Лучне кормовиробництво

5.СТВОРЕННЯ І ВИКОРИСТАННЯ КУЛЬТУРНИХ ПАСОВИЩ І СІНОЖАТЕЙ

5.1. Створення і використання культурних пасовищ

5.1.1. Значення культурних пасовищ

Культурні пасовища — це поліпшені природні або створені на орних землях пасовищні кормові угіддя, які дають змогу забезпечи- ти високу продуктивність тварин. Це спеціальне (або спеціалізова- не), технічно оснащене і обладнане пасовищне угіддя, розраховане на певну систему експлуатації, включаючи інтенсивне удобрення, зрошення, водопостачання, електровипасання, наявність доїльного центру і необхідних допоміжних споруд. Дуже важливо, щоб на па- совищах молочна велика рогата худоба, вівці, коні та інші види тварин одержували повноцінну за поживністю свіжу зелену масу, яка містить усі поживні речовини — протеїн, жир, вуглеводи, цукор, макро- й мікроелементи, природні біостимулятори та антибіотики. Свіжі зелені рослини, сонце, свіже повітря на культурному пасови- щі разом сприяють високій продуктивності, відтворенню стада і по- ліпшенню здоров’я тварин.

Пасовищний корм використовується тваринами найбільш еконо- мно, його біоконверсія (віддача) вища, ніж інших видів кормів, які входять до раціону дійних корів, молодняку великої рогатої худоби та іншого поголів’я. Вважають, наприклад, що 1 т пасовищної трави високої якості, яка складається із злакових і бобових трав, згодована високоудійній корові, забезпечує надій до 320 кг молока, а силосу й сінажу з цієї трави — 220 – 240 кг (це максимум, а взагалі ще мен- ше). Сіно, виготовлене з 1 т трави методом активного вентилюван- ня, забезпечує одержання приблизно 120 л молока, сіно звичайного сушіння — всього 80 – 90 л. Тому в літній період треба прагнути до забезпечення максимальної кількості молока, до максимального нагулу худоби і овець на свіжих зелених пасовищних кормах.

Пасовище використовують залежно від зони протягом 140 – 170 днів. Проте в польових умовах зелену масу можна мати і протягом 200 – 210 днів. Отже, випасання худоби на багаторічних культурних пасовищах треба поєднувати з випасанням у ранньовесняний і піз- ньоосінній періоди на посівах однорічних трав і зернофуражних культур. Частка пасовищного корму влітку може становити 80 – 85 % поживності раціону дійних корів, і навіть до 90 % молодняку великої рогатої худоби і овець. Перетравність поживних речовин свіжої трави значно вища (на 16 – 20 % і більше), ніж інших кормів. У ній міститься всі необхідні тваринам вітаміни, крім вітаміну D. Проте в зелених кормах є його провітаміни — ергостерол і кальци-

201

Частина 2

ферол, які на світлі в організмі тварин перетворюються на вітамін D. У пасовищному кормі достатньо солей фосфору і кальцію, які ду- же потрібні тварині. Він містить різні сполуки, які поліпшують об- мін речовин, травлення тварин, відновлення стада і запобігають їх захворюванню. Це антибіотики та біостимулятори, ферменти і на- віть глюкозиди, алкалоїди й інші сполуки, помірна кількість яких сприяє підвищенню продуктивності і здоров’ю тварин.

Більшість культурних пасовищ — це довгорічні угіддя, на яких випасають тварин протягом 4 – 8 років, потім, за потребою, прово- дять перезалуження загонів. Можуть бути сіножатно-пасовищні угіддя, коли після випасання протягом 3 – 5 років травостій скошу- ють. Можна організувати перемінне укісно-пасовищне використання травостою в кормовій сівозміні Спостереження автора свідчать, що таким способом без зрошування можна одержати 6 – 7 тис. корм. од. з 1 га. Навесні знімають повноцінний укіс зеленої маси по 200 – 250 ц/га, потім з червня по листопад на травостої випасають тварин. Досвід експлуатації пасовищ (в Україні, Естонії, Латвії, Росії та ін. країнах) показує, що пасовище можна безперервно експлуатувати десятиліттями.

