Польове кормовиробництво

Продовження табл. 63

	Технологічний	Склад	Строки	Агротехнічні	Примітка
	прийом	агрегату	проведення	вимоги
	Боронування	БЗСС-1,0 або	Навесні і піс-	Упоперек або	В агрегаті з
		БЗСТ-1	ля скошувань	по діагоналі	гусеничним
				посіву	трактором
	Збирання	Самохідні	Бутонізація –	Висота скошу-
	трав	косарки, ко-	цвітіння бобо-	вання 6 – 10 см
		сарки-плю-	вих, колосіння
		щилки	злакових
	Догляд за травами 2 – 3-го і наступних років використання
	Боронування	БЗСС-1,0,	Навесні і піс-	БЗСС на ко-	БИГ-3 і ана-
		БЗСТ-1, БИГ-3	ля скошувань	нюшині і ляд-	логи навесні
		та ін.		венці, БЗТС —
				на люцерні
	Дискування	БДТ-10 та ін.	Навесні до	Упоперек або	При змен-
			початку відро-	по діагоналі	шенні густо-
			стання	посіву	ти стебло-
					стою
	Обробіток	КРН-4,2 та ін.	Переважно	Люцерна і	Навесні у під-
		з лапами-до-	восени	еспарцет —	зонах достат-
		лотами, боро-		глибина 12 –	нього зволо-
		нами		14 до 18 – 22 см	ження в Лісо-
				з боронуван-	степу, на По-
				ням	ліссі
	Щілювання	Щілювач	Восени при	Відстань між	Чим крутіший
	посіву	ЩП-000,	промерзанні	проходами	схил, тим ме-
		АЩ-2-140 та	ґрунту	1,2 – 2 м	нша відстань
		ін.			між прохода-
					ми

6.2. Однорічні трави

6.2.1.Значення і частка однорічних трав

укормовиробництві

До однорічних трав, як і до багаторічних, належать трав’яні рос- лини здебільшого двох родин — бобових і злакових. У різних ґрун- тово-кліматичних зонах однорічні трави — важливе джерело висо- коякісних кормів і кормового протеїну. Значення їх у міру погір- шення умов зволоження збільшується. У північних і західних райо- нах Лісостепу, на Поліссі в системі кормовиробництва вони відігра- ють допоміжну роль, у центральному Лісостепу — займають 20 – 30 %, у південній частині Лісостепу і в Степу — 40 – 50 % кормової площі.

295

Частина 3

Суданська трава, пажитниця однорічна, соргосуданкові гібри- ди, могар, пайза, озима і яра вика, серадела, буркун однорічний, а також зернофуражні культури — жито, пшениця, овес, горох, чина та ін., які використовуються з цією метою, — надійне джерело зе- лених кормів, сіна, сінажу, трав’яного борошна. Їх також широко використовують як покривні культури при висіванні багаторічних трав і в зайнятих парах. У зайнятих парах трави вигідніше вико- ристовувати для заготівлі силосу, сіна, сінажу і менше — на зеле- ний корм. У кормовій сівозміні однорічні трави вирощують насам- перед для одержання свіжого зеленого корму, а також кормів штуч- ного сушіння.

Серед однорічних трав є види, що мають відмінну і добру отав- ність. Це однорічні конюшини (шабдар, олександрійська підземна), райграс однорічний, суданська трава, пайза. Погано або зовсім не відростають вика яра, паннонська, чина, горох, жито, пшениця, овес. Злакові і бобові однорічні трави з невилягаючим стеблом (су- данська трава, пайза, буркун та ін.) у поєднанні з рослинами, що мають полегле або витке стебло (вика озима і яра та ін.), утворюють укісні й пасовищні травостої.

Більшість однорічних трав і зернофуражних культур, які виро- щують на зелену масу, мають добре виражену кущистість (озиме жито, суданська трава, пажитниця та ін.) або здатність до інтенсив- ного утворення пагонів і гілкування (однорічні конюшини, вика яра і озима, горох, серадела та ін.).

