Тема 5. Проблеми продовольчої безпеки в Україні

5.1. Формування внутрішнього продовольчого ринку в Україні. Показники самозабезпеченості основними видами продовольчих товарів.

5.2. Тенденції споживання продовольства в Україні, відповідність структури харчування раціональним нормам.

5.3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні.

5.1. Формування внутрішнього продовольчого ринку в Україні. Показники самозабезпеченості основними видами продовольчих товарів

Першою в системі стратегічних цілей державної аграрної політики України, визначених у ст. 2 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», названо гарантування продовольчої безпеки держави.

Продовольча безпека − захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності [33]. З визначення продовольчої безпеки витікають основні умови її забезпечення: по-перше, це достатнє виробництво державою власного продовольства, по-друге, доступність продовольства для населення.

Основні показники продовольчої безпеки країни:

самозабезпечення країни продовольством (рівень задоволення потреб населення в продуктах харчування за рахунок національного виробництва);

продовольча незалежність – питома вага національного виробництва за найбільш важливими продуктами харчування;

стабільність внутрішнього продовольчого ринку;

фізична доступність продовольства – наявність на ринку продовольчих товарів в обсязі та асортименті, що має попит у споживачів;

економічна доступність продовольства – визначається платоспроможністю населення;

безпека продовольства.

Міжнародна статисти­ка використовує два кількісних порогових критерії, що визначають мінімальний рівень продовольчої безпеки: 1) енергетична цінність добового душового раціону харчуван­ня на душу населення повинна бути не нижчою за 2,5 тис. ккал; 2) витрати на продовольчі потреби повинні не перевищувати 60 % сімейного бюджету. Названі критерії розкривають суть поняття «продовольча безпека» в сучасному поляризованому світі: для бідної країни – це за­безпечення раціону виживання, на який витрачається левова частка особистого до­ходу; для багатої – задоволення різноманітних продовольчих споживчих уподобань за відносно (порівняно з розмірами доходу) малих витрат. Звідси стратегічний виклик для України формулюється як подвійне завдання – наздогнати розвинуті країни у сфері продовольчого споживання за показниками: а) кількості і якості харчування; б) економічної доступності харчування (у частках сімейного бюджету) [39].

Вважається, що продовольча незалежність країни стійка, якщо питома вага національного виробництва за найважливішим продуктами харчування в загальному обсязі їх споживання становить не менше 80 % протягом 12 місяців [6]. Пріоритетне значення в забезпеченні продовольчої безпеки України належить зерну, цукру, олії, молочним та м’ясним продуктам, рибі і рибним продуктам. Рівень самозабезпечення основною сільськогосподарською продукцією прийнято визначати шляхом ділення виробленої продукції на фактичне її внутрішнє споживання. У 2004 р. спостерігалася суттєва диференціація за рівнем самозабезпеченості основними видами продовольства: по зерну він становив 154,4 %, картоплі – 112,8 %, овочах та продовольчих баштанних – 103,8 %, плодах і ягодах – 93,8 %, м’ясу і м’ясопродуктах – 86,7 %, молоку і молочних продуктах – 113,9 %, яйцях – 100,9 % [40].

Згідно з методикою Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) продовольча безпека характеризується двома показниками: середнім рівнем виробництва зерна на душу населення та перехідними запасами зерна в крані. При цьому обсяги перехідних запасів зерна повинні забезпечувати не менше 60 днів його споживання (17 % середньорічного споживання). Формування продовольчої безпеки прямо залежить від рівня виробництва продовольчої сировини в країні. Протягом 1990 – 2005 рр. виробництво м’яса всіх видів (у забійній масі) скоротилося у 2,7 раза, молока всіх видів – у 1,8 раза,