, що і про що потрібно дізнатися, і хто повинен знати;

•здійснюється вдосконалення, реконструювання виробництва, необхідна реінженерія бізнес-процесів;

•коли важливі рішення повинні прийматися за наявності невизначеності та ризику та (або) на достатньо віддалену перспективу.

Підприємство здатне досягти зростання ефективності діяльності реалізуючи різні стратегічні підходи. Так, можна збільшити обсяг виробництва без зростання кількості ресурсів. Іншим шляхом зростання продуктивності є скорочення кількості ресурсів при стабільності обсягів послуг. Крім того, продуктивність покращується за умови випереджальних

633

темпів зростання обсягів виробництва порівняно з темпами зростання кількості використаних ресурсів, або навпаки, при скороченні обсягів виробництва більш повільними темпами, ніж скорочення кількості ресурсів.

Кожний із шляхів зростання продуктивності діяльності залежить від чинників зовнішнього середовища (клієнти, конкуренти, постачальники тощо) та стану мікросередовища організації (мета,технологія, персонал тощо). Потенційний клієнт, який має свободу вибору, віддасть перевагу, безумовно, послугам більш продуктивної організації [4].

Таким чином на підставі викладеного вище можна зробити висновки, що чітке планування, застосування різних методів моделювання, розрахунок впливу різноманітних факторів на підприємство є важливим і вкрай потрібним. Адже при виявленні щонайменших резервів та їх вмілому використанні існує можливість підвищити дохідність підприємства, та змінити відношення до нього громадськості.

Список використаних джерел:

1.Дивак М. П. Системний аналіз: Методичний посібник , 2004 – 136 с.

2.Завадський І.С. Менеджмент: Management. - У 3т. - Т. 1-3-вид., доп. - К.: Вид-во Європ. ун-ту - 2001. - 542с .

3.Лафта Дж. К. Ефективність менеджменту організацій. — М.: Ділова література, 2007. — 320 с.

4.Рульєв В. А. Менеджмент: навч. посібник / В. А. Рульєв, С.О. Гуткевич. – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 312 с.

5.Шарапов О. Д. Системний аналіз: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц./ О. Д Шарапов, В. Д. Дербенцев, Д. Є. Семьонов— К.: КНЕУ,

2003. — 154 с.

Аліна Маценко Науковий керівник: Яремко С.А., к.т.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ТУРИСТИЧНОМУ БІЗНЕСІ

Створення нових інформаційних технологій має велике значення для розвитку суспільства. Вони активно перетворюють інші технології матеріального і нематеріального виробництва, в кінцевому підсумку формуючи новий стиль роботи, спосіб життя в цілому. Суть інформаційних технологій становлять методи і засоби формування та підтримки інформаційних потоків у системах управління об'єктами, у тому числі, підприємствами сфери туризму.

Функціонування сучасного туристичного ринку характеризується багатьма позитивними тенденціями. Так, згідно офіційних даних Всесвітньої туристичної організації міжнародний туризм в першому півріччі 2011 року зріс майже на 5 відсотків та продовжує динамічно розвиватися [5].

634

Однак розширення міжнародного співробітництва, особливо в галузі туризму в сучасних умовах супроводжується виникненням ряду проблем, вирішення яких лежить у площині формування ефективних комунікаційних зв‘язків та інформаційних систем. Світовий досвід вказує на те, що глобалізаційні процеси в багатьох країнах стали об‘єктивним чинником прогресу в галузі інформаційних технологій, котрі використовуються суб‘єктами туризму. В Україні, яка в останні роки йде шляхом активізації туристичних потоків, також актуалізується проблематика належного інформаційного забезпечення та розвитку автоматизованих систем і баз даних.

Слід зазначити, що дослідження розвитку інформаційних технологій здійснює широке коло науковців і практиків. Зокрема В.С. Готинян, Г.П. Глузинський, В.А. Квартальнов, С.В. Мельниченко, Н.С. Орленко, Г.А. Папирян, Н.С. Пінчук, А.В. Семененко, М.М. Скопень, Т.І. Ткаченко, О.В. Томченко і ряд інших.

