53.Соціальне ринкове господарство як реальна соціально-економічна модель

Соціальна ринкова економіка це – соціально – економічний устрій економічну основу якого становить ринок, але він не може пов’язати багатьох соціальних проблем, а тому вдається до послуг держави. Іноді під соціальним ринковим господарством розуміють певну соціально – економічну політику, що поєднує в собі принципи свободи на ринку з принципом соціального вирівнювання, тобто поєднання «валової конкуренції» з «соціальною справедливістю».

Такий, соціально – економічний устрій і відповідна йому політична переслідують певні основоположні цілі. Економіка в цілому має розвиватися на ринкових засадах, кожна людина може отримати що найбільш свободи в економічній сфері, особиста ініціатива приватних підприємців одержує що найбільшого сприяння і заохочення з боку держави, передбачає державне втручання у функціонування «соціальної ринкової економіки».

Центральна мета соціальної ринкової економіки – як найповніше задоволення потреб і як найвищий добробут кожного громадянина. Отримання власного добробуту не повинно робитися за рахунок інших, його наслідки треба спрямовувати на загальну користь. Товари мають поділятися справедливо. Людям, які не здатні забезпечити себе самі надається державна допомога і забезпечується соціальний захист. Всі члени суспільства мають отримувати певний прожитковий мінімум, гідний людини.

«Соціальне ринкове господарство» є, насамперед, ринковим господарством. Ринок, як відомо, є місцем зустрічі попиту і пропозиції. Фермер який виробляє сільсьгосподарські продукти, і машинобудівник який виробляє засоби праці для фермера, мають обмінятися наслідками своєї праці. Ринок допомагає їм в цьому. Отже, саме ринкове господарство має собою єдино можливу і найбільш ефективну мотивацію до праці. Основна мета «соціальної ринкового господарства» – соціальна: ефективне виробництво; справедливий розподіл доходів.

Основні риси «соціальної ринкового господарства»:

«    наявність багатоманітних форм власності – приватної, колективної державної;

«    конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави;

«    суттєве втручання держави в економіку. Вона відіграє головну роль у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби;

«    розвинена система соціального забезпечення (державне страхування здоров’я, грошова допомога родинам). Державні виплати отримують безробітні, пенсіонери та інші категорії населення.

54.Валовий внутрішній продукт: поняття та методи розрахунку

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених на економічній території країни за певний період.

Валовий національний продукт (ВНП), з 1993 року – валовий національний дохід (ВНД) – це вартість продукції та послуг, вироблених за певний період факторами виробництва, що знаходяться у власності держави або громадян даної країни (резидентів), в тому числі й на території інших країн.

ВНП = ВВП + доходи, які отримали резиденти із-за кордону у зв’язку з їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (оплата праці, проценти, дивіденди) – доходи, оплачені резидентам інших країн за участь у виробництві ВВП даної країни (оплата праці, проценти, дивіденди).

Особливості розрахунку ВВП:

1) за допомогою ВВП вимірюють всю вироблену продукцію, незалежно від того, продана вона, чи ні. Не продана продукція – це приріст запасів;

2) ВВП обчислюється у вартісному виразі. Може розраховуватись у поточних і в співставних цінах;

3) при розрахунку ВВП виключається подвійний рахунок, тобто враховується тільки кінцева продукція і не враховується проміжна продукція;

• проміжна продукція – це товари і послуги, придбані з метою подальшої переробки, обробки або для перепродажу;

• кінцева продукція – це частина ВВП, що остаточно виходить за межі поточного виробництва і використовується для споживання, нагромадження, експорту, а не для подальшої переробки чи перепродажу.

4) при розрахунку ВВП враховується вартість товарів і послуг, вироблених лише в поточному періоді. А тому із розрахунків вилучають так звані невиробничі операції, які бувають двох типів:

• перепродаж товарів;

• чисто фінансові операції.

Методи вимірювання ВВП:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільчий метод).

Розрахунок ВВП виробничим методом

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки, або від валового випуску віднімається проміжне споживання.

Розрахунок ВВП за витратами

ВВП за витратами – це сума витрат всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які імпортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством:

ВВП = C + G + Ig + NE,

де С – споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла);

G – державні витрати (не включаються трансфертні платежі, а також отримання-виплата кредитів);

Ig – валові приватні внутрішні інвестиції, які містять витрати фірм на: будівництво будинків і споруд; придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; створення товарно-матеріальних запасів; амортизацію, а також витрати домогосподарств на придбання житла (будинків, квартир тощо).

Розрахунок ВВП за доходами

При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати і чисті непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

1) винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо);

2) рентні платежі – це доходи, які отримують власники за здані в оренду нерухомість та землю;

3) процент – дохід від капіталу;

4) прибуток, який отримують індивідуальні товаровиробники та корпорації: а) податок на прибуток; б) розподілений прибуток; в) нерозподілений прибуток;

5) амортизаційні відрахування;

6) чисті непрямі податки на бізнес – непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм;

У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод. Вибір того чи іншого методу розрахунку визначається наявністю надійної, вірогідної інформаційної бази.