Важливою господарською особливістю більшості однорічних зла- кових і бобових культур є високий коефіцієнт розмноження, що дає змогу організувати ефективне насінництво їх.

Кореневі і післяжнивні рештки однорічних трав містять значну кількість азоту (бобових — 1,5– 2,5 %, злакових — 1 – 1,5 % у сухій речовині). Як і багаторічні, однорічні бобові трави і зернобобові культури, які використовують для цього, збагачують ґрунт на азот завдяки фіксації його з атмосфери, особливо буркун, вика озима і яра, соя на корм, серадела. Вони також збагачують орний і підор- ний шари ґрунту на фосфор, кальцій, калій завдяки засвоєнню їх із глибших ґрунтових шарів і сприяють наступній мінералізації коре- невих і стерньових решток.

Основні однорічні кормові трави об’єднують у такі групи: озимі і зимуючі, ранні і пізні ярі. Використовують однорічні трави і як проміжні культури: пізні післяукісні, післяжнивні, підсівні, озимі. Однорічні трави і зернофуражні культури вирощують як на зелену масу, так і для випасання. Однорічні трави у поєднанні з багаторіч- ними, а також із іншими кормовими культурами дає змогу одержу- вати корми протягом 200 – 220 днів.

296

Польове кормовиробництво

6.2.2. Бобові однорічні трави

У цю групу об’єднано як бобові однорічні трави, так і зернобобові культури, що використовуються на корм. Для зручності власне тра- ви і зернобобові називатимемо бобовими однорічними травами. Ос- новне значення мають озима і яра вика, буркун однорічний, кормо- вий (укісний) горох, люпин, боби, соя кормова, серадела, які виро- щують у чистих і змішаних посівах. Недостатньо ще використову- ються однорічні конюшини — персидська, олександрійська, інкар- натна, підземна, а також серадела (на піщаних і супіщаних ґрун- тах). Для овець, як показує досвід Австралії, цінною пасовищною культурою може бути конюшина підземна практично на всій тери- торії України.

Бобові однорічні трави аналогічно багаторічним збагачують ґрунт на біологічний азот, що дає можливість зменшити застосуван- ня мінеральних добрив, поліпшити родючість ґрунту і санітарний його стан.

Загальна характеристика. У процесі вирощування бобових однорічних трав важливо враховувати їхні морфологічні, біологічні й екологічні особливості. У поняття «морфологічні особливості» од- норічних бобових трав входять будова кореневої системи, форма стебла, тип листя, суцвіття, квіток, плодів, насіння.

Коренева система однорічних бобових трав стрижнева і проникає у ґрунт на глибину 1,2 – 1,4, у деяких видів (буркун, шабдар, вика мохната і паннонська та ін.) — до 2 – 3 м. Форма стебла — прямо- стояча, витка, сланка, повзуча, дещо піднята. Листя — трійчасте, парно- і непарноперисте, пальчасте. Суцвіття — головка, волоть, одиничні квітки. Плоди — одногнізді, одно- і багатонасінні боби. Забарвлення їх найрізноманітніше, проте найчастіше трапляються зелені, коричневі, сірі з різними відтінками. Насіння різної фор- ми — овальне, кулясте та ін.

До біологічних особливостей однорічних бобових трав належать винесення сім’ядоль на поверхню ґрунту (виносяться у всіх бобових з трійчастим і пальчастим і не виносяться — з перистим листям); отавність; вимоги до умов освітлення і тривалості світлового дня (рослини довгого і короткого дня), тепла (теплолюбні і холодостійкі), температурного режиму на початку вегетації і під час відростання (озимі, зимуючі, ярі), тривалість періодів (сходи — цвітіння, цвітін- ня — дозрівання), хімічний склад, продуктивність.

Екологічні особливості бобових однорічних трав визначаються їхнім відношенням і пристосованістю до умов навколишнього сере- довища — зволоження ґрунту і повітря, температурного режиму, освітлення, родючості, реакції ґрунтового розчину і фізичних влас- тивостей ґрунту. До екологічних особливостей можна віднести також стійкість під час перезимівлі, до затоплення, випирання і випріван-

297

Частина 3

ня та ін. Врахування екологічних особливостей видів і сортів — ос- новна умова реалізації потенціалу їх продуктивності і підвищення якості корму.

