Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Калій бере участь у процесах первинного обміну речовин, утво- ренні багатих на енергію фосфатів. Він сприяє всім процесам синте- зу речовин, утворенню вуглеводів (завдяки активізації процесів асиміляції СО2 при фотосинтезі), нуклеїнових кислот, амідів і амі-

нокислот. Калій запобігає нагромадженню нітратів (NO3) у росли-

нах навіть при внесенні високих доз азотних добрив.

Поживні речовини добрив найбільш ефективно використовують- ся при внесенні до 80 % норми їх під основний обробіток ґрунту. В умовах достатнього зволоження 1 ц внесеного під кормові культури азоту дає додатково 20 – 25 ц/га корм. од. при підвищеному вмісті протеїну (М.М. Карпусь, О.В. Малієнко, 1988).

У дослідах кафедри луківництва ТСГА при збільшенні дози азо- ту з 30 до 180 кг/га врожайність сіна підвищилась із 44,9 до 103,6 ц/га, а в дослідах Інституту кормів УААН при внесенні 90 кг/га азоту вміст протеїну у кормі підвищувався на 3 – 4 %, каро- тину — майже в 1,5 – 2 рази. При цьому у рослин люцерни, напри- клад, підвищується оводненість клітин, збільшується вміст загаль- ного азоту (на 0,7 – 0,9 %), поліпшується і фосфорне живлення. Про- те збільшення вмісту азоту у рослинах відбувається переважно за- вдяки небілковим формам його. Дещо підвищується рівень нітрат- ного азоту і вміст сирої клітковини, що можна пояснити посиленням росту стеблової частини рослин.

Дози мінерального азоту, застосовувані в кормовиробництві кра- їн Західної Європи, ще донедавна у 2 – 3 рази перевищували дози, застосовувані в Україні. Нині на Заході велику увагу приділяють органічним і біологічним джерелам азотного живлення рослин, за- вдяки чому вирішується також проблема нітратів у кормах. Їх під- вищений вміст, як відомо, негативно впливає на якість кормів.

5.6. Меліоративні основи кормової площі

Посіви кормових культур розміщують у польових, кормо- польових, прифермських спеціалізованих, ґрунтозахисних і лучно- пасовищних сівозмінах на заплавних землях. Польові сівозміни розміщують здебільшого на землях першої технологічної групи (слабкоеродовані і нееродовані землі з експозицією до 3°). Тут немає особливої потреби у застосуванні комплексу протиерозійних заходів. Проте посіви кормових культур, у тому числі однорічних і багаторі- чних трав, розміщують здебільшого на ґрунтах другої технологічної групи (експозиція 3 – 5°), а також на ґрунтах третьої групи (крутиз- на схилів понад 5°). На цих ділянках зі складним рельєфом, що під- даються ерозії, а також на заплавних землях з їх неоднорідними ґрунтовими і гідрологічними умовами і рослинністю здійснюють рі- зні меліорації.

83

Частина І

5.6.1. Агротехнічні заходи боротьби з ерозією ґрунту

На полях сівозмін можлива водна і вітрова ерозія. Застосуван- ням різних агротехнічних прийомів вдається до мінімуму звести змивання ґрунту. Одним з таких прийомів є створення на певній відстані валів близько 10 м завширшки і 80 – 100 см заввишки. Ефективними агротехнічними протиерозійними прийомами є щі- лювання (щілювачі ЩН-2, ЩП-3-7 та ін.), спеціальна пориста і гре- бенева оранка, організація ґрунтозахисних сівозмін, смугове розмі- щення посівів озимих і ярих, зернових і просапних культур, ство- рення буферних смуг із трав, залуження змитих земель і водостоків.

На схилових і заплавних ділянках доцільно проводити кольма- таж — осаджування намулу створенням перемичок і валів. Після кольматажу на заплавах прояснену воду випускають, а на схилах вода найчастіше вбирається ґрунтом.

