1. Історія виникнення християнства

Християнство виникло у другій половині І ст. н.е. в Палестині, яка входила до складу Римської Імперії. Християнство увібрало в себе особливості різних релігій, в першу чергу іудаїзму. З іудаїзму християнство взяло ідею про єдиного всемогутнього Бога та його посланця – Месії, який повинен встановити Царствіє Божіє.

Із митраізму християнство запозичило ідею вмираючого і пробуджуючого Бога (Іранського Бога- Митри - Бога Сонця).

Світоглядною основою християнства є ряд положень античної ідеалі - стичної філософії, передусім таких шкіл, як стоїцизм і неоплатонізм.

Засновником християнства вважається Ісус Христос. Для християн Христос є однією з іпостасей Святої Трійці – Богом-Сином.

Християнство з’явилося в період гострої соціально-економічної кризи рабовласницької Римської імперії. Ця криза охопила як найбіднішу частину суспільства, так і заможню частину населення. У страхі перед римськими імператорами рабовласницька аристократія поспішала забутися у безпробудному пиятстві, розпусцтві та доносительстві.

Соціально-економічна криза рабовласництва супроводжувалася розкладом традиційних релігійних вірувань й широким розповсюдженням марновірства й містики.

Християнство ж проголосило рівність всіх людей як грішників. Воно відкинуло існуючі рабовласницькі суспільні порядки і тим саме породило надію на позбавлення від гніту людей. Воно дало рабу втіху, надію отримання свободи простим і зрозумілим шляхом — через пізнання божественної істини, яку приніс на землю Христос, щоб назавжди скутувати всі людські грехі і пороки.

Таким чином, головною соціальною причиною виникнення християнства стало безсилля бідних у боротьбі з експлуататорами, а існування імператорської влади сприяло утвердженню уявлення про єдиного Бога на небі.

В свою чергу, розлад рабовласницького ладу вимагало від правлячої верхівки нового ідеологічного впливу на маси. Поступово її вороже ставлення до християнства стало змінюватися. Влада побачила в християнстві могучу силу, яку можна поставити собі на службу. Із гонимої християнська церков перетворилася в найбільш авторитетну, державну.

У 313 р. переслідування християн закінчилося. Імператор Константин I визнав християнство законною релігією Римської імперії. В 323 р. імператор Константин та його сім’я прийняли християнство, а в 324 р. Константин видав імператорський наказ, стосовно якого християнство ставало державною релігією.

Висновок: завдяки космополітичному характеру свого вчення, відсутності на ранніх етапах розвитку закріплених форм культу, абстрактності суспільно-політичних і моральних принципів, нівелюванню соціальної нерівності тощо християнство з часом стало світовою релігією.

2. Основні джерела християнського віровчення

Основні джерела християнського віровчення включають шість видів:

1. Святе письмо – Біблія, яка нараховує 66 канонічних книг, в тому числі 39 книг складають Старий Заповіт (15 - 5 ст. до н.е.) - союз/договір, який Бог склав з народом Ізраіля через Авраама, Іакова та Мойсея), і 27 книг складають Новий Заповіт (1 ст.), Новий Заповіт склав Ісус Христос зі своєю Церковью, всьома віруючими.

(2) Святий переказ - письмові джерела про Бога.

(3) Правила та пояснення Вселенських Соборів, із яких перші сім визнаються всьома християнськими церквами.

(4) Вчення святих отців - Іустина Філософа (2 ст.), Ірінея Ліонського (2-3 ст.), Афанасія Великого (3-4 ст.)та ін.

(5)Життя святих, що визнаються ортодоксальними та католицькими церквами;

(6) Церковні канони - правила і пояснення окремих церков та соборів.

Основи догматичного богослов’я містяться у християнському Символі віри (від грец. Збирання разом), затверджений на соборах 325 і 381 років.

Символ віри включає в себе дванадцять догматів (основні формули):

(1) віра в Бога, Єдиного, Істинного І Живого, який не народжується, існує вічно, має три іпостасі - Отець, Син, Святий Дух;

(2) віра в то, що Бог-Отець Божественним Словом і Божественним Духом творить увесь видимий і невидимий, небесний і земний світ і перебуває в цьому світі своєю все присутністю;

(3) віра в те, що Бог-Син Ісус Христос є Господь, який(а) Єдинороден, тобто народжений від Отця перш за всіх;

(4) віра в сходження Христа з небес у вигляді людини,заради нашого спасіння;

(5) віра в розп’яття і воскресіння Христа;

(6) віра в вознесіння Христа на небо;

(7) віра в царствіє Його, якому не буде кінця як символу з’єднання неба і землі;

(8) віра в Духа Святого, Животворящого, як Духа Життя, Істини, Божественного Синівства, особистої присутності Бога в людині;

(9) віра в єдину (Бог єдин), святу (сходить від Бога), соборну (вселенську в просторі і в часі, має змістовну природну повноту) і апостольську Церкву (Бог посилає Ісуса Христа, а Ісус Христос - апостолів, щоб зберігати Його слово і виконувати Його волю);

(10) віра в необхідність хрещення;

(11) віра в воскресіння з мертвих і потойбічне життя;

(12) віра у друге пришестя Христа.

Висновок: основні джерела християнського віровчення складалися протягом багатьох десятиліть і відбило процес його становлення як світової релігії, вони містять фундаментальні віросповідальні принципи.