До господарських особливостей бобових відносять кормову цін- ність, поживність, спосіб використання (на сіно, сінаж, силос, зеле- ний корм та ін.), технологічність збирання, транспортабельність тощо.

Урожайність бобових однорічних трав навіть при задовільному зволоженні може бути досить високою. Наприклад, у Лісостепу вика яра і озима, буркун білий дають 250 – 300 ц/га високобілкової зеле- ної маси. Після заорювання стерньових решток вони разом із коре- нями залишають від 35 – 40 до 50 – 70 ц/га багатої на азот органіч- ної маси. По 250 – 300, а за достатку вологи 300 – 450 ц/га зеленої маси мають на посівах кормового гороху, пелюшки, бобів, шабдару, конюшини олександрійської; по 250 – 300 ц/га — сої, люпину білого; по 180 – 200 ц/га вики паннонської, серадели.

Для згодовування у зеленому конвеєрі однорічні бобові трави краще висівати у суміші із злаковими — кукурудзою, житом, кормо- вою пшеницею, тритикале, вівсом, а також із соняшником.

Перетравність основних поживних речовин бобових однорічних трав становить 75 – 80 %. Наявність їх у суміші сприяє кращому за- своєнню кормів із підвищеним вмістом клітковини. Азот бобових частково засвоюється одноклітинними — грибами та інфузоріями у рубці жуйних, завдяки чому ці мікроорганізми інтенсивно викорис- товують клітковину, роблячи її більш доступною для тваринного організму.

Аналогічне спостерігається і в ґрунті. Заорані стерня і подрібнені стебла соняшнику, кукурудзи, сорго та інших культур добре міне- ралізуються на фоні азоту бобових, який використовується целюло- зоруйнівними бактеріями. Для цього також слід використовувати мінеральний азот, вносити під оранку гноївку або рідкий гній.

Поживність. Однорічні бобові трави, залежно від виду згодову- ють у різних фазах — бутонізації, цвітіння, молочної або молочно- воскової стиглості бобів. Це зумовлено особливостями накопичення у них поживних речовин, вмістом клітковини. Так, горох кормовий, чина, люпин добре перетравлюються і поїдаються тваринами в мо- лочній і молочно-восковій фазах стиглості, буркун — на початку цвітіння, вика яра й озима — в період повного цвітіння — утворен- ня бобів, однорічні конюшини — у фазах бутонізація — початок цві- тіння. Вміст клітковини при цих строках збирання невисокий. На одну кормову одиницю припадає від 140 – 160 (чина, боби, горох, серадела, буркун однорічний) до 180 – 200 г перетравного протеїну (вика яра й озима, конюшини однорічні). Суха речовина цих трав містить 0,7 – 0,8 % кальцію, 0,6 – 0,7 фосфору, від 190 – 200 до

298

Польове кормовиробництво

300 мг/кг свіжої маси каротину. Вміст перетравної енергії в 1 кг зе- леної маси укісної стиглості і сухій речовині у них приблизно такий самий, як і в бобових багаторічних і злакових культурах — 2,6 – 3 до 4 у сирій і 9 – 12 до 14 МДж обмінної енергії (ОЕ) в сухій масі.

