Лекція № 9. Новітні релігійні рухи (нрр)

МЕТА:

• освітня(навчальна):розкрити проблеми класифікації і визначення НРР; познайомитися з НРР в Україні.

• розвиваюча: формувати уміння та навички визначення сучасних новітніх релігійних рухів; розуміння соціальної небезпеки, що створює діяльність дест­руктивних культів.;

• виховна: морально-правове виховання.

Опорні поняття: неохристиянство,синкретичні рухи, орієнталістські рухи, неоязичництво.

План

1. Причини виникнення і поширення НРР.

2. Основні види НРР та їх класифікація.

3. НРР в Україні.

1. Причини виникнення і поширення нрр.

У другій половині ХХ ст. спостерігається справжній вибух новітніх релігійних рухів (НРР). Єдиної точки зору щодо того, який релігійний рух називати новітнім немає. Одні дослідники пропонують вважати НРР ті рухи, які зародилися у 1960-1970-ті рр., другі – у 1940-1950-ті рр. Нарешті, треті наполягають віднести до неорелігій течії, які з’явилися за останні 150-200 років. Це дозволить, на їхню думку, занести до НРР Свідків Ієгови і мормонів.

На думку В.Єленського, зростанню НРР сприяє загальна орієнтаційна криза західної цивілізації, криза традиційних інститутів, синтез західних і східних духовних традицій, втома від раціональності й утилітаризму, незадоволеність відповідями на животрепетні питання, отриманими у традиційних суспільних рамках.

Окрім зовнішніх чинників не треба забувати про внутрішні, які штовхають людей до пошуку нових духовних орієнтирів. Виділяють кілька мотивів приєднання богошукачів до НРР:

1. Соматичні – проблеми фізичного здоров’я, тяжкі психічні травми, нещасні випадки.

2. Соціальні – самотність, відсутність теплої дружньої підтримки, любові, вікові кризи, конфлікт поколінь, раптова зміна соціального статусу, соціальна адаптація колишніх в’язнів, наркоманів тощо.

3. Соціально-духовні – прагнення здобути сталу світоглядну систему, нову ідентичність, досягти значущості власного індивідуального існування.

4. Моральні (регулятивні) – потреба у сталій системі моральних норм, цінностей і принципів, що регламентуються і визначаються певним колом однодумців, стають основними у життєдіяльності.

5. Інтелектуальні (пізнавальні) – прагнення тлумачення істин за допомогою онтологічних, теологічних, космологічних знань і досягнень нових наукових здобутків й елементів світської культури.

6. Практичні – можливість отримати матеріальну, гуманітарну допомогу, навички володіння новою технікою, вивчити іноземну мову, оздоровити дітей.

7. Психологічні – потреба сильного, авторитетного керівника, прагнення перекласти вирішення проблем на інших (пастора, гуру, проповідника), отримати від них настанови, відповіді на важливі буттєві питання.

8. Духовні (світоглядні) – пошук Бога, сенсу життя.

НРР поширені по світу неоднаково. Деякі з них не виходять за межі ареалу їх виникнення, як, наприклад, різні незалежні, месіанські, хіліастичні, синкретичні церкви й секти тубільців Тропічної і Південної Африки, Латинської Америки, Океанії. Більшість з них називає себе християнськими. Хоча через те, що у їх віровченні й обрядах багато запозичених елементів з тубільних культів, вони радше належать до традиційних вірувань, ніж до християнства.

Інші НРР не визнають державних кордонів і поширюють свої віровчення по всім континентам і відтак перетворюються на новітні світові релігії.

Висновки: НРР постають, з одного боку, як новації в межах існуючих релігій, що претендують на їхнє оновлення, з іншого – як нові релігійні організації зі своєрідні віровченням, жорстокими правилами і авторитетом лідера.

2. Основні види НРР та їх класифікація.

Існують різні види класифікації НРР. Найбільш поширеним є поділ новітніх релігійних рухів на:

- неохристиянство;

- орієнталістські релігійні рухи;

- синкретичні релігійні рухи;

- неоязичництво.

До НРР можна також додати сайєнтологічні (Церква сайєнтології Л. Рон Хаббарда); теософські та езотеричні (громади Живої етики (Агні-йога), послідовники М.Реріха, О.Блаватської); психотерапевтичні та психо-спирітуальні рухи (різні практики йоги, послідовники Порфирія Іванова).

Неохристиянство – релігійні течії, які виникають у рамках християнської традиції..

До неохристиянських течій з певними зауваженнями можна віднести Церкву Ісуса Христа святих останніх днів (ЦІХСОД), відому як церкву мормонів.

Найбільш динамічно у світі розвиваються харизматичні церкви. Харизматичний (від грец. – Божа благодать) рух виник у 1906 р. у Лос-Анджелесі (США).

До орієнталістського (від лат. - східний) напряму належать нові індуські та буддистські рухи, які виникли у рамках релігійних систем Сходу. Для цих течій характерно запозичення положень з різних релігій. Буддистське або індуське вчення поєднується з елементами даосизму, конфуціанства, синтоїзму, тощо.

В основі синкретичних рухів лежать еклектично поєднані елементи західних і східних релігійних систем. Прихильники деяких з цих течій визнають основні релігії світу лише як різні шляхи до одного Бога, але тільки свою релігію вважають найбільш істиною, здатною подолати конфесійні розбіжності й об’єднати всі релігійні традиції. До синкретичних рухів належать Віра Багаї, Церква уніфікації, Велике біле братство, АУМ Сінрікьо, Церква “Останнього заповіту”.

Термін неоязичництво об’єднує різні групи новітніх релігійних рухів, котрі, як правило, постають у наслідок спроб відродити первісні вірування перед християнської доби і сакралізувати за їхньою допомогою національну ідею.

Новий язичницький рух виник як реакція на модерні суспільні процеси, руйнування етнічної культури.

Висновки: наведені класифікації не вичерпують всієї проблеми типологізації нових релігій і фіксують неодноплановістьявища.