Частина 3

верситеті, Луганському, Львівському, Білоцерківському, Подільсь- кому та інших державних аграрних університетах, на сільськогос- подарських дослідних станціях Це положення приймають як безпе- речний факт у Німеччині, Польщі та інших країнах. Орієнтовний варіант ущільнення кормопольової сівозміни проміжними культу- рами наведено в табл. 51.

Таблиця 51. Орієнтовний варіант ущільнення кормопольової сівозміни проміжними посівами (для Лісостепу)

Номер
поля	Схема сівозміни	Ущільнена схема
сіво-
зміни
1	Багаторічні трави	Багаторічні трави
2	Те саме	Те саме
3	Озима пшениця	Озима пшениця + післяжнивні посіви; пшениця
4	Коренеплоди, куку-	+ післяжнивні озимо-ярі суміші
		Коренеплоди; озимі проміжні + післяукісно ку-
	рудза на силос і	курудза на зелений корм і силос з бобовими, хре-
5	зелений корм	стоцвітими і суданською травою
	Кукурудза на зерно	Кукурудза на зерно, в тому числі 1/3 – 1/4 поля
6	Кукурудза на силос	ущільнена гарбузом
		Кукурудза на силос з високобілковими компонен-
	і зелений корм	тами + озимі проміжні; кукурудза на зелений
		корм із суданською травою і високобілковими
7	Кукурудза на зерно	компонентами + отава суданської трави
		Кукурудза на зерно, частина площі ущільнена
		гарбузом; озимі проміжні + післяукісно ранньо-
8	Горох і соя на зерно	стиглі гібриди кукурудзи на зерно
		Горох + післяжнивні посіви. Після збирання сої
9	Ранні ярі + після-	озимі проміжні посіви
		Ранні ярі і озимі проміжні + післяукісні посіви
10	укісні посіви	Ячмінь з підсіванням конюшини і післяжнивною
	Ячмінь з підсіван-
	ням багаторічних	сівбою люцерни і еспарцету
	трав

3.6. Зрошення в кормових сівозмінах

Кормові сівозміни в районах, де сума опадів менш як 500 мм, слід хоча б частково зрошувати. У незрошуваних сівозмінах в таких умо- вах крім кукурудзи добирають посухостійкі культури — суданську траву, сорго, могар, гарбузи, кормові кавуни. Вирощують і озимі про- міжні. Щоб одержати 100 – 120 ц/га сухої речовини в середньому на сівозміну, загальний дебіт вологи повинен становити приблизно 600 – 650 мм. При 500 – 550 мм опадів за рік треба додатково давати в середньому 1000 – 1200 м3 вологи на 1 га, що можливо за так звано-

260

Польове кормовиробництво

го малого зрошення, яке здійснюють, використовуючи воду ставків, водоймищ і невеликих річок. Якщо в сівозміні одержують 140 – 160 ц/га сухої маси, додатково потрібно 2000 – 2500 м3 вологи на 1 га.

Часто ефективними є навіть освіжні поливи. Призначення їх — підтримувати рівень відносної вологості повітря в посіві і над ним, що, в свою чергу, зменшує непродуктивні витрати вологи на евапо- транспірацію (транспірація і фізичне випаровування з поверхні ґрунту). Витрати вологи на зволоження повітря в посівах і над посі- вами, які становлять від 15 – 20 до 40 – 60 т/га, дають змогу поліп- шити умови формування урожаю зеленої маси, наливання зерна.

Поєднання проміжних культур, добрив і зрошення в Степу Укра- їни, за даними Інституту зрошуваного землеробства (В.І. Остапов, М.П. Ісічко та ін. ), підвищувало продуктивність кормових сівозмін до 120 ц/га корм. од. і більше, на окремих полях одержували 1000 – 1200 ц/га зеленої маси однорічних культур, 2000 – 2500 ц/га кормо- вих буряків, до 900 ц/га багаторічних трав, що забезпечувало в се- редньому вихід 140 – 160 ц/га сухої речовини.

Отже, завдяки освоєнню інтенсивних кормових сівозмін можна:

створити інтенсивну кормову площу безпосередньо поблизу місць утримання тварин (у радіусі не більш як 2 – 3 км), що різко зменшує транспортні витрати на доставку кормів;

збільшити виробництво соковитих кормів, а в разі розширення площі сівозміни — також сіна, сінажу, силосу, трав’яних протеїно- вих концентратів.