Коротка морфологічна, біологічна і господарська харак- теристики основних видів. Вика яра (Viсia Sativa Broth.). Стебла тонкі, полеглі, від 60 – 80 до 140 – 180 см завдовжки, частіше не- опушені, кутасті. Коренева система добре розвинена, глибина заля- гання — до 150 – 170 см. Листя складне, парноперисте з вусиком, у листі 5 – 8, 4 – 9 пар листочків, довгасті, лінійні, зрізана верхівка з жилкою, що виступає. Квітки у пазухах листя, найчастіше по 2 квіт- ки, сидячі, великі, лілові, пурпурні. Боби лінійні, 4 – 7 см завдовж- ки, насіння у бобі 7 – 12 шт. Насінини слабкоокруглі, сплющені, жов- то-коричневі, рідше чорні, рубчик світлий, вузький, маса 1000 насі- нин 45 – 60 г. Рослина самозапильна, вегетаційний період для зби- рання зеленої маси 50 – 55 днів, насіння — 80 – 90. Еутроф, добре росте лише на окультурених ґрунтах із реакцією, близькою до нейт- ральної. Вологолюбна, проте порівняно посухостійка. Отавність і ураженість шкідниками і хворобами слабкі. Врожайність від 250 – 300 до 350 ц/га зеленої маси; від 45 – 50 до 70 ц/га корм. од., 900 – 1200 кг/га сирого протеїну. Використовується на сіно, зелений корм, сінаж, корми штучного сушіння здебільшого у суміші з вівсом.

Вика озима (мохната) (V. Villosa Broth.). Стебло тонке, полегле, дуже опушене, від 100 – 140 до 200 см завдовжки. Коріння стрижне- ве, добре розгалужене, глибина проникання в ґрунт — до 170 см. Сім’ядолі не виносяться на поверхню. Листя щільне, пірчасте, з вуси- ками, 8 – 10 пар ланцетоподібних листочків. Суцвіття — багатоквіт- кова волоть на довгій квітконіжці, квіток — до 30 розміром 1,2 – 2 см. Боби довгасто-ланцетоподібні, сплющені, 2 – 3 см завдовжки, насіння у бобі 2 – 4. Перехреснозапильна, вологолюбна, більш посухостійка, ніж яра. Однорічна озима і зимуюча рослина. Цвіте здебільшого за осіннього висівання. Довго цвіте наприкінці весни — на початку літа. До скошування (у суміші з житом і пшеницею) минає 60 – 65 днів від початку весняного відростання. Може давати 1 – 2 отави. Добрий азотфіксатор. Уражується акацієвою вогнівкою і аскохітозом. Уро- жайність 250 – 400 ц/га, 50 – 80 ц/га корм. од., 800 – 1200 кг/га пере- травного протеїну. Перетравної енергії в 1 кг зеленої маси 3,8 – 4,2 МДж. Можна вирощувати і в сумішах з кукурудзою і суданкою (окремими смугами 0,5 – 1,0 м). Використовується аналогічно ярій виці. У західних областях України здебільшого, подібно до мохнатої, вирощують і вику паннонську (V. Раnnоnіса). За біологією і поживніс- тю мало відрізняється від мохнатої. Стебла коротші, квітки білі.

Серадела (птахоніжка) (Ornithopus sativus Broth.). Стебла дуже розгалужені, полеглі, 60 – 70 см завдовжки. Коріння стрижневе,

299

Частина 3

розгалужене, глибина проникання в ґрунт 120 – 140 см. Листя не- парнопірчасте, 6 – 10 пар ланцетних листочків. Суцвіття — невели- кі зонтики, 3 – 5 рожевих малих квіток. Біб багатонасінний, членис- тий, легко розпадається на окремі членики, які використовують для висівання. Насіння сплющене, кутасте, світло-коричневе з білим рубчиком. Маса 1000 насінин 2 – 2,5 г. Рослина вологолюбна, холо- достійка, самозапильна. Добрий азотфіксатор. Урожайність 140 – 180 ц/га. Може давати отаву.

