Форми інвестицій:

а) за суб'єктом:

- приватні;

- державні.

б) за метою і характером використання:

- підприємницька – інвестиції в нове будівництво за кордоном або придбання діючих підприємств чи прав власності на них;

- позичкова – надання кредитів урядам або приватним особам інших країн, вкладення грошей на банківські рахунки фінансових організацій за кордоном;

- іноземна економічна допомога, тобто довгострокові позички під невисокий відсоток, безпроцентні позички, продаж надлишків товарів, науково-технічна допомога.

В даний час зростають масштаби і змінюються напрями руху капіталів:

- відхід від односпрямованого вивозу (з розвинених в країни, що розвиваються) за рахунок збільшення міграції з розвинених країн в розвинені;

- зміна співвідношення форм вивозу на користь збільшення вивозу позичкового капіталу;

- рух капіталів прискорює інтернаціоналізацію господарського життя за рахунок взаємопроникнення капіталів різних країн;

- посилення політичної і військової спрямованості вивозу капіталу.

Масова міграція населення здійснюється в трудовій, сімейній, релігійній, туристичній формі.

Трудова міграція – це міграція робочої сили, тобто стихійне переміщення працездатного населення з одних країн в інші з метою використання своєї робочої сили за кордоном.

Форми міжнародної міграції:

1. безповоротна, тобто зміна місця проживання;

2. тимчасова (1 – 5 років)

3. сезонна ( до 1 року)

4. човникова – мігрант постійно переїздить з однієї країни в іншу (фронтальєри) (в прикордонних регіонах)

5. нелегальна, тобто з порушенням еміграційного законодавства

6. «витік умів» - тобто переїзд висококваліфікованих фахівців.

Основні напрями міжнародної міграції робочої сили:

- з країн, що розвиваються, у високорозвинені;

- міграція в межах високорозвинених країн;

- міграція між країнами, що розвиваються;

- з постсоціалістичних країн в економічно розвинені;

- міграція кваліфікованих фахівців і науковців з розвинених країн в ті, що розвиваються.

Економічні наслідки міжнародної міграції суперечливі і для країн, які приймають мігрантів і для тих країн, звідки робоча сила мігрує.

Сучасні науково-технічні зв'язки.

З розвитком НГР жодна держава світу не в змозі повністю задовольнити свої потреби в техніці і технології, створити всі види наукової продукції, тому роль науково-технічних відносин зростає.

Основні шляхи науково-технічних зв'язків:

1. торгівля високотехнологічними і наукоємними товарами, тобто електронно-обчислювальною технікою і фармацевтичними виробами;

2. міжнародний технологічний обмін у формі:

- патентів;

- ліцензій;

- ноу-хау;

- угод про надання управлінських послуг;

- угод про здачу об'єктів «під ключ»;

лізинг, інжиніринг, консалтинг і обмін у сфері підготовки кадрів учбовими закладами різних країн.

Розширення науково-технічних зв'язків супроводжується посиленням конкуренції між країнами у пріоритетних напрямах НТП. Це веде до зміни співвідношення сил між провідними країнами, які забезпечують обмін технологіями. Якщо після Другої світової війни технологічним лідером були США, то зараз зростаючу роль в цій сфері відіграють Японія, Німеччина, Франція, Китай.

Спільна підприємницька діяльність з іноземним капіталом.

Міжнародні економічні відносини виступають у формі загального підприємництва. Це – економічна діяльність суб'єктів двох і більш країн, яка здійснюється на основі об'єднання капіталів і інших чинників виробництва для реалізації загальних цілей.

Форми спільного підприємництва:

- концесія – договір про здачу в експлуатацію іноземній особі на певний період землі, господарських об'єктів, надр, які є власністю держави або місцевих органів. Концесіонер створює свій господарський звіт, результат функціонування якого є його власністю. Державі він платить певну суму.

- консорціум – тимчасове об'єднання фірм або організацій різних країн з метою вирішення певних проблем;

- спільне підприємство – базується на об'єднанні капіталів власників різних країн, які здійснюють загальне управління, спільно ризикують і ділять прибуток;

- вільні економічні зони – це частина національного економічного простору, де використовується особлива система пільг і стимулів.

Їх види:

- зони вільної торгівлі;

- промислово-виробничі;

- технічні (технопарки, технополіси);

- сервісні (офшорні зони, податкові гавані, де компанії або зовсім не платять податки або платять дуже низькі податки. В світі > 300 офшорних зон, часто їх використовують для відмивання «брудних грошей»)

На початку ХХI століття в світі налічувалось  2000 вільних економічних зон різних напрямів. Вони довели свою ефективність як форми світогосподарських зв'язків.

3. Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей, як світових. Вони склались з розвитком зовнішньої торгівлі і пройшли тривалий шлях розвитку. Організаційною формою міжнародних валютних відносин є міжнародні валютні системи.

Це форма організації міжнародних валютних відносин, яка склалася на базі розвитку світового ринку і закріплена міжнародними угодами.

