89. Роль держави у захисті конкуренції. Антимонопольне законодавство.

Для захисту конкуренції, для боротьби з монополіями державою розробляється антимонопольна політика.

Антимонопольна політика – це комплекс заходів, розроблених і впроваджених державними органами багатьох країн світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного антимонопольного законодавства.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. Реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб здійснювати за діяльністю монополії державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя дійшов висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна ціль цього втручання полягає в захисті і збереженні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Отже, основними цілями антимонопольної політики держави є обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

• попередження створення монополій;

• обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні.

Антимонопольна політика держави передбачає застосування антимонопольного законодавства для боротьби з виникненням монополістичних тенденцій в економіці.

Антимонопольне законодавство інколи називають малою конституцією ринкової економіки. Саме антимонопольне законодавство встановлює правила поведінки на ринку, захищає підприємця від антиконкурентних дій суб’єктів ринку, сприяє і творенню ринкового середовища і його головної рушійної сили — конкуренції.

Використовуючи свою монопольну владу, фірми перешкоджають конкуренції, завищують ціни на свою продукують умови тощо. Для запобігання монопольних зловживань і сприяння ефективному функціонуванню ринку в світі сформувалось антимонопольне законодавство.

Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нових формах (групові монополії), вертикальних структурах (об’єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю).

Отже, узагальнивши захисні заходи від монополізму, які проводяться в країнах з сформованою ринковою економікою, можна виділити наступі:

1.Більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.

2.Одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.

3.Державою регулюються, як правило, й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавством і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.

4.Рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що він в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює й це питання. Для цього виділяються різні критерії монополізації ринку.