106.Зародження і розвиток соціалістичного вчення (від «соціалістів -утопістів» до «наукового соціалізму (комунізму)»).

107.Кейнсіанська традиція в економічній науці. Суть «кейнсіанської революції».

Теорію Кейнса можна назвати "кризовою", оскільки, по суті, він розглядає економіку в стані депресії. По його теорії, держава повинна активно втручатися в економіку унаслідок відсутності у вільного ринку механізмів, які по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнс вважав, що держава повинна впливати на ринок в цілях збільшення попиту, оскільки причина капіталістичних криз - перевиробництво товарів. Він пропонував декілька інструментів. Це гнучка кредитно-грошова політика, стабільна бюджетно-фінансова політика і ін. Гнучка кредитно-грошова політика дозволяє переступити через один з серйозних бар'єрів - нееластичність заробітної плати. Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей в обігу. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що стимулюватиме інвестиційний попит і зростання зайнятості. За допомогою бюджетно-фінансової політики, Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і за рахунок цих засобів фінансувати нерентабельні підприємства. Це не тільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість. Головними рисами кейнсіанської моделі регулювання є: ·                   частка національного доходу висока і перерозподіляється через держбюджет; ·                   створюється обширна зона державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств; ·                   широко використовуються бюджетно-фінансові і кредитно-фінансові регулятори для стабілізації економічної кон'юнктури, згладжування циклічних коливань, підтримки високих темпів зростання і високого рівня зайнятості. Теорія Дж. М. Кейнса насправді вельми прагматична, тісно пов'язана з тлумаченням завдань державної політики і в цьому сенсі знаменує собою методологічний поворо

108.Неолібералізм: характеристика «правого крила» (Мізес,Хайек), «лівого крила» (в. Ойкен).

Головна лінія розмежування "правих" та "лівих" пролягала у поглядах на роль держави в усій сукупності суспільно-політичних та економічних процесів. Представники т.зв. "лівого крила" дотримувалися суттєво більш поміркованих поглядів на проблему державного втручання. Як і будь-які ліберали, вони, безперечно, виступали проти безпосереднього втручання держави в соціально-економічні процеси, але вплив держави на розподіл та перерозподіл не тільки припускався, але й вітався. Метою цього втручання було, надання "спонтанній ринковій економіці" більшої соціальної орієнтованості. Соціально-економічний зміст "фрайбурзької школи" становить "ордоліберальне вчення". Якщо для "вкрай - правих" лібералів поняття "конкуренція" та "порядок" мають чи не протилежний зміст, то для представників "лівого крила", зокрема "фрайбурзької школи" ці поняття мають нейтральний зміст: може бути "тоталітарний порядок", а може бути і "конкурентний порядок". Німецька соціально-економічна та політична думка з її традиційним педантизмом та пунктуальністю завжди вважала встановлення "порядку" основним завданням держави. Представники австро-німецької думки завжди намагалися поєднати у своїх пошуках такі суперечливі концепції як "лад конкуренції" та "соціально орієнтоване господарювання"

109.Історична школа як напрям економічної науки.

Представниками нової історичної школи в Німеччині є Густав Шмоллер (1838 – 1917), Адольф Вагнер (1835 – 1917), Людвіг Йозеф (Луйо) Брентано (1844 – 1931) і Карл Бюхер (1847 – 1930). Вказані вчені-економісти не заперечують „природних” економічних законів, але вважають, що закони економіки не можуть бути відкриті шляхом логічного виведення. Центром дослідження повинні бути практичні проблеми, а не розбудова теоретичних конструкцій, узагальнень.    В економічних дослідженнях велике значення надається етиці, моральному початку. Детально вивчаються правові норми, їх вплив на економічні відносини, господарський механізм. Правовий порядок – „основа історичного розвитку, цілі якого не дані з самого початку”; він "виникає поступово із уривків, які пропонуються практиками" . Густав фон Шмоллер вважав, що абстрактні догми не відкривають шляхів для плідного розвитку економічної науки, досягти цього можна лише за допомогою використання описового матеріалу, історичних фактів і статистичних даних. В Берлінський університет, де викладав Г. Шмоллер, приїжджало багато американців на навчання, вважаючи його великим економістом того часу. Він спряв створенню "Союзу соціальної політики”, який ставив за мету соціальні реформи. Г. Шмоллер видавав “Щорічник законодавства, державного управління і народного господарства”, його перу належить велика праця “Основи загального вчення про народне господарство” (1900 – 1914). Він вважав, що саме в "Основах” йому нарешті вдалося розвинути дійсно генетичний підхід, який дозволить в кінцевому рахунку знайти адекватне пояснення господарської структури суспільства і функціонування економіки. Розглядаючи економічні і соціальні проблеми, Г. Шмоллер виявив неабияку здібність поєднувати відомості із галузі психології, етнографії, антропології, біології і геології. Він підкреслював, що в суспільних науках немає місця для математики, тому що реакція людської психіки є дуже складною задачею для диференціального числення. Політична економія перетвориться в домінуючу суспільну науку лише тоді, коли вона установить тісне наукове співробітництво з етикою, історією, соціологією і політичною наукою, коли її дослідження матимуть нормативний характер. Економісти історичної школи вважали, що народне господарство кожної країни має свої особливості, свої норми і форми відносин. Потрібно повніше враховувати всю багатогранність і всю складність конкретних відносин у суспільстві – традиції, етнічні особливості, звичаї, національні інтереси, геополітичне становище. Люди у своїх діях керуються не лише прагненням до вигоди і багатства. За цим загальним прагненням насправді може приховуватися широка палітра задумів і бажань, різних за суттю і мінливих залежно від становища, віку, доходу. І найголовніше, окрім бажання економічної вигоди людина керується такими мотивами, як почуття спільності, сімейного благополуччя, суспільних інтересів.    Економічну науку не випадково називають політичною економією. Це передбачає необхідність проведення аналізу економічних процесів у тісному взаємозв'язку з правилами державного управління, правовим порядком, як одним із важливіших факторів економічного життя. Зміст історичного підходу не в описі, а у роз'ясненні і розкритті економічних зв'язків і залежностей. Саме тому історична школа стала передвісником інституціонального напрямку в економічній науці.