3.2. Етапи реформування економічних відносин в аграрному секторі

Аграрна реформа та її основна складова – земельна реформа – розпочалися в нашій країні у 1991 р. Їх головна мета – створити необхідні економічні та політичні умови для формування в аграрному секторі ринкового середовища і появі на землі реального власника – господаря, спроможного по-новому, раціонально організувати ведення сільськогосподарського виробництва, забезпечити його високу ефективність і нести повну відповідальність за результати господарювання.

Агарні перетворення, що відбуваються в Україні, здійснюються у п’яти напрямах:

1. земельна реформа –спрямована на захист права власності селян на землю;

2. господарська реформа – її метою була реорганізація колгоспно-радгоспної системи у ринкові структури, вільний вибір селянами форми господарювання;

3. формування аграрного ринку – він замінив планово-розподільчу систему збуту продукції;

4. фінансова стабілізація – її метою є оздоровлення галузі, відкриття шляху для кредитів та інвестицій, усунення цінових диспропорцій;

5. соціальний розвиток – його сутність полягає у формуванні нормальних умов життя, побуту, праці і відпочинку селян.

За хронологічною ознакою більшість дослідників одностайно виділяють три основні етапи аграрної реформи: перший був еволюційним і охоплював 90-ті рр., другий – більш інтенсивний – припадає на початок третього тисячоліття (2000 – 2004 рр.), а третій пов’язується з процесом становлення та функціонування ринку земель сільськогосподарського призначення і приведення у відповідність з правилами і нормами СОТ механізму державної підтримки товаровиробників за визнанням України як держави з ринковою економікою.

Для поглибленого аналізу перетворень, які відбувалися завдяки державному регулюванню процесу аграрної реформи, доцільно поділити перший етап на три періоди, поєднавши ринкову трансформацію аграрного виробництва (становлення приватного сектора) з її базовою компонентою - реформуванням земельних відносин.

Перший період (1991 – 1993 рр.) був переломним, оскільки ще перева­жало адміністративне регулювання земельних відносин, характерне для централізовано-планової системи господарювання, але одночасно створю­валася національна законодавча база з метою проведення земельної реформи. Усі землі, що були виключно державною власністю, постановою Верховної Ради України з 15 березня 1991 р. оголошено об'єктом зе­мельної реформи. Так було започатковано процес демонополізації влас­ності на землю, визначено порядок передавання громадянам України у приватну власність земельних ділянок для ведення особистих селянських господарств (ОСГ), будівництва й обслуговування житлового будинку, да­чі, гаража, а також городництва і садівництва. За цей період здійснено ін­вентаризацію та перерозподіл земель, виділено землі запасу. Закладено більш прогресивну базу земельної реформи внесенням змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР, законами про форми власності на землю та плату за неї. Нормативними актами про фермерське господарство, про колективне сільськогосподарське підприємство, про сільськогосподар­ську кооперацію, про господарське товариство визначено альтернативні колгоспно-радгоспній системі організаційно-правові форми господарюван­ня на селі. У ці ж самі роки спостерігаються суперечливі явища в аграрній політиці: провадиться курс на лібералізацію ринків, у тому числі продо­вольчих, за збереження надмірного втручання державних органів у госпо­дарську діяльність КСП, особливо в регіонах.

Другий період (1994-1996 рр.) став можливим завдяки прийняттю указів Президента України про невідкладні заходи щодо прискорення зе­мельної реформи у сфері аграрного виробництва, про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підпри­ємствам і організаціям. На цій нормативній основі проведено роздержав­лення та паювання сільськогосподарських угідь. За вказаний період 2,7 млн членів КСП, або 41,5 % загальної їх кількості, отримали сертифікати, що дають право на земельну частку (пай), яка може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави. Зазначеними інституці­ями фактично започатковано ринок земельних часток (паїв), оформлених відповідними сертифікатами.

З прийняттям 28 червня 1996 р. нової Конституції України колектив­на власність утратила свою легітимність. Відійшовши від поділу права власності за формами, Основний закон визнав громадян, юридичних осіб, державу і територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах суб'єктами права власності на землю. Для втілення економічних методів регулювання земельних відносин Кабінетом Міністрів України затверджено Методику грошової оцінки сільськогосподарських угідь. Із земель, що були в користуванні КСП, виділено землі запасу і резервного фонду, які залишилися у власності держави, але передавалися, як правило, їм же на умовах постійного користування. Це викликало справедливе невдоволен­ня керівників селянських і фермерських господарств та громадських орга­нізацій, які підтримували курс радикальних реформ на селі.

Водночас було створено прецедент, який мав негативні наслідки для реформи: колективна власність на землю у цей час функціонувала як влас­ність окремих керівників КСП. Нерідко вони використовували її безконт­рольно і переважно для власного збагачення, оскільки орендна плата за користування нею не була обов'язковою для орендарів. Як наслідок, біль­шість зайнятих у КСП працівників залишилися ще більше, ніж у колгос­пах, відчуженими від землі, результатів господарювання і управління ви­робництвом. Селянам, як правило, не видавали на руки сертифікати про право на земельну частку (пай), вони не могли виділити її в натурі (на міс­цевості). У результаті на перший план вийшла не криза аграрного секто­ра, а криза самої реформи і навіть дискримінація її основних ідей. Під­твердженням цієї тези є результати опитування близько 2 тис. респон­дентів, проведеного в березні 1996 р. Всесвітнім банком та Національним науковим центром «Інститут аграрної економіки» (ННЦ ІАЕ). Лише 8 % опитаних власників земельної частки (паю) знали, що її дозволяється продати, 22 % – здавати в оренду іншим особам і 26 % усвідомлювали, що вона може бути отримана у власність з видачею державного акта для створення фермерського господарства. Разом з тим, понад 80 % охопле­них вибіркою керівників фермерських господарств указували на пору­шення їх законних прав на отримання земельної частки і майнового паю після виходу з КСП.

