4.Основные течії в ісламі. Ісламський фундаменталізм.

Скоро після смерті Мухаммеда іслам розділився на два напрямки: сунізм та шиїзм. Більшість мусульман сповідають сунізм, шиїтами є близько 10 % мусульман.

Сунізм (від "сунна" – "священна легенда") – зібрання розповідей про життя і діяльність Мухаммеда. В основному сунницьким є населення Пакістану, Індонезії, Малайзії, Туреччини, Сирії, Саудівської Аравії, Йорданії, країн Північної Африки. Як релігійний напрямок, сунізм зараз не є централізованим. У ньому існує 4 основні школи (мазхаба).

Шиїзм (від "шиа" – "партія", "групування") – напрям, у якому вважається, що право бути спадкоємцем месії Мухаммеда може належати тільки його прямим нащадкам, тобто дітям, онукам й т.ін. У сунні шиїти визнають тільки ті хадіси, які пов’язані з четвертим халіфом Алі.

На ґрунті сперечань за число імамів (керівників релігійних общин) у VІІ-ІХ ст. шиїти розпалися на ряд напрямків. Однобічники головного напрямку – імаміти – вірять, що імамів було 11, а дванадцятий імам Мухаммед аль-Махді скрився, але повернеться, щоб встановити епоху справедливості та благоденства. Імаміти вважають "скритого імама" своїм духовним керівником. Поруч з хаджем у Мекку й Медину шиїти здійснюють паломництво до своїх святинь: у Мешхед (Іран), Куфу, Кербелу й Неджеф (Ірак).

Приблизно з VIII ст. в ісламі існує своєрідна містична течія суфізм (від "суф" – "шерсть", "шерстяна накидка"). Суфії виходять з вчення про те, що Аллах знаходиться усередині кожної людини. Це – мусульманська варіація універсальної містичної теми глибинної тотожності Я і Абсолюта. Для суфійських орденів характерні особливі, екстравагантні з точки зору ортодоксального ісламу, форми почитання Аллаха: колективна екстатична молитва, медитація, танці, плигання, кружляння й таке інше. У суфізмі також розвинулося особливе шанування наставників – керівників общини (шейхів).

У наш час шиїти живуть здебільш у Ірані (85 % населення), Іраку (50 % населення), а також в Афганістані, Пакистані, Йемені, Ливані, Азейбарджані та ряді інших країн.

У сучасному житті іслам являє собою другу по чисельності світову релігію. Мусульманство сповідає понад 1 млрд. 570 млн. людей.

Ісламський фундаменталізм як теоретична основа ісламського тероризму

Ісламський тероризм був і залишається однією з найгостріших проблем сучасної міжнародної політики. Особливої уваги ця проблема набула після терористичного акту в Нью-Йорку 11 вересня 2001 р. і хвилі терактів, які відбулися після цієї події. Ідеологічною основою терористичних ісламських організацій є ісламський фундаменталізм.

Необхідно зауважити, що існує не тільки ісламський, а взагалі релігійний фундаменталізм, який являє собою достатньо складний і неоднозначний соціокультурний феномен. Між іншим, вперше термін "фундаменталізм" був застосовний до деяких форм протестантизму в США.

Релігійний фундаменталізм являє собою спробу певних соціальних груп не тільки повернутися до буквального прочитання заповідей релігійної традиції, але і змусити будь-якими методами, в тому числі й насильницькими, суспільство в цілому до такого повернення. Релігійний фундаменталізм це архаїчна, безкомпромісна і вельми негативна реакція релігійної свідомості на сучасний світовий порядок. Для фундаменталіста будь-які принципи, що не вписуються у заповіді одкровення, що розуміються догматично, повинні бути відкинуті. І якщо це принципи, скажімо, раціоналізму, гуманізму, плюралізму, прав людини, цінності людського життя, – то тим гірше для цих принципів.

Специфіка фундаменталізму виявляється не стільки в його методах, скільки у радикалізмі та розмаху діяльності організацій, які його сповідують. Не вдаючись до детального аналізу причин цієї специфіки, виділимо два, на наш погляд, вельми важливих фактори, які стимулюють екстремізм ісламських фундаменталістів:

1) "молодість" ісламу в порівнянні з світовими і багатьма національними релігіями;

2) відсутність чіткого розрізнення політики й релігії в ісламському суспільстві.

Ісламу лише 1400 років. Якщо ми подивимось, наприклад, на християнство у відповідному віці, то побачимо Гуситські війни і вогнища інквізиції. Невід­’ємність же релігії від політики призводить до того, що в ісламських країнах будь-яка війна є в певному розумінні релігійною війною.

Дослідники вважають, що соціальною базою релігійного фундаменталізму є головним чином, незатребувані ринком високоосвічені спеціалісти, більшість з котрих молодь. Існує також думка, що ісламський фундаменталізм процвітає в економічно бідних, неблагополучних країнах, до того ж соціальна конфліктність в тій чи іншій країні сприяє успіху фундаменталістських ідей.

Феномен афганських талібів, у цілому, вписується в цю систему. "Таліб" в перекладі з арабського означає "той, що навчається мудрості", простіше кажучи "студент". Кістяк руху "Талібан" склали діти біженців з Афганістану, які виховувались у пакистанських медресе в дусі крайнього фундаменталізму і безперечної дисципліни.

Отримавши міцну фінансову підтримку з різноманітних джерел, у тому числі від могутнього фундаменталіста і міжнародного терориста Усами Бен Ладана, "Талібан" почав з встановлення своїх порядків у Афганістані, а потім спробував вийти на світову арену. Навряд чи можна говорити про кінцеву поразку "Талібану". Але навіть якщо це станеться, то ісламський фундаменталізм аж ніяк не зникне разом з талібами. Зостанеться, наприклад, "Алькаїда". А якщо й остання зійде нанівець, то це аж ніяк не буде означати знищення ісламського фундаменталізму як такого. Він буде існувати до тих пір, поки буде існувати його соціальна база.

Взагалі, ісламський фундаменталізм можна вважати дещо незвичайною, але вельми впливовою формою антиглобалізму. На наш погляд, опозиція глобалізм-антиглобалізм буде одним з найважливіших факторів, що будуть визначати долю людства у найближчому майбутньому. Причому, жодна з сторін цього протистояння не буде втілювати у собі "всю істину" або "всю неправду".

Висновки: хоч іслам і об’єднував людей на основі спільності релігії, але національні суперечки в країнах ісламу не зникли. Це призвело до виникнення всередині ісламу окремих течій та сект.

Проблема ісламського тероризму є однією із стрижневих проблем світової політики в ХХІ ст., а релігійний фундаменталізм залишається у найближчому майбутньому основним викликом цінностям цивілізованого світу.