В.С. Готинян, А.В. Семененко, О.В. Томченко та інші, з практичної точки зору характеризують можливості застосування сучасних

інформаційних технологій в туристичній галузі, їх переваги					та недоліки.
Г.П.	Глузинський,	В.А.	Квартальнов	акцентують	увагу	на

ролі інформаційних технологій в міжнародному менеджменті та маркетингу [2].

С.В. Мельниченко розвиває теорію щодо оцінки ефективності застосування інформаційних технологій у діяльності туристичних підприємств, можливостей їх застосування у менеджменті й маркетингу, а також дає рекомендації щодо модифікації організаційних структур управління під впливом інформаційних технологій [3, с.129].

У дослідження інших науковців викладено теоретичні аспекти й висвітлено шляхи практичного вирішення задач з побудови та використання інформаційних систем і технологій бухгалтерського обліку, аналізу тощо. Загалом науковий інтерес до теми інформаційних технологій в галузі туризму пояснюється наявністю широких оптимізаційних можливостей та високою оперативністю управління як туристичними потоками, так і діяльністю суб‘єктів господарської діяльності в цілому [5].

Однак більш детального розгляду й оцінки потребують проблеми забезпечення якості туристичних послуг, які можуть бути вирішені з допомогою належно налагодженої інформаційної бази даних, а також кількісна прогнозна оцінка впливу інформаційних технологій на результативність показників діяльності суб‘єктів туристичної галузі.

Виходячи з цього, метою публікації є дослідження підходів до визначення вимог до інформаційних технологій в туризмі та розробка рекомендацій щодо формування ефективних моделей взаємодії користувачів в єдиному інформаційному полі. Відповідно до поставленої мети в процесі дослідження передбачається вирішити такі завдання: систематизувати вимоги, що ставляться до інформаційних технологій з точки зору надавачів і

635

споживачів туристичних послуг; обґрунтувати перспективні напрями розвитку ІТ.

Характерними рисами сучасного туристичного ринку є висока динамічність, значна кількість суб‘єктів та учасників, надзвичайно широка географічна охоплюваність (в останні роки активізувався попит навіть на космічні подорожі), а також необхідність відповідного оперативного інформування. Позитивна динаміка розвитку туризму вказує на достатньо високий рівень використання автоматизованих інформаційних систем, особливо комп‘ютерного бронювання та електронних систем комунікації.

Досягнення таких показників вимагає високої оперативності та мобільності інформаційних потоків і широкого застосування автоматизованих систем управління. У цьому контексті застосовувані інформаційні технології повинні відповідати ряду вимог. Дослідження літературних джерел свідчить, що переважна більшість авторів окремо не акцентує уваги на цьому питанні, а розглядає його з точки зору вимог до інформаційного забезпечення чи можливостей інформаційних технологій.

Так, С.В. Мельниченко зазначає, що інформаційні технології мають забезпечувати: інтеграцію і зв‘язок; покращення якості послуг; передачу великого обсягу інформації; збільшення швидкості обслуговування та ефективність діяльності; можливість враховувати потреби кожного індивідуального клієнта; ефективний зворотній зв‘язок [3, с.131].

Ряд авторів висвітлюють вимоги до інформаційного забезпечення, оцінка яких дозволяє обґрунтувати характеристики, затребувані користувачами інформаційних технологій. Серед них: достатність для підтримки всіх автоматизованих функцій об‘єкта, прийнятність кодування, сумісність з інформаційним забезпеченням систем, що взаємодіють з системою, яка розробляється, можливість контролю вхідної і результатної інформації, цілісність тощо. Однак для формування ефективної інформаційної системи (кожна з яких є складовою інформаційних технологій), необхідно чітко визначити вимоги до неї. Попри те, що встановлення їх переліку є одним із етапів проектування автоматизованої інформаційної системи, до сьогодні з цього приводу немає виробленого єдиного підходу [4].

