- •Вступ
- •Загальні теоретичні питання кормовиробництва
- •1. Біологічні та екологічні особливості кормових рослин
- •1.1. Життєві форми рослин — джерела добування кормів
- •1.2. Відношення кормових рослин до основних факторів життя — навколишнього середовища (екологічні особливості кормових рослин)
- •1.2.1. Відношення кормових рослин до вологи
- •1.2.2. Відношення кормових рослин до світла
- •1.2.4. Відношення кормових рослин до ґрунтів. Еутрофи, мезотрофи, оліготрофи
- •1.2.5. Поділ рослин за способом живлення
- •1.2.6. Фітоценози і агрофітоценози
- •1.3. Біологічні особливості кормових культур
- •1.3.1. Способи розмноження
- •1.3.2. Ріст і розвиток рослин
- •1.3.3. Коренева система кормових рослин
- •1.3.4. Поділ рослин за будовою кореневих систем, особливостями кущіння (пагоноутворення)
- •1.3.5. Поділ трав за висотою і облистненістю
- •1.3.6. Поділ злакових і бобових трав за типом суцвіття
- •1.3.7. Поділ кормових рослин за тривалістю життя
- •2. Оцінка якості кормів
- •2.1. Коротка історія питання
- •2.2. Сучасні методи оцінки кормів
- •3. Принципи біоенергетичної оцінки ефективності технологій вирощування кормових культур і заготівлі кормів
- •4. Програмування врожайності кормових культур
- •5.1. Поняття про кормову площу
- •5.3. Біологічні основи кормової площі
- •5.3.1. Добір видів і сортів кормових культур
- •5.4. Агротехнічні основи кормової площі
- •5.4.2. Загальні питання технологій вирощування кормових культур
- •5.5. Агрохімічні основи кормової площі
- •5.5.1. Органічні добрива
- •5.5.2. Мінеральні добрива
- •5.6. Меліоративні основи кормової площі
- •5.6.1. Агротехнічні заходи боротьби з ерозією ґрунту
- •5.7.1. Способи поліпшення екологічних умов на кормових угіддях
- •5.8. Конвеєрне виробництво кормів
- •5.8.1. Зелений конвеєр
- •5.8.2. Силосно-сінажний конвеєр
- •5.8.3. Сировинний конвеєр трав’яних концентратів
- •5.8.4. Гідропонний метод виробництва зелених кормів
- •5.9. Прецизійні (точні) технології в кормовиробництві
- •Лучне кормовиробництво
- •1. Народногосподарське значення лучного кормовиробництва
- •2. Коротка характеристика основних видів лучних рослин
- •2.1. Злакові
- •2.2. Бобові
- •2.3. Осокові
- •2.4. Різнотрав’я
- •3.1. Класифікація природних кормових угідь
- •3.2. Зміна рослинності пасовищ і сіножатей
- •3.2.1. Зміна рослинності під впливом природних факторів
- •3.2.2. Зміна рослинності пасовищ і сіножатей під впливом використання та іншої діяльності людини
- •3.3. Інвентаризація і паспортизація природних кормових угідь
- •4. Система поліпшення природних кормових угідь
- •4.1. Система поверхневого поліпшення природних пасовищ і сіножатей
- •4.1.1. Культуртехнічні роботи на пасовищах і сіножатях
- •4.1.2. Поліпшення і регулювання водного режиму
- •4.1.3. Удобрення лук
- •4.1.4. Догляд за дерниною і травостоєм на луках
- •4.1.6. Комплексне застосування прийомів поверхневого поліпшення лук і пасовищ
- •4.2. Система докорінного поліпшення природних пасовищ і сіножатей (створення сіяних пасовищних і сіножатних травостоїв)
- •4.2.2. Травосуміші
- •4.2.3. Догляд за посівами трав
- •4.2.4. Прискорене залуження
- •5. Створення і використання культурних пасовищ і сіножатей
- •5.1. Створення і використання культурних пасовищ