Цього можна досягти так:

вирощувати багаторічні трави, насамперед люцерну і її суміші із злаковими та іншими бобовими, протягом 3 – 4 і більше років;

створити у разі потреби люцерники або ділянки багаторічних трав у вивідних полях сівозміни для інтенсивного пасовищного ви- користання на основі високих рівнів живлення органічними і міне- ральними добривами, зрошування, відповідного догляду (розпушу- вання, боронування, щілювання та ін.);

забезпечити оптимальну структуру посівних площ кормових культур, у тому числі багаторічних трав (у Степу 45 – 50 %, Лісосте-

пу 50 – 55, на Поліссі 57 – 60 %);

вирощувати 2 – 3 врожаї сумішей однорічних кормових культур насиченням сівозміни проміжними посівами.

Це дасть змогу:

забезпечити разом із посівами багаторічних трав надходження кормів протягом 180 – 220 днів залежно від зони і довести вихід кормового протеїну до 900 – 1200 кг з гектара площі кормової сіво- зміни, що в 1,5 – 2 рази більше, ніж у польовій сівозміні;

організувати зрошення кормових культур, яке у більшості госпо- дарств можливе насамперед на площах так званого малого зрошення;

261

Частина 3

застосовувати інтенсивну, переважно органічну систему удоб- рення кормових культур (у польових сівозмінах, де кормові культу- ри використовують як попередники для зернових та інших культур, під них вносять мало добрив, що знижує ефективність кормової площі);

створити оптимальні умови для одержання запрограмованих урожаїв кормових культур з рівнем урожайності багаторічних трав

400 – 600 ц/га, кукурудзи на силос 500 – 700, кормових буряків 1200 – 1500, сумішей однорічних кормових культур 350 – 500 ц/га;

за інтенсивної системи живлення рослин наситити сівозміну багаторічними травами і проміжними посівами, застосовувати су- часні технології вирощування високопродуктивних гібридів і сортів кормових культур з одержанням на 1 га сівозміни у Степу на сухо- долі 50 – 60 і при зрошенні 100 – 120, в Лісостепу 70 — 90 і на По- ліссі 70 – 80 ц/га корм. од. із вмістом 105 – 110 г перетравного проте- їну на 1 корм. од.;

організувати в багатогалузевих господарствах, де група кормо-

вих культур у загальній структурі посівних площ становить 28 – 30 %, раціональне виробництво кормів на основі поєднання кормо- вих і польових сівозмін. При цьому зернофураж, сіно, сінаж, силос одержувати у польових, а зелені та соковиті корми — у спеціалізо- ваних кормових сівозмінах.

У господарствах з відгодівлі великої рогатої худоби, виробництва молока і вирощування нетелей, де кормовиробництво є основним завданням рільництва, кормові культури вирощують у кормових і кормопольових сівозмінах, в яких розміщують також зернові і тех- нічні культури.

Освоєння кормових сівозмін, насичених багаторічними травами і проміжними культурами, дає змогу підвищити родючість ґрунту, поліпшити структуру кормової площі, збільшити виробництво кор- мів, забезпечити тваринництво кормовим протеїном, зменшити за- трати праці і ресурсів палива на обробіток ґрунту на 20 – 25 %, зекономити азотні добрива завдяки фіксації азоту бобовими росли- нами — багато- і однорічними травами, зернобобовими культурами.

4.ВИКОРИСТАННЯ КАР’ЄРНИХ ВИРОБОК ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА КОРМІВ

4.1. Загальні положення

За даними ФАО, величезні площі продуктивних земель і високо- продуктивних угідь перебувають під містами, поселеннями, зайняті дорогами, різними комунікаціями, гірничо-шахтовими виробками, звалищами, багато їх використано при добуванні нафти. Навіть вод-

262

Польове кормовиробництво

на і вітрова ерозія на другому місці після цього фактора — резуль- тату спрямованої і дуже часто недостатньо обґрунтованої, а то й про- сто безвідповідальної і безперспективної діяльності людини. Кар’єрні і шахтові виробки супроводяться зміною ландшафтів. Це так звані техногенні, або антропогенні, ландшафти, як результат дії людини на біосферу через застосування потужних землерийних, транспортних та інших машин.

Родючість гірничо-шахтових і кар’єрних виробок низька або вони взагалі не мають родючості. Крім того, внаслідок вивітрювання і взаємодії розкривних порід з атмосферою і сонячним промінням ці землі набувають нових якостей, які роблять їх зовсім непридатними для вирощування рослин.

Видобуток корисних копалин відкритим способом вивів і виво- дить з користування величезні площі ґрунтів В Україні це сотні ти- сяч гектарів. До 70 % цих виробок — у районах розвиненого земле- робства (Л.І. Гладкова, 1977). До 2000 р. їх площа ще збільшилась. Таке саме, якщо не гірше, становище спостерігається і в інших кра- їнах. Так, у США площа земель, порушених відкритим і підземним видобутком корисних копалин, становить понад 5 млн га; Велика Британія щороку втрачає 2,4 – 2,8 тис. га земель. Із європейських країн найбільш порушена гірничими розробками земельна площа в Чехії і Словаччині.