Аналіз потреб суб‘єктів туризму та користувачів його послуг дозволяє стверджувати, що інформаційні технології повинні відповідати таким основним вимогам: бути достатньо простими й доступними у користуванні, що важливо для споживачів, котрі не відносяться до категорії професіоналів в галузі автоматизації; відповідати критерію швидкої окупності і вимагати мінімальних затрат праці та коштів на забезпечення функціонування; характеризуватися широкими можливостями і гнучкістю до розвитку й удосконалення (доповнення); бути здатними самостійно поширювати відкриту інформацію з метою залучення нових клієнтів і споживачів; мати максимальну інформаційність і здатність пропонувати альтернативні варіанти пропонованих туристичних послуг тощо.

636

Забезпечення виконання першої з перерахованих вимог можна досягти шляхом: усунення дублювання даних; формуванням основного інформаційного вікна без зайвих посилань на інші (якщо без цього неможливо обійтися то запрограмувати прямі переходи); передбачення можливості пошуку інформації різними методами та ін. Вимога щодо окупності і мінімальних витрат на забезпечення функціонування може бути забезпечена шляхом залучення державних важелів. Зокрема це може бути тимчасове зниження оподатковуваного прибутку на суму понесених витрат на розвиток інформаційних технологій, а також ліквідацією надмірності даних. Гнучкості можна досягти шляхом узгодження вибору єдиного підходу до формування програмного забезпечення. Для цього слід провести аналіз існуючих програм та на міжнародному рівні встановити спільний формат представлення даних.

Самостійність поширення інформації варто розвивати у площині співробітництва з соціальними мережами та електронними поштами. За умови налагодження договірних відносин з національними електронними поштовими службами, завдяки відповідним інформаційним технологіям можна поширювати інформацію про туристичні продукти. Також слід розвивати клієнтські зв‘язки, адже, як свідчить опитування, проведене Проектом SWorld на власному сайті 55 відсотків респондентів скористалися інформацією про нього за порадою колег. В галузі туризму це особливо актуально, оскільки довіра до знайомих людей значно вища, аніж до туроператорів і турагентів. Остання вимога, а саме здатність видавати альтернативні варіанти, вирішується шляхом розвитку мережевої структури.

Таким чином, запропоновані напрями удосконалення та розвитку інформаційних технологій в галузі туризму дозволять досягти зростання ефективності діяльності суб‘єктів і взаємодії користувачів в єдиному інформаційному полі. Перспективність подальших досліджень полягає у науковому обґрунтуванні шляхів поступового переходу до електронного керування більшістю процесів, які існують в туристичному бізнесі.

Список використаних джерел:

1.Готинян В.С. Можливості WEB - та ГІС/ДЗЗ-технологій в туризмі / Готинян В.С., Семененко А.В., Томченко О.В. [Електронний ресурс]. –

режим доступу: http://www.pryroda.gov.ua/ua/index.php?newsid=945.

2.Квартальнов В. А. Туризм / В. А. Квартальнов. – М. : Финансы и статистика, 2004. – 320 с.

3.Мельниченко С.В. Інформаційні технології в туризмі: теоретичні та практичні аспекти / С.В. Мельниченко // Вісник Запорізького національного університету. – ғ2(6). –2010. – С.129–138.

4.Пінчук Н. С. Інформаційні системи і технології в маркетингу / Н. С. Пінчук, Г. П. Галузинський, Н. С. Орленко. – К., 2005. – 352 с.

5.UNWTO World Tourism Barometer interim Update, November

2011[Електронний ресурс]. – режим доступу: www.unwto.org.

637

Анастасія Михайлик Науковий керівник: Іващук О. В., к.ф.-м.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ ЙМОВІРНОСТЕЙ ДО РОЗВ'ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМ БІЗНЕСУ

В умовах сучасного ринкового господарювання для вирішення багатьох завдань в економічній сфері та сфері фінансів застосовують різноманітні методи математики і статистики, які ґрунтуються на основних поняттях і законах теорії ймовірностей.