Танення снігу можна регулювати створенням смуг затемнення або оголення снігу. Смуги затемнення можна робити туковими сівал- ками або причепами-розкидачами, використовуючи торфокришку, зо- лу, фосфоритне борошно. Ширина таких смуг має становити 10 – 15 м.

На схилах обов’язково треба вирощувати бобово-злакові травосу- міші. Вони утворюють щільну дернину, яка перешкоджає розвитку ерозії.

Припиненню розвитку водної і вітрової ерозії на некрутих схилах сприяє також смугове розміщення культур. При цьому змитий ґрунт зі смуги, зайнятої просапною культурою, рівномірно розміщується на наступній смузі, де висіяно озимі і ранні ярі зернові або трави, що сприяє підвищенню врожайності культур і поліпшенню родючо- сті ґрунту. В разі криволінійного розміщення смуг треба створювати умови для рівномірного повороту агрегатів. При використанні ве- ликих, особливо спарених, агрегатів (культиватори, сівалки) радіус повороту має становити не менш як 50 м.

Смугове розміщення кормових культур можна поєднувати з лісо- смугами і канавами на так званих верхніх і нижніх рубежах другого порядку, посередині території робити вали-канави із спеціальними органічними наповнювачами. Доцільно створювати і постійні або тимчасові буферні смуги. Постійні (багаторічні) буферні смуги засі- вають багаторічними бобово-злаковими травосумішами, а тимчасо- ві — ярими або озимими. Після збирання трав площу обробляють ґрунтозахисними знаряддями. Особливо потрібні постійні буферні смуги на крутих схилах (8 – 12°).

На зрошуваних землях розвивається іригаційна (поливна) еро- зія. Тому на ділянках з експозицією більш як 5° навіть при добре розвиненій дернині інтенсивність поливу має бути не більш ніж

7 – 9 мм/год.

84

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

Спричинює ерозійні процеси і полив по борознах. На невеликих ділянках можлива ґрунтова ерозія і в разі незначних поливних норм — так звана дрібнострумениста, якій піддаються суглинкові чорноземні, сірі лісові ґрунти і щільні глини.

Ерозія ґрунту на заплавних ділянках має здебільшого вітровий характер і є наслідком загального незадовільного проведення мелі- оративних робіт (відсутність сівозміни, зниження рівня ґрунтових вод нижче від рекомендованого).

Для припинення ерозії на заплавних землях у сівозмінах з про- сапними культурами крім багаторічних трав слід вирощувати після збирання овочів літні повторні посіви бобово-злакових сумішей, хре- стоцвітих — ярого і озимого ріпаку, редьки олійної, гірчиці у суміші з вівсом та ін.

Проти ерозії на природних кормових угіддях, наприклад на ни- зькопродуктивних схилах, здійснюють поверхневе поліпшення, за- стосовуючи комплекс культуртехнічних заходів. Тут на певний час припиняють випасати худобу, а в разі випасання потрібно давати відпочинок травостою для відновлення дернини. Утворені вимоїни, невеликі видолинки загортають оранкою або розрівнюють бульдо- зером, після чого влаштовують водовідвідні вали.

При розробці протиерозійних заходів у системі контурно- меліоративної організації території (ПСЗ КМОТ) передбачають такі види захисту ґрунтів: контурний, контурно-смуговий і контурно- меліоративний. При контурній системі проектують межі полів по горизонталях, і регулювання поверхневого стоку при цьому здійс- нюють переважно за допомогою агротехнічних заходів. Контурна організація території може бути як криволінійною, так і прямолі- нійною.

Контурно-смугова організація території передбачає проведення фітомеліоративних заходів із внесенням дефекату, вапна, органіч- них добрив і обробіток вздовж горизонталей, тривале залуження окремих смуг. Смугові посіви розміщують лише на полях із вираже- ними ерозійними процесами.

За контурно-меліоративної організації території (рис. 5) поєдну- ють контурне розміщення полів із створенням гідротехнічних спо- руд, що запобігають стоку (влаштування валів, засипання улоговин, створення лісосмуг і пологих улоговин). Крім того, здійснюють агро- технічні й фітомеліоративні заходи.