- •5.1.1. Значення культурних пасовищ
- •5.1.2. Основи раціонального використання пасовищ
- •5.1.3. Переведення тварин на пасовища
- •5.1.4. Технологія випасання тварин
- •5.1.5. Пасовища для інших видів поголів’я і птиці
- •5.1.6. Пасовищний конвеєр
- •5.1.7. Випасання тварин у системі зеленого конвеєра
- •5.1.8. Догляд за пасовищами
- •5.2. Незрошувані багаторічні пасовища
- •Польове кормовиробництво
- •1. Коротка історія розвитку польового кормовиробництва
- •2. Складові польового кормовиробництва
- •3. Кормові сівозміни
- •3.1. Значення кормових сівозмін як спеціалізованих кормових площ
- •3.2. Основні види кормових сівозмін і схеми їх
- •3.3. Агроекономічна і біоенергетична оцінка кормових сівозмін
- •3.4. Порядок впровадження кормових сівозмін
- •3.5. Прийоми підвищення продуктивності кормових сівозмін
- •3.6. Зрошення в кормових сівозмінах
- •4.1. Загальні положення
- •4.2. Ефективність основних прийомів вирощування кормових і зернокормових культур. Видовий склад кормових рослин і ефективність удобрення при біологічній рекультивації кар’єрних виробок
- •4.3. Особливості технології вирощування деяких кормових і зернофуражних культур
- •5. Використання піщаних земель у польовому кормовиробництві
- •6. Польове травосіяння
- •6.1. Багаторічні трави польового травосіяння
- •6.1.1. Місце у системі кормової площі
- •6.1.2. Технологія вирощування багаторічних трав
- •6.1.3. Травосуміші
- •6.1.4. Економічна ефективність і технологічна схема вирощування багаторічних трав
- •6.2. Однорічні трави
- •6.2.2. Бобові однорічні трави
- •6.2.3. Злакові однорічні трави
- •7. Однорічні кормові культури різних родин у кормовому конвеєрі
- •7.1. Хрестоцвіті (капустяні) рослини
- •7.1.1. Господарське значення, біологічні особливості, поживність, продуктивність
- •7.1.2. Коротка характеристика основних видів
- •7.1.3. Технологія вирощування
- •7.2. Соняшник
- •7.3. Щириця
- •7.4. Мальва
- •8. Кукурудза
- •8.1. Використання на зелений корм
- •8.1.1. Загальні відомості про культуру при вирощуванні на зелений корм
- •8.1.2. Основні прийоми, технології вирощування
- •8.2. Кукурудза на силос
- •9. Сорго та інші однорічні культури на силос
- •10. Нетрадиційні багаторічні силосні культури
- •10.1. Загальні відомості
- •10.2. Коротка характеристика основних видів малопоширених силосних культур
- •11. Змішані і сумісні посіви однорічних кормових культур
- •12. Коренеплоди, бульбоплоди і баштанні
- •12.1. Кормові коренеплоди
- •12.1.1. Технологія вирощування
- •12.2. Бульбоплоди (картопля, топінамбур)
- •12.3. Кормові баштанні
- •12.3.1. Гарбузи
- •12.3.2. Кормові кавуни
- •13. Проміжні посіви кормових культур
- •13.1. Значення для кормовиробництва і рослинництва, коротка історія використання, класифікація
- •13.2. Агрокліматичний потенціал вирощування проміжних культур в Україні
- •13.3. Якість кормів із проміжних посівів. Добір культур
- •13.4. Технологія вирощування
- •13.5. Ущільнені посіви кукурудзи на зерно
- •14. Зернові кормові культури
- •14.1. Значення в системі кормовиробництва
- •14.3. Технологія вирощування
- •14.3.1. Місце в сівозмінах
- •14.3.2. Основні прийоми вирощування
- •14.4. Змішані і сумісні посіви зернокормових культур
- •Сучасні технології заготівлі кормів
- •1. Заготівля сіна