Потрібно створювати пасовища насамперед на вирівняних діля- нках, можна й на угіддях з пересіченим рельєфом, як, наприклад, на Гірсько-Карпатській сільськогосподарській дослідній станції, де схили використовують під сіножаті й пасовища. Таке пасовищно- укісне використання травостою схилів є досить ефективним. Дослі- дження багатьох науково-дослідних установ, а також аграрних ВНЗ свідчать про можливості створення культурних пасовищ повсюди з продуктивністю 80 – 120 ц/га корм. од., що дасть змогу одержати 60 – 80 і більше центнерів молока на 1 га.

Дослідники і фахівці в галузі лучного кормовиробництва (І.В. Ларін, М.Г. Андрєєв, М.В. Куксін, Г.С. Кияк, А.А. Кутузова, А.В. Андрєєв, А.П. Мовсисянц, А.В. Боговін, П.С. Макаренко, В.Г. Кургак, Я.І. Мащак, В.Г. Ярмолюк, Д.Н. Кемпбел і Р.Т. Мар- шалл та ін.) вважають, що пасовищне утримання тварин ефектив- ніше за стійлове. За доброї організації обидві системи утримання дають схожі результати з певною перевагою пасовищного утриман- ня (табл. 36).

Спасування пасовищ тваринами вважається найбільш економ- ним, досконалим і ефективним способом єдиного поточного і безпе- рервного процесу перетворення ресурсів рослинництва на продук- цію тваринництва, а також способом одержання енергетичного ма- теріалу для підтримання життєдіяльності тварин (А.П. Мовсисянц, 1976). Пасовища дають змогу значно економити затрати праці, тех- ніку, пальне (150 – 200 га і більше кормової площі обслуговують кі-

202

Лучне кормовиробництво

лька чоловік). За даними М.Г. Андрєєва (1986) з посиланням на до- слідження Латвійської сільськогосподарської академії, витрати лю- дино-днів на 1 га пасовища становлять усього 3,1, тоді як на виро- щування вівса — 12,9, картоплі — 46,9, кормових буряків — 119,2. За такого співвідношення собівартість 1 корм. од. збільшується на польових угіддях при вирощуванні зернофуражних культур у 2,5, картоплі — у 8, коренеплодів у 17 разів.

Таблиця 36. Економічні показники цілорічного стійлового і пасовищ- ного утримання тварин великих ферм (за П.С. Макаренком, 1988)

	Естонський інсти-		Інститут кормів
Показник	тут тваринництва		УААН
	стійлове	літнє	цілоріч-	літнє
		пасови-	не стій-	пасови-
		ще	лове	ще
Річний надій молока, кг	3532	4262	3829	3996
Собівартість молока, крб. за 1 ц	20,11	19,06	19,2	18,40
Витрати на 1 ц молока, корм. од.	110,5	106,5	126,5	125,0
Вихід телят на 100 корів і нетелей	94,9	91,8	81,0	90,0

Пасовищна трава повинна містити мінімум 18 % сухої речовини, 16 – 17 % сирого протеїну і в середньому 23 % клітковини. Протеїн якісних пасовищних кормів містить 80 – 90 % білка є повноцінним за амінокислотним складом, добре засвоюється тваринами. Тому вміст 12 % перетравного (15 % сирого) протеїну вважається достат- нім для більшості високопродуктивних тварин (А.П. Мовсисянц, 1976).

Пасовищний період становить 41 – 50 % річної кількості днів, а молока за цей час надходить 53 – 64 %, зимовий — відповідно 51 – 59

і 35 – 47 %.

5.1.2. Основи раціонального використання пасовищ

Вплив випасання на травостій. Випасання худоби — це склад-

ний комплекс взаємодії тварин і рослинних організмів. Воно більше впливає на лучні ценози, ніж скошування, оскільки тварини поїда- ють рослини на неоднаковій висоті і в різний час. Виявляється се- лективність у поєднанні різних видів трав. Тварини діють на пасо- вище механічно (копитами), залишають екскременти. За рівномір- ного навантаження і добре організованого випасання трави добре кущаться, формується міцна, пружна дернина, із травостою випадає малоцінне різнотрав’я.