Дослідженням основних аспектів застосування теорії ймовірностей до розв‘язання проблем бізнесу займались такі вітчизняні вчені як: В. Вітлінський, І. Пукальський, І. Лусте, С. Глеч С, О. Бобик, Г. Берегова, Б. Копитко та інші.

Метою дослідження є визначення основних аспектів застосування теорії ймовірностей до розв‘язання проблем бізнесу.

Теорія ймовірностей є головною серед математичних наук, яка вивчає закони, що керують випадковими величинами. У сучасному бізнесі значно складніше стало приймати рішення, що пов'язано з непередбачуваністю навколишнього середовища, інноваційною активністю фірм-конкурентів, обмеженістю ресурсів, різними стратегічними несподіванками і т. д. Такі умови призводять до того, що методи та методологія традиційної теорії прийняття управлінських рішень не в повній мірі відповідають запитам підприємців.

Методи теорії ймовірностей допомагають приймати рішення, які зводяться до визначення значення ймовірностей настання певних подій і вибору з можливих дій найбільш пріоритетної, наприклад, виробляти або не виробляти продукт А чи В, реорганізовувати або розширювати виробництво, проникати або не проникати на ринок та ін [2, c. 42].

Історично першим способом обліку невизначеності було винайдення ймовірностей. Особи, які спеціалізуються на азартних іграх, були зацікавлені в оцінці частот тих чи інших результатів випадання гральних кісток або комбінацій карт, щоб, реалізуючи серію з достатнього числа ігор, дотримуватися певних фіксованих ігрових стратегій заради досягнення деякого (нехай навіть невеликого) виграшу. При цьому з самого початку було ясно, що досліджена частота тих чи інших випадків не є характеристика одиничної події (однієї гри), а повної їх множини, пізніше названого генеральною сукупністю подій.

На сьогодні теорія ймовірностей має більш трансформовані значення в різних галузях діяльності суспільства, які не збігаються у математичному сенсі. Так, наприклад, власники малого бізнесу часто можуть діяти на здогадах, припущеннях і інстинктах, які в загальному дають ймовірний результат. Однак математична теорія ймовірностей має чітко встановлені правила, які необхідно виконувати більш дисципліновано для уникнення

638

багатьох помилок та отримання вищого відсотку ймовірних результатів бізнес-плану.

Управління фінансовими активами переслідує мету досягнення певного економічного ефекту в майбутньому. Майбутнє характеризується невідомістю, і управління протікає в умовах невизначеності щодо майбутнього стану як самих фінансових активів, так і їх економічного оточення. Невизначеність породжує ризик неефективного управління – такого, що намічені цілі управління не досягаються. Наприклад, рішення про інвестиції, спочатку визнане економічно обґрунтованим, може перестати бути таким внаслідок погіршення ринкової кон'юнктури (зниження фактичної виручки в порівнянні з плановою, або зростання витрат в порівнянні з планом, або те й інше).

Виходячи з того, що економічний ризик – це ймовірність невдачі, критерієм його оцінки є ймовірність того, що отриманий результат виявиться меншого значення ніж прогнозується:

R = Р (Пп – Пф),

де R – критерій оцінки ризику; Р – ймовірність;

Пп – заплановане зниження результату; Пф – отриманий результат.

Таким чином, при кількісному аналізі завжди присутня ймовірність як кількісна характеристика випадкових подій. Приймати ризик на себе підприємця примушує перш за все невизначеність економічної ситуації, тобто невідомість умов політичних і економічних обставин, що оточують ту чи іншу діяльність, та перспектив змін цих обставин. Чим більше невизначеність господарської ситуації при прийнятті рішень, тим більше ступінь ризику. Однак, при більшій кількості спостережень за випадковими подіями можна виявити, що у світі випадковостей діють певні закономірності. Математичний апарат для вивчення цих закономірностей дає теорія ймовірності. Випадкові події стають предметом теорії ймовірності тоді, коли з ними пов'язують певні чисельні характеристики – їх ймовірності.