- •1.1. Загальні положення
- •1.2. Фізіологічні і господарські основи заготівлі сіна
- •1.3. Організація збирання сіна
- •1.4. Облік і оцінка якості сіна
- •2. Заготівля силосу
- •2.1. Основні фактори виготовлення якісного корму
- •2.2. Силосні споруди
- •2.3. Організація заготівлі силосу
- •2.4. Консервування качанів кукурудзи воскової і повної стиглості, вологого зерна
- •3. Заготівля сінажу
- •3.1. Фізіологічні основи заготівлі сінажу
- •3.2. Організація заготівлі сінажу
- •4. Заготівля кормів штучного сушіння
- •4.2. Технологія заготівлі
- •5.1. Коротка історія питання
- •5.2. Деякі сучасні способи хімічного консервування кормів і їх ефективність
- •7. Вирощування кормових культур на насіння
- •7.1. Загальні питання виробництва насіння
- •7.2. Технологія вирощування кормових культур на насіння
- •Список використаної літератури
Частина І
Азотобактер засвоює азот з повітря, використовуючи енергію органічних сполук. Для розвитку цих бактерій необхідні нейтраль- не, слабколужне або слабкокисле середовище, добра аерація і опти- мальна температура ґрунту. На холодних, кислих, торфоболотних ґрунтах в разі нестачі вологи азотобактер не розвивається або його вплив на родючість ґрунту і ріст рослин мінімальний.
Нітрозомонас перетворює аміак на нітрити, останні потім окис- люються нітробактером у нітрати, які добре засвоюються рослина- ми. Велике значення мають також гриби (актиноміцети, плісеневі, дріжджі), які, використовуючи органічні речовини з ґрунту, у тому числі з кислих ґрунтів, клітковину та інші сполуки органічної час- тини ґрунту (білки, безазотисті органічні речовини, крохмаль та ін.), перетворюють їх на мінеральні сполуки. За даними Г.С. Кияка (1986), в 1 г ґрунту 200 – 800 тис. грибів. Як і мікориза, вони співіс- нують з вищими рослинами. Завдяки грибам різко поліпшується поживний режим ґрунту.
1.2.6. Фітоценози і агрофітоценози
Суміші рослин кількох родин чи видів або того й іншого є рослинними угрупованнями. Розрізняють природні (стабільні) угруповання рослин — фітоценози й польові травосуміші одно- та багаторічних кормових рослин — агрофітоценози. Для останніх ха- рактерний більш або менш випадковий добір культур. Він може бу- ти вдалим, задовільним або взаємовиключаючим, коли рослини у ценозі є антагоністами.
Поняття «фітоценоз» стосується природних угідь. Фітоценоз — це сукупність рослин, яку займають певну однорідну ділянку і об’єднані взаємодією із середовищем, а через середовище — і між собою. У кормовиробництві доводиться мати справу насамперед з
агрофітоценозами (агроценозами), тобто з рослинними угрупован-
нями, створюваними штучно на культурних пасовищах, сіножатях і в польових умовах при вирощуванні одно- і багаторічних кормових культур
У літературі трапляються поняття «відкритий» і «закритий» фі- тоценози. Перше означає тимчасове, випадкове нагромадження рос- лин, наприклад, на дні ставів, коли з них спускають воду на кілька років для очищення і ремонту; у перші роки при штучному задер- нінні перелогів, залуженні схилів і пасовищ. Закритий фітоценоз — це власне фітоценоз. У ньому в результаті тривалого добору немає випадкових компонентів. Це єдине ціле угруповання, де кожний компонент має здебільшого оптимальні умови для вегетації.