5.6.2. Хімічна меліорація кормової площі

Сильне підкислення, як і надмірно лужна реакція ґрунтового розчину, негативно впливає на ріст рослин, фізико-хімічний стан протоплазми їхніх клітин, порушує процеси обміну у клітинах рос-

85

Частина І

лин. При цьому погіршуються засвоєння поживних речовин, білко- вий і вуглеводний обміни, ріст кореневої системи, проникність клі- тинних мембран. У кислому середовищі утруднюється поглинання катіонів кальцію, магнію, калію, а в лужному, навпаки, зменшуєть- ся вбирання аніонів. Для запобігання цим небажаним процесам проводять вапнування і гіпсування ґрунтів.

Рис. 5. Схема організації ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території кормової площі

86

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

При інтенсивному застосуванні фізіологічно кислих добрив, на- приклад натрієвої селітри, сульфату амонію, суперфосфату та ін- ших, втрати ґрунтом СаО можуть перевищувати 200 – 250 кг/га (за даними кафедри агрохімії Уманського державного аграрного уні- верситету і Черкаської сільськогосподарської дослідної станції). За тими самими даними, 1 ц сульфату амонію розчиняє 105 кг хлориду калію, 66 кг кальцію (з розрахунку на СаО).

При інтенсивному фізіологічно кислому удобренні втрати каль- цію досягають 350 – 500, а при зростаючій інтенсифікації землероб- ства — навіть 1000 – 1500 кг/га за рік. Внесення органічних добрив дещо компенсує ці втрати, але не повністю. Тому хімічна меліорація ґрунтів є одним з основних видів меліорації кормової площі як засіб докорінного поліпшення родючості ґрунтів в інтенсивному кормови- робництві. Вапнування підвищує вміст у ґрунті обмінного кальцію, і сприятливий вплив вапняних добрив триває протягом 2 – 3 і більше років

Кальцій, як відомо, перебуває у ґрунті здебільшого у вигляді си- лікатів і карбонату кальцію, на окультурених ґрунтах — також у вигляді хлоридів і сульфатів (СаСl2, СаSO4), магній — у вигляді

карбонатів і силікатів, нерідко разом з карбонатом кальцію МgСа(СО3)2. Магній менше, ніж кальцій, вимивається з ґрунту.

Чим більша норма внесення вапняних добрив, тим триваліша піс- лядія кальцію від одного року при внесенні 3 – 4 т/га до 10 – 15 ро- ків при внесенні 6 – 8 т/га. Отже, тільки на фоні вапнування у бага- тьох районах, де ґрунти систематично підкислюють, можливе засто- сування мінеральних добрив. Більше того, слід повсюди переорієн- тувати систему удобрення рослин у напрямі збільшення доз органі- чних добрив і інтенсифікації травосіяння.

Кальцій у ґрунті не тільки поліпшує вегетацію рослин а й ство- рює сприятливе середовище для мікрофлори, бульбочкових бактерій і таких, що вільно живуть у ґрунті, поліпшує фізичні властивості, особливо структуру ґрунту, його гранулометричний склад і будову, водопроникність.

За відношенням до кислотності ґрунту рослини умовно поділя- ють на такі групи:

1)найбільш чутливі до кислотності ґрунту (еспарцет, сорго, жит- няк, пирій та ін.);

2)ростуть здебільшого за нейтральної і слабколужної реакції ґрунтового розчину (кормові буряки, люцерна, буркун, еспарцет, гірчиця, вика озима та ін.);

3)добре ростуть за слабкокислої або близької до нейтральної ре- акції ґрунтового розчину, добре реагують на вапнування (капуста кормова, бруква, турнепс, конюшина лучна і рожева, лисохвіст, сто-

87

Частина І

колос, соняшник, кукурудза, горох посівний і кормовий, боби, вика яра та ін.);

4)витримують помірну кислотність (рН 4,6 – 5,5) (жито, тимофіїв- ка, конюшина біла (повзуча), костриця червона, лучна і тростинна, картопля, овес та ін.);

5)ростуть на ґрунтах із підвищеною кислотністю і мало потребу- ють вапнування (щавель, щавель-румекс, серадела, люпин), проте за високої кислотності позитивно реагують на вапнування.