В Україні розроблено методи, які дають змогу прискорити процес відновлення кар’єрних і рудних виробок різного призначення ство- ренням продуктивного рослинного покриву як на основі насипних ґрунтів, так і поліпшенням фізико-хімічних властивостей ґрунтів після розкривних робіт і виробки корисних копалин (В.І. Шемав- ньов, Н.Т. Масюк, І.Х. Узбек, В.О.Забалуєв та ін.).

У виробництві намагаються регулювати рекультиваційні роботи, беручи плату з видобувних фірм як заставу за дозвіл на видобуван- ня і забезпечення рекультиваційних робіт. У ряді регіонів України, де широко розгорнуто видобуток корисних копалин (руд, піску, вап- на, торфу) відкритим способом, кар’єрні виробки — значний резерв виробництва кормів і зерна. Відновлення родючості на цих поруше- них землях для вирощування сільськогосподарських культур нази- вають сільськогосподарською рекультивацією (відновлення, повтор- ний обробіток).

Сільськогосподарська рекультивація є частиною біологічної ре- культивації — системи заходів з відновлення родючості ґрунту пі- сля гірничопромислового використання території. Підприємства, що використовують землі державного фонду або сільськогосподар- ських підприємств на основі договору для рудних та інших розро- бок, обов’язково повинні їх рекультивувати. Перед видобуванням

263

Частина 3

корисних копалин знімають шар, який використовують потім при рекультивації виробітку за допомогою землювання — нанесення родючого шару ґрунту, що підвищує врожайність і поліпшує умови вегетації культурних рослин. Разом з тим у кар’єрних виробках навіть при рекультивації не завжди створюються умови для виро- щування будь-яких рослин, не всі вони можуть забезпечити еко- номічно вигідне виробництво продукції. Тому на рекультивованих землях слід вирощувати не великий набір невибагливих або мало- вибагливих до родючості ґрунту і реакції ґрунтового середовища рослин. Спочатку культивують менш вибагливі рослини, які потім дають змогу вирощувати й інші кормові і зернові культури

(В.О. Забалуєв, 2003).

Етапи і прийоми рекультивації. Процес рекультивації пору-

шених земель поділяють на 2 – 3 етапи. При двох етапах виділяють гірничотехнічний і біологічний, при трьох — підготовчий, гірничо- технічний і біологічний.

Підготовчий етап, подібно до докорінного поліпшення природних угідь, включає геологічні, геоморфологічні, гідрологічні обстеження не тільки порушених земель, а й тих, що підлягають порушенню. У цей період розробляють напрями і методи рекультивації, складають техніко-економічні обґрунтування, технічні і робочі проекти.

Гірничотехнічний етап включає підготовку території для здійс- нення вибраного виду і способу рекультивації відповідно до розроб- лених техноробочих планів Це насамперед вирівнювання території, виположування схилів і укосів, нанесення родючих і так званих по- тенційно родючих ґрунто-підґрунтів, розпушування, удобрення, оранка ділянок і, де це можливо, пряме включення ділянки у біоло- гічний кругообіг, тобто проведення сівби попередніх культур- меліорантів, після вирощування яких можливе висівання більш ви- багливих до родючості і фізичних властивостей ґрунтів

Не всі породи після виробки кар’єрів, наприклад буровугільних, придатні для безпосереднього використання. Деякі з них містять багато сірки, гідрооксидів заліза й алюмінію. Вони мають високу кислотність (рН 1 – 2,5), фітотоксичні, тобто непридатні для виро- щування сільськогосподарських рослин. Такі породи треба нейтра- лізувати, наприклад буровугільною золою (300 – 500 м/га), стічними водами, внесенням підвищених доз добрив, осаджуванням біошла- ку, відходами деревообробної промисловості, застосуванням глауко- нітових пісків (на фосфоритних виробках), в окремих випадках вне- сенням підвищених доз вапна. Щоправда, вапнування не завжди дає позитивні результати.

Проте найважливішим і загальнодоступним прийомом освоєння кар’єрних відвалів після планування поверхні і виположування

264

Польове кормовиробництво

схилів є нанесення родючого ґрунту великої глибини — до 1 м, але не менш як 30 – 40 см (табл. 52). Необхідно прагнути, якщо це мож- ливо, до селективного (окремого) вибіркового зняття ґрунтових го- ризонтів. Змішування знижує родючість ґрунтового профілю, який знімають, що зменшує відповідно віддачу і потребує великих витрат на біологічну рекультивацію.