Буркун білий (Melilotus albus Desr.). Стебла прямі, розгалужу-

ються, 120 – 200 см заввишки. Коріння міцне, стрижневе, добре роз- галужується, глибина проникання в ґрунт — до 3 – 3,5 м. Листочки трійчасті, широкоовальні, зазубрені, центральна пластинка на че- решку, бічні — сидячі. Квітки білі, малі. Суцвіття — нещільна вере- теноподібна волоть. Плоди однонасінні, сітчасто-зморшкуваті боби, округлояйцеподібні або еліптичні. Насіння серцеподібне, матове або слабкоблискуче. Маса 1000 насінин 2 – 2,2 г. Холодостійка, волого- любна, порівняно посухостійка рослина, добрий медонос і азотфік- сатор. До настання повного цвітіння від початку сходів минає 65 – 70 днів. Добре росте майже на всіх польових ґрунтах, включаючи солонці і ґрунти на малопроникних глинах. Добрий фітомеліоратор. Урожайність 250 – 300 ц/га і більше, 50 – 60 ц/га корм. од., 700 – 800 кг/га перетравного протеїну. Вміст перетравної енергії в 1 кг зе- леної маси — 3,6 – 4 МДж. Використовується для приготування сі- нажу, сіна (в суміші з вівсом, райграсом однорічним та ін.) і штучно висушених кормів. Добрий медонос (до 200 кг/га і більше).

Малопоширені види однорічних бобових трав. Конюшина,

персидська (шабдар) (Тrifolium resupinatum D., рис. 25). Стебла по-

рожнисті, товстостінні, 0,5 – 1 см завтовшки. Залежно від екотипу висота від 40 – 50 до 150 – 200 см. Стебла неопушені, кущ нещіль- ний. Коріння стрижневе, розгалужене, заглиблюється в ґрунт на 2 – 2,5 м. Листя трійчасте, зазублене, неопушене, з довгасто-лан- цетними прилистками. Форма листя — від овальної до майже ром- бічної. Суцвіття — напівкулясті головки, малі, діаметром 1,5 – 2 см, сидять на пазушних квітконіжках. У суцвітті близько 30 лілово- рожевих квіток, які майже сидять і перекинуті парусом донизу (звідси резупінатум — перекинутий).

Квітки сильно і приємно пахнуть. Медоносна рослина. Плід — одно-двонасінний біб, розміщений всередині пухирчастого здуття, що закінчується шилоподібними зубцями. Насіння дрібне, кулясте, еліпсоподібне. У диких форм — кутасте, неправильно-еліпсопо- дібне, маса 1000 насінин культурних видів 1,6 – 1,7, дикорослих 0,6 – 0,8 г. Рослина однорічна, перехреснозапильна, вологолюбна, порівняно посухостійка. Форми озимі, зимуючі, ярі, ранньо-, серед- ньо- і пізньостиглі. Добре відростає (дає 2 – 3 укоси). Насіння куль-

300

Польове кормовиробництво

Рис. 25. Типові форми конюшини персидської (шабдару):

а — ярого; б — озимого

турних сортів проростає швидко, дикі форми мають тверде насіння. Вегетаційний період до першого скошування — 65 – 75 днів, при висіванні восени — 120 – 140 днів (лише період вегетації). Цінна для вирощування на зрошуваних землях. Врожайність 350 – 400 ц/га за 2 – 3 укоси, 500 – 600 ц/га при зрошенні. Поживність майже така сама, як і конюшини лучної.

Зелену масу охоче поїдають тварини. Дає якісне сіно. В 1 кг зе- леної маси 3,6 – 4 МДж ОЕ. Необхідно налагодити насінництво.

Конюшина підземна (Тr. subterraneum B., рис. 26). Стебла слан-

кі, опушені, від 20 – 50 см до 2 м завдовжки, не укорінюються. Ко- ріння стрижневе, проникає на глибину до 3 м. Листя трійчасте на довгих опушених черешках, відходить від сланкого стебла. Листо- чки серцеподібної форми, сидячі, опушені з довгими білими волос- ками. Жилкування чітко виражене. Прилистки яйцеподібної фор- ми, загострені. Суцвіття — щито- або зонтикоподібна головка на більш або менш довгій квітконіжці, опушене, з 2 – 7 дрібними біло- рожевими квітками. Плід — однонасінний, шкірястий, виступає з чашечки, білясто-зелений біб. Насіння велике, овальне, овально- яйцеподібне. Однорічна (озима і яра), типово пасовищна рослина. Має пізньо- і ранньостиглі форми, росте на крейдяних, карбонатних ґрунтах і навіть на заболочених луках прибережних районів. Цві- тіння ярих форм — через 50 – 55 днів після появи сходів, озимих —

