- •Проблеми теорії держави і права
- •Іі. Історія виникнення та становлення тДіП
- •Ііі. Предмет тДіП: різноманітність поглядів та єдність сутності.
- •Іv. Функціональне призначення тДіП
- •V. ТДіП в системі наук
- •Тема 2: Предмет, об’єкт та аналітична основа юридичної науки.
- •І. Співвідношення категорій об’єкт та предмет юридичної науки
- •Іі. Поняття методології юридичної науки та її значення
- •Ііі. Принципи наукового пізнання
- •IV. Класифікація методів дослідження держави і права
- •Тема 3: Суспільство, право, держава: проблеми взаємодії.
- •І. Держава та громадянське суспільства
- •Іі. Соціальна правова держава
- •Ііі. Громадська думка та право
- •IV. Держава та право: проблеми співвідношення
- •V. Держава та особа: проблеми взаємодії
- •Тема 4: Сутність та типологія держави.
- •І. Поняття, необхідність та різновиди типології держави
- •Іі. Поняття та підходи до визначення сутності держави
- •Ііі. Поняття держави: різноманітність існуючих визначень та єдність сутності
- •Тема 5: Проблеми розуміння держави як історичного явища.
- •І. Поняття та структура суспільства. Забезпечення порядку в суспільстві
- •Іі. Влада: поняття, ознаки, різновиди
- •Ііі. Влада соціально однорідного суспільства
- •Іv. Особливості влади соціально неоднорідного суспільства
- •Тема 6: Проблеми праворозуміння.
- •І. Типи праворозуміння
- •Іі. Основні школи права
- •Ііі. Етапи розвитку вітчизняного праворозуміння упродовж хх ст
- •Тема 7: Правогенез та онтологія права.
- •І. Право та комунікація
- •Іі. Право як цінність
- •Ііі. Право та закон
- •IV. Об’єктивне та суб’єктивне право
- •Тема 8: Держава та особа: проблеми взаємодії.
- •І. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять
- •Іі. Правовий статус: поняття і структура
- •Ііі. Правовий статус особи і громадянина
- •IV. Права людини: поняття та структура
- •V. Об’єктивне та суб’єктивне право
- •VI. Поняття юридичного обов’язку
- •VII. Проблема класифікації прав
- •VIII. Гарантії прав та свобод людини і громадянина
- •Тема 9: Проблеми юридичної практики.
- •І. Поняття та ознаки юридичної практики
- •Іі. Структура юридичної практики
- •Ііі. Види юридичної практики
- •IV. Функції юридичної практики
- •V. Шлях вдосконалення юридичної практики в Україні
- •Тема 10: Засоби правового впливу.
- •І. Поняття та види правових стимулів
- •II. Правові обмеження
- •III. Поняття, ознаки та функції правових пільг
- •IV. Поняття, ознаки та функції правових заохочень
- •Тема 11: Правові колізії та способи їх подолання.
- •І. Поняття, ознаки та аспекти прояву правових колізій
- •Іі. Причини існування колізій у сфері права
- •III. Шляхи подолання колізій
- •IV. Характеристика колізійних норм
- •Тема 12: Проблеми співвідношення держави і права з економічною та політичною системами.
- •І. Роль економіки в генезі права
- •Іі. Види та риси соціально-економічних систем
- •Ііі. Поняття та суб’єкти політичної системи
- •IV. Теорії політичних систем
- •V. Структура та функції політичної системи суспільства
- •VI. Держава і право в політичній системі суспільства
Тема 8: Держава та особа: проблеми взаємодії.
Питання:
Людина, особа, громадянин: співвідношення понять.
Правовий статус: поняття і структура.
Правовий статус особи і громадянина.
Права людини: поняття та структура.
Об’єктивне та суб’єктивне право.
Поняття юридичного обов’язку.
Проблема класифікації прав.
Гарантії прав та свобод людини і громадянина.
І. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять
Характер взаємодії держави та особи є важливим показником стану суспільства в цілому, а також його завдань та перспектив розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне суспільство та сучасну людину без вивчення багатоманітних відносин людини та держави.
Дослідження проблеми співвідношення держави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак та взаємодії категорій “людина”, “особа”, “громадянин”. Саме ці категорії характеризують належність людини як біологічного суб’єкта до суспільства та держави і визначають особливості її статусу.
Проблема людини займає одно з провідних місць у суспільствознавстві. У філософії, соціології, психології, юриспруденції Поняття людини характеризується певними особливостями, що відображають своєрідність предмету та завдань науки. В сфері правознавства важливою є характеристика особи з точки зору її правоздатності, дієздатності та спроможності нести юридичну відповідальність.
Поняття “людина” у тлумачному словнику російської мови визначається як “Жива істота, що володіє можливістю мислити та розмовляти, створювати знаряддя праці та користуватися ними в процесі суспільної праці”. Отже, це поняття включає два аспекти: природний та соціальний. Дійсно, людина сприймається, перш за все, як жива істота природи.