Ємність пасовищ, тобто навантаження тварин на пасовище залежить від його продуктивності, що визначається ґрунтово-

203

Частина 2

кліматичними умовами, травостоєм, технологією вирощування трав і експлуатації пасовищ. На високопродуктивних культурних зрошу- ваних пасовищах можна утримувати 3 – 4 дійні корови на 1 га або виділити 0,25 – 0,33 га на одну голову, приблизно стільки ж коней, набагато більше овець та інших видів поголів’я (табл. 37).

Таблиця 37. Середнє сезонне навантаження різних груп тварин на 1 га культурних пасовищ, голів (за П.С. Макаренком, 1988)

	Незрошуване пасо-		Зрошуване пасови-
Вид поголів’я	вище			ще
	бобово-	злакове	бобово-		злакове
	злакове		злакове
	Полісся
Корови дійні	1,9	2,5	2,5		3,1
Вівці	12,5	16,6	–		–
Ремонтний молодняк великої	3,8	5,0	5,0		6,2
рогатої худоби *
	Лісостеп
Корови	1,7	2,0	2,7		3,2
дійні
м’ясні	1,4	1,6	–		–
Вівці	12,0	14,0	–		–
Ремонтний молодняк великої	3,7	4,0	5,4		6,4
рогатої худоби *
	Степ
Корови	1,3	1,0	3,4		3,4
дійні
м’ясні	1,0	0,8	2,7		–
Вівці	10,0	8,0	25,0		–
Ремонтний молодняк великої	2,6	2,0	6,8		6,8
рогатої худоби *

* Середнє за період вирощування від 6 до 24 міс.

Таке саме навантаження дійних корів і в інших країнах — Ве- ликій Британії, Франції, Бельгії та ін. Тільки для дуже високопро- дуктивних корів виділяють по 0,4 – 0,5 га на голову, для овець — до 0,2 га і більше на природних травостоях у Австралії і лише по 0,05 – 0,1 га — в Новій Зеландії.

У кожному конкретному випадку важливо знайти оптимальне співвідношення між продуктивністю пасовища і чисельністю тва- рин, що пасуться. Інколи доцільно дещо збільшити кількість тварин на 1 га пасовища, використавши для їх підгодовування менш цінні корми. В результаті цього збільшується загальний вихід продукції. Навіть короткочасне перебування тварин на пасовищі позитивно позначається на їхній молочній продуктивності. Це важливо, якщо

204

Лучне кормовиробництво

врахувати, що в Лісостепу і Степу України з їх високим рівнем роз- ораності земель можливості розширення площі культурних пасовищ обмежені.

Недовантаження, як і перевантаження, пасовища неприпустимі. Недовантаження не тільки знижує вихід продукції з 1 га угіддя, а й певною мірою позначається на продуктивності і плодючості тварин.

Проілюструємо це на прикладі, який описав А.П. Мовсисянц, з посиланням на чотирирічні досліди П. Брауна (Австралія). При ви- пасанні мериносових валахів на пасовищі з канарковою травою лу- чною і конюшиною з навантаженням 5 і 10 тварин на 1 га вихід во- вни від однієї вівці становив 5,7 кг, а при збільшенні його до 15 го- лів навіть підвищився до 6,6 кг і лише при випасанні на 1 га 22,5 голови знизився до 5,3 кг. При цьому з розрахунку на 1 га пасовища одержали вовни відповідно 27,7; 56,7; 83,7 і 120,4 кг. Збільшення кількості вівцематок для випасання на 1 га на пасовища, за даними І. Гулайджа (1965), сприяло підвищенню їх плодючості. Так, при навантаженні 2,5; 5; 7,5 і 10 вівцематок плодючість їх становила відповідно 105, 168, 148 і 144 %, настриг вовни на вівцю — 4,4; 3,8; 4,1 і 3,9, а на 1 га — 11,19, 31 і 39 кг. Отже, при збільшенні наван- таження пасовища продуктивність тварин може знижуватись, але виробництво продукції на одиницю площі пасовища збільшується.