301

Частина 3

Рис. 26. Конюшина підземна:

а — рослина; б — суцвіття

через 45 – 50 після початку весняного відростання. Головки (гінофо- ри) подібно до арахісу зариваються у землю. Самозапильна, стійка проти витолочування і випасання рослина. Поширена у дикому ви- гляді у південних районах України, в Криму, на Західному Закав- каззі, на узбережжі Чорного моря (Сочі, Батумі). Дає 400 – 500 ц/га зеленої маси за кілька циклів, 80 – 100 ц/га корм. од., 1400 – 1600 кг/га сирого протеїну, 1 кг зеленої маси містить 3,4 – 3,8 МДж ОЕ. Слід налагодити насінництво конюшини підземної і використовува- ти посіви для випасання овець. Може використовуватись як сидерат і на схилах у районах природного поширення.

Конюшина олександрійська (єгипетська) (Тr. alexandrinum D., Тr. al. Libelli et Belli). Стебла гіллясті, прямі. Коріння стрижневе, гли- боко проникає в ґрунт (до 2 – 2,5 м). Листя трійчасте, довгасте, лан- цетне, іноді зубчасте, прилистки ланцетно-шилоподібні. Суцвіття — головка довгастої або овально-конічної форми, на довгих або корот- ких квітконосах. Квітки білі або жовто-білі. Боби одно-двонасінні. Насіння дрібне, темно-червоне, темно-коричневе або темно-зелене. Маса 1000 насінин 2,8 – 3 г. Однорічна озимо-яра, вологолюбна і досить теплолюбна рослина. Насіння зберігає схожість до 10 років. Погано росте на кислих, піщаних ґрунтах і солонцях. Урожайність дуже коливається залежно від умов зволоження і фону живлення і може становити від 120 – 180 до 300 – 400 ц/га зеленої маси із 3 уко- сів при поливі на півдні України. За якістю зеленої маси близька до конюшини персидської, рожевої, лучної. Питання селекції і насін- ництва конюшини олександрійської вивчають в Інституті кормів УААН.

Конюшина багряна (Тr. іncarnatum L.).Стебла прямі або дугопо- дібно вигнуті. Коріння стрижневе, заглиблюється в ґрунт на 1,4 – 1,7 м. Листочки зворотно серцеподібної і яйцеподібної форм, до ос-

302

Польове кормовиробництво

нови дещо витягнуті. Прилистки яйцеподібні довгасті. Квітки, суц- віття і квітконоси дуже опушені білими довгими м’якими волоска- ми. Приквіток немає. Насіння удвічі більше, ніж у конюшини луч- ної, більш округло-довгасте, спочатку світло-коричневе, потім чер- вонувато-буре. Це однорічна озимо-яра рослина. Добре розвивається в умовах теплого, помірно вологого клімату. Погано росте на кислих ґрунтах. Урожайність зеленої маси становить від 120 до 180 ц/га, сіна — від 24 до 36, насіння — до 5 ц/га. У посівах трапляється у західних областях України і Білорусі і на узбережжі Чорного моря. Використовується як укісна кормова культура на сіно, для поліп- шення травостою на пасовищах і як сидерат.

Однорічні бобові трави для перспективного використан- ня у польовому кормовиробництві. Вика темно-пурпурова

(Vicia atropurpurea Desf., Crassa atropurpurea Gren. et God.). Стебло тонке, вкрите волосками, 60 – 200 см заввишки. Коріння з бічними розгалуженнями. Листя велике, 7 – 10 см завдовжки. Листочки дов- гасто-овальні. Прилистки невеликі, напівстрілоподібні. Має нещі- льну волоть із 4 – 12 квіток. Віночок темно-пурпуровий, 17 – 20 мм завдовжки. Боби довгасто-ромбічні з довгим загнутим носиком. На- сіння чорне, округле. Маса 1000 насінин 40 – 50 г. Однорічна рос- лина, до ґрунтів невибаглива. Добре збагачує ґрунт на азот. В Укра- їні врожай сіна — до 80 ц/га. Можна використовувати на зелене до- бриво. За поживністю близька до вики посівної.

