Етапи розвитку світового господарства:

І. Етап світової торгівлі (XV – XVIII ст.) коли основною формою співпраці країн була торгівля. Обмін йшов без правової основи, часто нееквівалентний.

ІІ. Етап іноземних інвестицій (з ІІ половини ХІХ століття) коли основною формою економічних зв'язків був вивіз капіталу, тобто інвестиції.

ІІІ. Етап економічної інтеграції (з ІІ половини ХХ століття), коли склалась вища форма економічного співробітництва країн, що вимагає проведення злагодженої економічної політики.

Становище суб'єктів світового господарства сьогодні різне. Тому його структуру розглядають за різними ознаками:

1) За рівнем економічного розвитку країн.

Тут розрізняють:

• високорозвинені країни;

• середньорозвинені країни;

• країни з низьким рівнем економічного розвитку.

Критерій віднесення країн до тієї або іншої групи – виробництво ВНП в розрахунку на душу населення.

2) За галузевою структурою виробництва:.

• індустріальні країни;

• індустріально-аграрні;

• аграрно-індустріальні;

• аграрні.

Показник - частка промисловості і сільського господарства у ВНП.

3) За ступенем інтеграції в світове господарство:

• високо інтегровані;

• слабко інтегровані країни.

Критерій: частка зовнішньоторговельного обороту (експорт + імпорт) у ВНП.

Основні суперечності світового господарства:

1. Між високорозвиненими країнами і країнами з низьким рівнем економічного розвитку;

2. Між високорозвиненими країнами на основі конкуренції між ними;

2. Основними формами міжнародних економічних зв'язків є:

• міжнародна торгівля;

• закордонні інвестиції або вивіз капіталу;

• міграція робочої сили;

• міжнародні науково-технічні зв'язки;

• спільна підприємницька діяльність з іноземним капіталом;

• міжнародні валютні відносини.

Міжнародний розподіл праці породжує світову торгівлю. Це – найстаріша форма економічних зв'язків в світовому господарстві. Ще Д. Рікардо в 1817 р. обґрунтував концепцію порівняльних витрат або переваг, згідно з якою експорт будь-якого товару вигідний у тому випадку, коли національні витрати його виробництва нижчі від світових, а імпорт – коли вони вищі порівняно з світовими.

Стан зовнішньоекономічної діяльності характеризує зовнішньоторговельний баланс. Його позитивне сальдо означає, що експорт більший від імпорту, а негативне - навпаки. Якщо тривалий час імпорт перевищує експорт, то виникає проблема оплати імпорту.

Сучасні тенденції розвитку світової торгівлі:

- збільшення частки готової продукції і скорочення частки сировини в світовій торгівлі;

- збільшення в світовому товарообігу частки машинобудування;

- провідну роль в світовій торгівлі відіграє обмін новітніми технологіями (ліцензії, патенти, ноу-хау);

- зростає торгівля послугами (інжиніринг, науково-технічні консультації, обмін інформацією);

- розповсюджується безвалютний товарообмін.

Є два напрями державної зовнішньоторговельної політики:

1. лібералізм, тобто політика вільної торгівлі, коли держава не втручається в зовнішньоторговельні операції, тобто не перешкоджає імпорту;

2. протекціонізм, тобто політика сприяння держави розвитку національної економіки шляхом встановлення перешкод для імпорту.

Україна сьогодні має нераціональну структуру експорту – імпорту. В експорті переважає сировина, мало машин, а в імпорті  80% енергоносії, що робить економіку залежною від зовнішніх поставок.

Вивіз капіталу або закордонні інвестиції – це переміщення за межі держави грошових коштів, що приносять їх власнику дохід.

Мета – одержати великий прибуток за рахунок різниці в цінах на ресурси, податках, стані конкуренції і т.д.