Міжнародна валютна система пройшла декілька етапів:

I. Система золотого стандарту. Вона склалась в кінці ХІХ століття. Роль світових грошей виконувало золото, а курс встановлювався за співвідношенням золотого вмісту грошей.

Перша світова війна підірвала систему золотого стандарту, тому в 1922 р. на Генуезьській конференції була створена нова.

II. Система золотодевізного стандарту: банкноти обмінювалися на девізи (векселі, чеки) інших країн, які можна було обміняти на золото.

Роль світових грошей разом із золотом грали англійський фунт стерлінгів і долар США.

Після ІІ світової війни в 1944 р. була створена

ІІІ. Бреттон – Вудськая валютна система. Це система золотодоларового стандарту, коли долар США став різновидом світових грошей. США зобов'язалися обмінювати долари на золото за курсом 35 доларів за 1 тройську унцію (31,1г.). Для міждержавного регулювання валютних відносин був створений МВФ.

В ІІ половині 60-х рр. долар девальвувався, США припинили його обмін на золото за фіксованою ціною, тому в 1971 р. була створена нова валютна система.

IV. Ямайська валютна система. Це система паперово-валютного стандарту.

Вона відмінила офіційний золотий паритет, офіційну ціну золота, фіксацію золотого вмісту національних грошових одиниць. Засобом міжнародних розрахунків стала нова одиниця – СДР – спеціальні права запозичення СДР – це безготівкові гроші у вигляді записів на рахунках держав – членів МВФ. Її курс встановлюється на основі корзини з п'яти найстійкіших валют: долар США, німецька марка, французький франк, японська ієна, англійський фунт стерлінгів.

Формування принципів Ямайської системи не завершене, вона наповнюється новим змістом. В її межах існують і локальні системи, наприклад ЄВС, які підкоряються загальним принципам.

4. Інтеграція і інтернаціоналізація світового господарства є основою економічного глобалізації світу.

В світовій економічній літературі немає єдиного визначення глобалізації. Більшість вчених бачить в ній швидку всесвітню інтеграцію економіки через торгівлю, фінансові потоки, передачу технологій, інформаційні системи і культурні процеси. Розрізнені національні економіки зливаються в глобальну економіку з взаємозалежними компонентами. Головними рушійними силами цього процесу є технологічний процес, розвиток міжнародної інфраструктури, революційні зміни в інформаційній технології, лібералізація торгівлі і міжнародних зв'язків.

Характерні риси економічної глобалізації:

• зростаюча залежність національних економік і їх взаємопроникнення;

• інтернаціоналізація світової економіки на основі поглиблення міжнародного розподілу праці;

• посилення відкритості національних економік і розширення торгівлі товарами і засобами виробництва.

Основні ознаки глобалізації економіки:

• розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що виявляється в стиранні відмінностей між міжнародними суб'єктами;

• посилення відкритості національних економік;

• зміна ролі держави в розвитку національних економік (держава втрачає контроль над механізмом проведення економічної політики у сфері зайнятості і стабілізації національної економіки)

В дію вступають закони вільного, ринку, а не парламентів.

Таким чином глобалізація – це процес інтеграції, глобальної інформатизації, розгортання світових комунікацій, які роблять земну кулю досяжною в будь-якому місці. Це одночасно процес виходу на світову арену більшої частини світових капіталів і планетарні комерційні дії з боку найсильніших країн. Розгортання цих процесів формує глобальний наддержавний простір. Його мета - формування глобалізованої світової економіки, головною економічною організацією якої є оновлена, глобальна світова економіка, що характеризується новою структурою економічних відносин.

Основні напрями економічної глобалізації світу:

1. глобалізація виробництва (шляхом інтеграції, створення ТНК)

2. глобалізація торгівлі шляхом її лібералізації, створення ТНК

3. глобалізація фінансових ринків шляхом інтеграції міжнародних ринків капіталів

4. кардинальна трансформація механізмів економічного регулювання з метою створення глобальної інтегрованої регулюючої системи.

Глобалізація має як позитивні, так і негативні наслідки.

Позитивним є підвищення темпів розвитку світової торгівлі, інтенсифікація прямих іноземних інвестицій, посилення мобілізації робочої сили. Кінець кінцем це сприяє прискоренню економічного і соціального розвитку країни.

Негативні наслідки глобалізації:

• її плодами більшою мірою користуються розвинені країни, що сприяє поглибленню розриву між рівнем економічного розвитку розвинених і бідних країн.

• диференціація доходів в середині країн, оскільки плодами глобалізації користуються перш за все ТНК.

Глобалізація – суперечливий процес. Загострення її суперечностей, негативні соціальні наслідки певних її процесів породжують суспільний рух - антиглобалізм.

Таким чином глобалізація це об'єктивний процес планетарного характеру, зупинити який неможливо. Проте потрібні зусилля світової спільноти щоб, не зменшуючи переваг глобалізації, створити механізм, що мінімізує її негативні соціальні наслідки.