Щільність випасання худоби. Це кількість голів або загальна маса тварин, які одночасно пасуться на 1 га його. Як і ємність пасо- вища, щільність випасання тварин впливає на врожайність, ботані- чний склад і повноту використання травостою, фізичні властивості і поживний режим ґрунту, продуктивність тварин. За даними П.С. Макаренка (1988), на пасовищах продуктивністю 40 – 44 ц/га корм. од. одночасно можна випасати до 100 голів на 1 га, а на висо- копродуктивних (80 – 120 ц/га сухої маси) при порційному випасан- ні — до 800 голів (табл. 38).

Таблиця 38. Кількість порцій за день і щільність випасання корів

залежно від урожаю зеленої маси і вмісту бобових у травостої

(на стадо з 200 корів 140 ц трави)*

	Урожайність		Кількість порцій, якщо			Загальна	Щільність
			вміст у травостої люцерни
	зеленої маси,					площа на	випасання,
				і конюшини, %
	ц/га					день, га	корів на 1 га
			до 30		більш як 30
	20	– 40	1	1	2 – 3	7,0 – 3,6	30 – 160
	40	– 60		– 2	3 – 4	4,4 – 3,6	160 – 250
	60	– 80	2	– 3	4 – 5	2,4 – 1,8	250 – 550
	80 – 100		3	– 4	5 – 6	1,8 – 1,4	550 – 700
	100	– 120	4	– 5	6 – 7	1,4 – 1,2	700 – 800

* Справочник по кормопроизводству. — М.: ВНИИ кормов, 1985.

205

Частина 2

Системи і способи використання пасовищ. Застосовують пе-

реважно три системи випасання тварин — вільну, загінну та пор- ційну (в літературі трапляються аналоги системи вільного випасан- ня — безсистемна, вільна, така, що не регулюється).

Вільну систему застосовують повсюди на заливних луках, від- гінних, у тому числі гірських альпійських і субальпійських пасови- щах Кавказу, Криму, полонинах Карпат та в інших гірських райо- нах. Вона неефективна, оскільки при її використанні часто немож- ливо узгодити кількість тварин із площею випасу, що призводить до надмірного спасування травостою і різкого зниження врожайності трав. Нерідко такий випас застосовують і в кормових сівозмінах на багато- та однорічних травах. Він може бути ефективнішим, якщо організувати пасіння «з-під ноги». Цей спосіб застосовують повсюди на необгороджених пасовищах. Звичайно на стадо слід мати пасту- ха і двох помічників, а для великого стада і одного – двох верхових коней, а також спеціально навчених собак. Попереду стада йде пас- тух, ліворуч або праворуч — його помічники залежно від того, з яко- го боку знаходиться неспасений травостій.

Загінне випасання полягає в тому, що пасовище поділяють на ді- лянки-загони з постійною і переносною огорожею. Інколи для зруч- ності поливу і проведення інших робіт межі загонів позначають пі- кетами, а пасовище огороджують тільки по периметру і скотопрого- ну. Тривалість перебування тварин у загонах можна регулювати залежно від урожаю трави — на початку випасання (циклу) утри- мувати в загоні тварин протягом 1 – 2, в кінці — 5 – 6 днів. Загони дають змогу поліпшити догляд за пасовищами, проводити його ре- гулярно відповідно до плану. Регульоване випасання, удобрення, зрошення та інші прийоми догляду за травостоєм рослини запобі- гають випаданню рослин, забезпечують високу продуктивність па- совища протягом тривалого періоду.

Кількість загонів на пасовищі визначають у такій послідовності. Спочатку встановлюють оптимальний період відростання трави в загоні, який у середньому становить 26 – 30 днів. Це означає, що через 26 – 30 днів у загоні знову можна випасати тварин. Звичайно на початку циклу випасання трави вистачає на 1 – 2, в кінці — на 6 – 8 днів. Проте тварин не слід випасати у загоні більш як 5 – 6 днів, щоб уникнути надмірного спасування травостою, його витоп- тування, засмічення екскрементами, що небезпечно з огляду на са- нітарію травостою і можливість зараження ґрунту яйцями гельмін- тів. Відомий теоретик і практик пасовищного утримання тварин французький учений проф. А. Вуазен також вважає, що перебуван- ня тварин у загоні більш як 6 днів рівнозначне вільному випасан- ню, оскільки трава після першого дня випасання встигає так відрос-

206

Лучне кормовиробництво

ти, що її знову можуть спасувати тварини. Це призводить до знач- ного зниження продуктивності пасовища.

