Суб’єкти регулюваної ринкової економіки

Підприємництво (бізнес) - це самостійна, ініціативна, здійснювана на свій страх і ризик під особисту майнову відповідальність діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, послуг з метою одержання прибутку або доходу.

Його функції

1. Ресурсна - мобілізація капіталу сировинних, людських ресурсів.

2. Організаційна - організація виробництва, збуту, маркетингової діяльності.

3. Творча - ініціатива, пошук, ризик.

Організаційні форми.

1. Одноосібне підприємництво.

2. Колективне підприємництво або партнерство.

3. Корпорація.

Матеріальною основою бізнесу є гроші, тобто первісний капітал.

Первісне нагромадження капіталу – це двосторонній процес: з одного боку безпосередні виробники відокремлюються від засобів виробництва (втрачають їх) і перетворюються в найманих робітників, а з іншого - експропрійовані засоби виробництва зосереджуються в руках невеликої групи власників як первісний капітал.

На Заході первісне нагромадження капіталу відбувалося за рахунок пограбування колоній, обгородження земель, боргової кабали.

В Україні первісне нагромадження капіталу відбулося в процесі роздержавлення та приватизації власності за недосконалості юридичних законів або їх порушення. Причому значна частина коштів, на жаль, вкладена за кордоном.

2. Таким чином для бізнесу потрібні гроші, первісний капітал. Але гроші самі по собі ще не є капіталом. Рух грошей, як еквівалента, тобто посередника в обігу відбувається за формою:

(Товар – Гроші – Товар – штрих).

А рух грошей, як капіталу, тобто з метою їх збільшення йде за формою:

(Гроші – Товар – Гроші – штрих).

Де , тобто початкова сума + певний приріст грошей. Цей приріст, тобто надлишок над початковою сумою, називаєтьсядодатковою вартістю.

Таким чином капітал – це зростаюча вартість, вартість, що приносить додаткову вартість.

Формулу називають загальною формулою капіталу, тому що вона відбиває його рух незалежно від сфери та епохи. Гроші самі по собі не капітал, а перетворюються в нього лише тоді, коли створюють додаткову вартість.

Виникає питання про природу додаткової вартості, її джерело. На поверхні явищ складається враження, що вона створюється в сфері обігу, тобто в торгівлі, і породжена нееквівалентним, нерівноцінним обміном. Насправді це не так, тому що:

1. У сфері обігу нова вартість не створюється, там лише змінюється її форма (товарна в грошову і навпаки). Отже додаткова вартість тут теж не створюється.

2. Нерівноцінний обмін лише перерозподіляє наявну вартість (те, що губить один, одержує інший).

Таким чином у сфері обігу, тобто в торгівлі, додаткова вартість не створюється. Тому її джерело треба шукати в сфері виробництва.

У виробництві беруть участь речовинні й особисті фактори. Засобу виробництва самі по собі не створюють нову вартість, їхня вартість переноситься на товар конкретною працею працівника без зміни. Виходить, джерело прибавочної вартості - особливий товар - робоча чинність.

Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних сил, які він використовує у виробництві. В ринковій економіці робоча сила перетворюється на товар, тому що для цього є дві умови:

1. Особиста свобода людини;

2. Відсутність у працівника засобів виробництва.

Властивості товару „робоча сила”.

Вартість – це вартість засобів існування працівника і його родини.

Споживча вартість - здатність робітника працювати, створюючи вартість більшу, ніж вартість робочої сили.

Бізнесмен поєднує робочу силу і засоби виробництва. Іде процес праці, що через двоїстий її характер одночасно є процесом створення і споживчої вартості, і вартості. Конкретною працею працівник створює нову споживчу вартість, переносячи в неї вартість спожитих засобів виробництва. Абстрактною працею він створює нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Цей надлишок нової вартості над вартістю робочої сили і є додаткова вартість. Тому робочий день кожного працівника ділиться на дві частини:

1. Необхідний робочий час працівник створює необхідний продукт, рівний вартості робочої сили (відпрацьовує зарплату)

2. Додатковий робочий час працівник створює надлишковий продукт, тобто додаткову вартість.

Таким чином додаткова вартість – це вартість, створена найманим робітником понад вартість його робочої сили.

Вона привласнюється власником засобів виробництва і є для нього формою економічної реалізації власності на капітал.

За участю в створенні додаткової вартості капітал поділяється на постійний і змінний.

Постійний капітал (с) – це та частина капіталу, що втілена в засобах виробництва і у процесі виробництва не змінює свою вартість (витрати на сировину, матеріали, енергію)

Змінний капітал (v) - та частина капіталу, що втілена в робочій силі і в процесі виробництва змінює свою вартість.

Додаткова вартість (m) - це прирощення тільки змінного капіталу!

Маса додаткової вартості (m) – це її абсолютна величина.

Норма додаткової вартості () – це відношення додаткової вартості до змінного капіталу виражене в %:

Норма додаткової вартості показує ступінь її зростання.

3. Формою необхідного продукту є заробітна плата. Її сутність відбивають різні теорії, але при цьому всі вони мають на увазі, що зарплата - це форма необхідного продукту.

Основні форми організації зарплати:

1. Погодинна.

2. Відрядна.

3. Колективні.

Розрізняють номінальну та реальну зарплату:

Номінальна – це зарплата, що її одержує працівник у грошовій формі.

Реальна зарплата – це сума споживчих вартостей, товарів і послуг, яку може купити працівник за свою номінальну зарплату з врахуванням цін.

Таким чином, реальна зарплата залежить від номінальної та рівня податків і цін.