Людина – це біологічна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями.
Основним рисами людини є:
розвинутість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації інтересів різноманітного характеру;
наявність мови як засобу спілкування та узгодження діяльності людини;
необхідність спілкування з собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів;
чіткий розподіл праці в людському середовищі, що надає можливість досягти високого ступеню організованості відносин.
Очевидно, що людина – істота не лише природна, а і соціальна. Такі її специфічні явища як мова, мислення, можливість створювати знаряддя праці могли сформуватися та розвинутись лише в суспільстві.
Ця категорія характеризує перший етап розвитку суспільства – його становлення як соціальної системи, для якої характерною є наявність біологічних суб’єктів з повною відсутністю соціальних зв’язків між ними.
Процес розвитку та еволюції суспільства спричинив виникнення специфічних відносин між суб’єктами, що характеризуються певним рівнем усвідомленості та узгодженості. Саме це зумовлює соціальний характер поняття “людина” та його перетворення на соціально-значиму категорію “особа”. Ця категорія визначається стосовно до певного етапу розвитку людського суспільства. Особа формується на такому етапі його розвитку, коли людина отримує відносну незалежність від природи та повну свободу дій.
Особа – людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов’язки, що ним покладаються.
Саме на соціальний характер категорії “особа” вказують її наступні риси:
Розумність, тобто здатність мислити та приймати осмислені, а не інстинктивні рішення. Ця ознака зумовлює можливість упорядкування процесу спілкування суб’єктів.
Свобода, тобто можливість вибору із встановлених суспільством варіантів поведінки саме того, який найбільш повно відповідає інтересам особи та не порушує прав інших суб’єктів, що і забезпечує можливість усвідомленого відношення суб’єкта до власної поведінки.
Індивідуальність, що виявляється в наявності специфічних рис, які виділяють особу з маси собі подібних. Саме це надає можливість реально визначити соціальний стан, професію, вік, місце особи в суспільстві.
Відповідальність, що характеризується як можливість передбачати результати своїх дій, керувати ними та самостійно нести відповідальність у разі невиконання обов’язків чи порушення прав інших осіб. Ця риса забезпечує певне співвіднесення власної поведінки з інтересами суспільства та її самооцінку у відповідності до існуючих стандартів.
Особа формується під впливом двох факторів: 1) індивідуальних вроджених властивостей; 2) соціального середовища, що впливає на людину. Безумовно, суспільні відносини є важливим фактором впливу на особу. Однак, особа не формується пасивно, вона є активним суб’єктом. Соціальну природу особи визначають такі компоненти її структури, як свідомість, воля, можливість діяльності. Свідомість є цементуючим елементом, що відображає можливість усвідомлювати дійсність, віддавати звіт своїм вчинкам. Відсутність самосвідомості особи не надає можливості говорити про наявність особи. Воля як компонент структури особи характеризується як можливість вибору діяльності та досягнення певної мети. Діяльність пов’язується з можливістю використання інтелектуальної та фізичної енергії для досягнення певного результату.
В сучасній літературі відносно поняття особистості є дві діаметрально протилежні позиції. У відповідності з першою особами вважаються лише видатні люди, що мають виключні таланти та індивідуальність. Інша, що є більш сприйнятливою, визначає особою будь-яку людину, що є суб’єктом суспільних відносин.
З виникненням держави та владної сфери відносин соціальна категорія “особа” набирає політичного змісту і перетворюється у категорію “громадянин”.
Громадянин – це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб’єктом не лише економічних та соціальних, а і політичних відносин.
Це особа, яка належить до постійного населення певної держави.
Це особа, що користується правами, наданими державою та виконує обов’язки, покладені на неї.
Це особа, що користується захистом з боку держави, як правовим, так і судовим.
Це особа, яка несе законодавчо закріплену відповідальність у випадку порушення чи невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб’єктивних прав інших осіб чи невиконання власних юридичних обов’язків.
Зв’язок громадянина та держави визначається в процесі характеристики ознак держави:
державна публічна влада є офіційним представником суспільства. Саме тому відносини громадянин – держава мають державно-політичний характер;
держава є територіальним устроєм суспільства, що забезпечує певний рівень упорядкування суспільних відносин за допомогою спеціальних засобів – правових норм. Це зумовлює правовий характер взаємодії громадянина та держави;
держава за допомогою права узгоджує інтереси різноманітних суб’єктів та груп та гарантує взаємну відповідальність громадянина та держави, що визначає громадянина як рівноправного партнера держави.
Таким чином, еволюція понять “людина”, “особа” та “громадянин” визначає не лише відповідні етапи становлення, розвитку, функціонування та вдосконалення суспільства і держави. Згадані категорії надають можливість визначити належність людини до суспільства та держави, охарактеризувати особливості їх статусу та можливості щодо захисту суб’єктивних інтересів.