Отже, в середньому стадо в загоні може перебувати 3 – 4 дні: 1 – 2 дні на початку і 5 – 6 днів — у кінці циклу випасу (час, за який спасують траву в загонах). Якщо тривалість періоду відростання травостою 28 днів і тварини перебувають в одному загоні протягом 3 – 4 днів (у середньому 3,5), слід виділити 28 : 3,5 = 8 загонів. На суглинкових ґрунтах оптимальний період продуктивного викорис- тання травостою на пасовищах становить приблизно 4, а період створення міцної дернини залуженням — 2 роки. У цьому разі схе- ма поділу пасовища на загони матиме такий вигляд: 1 – 4 — загони для випасання, 5 — перезалуження, 6 — сіножаті, 7 – 10 — випа- сання; 11 — перезалуження; 12 — сіножаті. У 5-му і 11-му загонах у роки підсівання трав збирають на корм покривні культури, а восе- ни — отаву травосуміші. На другому році (6-й і 12-й загони) на укіс використовують бобово-злакову суміш першого року використання. Практично в 6-му і 12-му загонах можна випасати тварин після 1 – 2 укосів трави. Якщо тривалість продуктивного використання траво- стою 7 – 8 років (особливо на супіщаних і торфових землях), а на перезалуження (самозасівання або сівба трав) потрібно один рік, то на пасовищі буде 8 – 9 загонів.

На півдні України пасовища нерідко створюють на орних землях. Для цього біля ферм виділяють мінімально можливу площу — 0,15 – 0,2 га на одну корову. Для збільшення площі пасовища вико- ристовують післяукісні, післяжнивні та озимі проміжні посіви в кормових і польових сівозмінах.

Порційне випасання — це основний спосіб випасання тварин. Вперше застосований у Новій Зеландії ще в 1936 р. За прикладом Данії, де корів пасли на прив’язі, було введено в практику виділення вузької смуги пасовищної ділянки, обмеженої переносною огорожею. Для високопродуктивних пасовищ уранці виділяють невелику ділян- ку 30 – 40 м2 на одну тварину (30 – 40 кг зеленої маси). Звичайно до 10.30 – 11.00 більшість тварин переривають випасання для ремиґан- ня. Через 40 – 50 хв огорожу переносять на кілька метрів. При цьому все стадо знову починає пастись. Після денного доїння худоба «під- чищає» площу, виділену їй у першій половині дня. Потім ще 1 – 2 рази їй дають свіжу траву. Це дає змогу одержати додатково 1 – 1,5 л молока на корову в день без додаткових витрат. Порційний випас широко практикується, але зводиться частіше до виділення одноден- них порцій, тоді як слід виділяти 2 – 3 порцій на день.

Порівняння безсистемного, загінного і порційного способів вико- ристання пасовищ за деякими показниками свідчить про великі переваги порційного випасання та його аналогів (табл. 39), а саме:

207

Частина 2

за порційного випасання пасовища більше часу вільні від тва- рин, що позитивно впливає на відростання трави;

поліпшуються фізичні властивості ґрунту, і це у майбутньому позитивно впливає на продуктивність і тривалість використання травостою;

тварини краще поїдають траву — на 85 – 90 %, а в окремих ви- падках і більше проти 60 – 70 % при безсистемному і великозагін- ному випасі;

поліпшується догляд за травостоєм;

підвищується продуктивність пасовища.

Таблиця 39. Ефективність різних способів використання пасовищ

(за А.П. Мовсисянцом, 1976, з посиланням на Пааш, 1956)

	Спосіб випасу	Кількість	Вихід кормових одиниць
		загонів	з 1 га	%
	Вільний	1	2490	100
	Ділянковий	4	3150	126
	Великозагінний	7	4580	184
	Дрібнозагінний	14	5900	237
	Одноденний	28	7130	286
	Порційний	–	8300	333
	Погодинний*	–	10 600	425

* Практично такий самий, як і смуговий, фронтальний і т.ін.