Крім вапняних добрив на властивості ґрунту позитивно впливає дефекат — відходи цукрового виробництва. Він містить кальцій, азот, фосфор, калій і мікроелементи. Тому внесення його навіть у кількості 8 – 12 ц/га позитивно впливає на ріст кормових культур на кислих і підкислених ґрунтах. Вміст вапна у дефекаті коливається від 50 до 70 %.

Норму внесення вапняних добрив (Д) розраховують різними спо- собами, наприклад, за формулою

	Д =	А 100 100 100	,
		М(100 − В)(100 −Б)

де А — норма вапна в перерахунку на суху речовину, %; Б — вміст частинок діаметром більш як 1 мм, %; В — вміст частинок діамет- ром менш ніж 1 мм, %; М — нейтралізуюча здатність вапняного до- брива, %; 100 — коефіцієнт.

При внесенні дефекату перерахунок на СаСО3 виконують за фор- мулою

Д =1,5Н,

де Н — гідролітична кислотність, мг на 100 г ґрунту; 1,5 — коефіці- єнт для перерахунку на повну нейтралізацію кислотності ґрунту.

Якщо в господарстві є інші вапняні матеріали і треба визначити їх масову норму внесення, то норму внесення треба поділити на нейтралізуючу здатність цього матеріалу у відсотках і помножити на 100.

Вапняні добрива можна вносити і з розрахунку на одиницю кис- лотності. При цьому враховують зону, вид ґрунту і його кислотність. За даними Т.О. Грінченка, для зміни рН на 0,1 у межах інтервалів рН менш як 4,5; 4,6 – 5 і 5,1 – 5,5 на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся треба внести відповідно 0,15; 0,61; 0,63 т/га СаСО3, у перед-

гірних районах — 0,71; 0,80 і 0,84 т/га, на сірих лісових ґрунтах Лі- состепу — відповідно 0,66; 0,80 і 0,91 т/га.

Для того щоб перевести кислі ґрунти у групу з реакцією, близь- кою до нейтральної, треба мати велику кількість вапняних матеріа-

88

Загальні теоретичні питання кормовиробництва

лів Так, за даними Т.О. Грінченка, в Україні для цього потрібно щороку вносити їх 11,748 млн т.

Для внесення вапняних матеріалів у ґрунт (пилоподібних і слаб- копилоподібних) використовують відповідно пневматичні розкидачі (РУП-8) і звичайні, які застосовують для розкидання мінеральних добрив (1РМГ-4, РУМ-8, КСА-3 та ін.).

Оскільки кислі ґрунти займають великі площі, треба виробницт- во вапняних матеріалів поставити на промислову основу, повсюдно розробляти родовища їх. Так, за даними кафедри агрохімії Умансь- кого державного аграрного університету, для нейтралізації 1 т су- льфату амонію необхідно вапна 1,2 т, аміачної селітри — 0,75, аміа- чної води — 0,4, сечовини — 0,8 т, безводного аміаку — 2,3, амонію хлориду — 1,4 т. При цьому фосфоритне борошно та інші важкороз- чинні фосфорні добрива не слід вносити разом з дефекатом або вап- няними добривами.

Гіпсування. У Степу й Лісостепу є значні площі солонцюватих ґрунтів і солонців. Причини збільшення їхніх площ різні: нераціо- нальні поливи, підтоплення і тимчасове затоплення, утворення во- досховищ, скидання поливних вод та ін.

За вмістом натрію ґрунти поділяють на несолонцюваті, які міс- тять всього 3 – 5 % натрію, слабкосолонцюваті — 5 – 10, солонцюва- ті — 10 – 20 і солонці — більш як 20 %. При підвищенні концентра- ції розчинних солей понад 0,25 % солонцюваті ґрунти стають солон- цевими (слабкосолонцеві, солончакові і солончаки). Коли верхній шар містить підвищену кількість розчинних солей (не менш як 1 %), ґрунти перетворюються на солончаки.