Вика блискуча. Стебло чотиригранне, борознисте, витке. Корін- ня добре розвинене, з бічними розгалуженнями. Листя велике, ова- льне, з 19 – 20 листочками. Квітки зібрані у густу багатоквіткову двобічну волоть, яскраві. Плоди ромбічні, здуті, з коротким носиком. Насіння кулясте, темно-коричневе. Маса 1000 насінин 40 – 60 г. Однорічна, посухостійка і швидкоросла рослина. Насіння зберігає схожість 5 – 6 років Непридатні для вики блискучої болотисті і со- лонцюваті ґрунти. Врожайність зеленої маси на півночі — понад 100 ц/га, сіна — 26, на півдні України — 50 ц/га. Насінна продуктив- ність висока.

Тригонела. Стебло прямостояче, зелене з антоціановим пігмен- том. Коріння стрижневе, слабкорозвинене. Листя трійчасте, череш- кове. Листочки зворотно-яйцеподібні або широколанцетні. Прилис- тки дрібні. Квітки середні за розміром, сидячі по 2 шт., блідо-жовті. Біб зігнутий, з прямим носиком, світло-бурий. Насіння зеленкувате і жовте. Маса 1000 насінин 14 – 16 г. Однорічна скоростигла росли- на, пластична до температури. Насіння зберігає схожість 8 – 10 років. До ґрунтів невибаглива. Врожай зеленої маси на півдні України від 60 – 70 до 80 – 120 ц/га. Використовується на зелений корм, сіно, зелене добриво, у медицині, ветеринарії і техніці. Поліпшує поїдан- ня і перетравність кормів. Має специфічний запах, який не впливає

303

Частина 3

на поїдання трави і сіна. Її зелену масу і сіно бажано додавати при згодовуванні зеленої маси і сіна інших культур.

Усі ці види, як уже зазначалося, досягають технічної (збираль- ної) стиглості на корм у різні строки. Добір видів і сортів дає змогу завдяки цьому, а також завдяки отавності окремих культур мати зелену масу однорічних бобових трав і зернофуражних культур з травня до жовтня.

Основні прийоми підвищення продуктивності однорічних бобових трав. Підготовка ґрунту під озимі бобові трави, на відмі- ну від озимих зернових, має певні особливості. Їх висівають після поверхневого обробітку ґрунту дисковими або роторними знаряддя- ми після кукурудзи на силос, а в деяких південних районах — і на зерно ранніх строків сівби, зернових і післяукісних культур. Глиби- на обробітку — 8 – 10 см. В разі використання комбінованих агрега- тів, які дають змогу одночасно здійснити обробіток ґрунту, внесення добрив і сівбу, глибину обробітку зменшують до 5 – 7 см.

Підготовка ґрунту під ярі трави не відрізняється від такої під ярі зернові (зяблева оранка, весняне боронування агрегатами із шлей- фами для вирівнювання поверхні).

Більшість бобових (крім буркуну, який краще висівати в однови- довому посіві, а навесні можна підсівати овес) часто висівають із зла- ковими, наприклад пажитницею, вівсом. Це зменшує забур’яненість посіву і дає корм з оптимальним протеїновим співвідношенням.

Норми висівання насіння вики ярої й озимої разом із злаковими становлять 2 – 2,5 млн шт. на 1 га, буркуну, однорічних конюшин 8 – 10 (на вологих, родючих ґрунтах — 6 – 7), гороху на корм — не менш як 1,4, дрібнонасінних укісних (кормових) сортів — 1,6 – 1,8 млн шт. на 1 га. Норма висіву сої на корм 0,7 – 0,9, бобів і люпи- ну 0,5 – 0,7, серадели 3 – 3,5 млн шт. схожого насіння на 1 га. На густих посівах зменшується фізичне випаровування з поверхні ґру- нту, збільшується темп наростання зеленої маси, підвищується врожайність.