З розвитком порційного випасання з’явились його різновиди — погодинний, смуговий, фронтальний тощо. Суть їх полягає у виді- ленні нових малих ділянок прямокутної форми або фронтальних смуг упоперек загону на всю його ширину кілька разів на день, що дає змогу збільшити продуктивність пасовища. Чим вужча смуга і чим частіше переносять огорожу, тим чистіше спасування траво- стою, вищі продуктивність пасовищ і надої.

Випасання на прив’язі (в лінію або на припоні з радіусом 4 – 5 м) застосовують для невеликих груп тварин. Він є різновидом порцій- ного випасання, його ефективність висока і прирівнюється до пого- динного, смугового та ін.

Загінні і порційні випасання тварин широко застосовують у зарубіжних країнах. Поділ пасовищ на загони здійснюють різними способами. За даними М.Г. Андрєєва, у Великій Британії для цього використовують електроогорожу, дріт, каміння, жердини, живу огорожу. У Швеції переважає дрібнозагінний поділ пасовищ. У загонах тварини перебувають від 2 до 6 днів. Скошену траву

208

Лучне кормовиробництво

згодовують тваринам у стійлах. При цьому із зростанням надоїв збільшуються і витрати на годівлю та утримання тварин. У Вели- кій Британії і Франції тварин утримують на пасовищах майже ці- лий рік. У більшості європейських країн застосовують електрови- пасання.

За інтенсивного загінного випасання у Новій Зеландії вихід про- дукції на 50 % більший, ніж при неконтрольованому випасанні. За даними Р.А. Афанасьєва і Я. Варги (1979), випасання в малих заго- нах дає змогу дотримуватись основного правила раціонального ви- користання пасовищ — скорочення періоду спасування травостою і тривалі проміжки між випасаннями.

У Канаді в результаті 8-річного експерименту встановлено, що при безсистемному випасанні на 1 кг приросту тварини витрачали 13,5, а при порційному — 10,4 кг сухої речовини. У штаті Небраска (США) при вільному, безперервному випасанні мали 38, при дріб- нозагінному — 52 ц сухої речовини на 1 га пасовища.

Пасовищезміни. Для забезпечення високої продуктивності і довголіття пасовищних травостоїв треба забезпечити черговість пе- ріодів випасання і перезалуження (або засівання, скошування). На чисто злакових або переважно злакових пасовищах у районах до- статнього зволоження бажано зменшити негативний вплив однобіч- ного пасовищного використання угіддя. За даними П.С. Макаренка (1988), можна застосовувати перемінне його використання — один рік скошування, другий — випасання. Добрі результати, але нижчі, ніж у першому випадку, мають, коли знімають укіс з наступним ви- пасанням. Разом з тим П.С. Макаренко рекомендує враховувати вид травостою. Так, укісно-пасовищне використання травостою з білою конюшиною призводить до зниження її частки у травостої, тобто до погіршення пасовищного корму. Перевагу пасовищно- укісного використання пасовищ підтверджують і зарубіжні автори (Д. Остендорп, Дж. Кеніг).

Наші спостереження в Лісостепу і Степу України свідчать, що перевага укісно-пасовищного використання пасовищ тим більша, чим жорсткіші умови на пасовищі влітку (жарка погода, нерегуляр- ні поливи, огрублення трави, теплові стреси).

Скошування трави в різні фази (вихід у трубку, колосіння, цві- тіння злаків) чергують зі строками випасання — раннім, середнім, пізнім або здійснюють чергування перезалуження, скошування і випасання. Все це чергують у прийнятому порядку за площею і ро- ками (табл. 40). Наведена в таблиці схема пасовищезміни досить детальна. Може бути і більш простий її варіант, за принципом ро- тації прийомів використання пасовища в часі і на площі аналогічно ротаційній таблиці чергування полів у сівозміні.

209