Регіональна економіка. книжка

96

гальмівного характеру (знижка на "виснаження надр", на інвестиції та прискорення амортизації гірничого обладнання тощо).

Таким чином, у прогнозних розробках галузі передбачено розглядати:

аналіз розвитку за попередній період; характеристику використання нею виробничого потенціалу; оцінку задоволення потреб у товарах і послугах, що виробляються підприємствами галузі на внутрішньому ринку; характеристику головних проблем розвитку галузі; прогноз кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках; можливі шляхи розв’язання головних проблем розвитку галузі; цілі й пріоритети розвитку та пропозиції щодо напрямків державної політики у них; пропозиції щодо структурної перебудови галузі та впровадження інновацій; основні показники розвитку галузі на перспективу;

висновки щодо тенденцій її розвитку протягом середньотермінового періоду.

На основі прогнозів повинні вироблятися програми розвитку галузей, які конкретизують комплекс заходів і завдань, терміни, фінансове та ресурсне забезпечення їх виконання, механізм управління та контролю за ходом виконання програм.

Регіональні (територіальні) схеми-прогнози

Основним в економічному обґрунтуванні територіально-комплексного розвитку та розміщення продуктивних сил країни, її економічних регіонів є

метод територіальних схем-прогнозів, які виробляються на 5 років. У них визначаються завдання й основні показники економічного та соціального розвитку регіонів, забезпечення комплексного використання природних ресурсів, розв’язання соціальних, економічних та екологічних проблем. Вони мають переважно рекомендаційний характер і є базою для вироблення соціально-економічних програм розвитку регіонів, впровадження різних способів регулювання регіонального розвитку країни: податкової системи,

економічних та правових нормативів тощо.

Територіальні схеми складаються з таких розділів:

97

1. Аналіз сучасного стану економічного й соціального розвитку та

розміщення продуктивних сил регіону.

Аналізують рівень соціального та економічного розвитку за попередні роки,

встановлюють відповідність досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, їх розміщення економічним і природним умовам та ресурсам, раціональному поділу праці; виявляють диспропорції, негативні процеси та явища, проблемні питання розвитку. У розділі аналізують показники:

використання виробничого потенціалу;

виробництва основних видів продукції;

собівартості, капітальних вкладень, співвідношення темпів зростання заробітної плати і продуктивності праці, ефективності капітальних вкладень, матеріальних витрат, рентабельності та ін.;

особливостей міжрайонних та внутрішньорайонних зв’язків.

При цьому виявляють тенденції до зміни пропорцій між галузями спеціалізації та обслуговуючими галузями, зміни у співвідношенні виробництва і споживання в самому регіоні, транспортно-економічних зв’язках.

Крім основних техніко-економічних і екологічних показників, треба проаналізувати соціальний розвиток регіону, особливо рівень життя населення.

Для цього використовують показники реальних його доходів4, зміни в структурі споживання продовольчих та непродовольчих товарів, забезпечення житлом,

об’єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров’я, освіти,

дошкільними закладами тощо.

Одночасно оцінюють територіальну структуру господарства (економічне районування, формування на території ТВК, промислових вузлів та інших форм територіальної організації господарства). Визначають науковий потенціал,

розміщення різних наукових закладів, відповідність їх виробничій спеціалізації

4 Йдеться про національний дохід, заробітну плату, суспільні фонди споживання з розрахунку на одну особу з урахуванням інфляційних процесів.

98

регіону, чисельність і характеристику наукових кадрів тощо. Виявляють диспропорції та недоліки просторової організації господарства, резерви й можливості вдосконалення перспективного розвитку регіону.

2. Оцінка природних, економічних і соціальних передумов подальшого

розвитку продуктивних сил та їх розміщення.

Вивчають природні умови розвитку господарства – стан земельних, водних,

лісових, мінеральних і енергетичних ресурсів. Земельні угіддя оцінюють і класифікують за якістю з урахуванням форм власності й типів угідь.

Визначають площі земель, придатні для використання в різних сферах господарювання (сільськогосподарському, промисловому, будівництві житла тощо). Тобто встановлюють структуру земельного фонду регіону, його сучасний стан і можливості змін на перспективу.