Карбонати і бікарбонати натрію перебувають у ґрунтовому роз- чині у різній концентрації і відповідно впливають на ріст культур- них рослин та мікрофлору. Погіршується обмін речовин у рослинах, знижується їхня поживна цінність, стають менш доступними пожив- ні речовини у ґрунті, у тому числі мікроелементи.

Для нейтралізації надмірної концентрації карбонатів і бікарбона- тів і доведення рН до 7,0 – 7,5, поліпшення водно-фізичних властивос- тей ґрунту вносять гіпс і фосфогіпс. Гіпс використовують у тонкорозме- леному вигляді (70 – 80 % проходить крізь сито з отворами 0,25 мм). Фосфогіпс виробляють з відходів виробництва фосфорнокислих доб- рив (70 – 75 % гіпсу, 2 – 3 % фосфору, до 30 % заліза й алюмінію, 5 – 6 % глини і 15 – 20 % води). Разом з фосфогіпсом застосовують також сульфатне залізо (продукт відходів лакофарбового виробництва).

Норми внесення гіпсу в Лісостепу, північному і центральному Степу визначають за формулою

Х = 0,086(а −0,1Є)НД,

89

Частина І

де 0,086 — 1 мг-екв СаSO4•2Н2О, г; а — вміст обмінного натрію,

мг-екв/100 г ґрунту; Є — ємність обміну, мг-екв/100 г ґрунту, Н — глибина меліоративного шару ґрунту, см; Д — об’ємна маса ґрунту, г/см3.

На солонцях, що містять соду, гіпсу вносять більше. Для розра- хунку норми внесення використовують формулу

Х = 0,086(а −0,1Є) +(S −1)НД,

де S — вміст СаСО3 + Н2СО3 у водній витяжці, мг-екв/100 г ґрунту.

Гіпсування більш ефективне на фоні внесення органічних доб- рив або з посівами бобових. Особливо цінні фітомеліоранти — лю- церна і буркун.

У Лісостепу, передусім у лівобережних районах, трапляються осолоджені ґрунти, де іони натрію замінені іонами водню. Тому крім гіпсу, органічних і мінеральних добрив на цих ґрунтах вносять та- кож вапняні добрива.

Значення хімічної меліорації дуже велике. Тому потрібно насам- перед збільшувати виробництво хімічних меліорантів, а не мінера- льних добрив (С. Левко, І. Мельник, В. Гуцуляк, В. Ковальов, 1989). Господарства при цьому повинні мати удосконалені розкидачі, які- сно нові машини на рівні кращих світових зразків.

5.7. Екологічні основи кормової площі

Термін «екологія» (від грец. еісоs — дім, наука про дім) має ши- роке значення. Є різні його формулювання, зокрема стосовно екоси- стем різного рівня. Одне з них: екологія — наука про взаємозв’язки і взаємини біологічних систем різного рівня (особин, популяцій, ви- дів, біоценозів з навколишнім середовищем). Уперше це поняття запропонував у 1866 р. німецький учений біолог Ернст Геккель. Тривалий період (близько 100 років) він застосовувався в біології. Тепер можна говорити про екологізацію науки, промисловості, мис- лення, політики. У цьому загальному зв’язку і полягає зміст понять «екологія», «екологічна обстановка», «екологічні умови», під якими розуміють результати передусім господарської діяльності людини в природі. Баррі Коммонер, автор відомої книги «Замкнене коло», ос- новні закони екології сформулював у вигляді 4 афоризмів (за О.В. Яблоковим, 1989): «Усе пов’язано з усім», «Ніщо не дається задарма», «Все має кудись діватися», «Природа знає краще».

Перевиробництво енергії і засобів хімізації, величезна кількість автомобілів, локомотивів, теплоходів, літаків, які поглинають ки- сень, виділяючи шкідливі гази, призводять до забруднення ґрунту, водоймищ, морів і океанів, підґрунтових вод, полів і природних

90