22
Загальні теоретичні питання кормовиробництва
Періодично внаслідок коливання метеорологічних умов (сонячна інсоляція, погодні умови вегетаційного періоду, умови перезимову- вання) деякі рослини можуть мати кращі умови для вегетації або краще витримувати погіршення їх. Вони займають домінуюче по- ложення. Продуктивність інших рослин знижується, проте вони за- лишаються у травостої. У разі зміни умов на протилежні створюєть- ся зворотна ситуація — види, що перебували в рецесиві, тобто в пригніченому стані, стають домінуючими і визначають продуктив- ність травостою. Таке рослинне угруповання, як бачимо, динамічне, добре пристосоване до умов місцевості, де воно росте, і в господарсь- кому плані вигідне стабільністю врожаїв.
Різні фактори взаємодії (взаємовпливу) рослин у фітоценозі ви- вчає спеціальна біологічна наука алелопатія (від грец. аllеlоn — взаємно).
Надземна і коренева маси компонентів фітоценозу розміщені відповідно в різних ярусах, що значною мірою зменшує міжвидовий антагонізм, сприяє кращому використанню ценозом умов місцевості, де рослини ростуть. Велике значення мають кореневі виділення ро- слин, так звані коліни — ефемерні сполуки, що швидко змінюють свій хімічний склад Вони по-різному впливають на ріст інших ком- понентів травосуміші. Наприклад, овес добре росте в сумішах з ви- кою, горохом, чиною, проте на ріст кукурудзи ці бобові впливають різко негативно, що можна помітити уже у фазі проростання за умови окремого і спільного вирощування їх. Тому суміші кукурудзи з викою озимою та ярою, горохом і чиною характеризуються знач- ним домінуванням бобових. Аналогічне, проте з іншої причини, спо- стерігається у посівах конюшини лучної із злаковими у перший рік використання травостою. У цих сумішах домінує конюшина. Навіть коли конюшина випадає з травостою (він росте три роки), злакові помітно відстають у рості від висіяних у сумішці з люцерною і еспа- рцетом, вони гірше кущаться (рис. 1). В результаті — сильне заті- нення злакових конюшиною у 1 – 2-й рік вегетації.
За достатньої кількості вологи, тепла, післяжнивних речовин ос- новним лімітуючим фактором вегетації компонентів фітоценозів є світловий. Чим кращі ріст і облистненість верхнього ярусу рослин, тим гірше освітлені рослини нижнього ярусу, тим менша участь їх у травостої.
У фіто- й агроценозах є види, які витісняють (заглушують, при- гнічують) інші компоненти. Це, наприклад, швидкорослі райграс багатоукісний і високий, грястиця збірна, костриця тростинна, ко- нюшина лучна, редька олійна, ріпак, суданська трава, сильфія пронизанолиста, мальва, горох, вика озима і яра, овес, жито та ін. Є види неконкурентоздатні — тимофіївка, лядвенець рогатий і болот-
23
Частина І
Рис. 1. Схема кущіння злаків:
а — кореневищних, б — нещільнокущових, в — щільнокущових (цифрами позначено порядок утворення підземних пагонів і стебел)
ний, пирій безкореневищний, боби і соя на зелену масу, люпин, ку- курудза. Звичайно верхові рослини пригнічують низові, останні можуть навіть випадати із травостою.
Отже, у фітоценозах й агрофітоценозах є види домінуючі, або едифікатори, й допоміжні, але також продуктивні, які в разі випа- дання домінуючого виду або за несприятливих для нього умов замі- нюють його. Такі рослини називають субдомінантами, або субеди-
фікаторами.