Водні ресурси оцінюють з урахуванням потреб у воді як населення, так і господарства району. Об’єм водоспоживання визначають за фактичним забором води всіма категоріями споживачів. Обґрунтовують заходи щодо комплексного використання й охорони водних ресурсів.

Оцінюють стан лісового фонду, його розміщення, якісну структуру (хвойні,

твердо- і м’яколистяні, спілі, переспілі ліси тощо). При цьому розрізняють ліси захисного й заповідного фонду. Встановлюють можливу площу вирубок деревини, перспективи використання лісових ресурсів, їх охорону, економічну оцінку.

Мінеральні й паливні ресурси оцінюють за балансовими даними про запаси корисних копалин за категоріями А + В + С1. Дають геолого-економічну оцінку родовищ, аналізують техніко-економічні показники видобутку й комплексного використання сировини.

Трудові ресурси оцінюють за даними аналізу демографічних показників у розрізі адміністративно-територіальних одиниць району. Потребу в трудових ресурсах виробничої сфери визначають за обсягом перспективного зростання

99

виробничих та інших підприємств регіону з урахуванням змін у продуктивності праці. Потребу в трудових ресурсах невиробничої сфери встановлюють за чисельністю населення і нормативами його обслуговування. Визначають також витрати на підготовку й перепідготовку кадрів, можливу кількість безробітних і напрями забезпечення їх роботою.

Обсяг усіх ресурсів визначають балансовим методом (для всіх видів ресурсів складають спеціальні територіальні баланси, в яких враховують наявні ресурси, потребу в них та напрями використання).

3. Обґрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації та

комплексного розвитку господарства.

Розробляють концепцію (основні напрями) подальшого розвитку регіону,

передбачаючи загальні, основні тенденції розвитку і розміщення господарства,

вирішення соціальних та економічних проблем (наприклад, визначають для регіону потребу у зменшенні обсягу ресурсомістких виробництв, подальшого розвитку переробних галузей, змін у структурі господарства тощо).

Визначають структуру й спеціалізацію, рівень комплексності господарства району шляхом обчислення спеціальних індексів. Структуру господарства визначають, використовуючи показники частки окремих галузей у загальному виробництві (з чистої продукції, кількості зайнятих, основних виробничих фондів).

Обґрунтування виробничої спеціалізації і комплексного розвитку господарства району здійснюють у кількох варіантах, за окремими стадіями.

Спочатку спеціалізацію визначають з урахуванням особливостей і оцінки природно-ресурсного потенціалу та соціально-економічних умов регіону. Потім розрахунки уточнюють на основі галузевих і міжгалузевих територіальних балансів. Враховують екологічний стан навколишнього середовища і транспортний чинник.

100

Темпи розвитку виробництва, міжгалузеві пропорції уточнюють за допомогою міжгалузевого балансу виробництва і розподілу суспільного продукту. На основі балансових розрахунків визначають нестачу деяких видів ресурсів; обґрунтовують можливості та ефективність їх ввезення (вивезення)

або імпорту (експорту) з інших районів і країн, а також можливості заміни їх менш дефіцитними ресурсами.

Нарешті вибирають найоптимальніший варіант за мінімумом витрат:

Впр = (С + Ен К) min,

де Впр – приведені витрати; С – собівартість продукції; Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; К – капітальні вкладення.

До приведених відносять витрати не тільки на виробництво, а й на охорону природного середовища. Окремо обґрунтовують обсяг і структуру видобувної та обробної промисловості (при цьому враховують результати галузевих досліджень розміщення підприємств – схеми-прогнози розвитку й розміщення галузей, документи техніко-економічного обґрунтування розвитку окремих підприємств), сільськогосподарського виробництва, будівництва, розвитку й розміщення сфери обслуговування. Враховують особливості кожної з них.

Наприклад, сільськогосподарське виробництво треба розміщувати на основі районування, яке враховує природні й економічні умови та чинники – ґрунти,

клімат, структуру угідь, характер розміщення і кількість сільського населення тощо. В розрахунках розвитку й розміщення транспорту зважають на особливості транспортної мережі, можливості раціонального поєднання різних видів транспорту тощо. За галузями матеріальної і нематеріальної сфер розраховують капітальні вкладення в основні й суміжні підприємства.