Таблиця 52. Вплив глибини насипного гумусового шару ґрунту на врожайність зеленої маси суданської трави (за Л.В. Етеревською)

	Глибина шару, см	Середня вро-	Приріст уро-
		жайність, ц/га	жайності, ц/га
	Контроль ( без гумусного шару)	18	–
	20	65	47
	30	115	97
	40	153	135
	60	192	174
	100	340	322
	Відносна похибка досліду, %	8,28
	НСР, ц/га	34,38

Слід ураховувати збитки, спричинені втратою родючості ґрунту внаслідок необґрунтованого знімання ґрунтового профілю. За основу такої оцінки приймають комплексний показник кількісних і якіс- них змін ґрунту у процесі переміщення його у відвали для подаль- шого використання. Виймання і переміщення ґрунту — трудомістка робота. Витрати на неї визначають спеціальними методами, запро- понованими, наприклад, В.Д. Горловим і І.М. Лозановською (1987).

Разом з тим насипання глибокого шару ґрунту — захід не тільки трудомісткий, а й такий, що потребує багато землі. Дослідження з безпосереднього використання розкривних порід в Україні, Прибал- тиці, на Курській магнітній аномалії та в інших регіонах показують, що деякі з них досить родючі, а окремі, особливо лесоподібні суглин- ки, нерідко за родючістю наближаються до чорноземних ґрунтів.

Застосовують й інші, менш дорогі, але не менш ефективні спосо- би створення родючого шару. Так, О.П. Красавин, І.В. Хорошовин, В.О. Катерининський (1988) пропонують мікробіологічний метод рекультивації породних відвалів вугільних підприємств з викорис- танням мікроорганізмів, які знаходять собі поживу в сполуках порід.

Бітумінізовані і замазучені землі після видобутку нафти змішу- ють із чистим ґрунтом, додають мінеральні добрива, проводять гли- боку оранку і залишають на 2 роки для так званого геліотермічного перегоряння (Г.Ш. Ягубов, З.Р. Байрамян, Ф.З. Оруджалієв, 1986).

265

Частина 3

Можна також зіскребти верхній бітумний шар середніх і дуже за- бруднених ґрунтів, потім здійснити біологічну рекультивацію.

На ґрунтах із вмістом 3 % нафтових речовин можуть рости сіль- ськогосподарські культури. Якщо забрудненість не перевищує 6 %, такий ґрунт перемішують з чистим ґрунтом у співвідношенні 1 : 3 (В.О. Ахметов, 1986).

Біологічна рекультивація. Відновлення рельєфу території гірничодобувного підприємства, нанесення на її поверхню шару ґрунту при підготовці ґрунто-підґрунтя після виробки, штучне ство- рення родючого шару розпушуванням, оранкою, вапнуванням та іншими прийомами є лише першою стадією відновлення порушених земель. Другою стадією відновлення є біологічна рекультивація їх, що включає комплекс меліоративних робіт і агротехнічних заходів, метою яких є досягнення на рекультивованій території того самого рівня родючості, що й на непорушених зональних ґрунтах. Сюди входять орієнтовно ті самі види робіт, що й на польових землях, ос- новний обробіток (оранка, оранка з глибоким розпушуванням), бо- ронування, дискування, культивація, внесення добрив, коткування, сівба, догляд за посівами.

Усі біомеліоративні роботи повинні своєчасно виконувати спеці- алізовані організації залежно від виду освоєння порушених земель і методу формування ґрунтового шару за рахунок гірничодобувного підприємства, як правило, протягом 5 – 8 років.

Для різних природних умов і ґрунтових типів тривалість періоду відновлення родючості в Україні становить від 1 до 12 років За цей час рекультивовані землі вивільняють від обов’язкових державних поставок

Збитки від порушення строків рекультивації порушених земель мають бути відшкодовані господарству або державі гірничодобув- ними підприємствами. Фактичні збитки слід визначати за вартістю недоодержаної валової продукції.

Для цілеспрямованого і науково обґрунтованого вирощування кормових культур на рекультивованих площах обов’язкове кваліфі- коване ґрунтове обстеження, що передбачає визначення маси ґрунту на глибину не менш як 100 см, хімічні показники — на глибину не менш як 60, а краще 100 см. Визначають кислотність ґрунту, вміст рухомих форм азоту, фосфору і калію по шарах на глибину до 40 см. Вологість ґрунту в разі потреби визначають до глибини не менш ніж 1,6 або 2 – 2,5 м, у динаміці — на початку вегетації, у червні — ли- пні і вересні — жовтні.

Основні агрохімічні й агрономічні показники ґрунто-підгрунтя кар’єрних виробок слід визначати регулярно, що дасть змогу цілес- прямовано поліпшувати їх із мінімальними витратами.

266