Рослинні асоціації. У зв’язку з великою різноманітністю фіто- ценозів розроблено класифікацію їх. В основу її покладено рослинну асоціацію, що об’єднує кілька фітоценозів. Рослинна асоціація — це угруповання рослин з усталеним певним флористичним складом, особливими умовами місцевості, де вони ростуть, та фізіологією. Це поняття було прийнято в 1910 р. на конгресі ботаніків. Більшість українських геоботаніків визнають асоціацію основною систематич- ною одиницею рослинності, що об’єднує схожі фітоценози. Поняття асоціації прирівнюють до поняття про вид рослин. До одного виду належать особини, подібні за суттєвими ознаками. Тому в одну асо- ціацію об’єднують фітоценози (підвиди) за їхніми загальними озна- ками, не вдаючись до окремих властивостей кожного фітоценозу. Отже, у природі на сіножатях і пасовищах слід розрізняти конкрет- ні фітоценози й асоціації, до яких їх відносять.
Основною асоціацією лучних рослин є тонконогові (злакові). На луках багато бобових, різнотрав’я, осок, ситникових. Тому можуть бути асоціації злакові, злаково-бобові, злаково-різнотравні та ін.
Велике значення для росту і розвитку компонентів фітоценозу й асоціацій мають родючість, водний режим ґрунту, його фізичні вла-
24
Загальні теоретичні питання кормовиробництва
стивості, бактерії і гриби, мікроорганізми, зоокомпоненти, особливо дощові черви, личинки комах та інші тваринні організми.
Біоценози. Будь-яке природне угіддя або посів польових кормо- вих культур — це комплекс живих організмів, де вищі рослини рос- туть по сусідству з нижчими — грибами, одноклітинними, водорос- тями, бактеріями, різними мікроорганізмами, дрібною зоофауною (гризунами, дощовими червами, личинками комах та ін.). Усю цю сукупність рослинних, тваринних і мікроорганізмів у системі ґрунт — рослина називають біоценозом.
Усі судинні рослини, здатні створювати органічну речовину, ви- користовуючи енергію сонця, вологу і поживні речовини ґрунту, на- зиваються автотрофами, тобто це рослини, що самі забезпечують себе, окремі види паразитують на інших рослинах (повитиця, вов- чок), деревах (омела).
Поряд з автотрофами і в тісній взаємодії з ними живуть гетеро- трофні організми — тварини, гриби, бактерії, актиноміцети. Вони залежать від автотрофних, використовують їх органічну і поживні речовини. Серед гетеротрофів розрізняють тваринні — фітофаги, які використовують живі органи рослин; паразитні рослини — гри- би і бактерії, що використовують органічну речовину. Є бактерії- симбіонти, наприклад бульбочкові, а також мікоризні гриби, які живуть у симбіозі з вищими рослинами. Мікроорганізми, які міне- ралізують органічну масу, називають сапрофітами — це гриби і бак- терії. Завдяки ним поживні речовини органічної маси перетворю- ються на доступні мінеральні сполуки, які використовуються потім рослинами. Автотрофні гетеротрофи, як бачимо, взаємозалежні, не можуть існувати одні без одних. Отже, на луках є два види живих взаємозалежних організмів, що утворюють біоценози.
Біогеоценози. Біоценоз на природних угіддях — результат три- валої еволюції живих організмів, добору їх. І гетеротрофи, і автотро- фи тісно пов’язані з середовищем — кліматичними умовами, ґрунтом, ґрунтотворними породами, умовами зволоження. В результаті вини- кають природні утворення, які В.М. Сукачов назвав біогеоценозами. Усі їхні ланки єдині і взаємопов’язані. Розривати цей ланцюг не мо- жна без шкоди для природи і господарської діяльності людини.
Виснаження ґрунту. Роль добору і чергування культур. У
літературі термін «виснаження ґрунту» трактують як узагальнюю- чий, під яким розуміють погіршення родючості ґрунту внаслідок низького рівня технології, незадовільного добору культур або, що спостерігається найчастіше, внаслідок повторної сівби деяких рос- лин. Насправді при повторній сівбі, наприклад гороху, бобів, сої, буркуну, люцерни, конюшини та ін., знижується урожай висіяних культур. Тому в одних випадках під виснаженням ґрунту розуміють
25