Обсяг обслуговуючої сфери (житлово-комунального господарства,

побутових послуг, торгівлі, харчування, освіти, культури, охорони здоров’я

соціального забезпечення тощо) розраховують за розробленими і чинними нормативами обслуговування. Розвиток і розміщення галузей сфери

101

обслуговування населення мають бути спрямовані на зменшення територіальних відмінностей у рівнях життя людей, стимулювання закріплення трудових ресурсів у районах їх дефіциту, зростання зайнятості.

4. Обґрунтування розміщення продуктивних сил у межах регіону.

Розглядають питання взаємопов’язаного розміщення підприємств різних галузей господарства на території району з перспективою формування й розвитку територіальних комплексів. Вихідними є показники обсягу приросту виробництва продукції з попереднього розділу. Розподіл визначених обсягів приросту продукції на підприємствах (з урахуванням потреби у будівництві нових об’єктів) і розрахунок їх оптимального розміщення здійснюють за допомогою різних економетричних моделей (балансових, оптимізаційних), а

також за сумарними витратами по кількох варіантах розміщення, з яких вибирають найперспективніший. Критерієм ефективності є мінімум приведених витрат.

Обґрунтовують детальне економічне районування: визначають ТВК,

промислові зони й вузли, інші територіальні угруповання. Виділяють території,

на яких неможливе розміщення деяких підприємств (наприклад, у зв’язку з великим забрудненням природного середовища) або, навпаки, на яких є умови для нового будівництва великих підприємств, населених пунктів.

Урезультаті поетапних досліджень обґрунтовують пріоритетність

(черговість) формування галузей, виробництв, певних територіальних угруповань. Реєструють населені пункти, в яких заборонено нове будівництво і розширення діючих підприємств. Визначають основні напрями та черговість розвитку середніх і малих міст, заходи щодо стабілізації зростання великих міст,

обґрунтовують систему внутрішньорегіонального розселення.

Нарешті формують перелік найважливіших територіальних проблем регіону, для розв’язання яких необхідні цільові комплексні територіальні програми та застосування інших методів регулювання.

102

5. Головні висновки, оцінка ефективності передбачуваних напрямів і

пропозицій подальшого соціально-економічного розвитку регіонів.

Визначають основні показники розвитку й розміщення продуктивних сил регіону за рекомендованим варіантом: населення, трудові ресурси, сукупний суспільний продукт, національний дохід, структура господарства, обсяг інвестицій, основні виробничі фонди, темпи зростання, товарна, чиста продукція та основні показники розвитку промисловості, сільського господарства (його основних галузей), будівництва, транспорту, невиробничої сфери; важливі об’єкти нового будівництва, зрушення в територіальній організації господарства регіону. Дають головні висновки щодо розвитку економіки регіону. Оцінюють економічний ефект від удосконалення територіальної організації продуктивних сил. Він дорівнює економії сумарних витрат, одержаних у результаті змін галузевої і територіальної структур господарства регіону, і визначається загальним показником зростання національного доходу (чистої продукції, або валової доданої вартості) відносно витрат на передбачені обсяги виробництва.

Додатково використовують показники зростання продуктивності праці,

рентабельності, фондовіддачі, окупності капітальних вкладень; зниження ресурсомісткості виробництва, показники рівня життя населення тощо,

ефективності окремих сфер господарювання. Порівнюють ці показники з відповідними даними в цілому по країні, інших регіонах, визначаючи за їх співвідношенням територіальні індекси. Відносний показник загальної ефективності господарства регіону (так званий індекс змінного складу)

визначають за формулою:

Ке.р = Ір : Ік ,

де Ір – сумарний обсяг виробництва на одиницю витрат у регіоні; Ік –

аналогічний показник по країні в цілому.

Цей показник характеризує своєрідну “рентабельність” господарства регіону.

103

Для розрахунків рівня ефективності виробництва, який підвищується внаслідок процесів інтенсифікації, використовують показники територіального рівня інтенсифікації виробництва, які визначають за часткою приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, фондоозброєності і фондовіддачі. За допомогою індексів їх порівнюють також з аналогічними показниками інших районів, країни в цілому. Крім того, можна використовувати загальні показники ефективності, наприклад зростання національного доходу на одного жителя, виробництво національного доходу на 1 грн. витрат, на 1 грн.

основних виробничих фондів; матеріальні витрати на 1 грн. суспільного продукту тощо.