Важливу роль у подоланні кризової фази реструктуризації КСП відіграли проекти міжнародної технічної допомоги. Починаючи з 1995 р., відповідно до міждержавних угод почали діяти два найбільш масштабних для аграрної сфери проекти: «Паювання сільськогосподар­ських земель в Україні, що виконувався корпорацією «РОНКО» і фінан­сувався Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), та «Привати­зація землі і реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств в Україні» за участю Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та фінансової підтримки урядів Великобританії, Канади, Японії, Нідерлан­дів і Скандинавських країн.

Третій період (1997 –1999 рр.) відмічений удосконаленням відносин у використанні земельних часток (паїв), указами Президента України про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, які мають право на земельний пай, та про оренду землі, що була заборонена з 1937 р. Згодом було прийнято і відповідний закон. Як показує аналіз звернень громадян у цей період до центральних і місцевих органів державної влади, потрібно було невід­кладно врегулювати засади оренди земельних ділянок та земельних час­ток (паїв), визначити суб'єктів договорів оренди, надати можливість зда­вати в оренду земельний масив кільком особам, що мають відповідні зе­мельні сертифікати. Проте й ці заходи щодо здійснення селянами своїх правомочностей стосовно земельних ділянок і земельних часток (паїв) бу­ли декларативними. Унаслідок зазначеного системна криза сільському господарстві викликала депресивний стан. Небезпека полягала в тому, що формально-юридичний акт передачі землі з державної у колективну власність створив в органах державного управління ілюзію доконечного завершення земельної реформи в державі і здійснення в пов­ному обсязі реструктуризації підприємств колективної форми власності. Тому станом на 1 січня 1998 р. 66,6 % сільськогосподарських угідь зали­шалося у власності КСП і відкритих акціонерних товариств, створених шляхом приватизації радгоспів та інших державних підприємств.

Для поглиблення аграрної реформи в даний період здійснюється зовнішній тиск на керівництво держави. Міжнародні фінансові установи обумовлюють відкриття програм розширеного фінансування (EFF) для Ук­раїни з конкретними її зобов'язаннями щодо завершення реструктуризації КСП, вдосконалення управління аграрною сферою, створення умов для функціонування прозорого ринку землі, продовольства, промислової про­дукції і енергоносіїв, які споживаються сільським господарством.

Другий етап (2000 – 2004 рр.) реструктуризації КСП був значно інтенсивнішим, ніж перший. Значною мірою цьому сприяло прийняття грудневого (1999 р.) Указу Президента України про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки. Централь­ні і місцеві органи виконавчої влади зобов'язувалися до квітня 2000 р. реструктурувати колективні підприємства на засадах приватної власності на землю та майно з використанням різних організаційно-виробничих форм господарювання. Тобто передбачалося завершити транс­формацію права колективної власності на зазначені ресурси у право при­ватної власності на них за три місяці – до початку весняно-польових робіт. Указ фактично визнав прийнятними для поширення в Україні підходи до реструктуризації КСП, апробовані за роки реформи, у тому числі здійснені у рамках указаної вище міжнародної технічної допомоги. Завдяки останній упродовж 1996 – 2000 рр. було реструктуризовано майже 1 000 КСП.

Діяльність органів управління всіх рівнів і технічних проектів приско­рила процес удосконалення нормативного забезпечення реструктуризації КСП в аграрні формування потенційно ринкового типу. Упродовж 2000 р. бу­ло розроблено (з урахуванням відомчих розпорядчих документів центральних органів виконавчої влади) понад 30 нормативно-правових актів. Серед них такі: законопроекти про угоди стосовно земельної частки (паю), про іпотеку, про сплату фіксованого податку новоствореними приватними формуваннями, про списання заборгованості зі сплати податків і зборів платників податків, про соціальне страхування та пенсійне забезпечення селян, що здають в оренду земельні частки (паї) і майно, а також зайнятих в ОСГ, про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських під­приємств, про формування і функціонування аграрного ринку та ін.

Унаслідок вжитих адміністративних заходів щодо реструктуризації КСП відбулися суттєві зміни в структурі земельного фонду за формами власності. Якщо станом на 1 січня 2000 р. у колективній власності перебувало 44,3 % за­гальної площі земель, то протягом року вона скоротилася до 1,8 %, а питома вага приватної власності за цей період зросла від 7,2 до 48,2 %.

Відповідно до зміни структури земельного фонду за формами влас­ності відбулася трансформація організаційно-правової структури підпри­ємств, зайнятих у сільськогосподарському виробництві (табл. 2, 3). Протя­гом 2000 р. на базі майнових комплексів КСП створені нові господарські структури, зокрема в 10 разів збільшилася кількість сільськогосподар­ських виробничих кооперативів, у 5 – приватних підприємств (приватно-орендних), у 3,3 раза − господарських товариств. Додатково зареєстровано 8 % від загальної кількості юридичних осіб фермерських господарств, створених у результаті реструктуризації недержавних підприємств.

У першій половині 2000 р. у процесі реструктуризації 11,1 тис. недержавних сільськогоспо­дарських підприємств, здійсненої під адмі­ністративним тиском, було створено 14,7 тис. приватних структур з ко­ефіцієнтом фрагментації 1,32. Тобто на земельних і майнових комплек­сах з кожних 100 реструктуризованих підприємств у середньому роз­почали діяльність 132 приватних формування. У Дніпропетровській області цей показник становив 2,28, Луганській – 2,1, Автономній Рес­публіці Крим − 1,63, а в Запорізькій − 1,61. За