Удобрення. Розробляючи систему удобрення бобових, слід урахо- вувати природну родючість ґрунту, попередники, загальну кількість внесення добрив у сівозміні. Більшість однорічних бобових трав на зв’язних родючих ґрунтах, особливо люпин, кормові боби, серадела, вика озима, буркун, потребують достатнього зволоження і фосфор- но-калійного удобрення. Завдяки добрій азотфіксації вони менше потребують внесення азоту. Проте на опідзолених і підзолистих ґру- нтах майже всі бобові трави позитивно реагують не тільки на вне- сення вапняних і фосфорно-калійних добрив, а й на азотні.

Добрива вносять з розрахунку на запланований урожай з ураху- ванням вмісту поживних речовин у ґрунті, коефіцієнтів викорис- тання їх із ґрунту і з внесених добрив. У середньому для одержання

304

Польове кормовиробництво

за один укіс 250 – 300 ц/га зеленої маси на суглинкових ґрунтах треба внести 60 кг/га фосфору і 45 кг/га калію. Іноді реакція рослин на калій слабка або її немає зовсім, що пояснюється використанням калію бобовими рослинами з ґрунту. На супіщаних ґрунтах, де ка- лію міститься мінімум, вносять його не менш як 60 – 80 кг/га. Нор- ми азотних добрив хоч і незначні, але вносити їх необхідно, викори- стовують звичайно під передпосівну культивацію від 30 – 45 до 60 – 80 кг/га д.р. на бідніших ґрунтах. Це помітно не позначається на діяльності бульбочкових бактерій, проте значно (на 20 – 40 %) збі- льшує врожайність зеленої маси.

За даними дослідів В.Ф. Кропивка, під сою можна вносити і більш високі норми азоту — до 130 кг/га, а під озиму вику і сераделу достатньо внести у рядки під час сівби 25 – 30 кг/га. За внесення у сівозміні органічних добрив 14 – 16 т/га мінеральні добрива під бо- бові трави вносять здебільшого у вигляді стартових доз під час сівби або не вносять зовсім. Це підтверджується практикою господарств, наприклад Тальнівського району Черкаської, Новоархангельського Кіровоградської, Томашпільського і Вінницького районів Вінниць- кої областей, де при високій щільності поголів’я худоби на 100 га ріллі вносили зазначену кількість органічних добрив.

Догляд за посівами гороху, чини, люпину, бобів, сої полягає пе- реважно в боронуванні до і після появи сходів. На інших посівах при утворенні кірки боронування замінюють обробітком легкими голчастими дисками, що сприяє поліпшенню повітряного режиму і початковому росту кормових трав. У періоди дефіциту вологи у шарі ґрунту 0 – 40 см бажані 1 – 2 вегетаційних поливи при поливній но- рмі 250 – 300 м3/га у Лісостепу і 350 – 400 м3/га у Степу.

Збирання. У системі зеленого конвеєра бобові кормові трави ско- шують протягом 10 – 15 днів, оскільки вони повільно грубішають. Вику озиму і яру збирають у період від початку до повного цвітін- ня — утворення бобиків; боби, люпин — під час наливання і до мо- лочної стиглості насіння; сою, горох і чину — у молочній і до молоч- но-воскової стиглості; конюшину — в фазі бутонізації і цвітіння.

Одноукісні культури — вику яру, боби, сою, горох, чину, буркун однорічний — збирають машинами, які забезпечують мінімальне зрізування їх. Конюшину олександрійську і шабдар, сераделу зрі- зують на більшій висоті (8 – 10 см), щоб забезпечити відростання бруньок на нижній частині стебла. Отавні трави збирають самохід- ними косарками з різальними апаратами, уникаючи застосування роторних типу КИР-1,5, КРГ-2,1, КРН-2,1.

Економічна і біоенергетична цінність бобових трав. Навіть якщо урожайність невисока (160 – 180 ц/га зеленої маси), бобові трави економічно вигідні, тому що собівартість їх нижча, ніж зер- нофуражних культур (ячменю й кукурудзи) у 1,4 – 1,8 раза. Це зу-

305