Національні моделі змішаної економіки

На сучасному етапі існують різні національні моделі змішаної еконо­міки: американська, німецька, шведська, японська та ін. Вони відрізня­ються як розмірами та співвідношенням державного і приватного секторів у національній економіці, так і структурою, а також методами державного регулювання економіки. Різноманітність національних моделей змішаної економіки визначається: конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки у вигляді державного регу­лювання та ринкового саморегулювання; специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (економічними, соціально-психологічними, політичними, культурологічними); етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема рівнем завершеності технологічної та структурної перебудови її еконо­міки.

Цим зумовлене існування цілого ряду національних моделей змішаної економіки, які можуть змінюватись у часі та залежно від дії багатьох факторів.

Сучасна економіка США, маючи ринковий характер, зазнає актив­ного впливу держави. Уряд, спираючись на відповідну грошово-кредитну, податкову, амортизаційну та інші форми економічної політики, сприяє стабільності та зростанню національного виробництва, перерозподіляє доходи, всебічно підтримує підприємництво, бореться з безробіттям та інфляцією. Усе це характеризує економіку США як змішану економіку. Проте роль федерального уряду в регулюванні економіки США менша, ніж в інших розвинутих країнах. Так, у цій країні надання багатьох соціальних послуг не перебуває у компетенції держави. Одна з причин того, що США мають відносно мало державних програм соціального забезпечення порів­няно із Західною Європою, полягає в тому, що велика кількість соціальних послуг надається безпосередньо іншими частинами громадянського суспільства. Це зумовлено історичними, культурними, політичними та іншими чинниками.

У Швеції, незважаючи на те, що понад 90% господарської діяльності зосереджено у приватному секторі, держава бере активну участь в еконо­мічному і соціальному житті суспільства. Вона відіграє головну роль у забезпеченні економічної стабільності, захисті довкілля, розподілі й пере­розподілі доходів через державні програми видатків на соціальні потреби. За моделлю змішаної економіки розвивається і Німеччина.

Японська модель економіки характеризується досить розвинутим інди­кативним плануванням і урядовою координацією економічної діяльності приватного сектору. Фірми разом із міністерствами розробляють страте­гічні напрями розвитку національної економіки та визначають ключові галузі для вкладення капіталів.

За останнє десятиріччя в країнах з розвиненою ринковою економікою відбулася зміна пріоритетів державного регулювання національного господарства. Вона проявилась у тому, що на перший план поряд зі стиму­люванням розвитку конкуренції виходять дії уряду, спрямовані на поліп­шення якісних особливостей розвитку національного виробництва, заходи з приведення в дію стимулів для всебічного розвитку працівників, забезпе­чення вищої якості життя населення країни.

Отже, сутність різноманітних моделей розвитку національних ринкових економік полягає в тому, що в них поєднується регулювальна роль ринкових механізмів з державним управлінням на макроекономічному рівні, що дає змогу підвищити темпи економічного зростання і на цій підставі ефективніше розв'язувати соціальні питання, враховувати та поєд­нувати економічні інтереси всіх членів суспільства.

На сучасному етапі багато розвинених країн світу перейшли до соціальної ринкової економіки. Найважливішими критеріями цієї моделі є оптимальне поєднання ринкового і планового господарства, тобто розвиток регульованої ринкової економіки поєднується з відповідною системою соціального захисту населення.

Тобто, соціально-ринкова економіка - це такий тип економіч­ного розвитку національного господарства, коли свобода ринку і підприєм­ництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства. Ця економічна система має чимало спільного з системою змішаної економіки. Зокрема, вона побудована на основі пере­важання приватної власності та ринку, їх оптимального поєднання з державною власністю та прямим регулюванням національної економіки державою в суспільних інтересах, розвитку державного сектора, прове­денням національного економічного планування та активної соціальної політики.

Одна з найгостріших і дискусійних проблем в макроекономіці стосується можливості економіки через механізм ринкового саморегулювання встановлювати довгострокову рівновагу з повною зайнятістю і обсягом виробництва.

Два основні підходи до проблеми загальної рівноваги одержали назву класичної та кейнсіанської макроекономічних моделей.

Прихильники класичного підходу вважають, що ціни і зарплата достатньо гнучкі і економіка сама на тривалий період встановлює рівновагу з повною зайнятістю і обсягами виробництва, отже, вона може обійтись і без державного регулювання.

Це твердження базується на законі Ж-Б Сея, згідно з яким всяка пропозиція створює рівний собі попит.

Кейнсіанський підхід базується на конкретній ситуації в економіці, яка склалася в роки економічної кризи 1929 – 1933 рр. і показала, що ціни і зарплата недостатньо гнучкі, щоб надовго забезпечити макроекономічну рівновагу з повною зайнятістю і обсягами виробництва, а сукупний попит створює власну пропозицію.

Рівновага в економіці можлива і при неповних обсягах виробництва, неповній зайнятості. В довгостроковому періоді через механізм саморегулювання неможливе повернення до такого обсягу виробництва, який відповідав би потенційним можливостям економіки. Тому об'єктивно необхідним є державне регулювання економіки.

Нерегульованого ринку взагалі не буває, оскільки певного впливу на економіку потребує навіть ідеальний вільний ринок.

Є сфери економіки, де механізм ринкового саморегулювання взагалі не спрацьовує.

Це – мінімально необхідні межі втручання держави в економіку:

1. правильна організація грошового обігу.

2. надання державою суспільних робіт і послуг (оборона, охорона правопорядку, будівництво доріг).

3. усунення зовнішніх ефектів (забруднення навколишнього середовища).

Обмеженість і суперечливість механізму ринкового саморегулювання робить необхідним і ширшу участь держави в господарському житті.

Це - максимально допустимі межі державного регулювання:

1. Перерозподіл доходів.

2. Зайнятість населення.

3. Боротьба з монополізмом і інфляцією.

4. Регіональна політика.

5. Реалізація національних інтересів в світовій економіці.

Таким чином, в цілому необхідність державного регулювання як активного втручання держави в економіку пояснюється:

1. Необхідністю підтримки умов для саморегулювання.

2. Недоліками саморегулювання і необхідністю їх подолання.

3. Потребою певного перерозподілу доходів, підвищення доступності деяких товарів і послуг.

Сутність державного регулювання.

Державне регулювання економіки – це вплив держави на відтворювальні процеси в економіці з метою орієнтації господарюючих суб'єктів на досягнення цілей і пріоритетів державної соціально-економічної політики.

П. Самуэльсон визначає три основні функції державного регулювання.

1. ефективність – вироблення господарського законодавства, боротьба з монополізмом, стимулювання НТП.

2. стабільність – антикризова, антициклічна політика держави.

3. справедливість – захист приватної власності, перерозподіл доходів.

Таким чином в ринковій економіці є і ринкове саморегулювання і державне регулювання економіки. Основним є ринкове саморегулювання, оскільки воно здійснюється за об'єктивними економічними законами, а державне регулювання, як суб'єктивний процес, доповнює, корегує ринковий механізм. П. Самуэльсон підкреслює, що обидві сторони управління і держава і ринок істотні «Управляти економікою за відсутності того або іншого все одно, що намагатися аплодувати однією рукою.»

Методи державного регулювання економіки:

1. прямі або адміністративні

2. непрямі або економічні.

2. Є дві основні моделі державного регулювання економіки:

а) кейнсіанська – дія фіскальними інструментами на сукупний попит, обсяги виробництва, зайнятість.

Монетаристська - грошово-кредитне регулювання економіки, тобто дія на неї через грошову масу.