Окремо вивчають проблеми охорони навколишнього середовища: 1) оцінка впливу господарської діяльності на навколишнє середовище (ОВНС); 2)

прогнозування стану навколишнього середовища; 3) проекти охорони, або територіальні комплексні програми охорони навколишнього середовища.

Розглянутий метод розробки територіальних схем-прогнозів дає змогу раціонально й комплексно обґрунтувати на належному науковому рівні територіальну організацію господарства в окремих регіонах країни. Цей метод вимагає подальшого вдосконалення.

Законом України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 5.05.2000 р. передбачається формування прогнозів і програм на рівні країни, а також на рівні АР Крим,

областей, районів та міст на середньотерміновий (5 років) і короткотерміновий

(на наступний рік) періоди. Тобто перспективний розвиток господарства обґрунтовується на основі адміністративно-територіальному принципу, а не економічного районування. На всіх територіальних рівнях у прогнозах відображені:

– аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-

територіальної одиниці за попередні роки та основні проблеми розвитку;

104

–стан використання природного, науково-виробничого й трудового потенціалів з урахуванням екологічних наслідків;

–прогноз кон’юнктури на ринках основних видів товарів та послуг;

–можливі шляхи розв’язання головних проблем розвитку регіонів;

–цілі й пріоритети розвитку та пропозиції заходів щодо вдосконалення соціально-економічного розвитку;

–основні показники майбутнього розвитку, висновки та тенденції розвитку господарства.

На рівні України (генеральні схеми-прогнози соціально-економічного розвитку) враховуються також очікувані зміни зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної ситуацій, оцінка впливу можливих заходів державної політики в прогнозованому періоді.

На основі прогнозів розробляються відповідні програми соціально-

економічного розвитку України в регіональному розрізі, де конкретизуються напрями і заходи, джерела фінансування, терміни та відповідальність за виконання прогнозних розробок.

3.4. Районне планування

Районне планування – прикладна, проектна дисципліна з інженерно-

архітектурного впорядкування території, головна мета якої – комплексна організація території, тобто ефективне, зручне і естетично привабливе для населення розміщення усіх об’єктів господарства (промисловості,

будівництва, сільського господарства, інфраструктури), раціональна організація розселення населення і охорони навколишнього середовища.

Основа районного планування – функціональне зонування території

або виділення конкретних ділянок для розміщення населення (міст та інших поселень, житлових масивів у населених пунктах), об’єктів промисловості

(заводів, шахт, кар’єрів, електростанцій), сільського господарства (полів,

105

пасовищ, ферм), транспорту (портів, вокзалів, автомобільних і залізничних трас, трубопроводів), інфраструктури (шкіл, стадіонів, лікарень, інженерно-

технологічних комунікації постачання води, тепла, електроенергії), рекреації

(санаторіїв, туристичних баз, пляжних зон, парків, зон відпочинку), охорони природи (лісонасаджень, санітарно-охоронних зон, заповідних територій,

очисних споруд) та ін.

Багатогранність об’єктів дослідження районного планування вимагає не лише економічних, а й знань з фізичної географії (рельєфу, гідрології,

геології, ґрунтів, ландшафтів), демографії, етнографії, соціології і психології населення, економічної географії, організації будівництва, містобудівництва і архітектури, санітарної гігієни, екології та ін.

Розрізняють такі види районного планування:

–промислових районів і вузлів, зокрема гірничодобувних ареалів;

–сільськогосподарських районів;

–великих транспортних вузлів, територій портів;

–курортних районів і зон масового відпочинку;

–приміських територій великих міст.

Наука про районне планування в Україні розвивалась як складова загальних радянських планувальних рішень. Її початок пов’язаний з 30-ми рр.

ХХ ст. – першим періодом індустріалізації СРСР. Проекти районного планування розроблялись для нових районів масштабного промислового будівництва (Донбасу, Апшеронського півострова) і курортного господарства

(Південне узбережжя Криму, Кавказькі мінеральні води). У післявоєнні роки відновилися старі та формувалися нові регіони районного планування: у

Прибалтійському сланцевому басейні, Донбасі, Криворіжжі,

Карагандинському промисловому районі, Куйбишеві, Волгограді та ін.

Подальший розвиток охопив величезну кількість інших районів та великих