Ймовірність означає можливість отримання певного результату. Стосовно економічних задач методи теорії ймовірностей зводяться до визначення значень ймовірності настання подій та до вибору із ряду можливих тієї події, якій віддається перевага, виходячи з найбільшого значення математичного сподівання [1, с. 36].

Існують два методи визначення ймовірності настання певної події: об'єктивний і суб'єктивний. Об'єктивний метод визначення ймовірності ґрунтується на обчисленні частоти, з якою в минулому відбулася подія (статистична ймовірність). Сума ймовірностей усіх можливих результатів завжди дорівнює одиниці. Розрахунок виконується на базі фактичних даних за формулою:

639

Р = n / N,

де Р – ймовірність небажаного результату;

n – кількість подій з результатом, що не задовольняє підприємця;

N – загальна кількість аналогічних подій як з бажаними, так і небажаними результатами.

Наприклад, при вкладенні капіталу в проект А з 120 випадків прибуток 25 тис. грн. був отриманий у 48 випадках, 20тис. грн. – у 3 випадках і 30 тис. грн. – у 36 випадках. Тоді ймовірність отримання в майбутньому прибутку 25 тис. грн. дорівнюватиме 48:120=0,4, прибутку 20 тис. грн. – 36:120=0,3 і прибутку 30 тис. грн. – 36:120=0,3. Сума ймовірностей трьох можливих варіантів дорівнює одиниці: 0,4+0,3+0,3=1. Таким чином, ймовірність вважається об'єктивною, тому що вона безпосередньо базується на частоті відповідних подій, яка засновується на фактичних даних.

Якщо немає статистичної інформації, то неможливо розрахувати об'єктивну ймовірність. У таких випадках потрібні суб'єктивні критерії. Суб'єктивна ймовірність є припущення відносно певного результату. Це припущення ґрунтується на особистому досвіді того, хто оцінює ймовірність. Якщо ймовірність визначається суб'єктивно, різні люди можуть називати різні її значення для однієї й тієї ж події, а тому, робити різний вибір, приймаючи ризикові рішення. Тому суб'єктивні ймовірності завжди варіюють.

При вирішенні практичних завдань, коли ми маємо справу з випадковими величинами, треба знати деяке середнє значення випадкової величини. При кількісній оцінці економічних ризиків тому, хто приймає рішення, необхідно знати всі можливі наслідки окремої події та ймовірності цієї події.

Ступінь об'єктивної можливості випадкової події і називається ймовірністю події. Саме біля значення цієї ймовірності ґрунтуються частоти події. Ймовірність будь-якої події коливається від 0 до 1,0. Якщо ймовірність дорівнює нулю, то подію вважають неможливою. Якщо ймовірність дорівнює одиниці, то подію вважають достовірною. Ймовірність дозволяє прогнозувати випадкові події. Вона дає їм кількісну і якісну характеристики. При цьому невизначеність і ступінь ризику зменшуються.

Таким чином, економічний ризик має математично виражену ймовірність настання втрат, яка може бути розрахована з достатнім ступенем точності на базі статистичних даних.

Список використаних джерел:

1. Вітлінський В.В. Ризик у менеджменті/ В.В. Вітлінський, С.І. Наконечний. – К.: ТОВ «Борисфен-М», 1996. – 218 с.

2.Лагоша Б.А. Методы и задачи моделирования рисковых ситуаций в экономике и бизнесе/ Б.А. Лагоша, Е.Ю. Хрусталев. – М. : МЭСИ, 1998. – 135 с.

3.Пукальський I.Д. Теорії ймовірностей та економічна статистика/ І.Д. Пукальський, I.П. Лусте. ‒ 2010. ‒ 96 с.

640