IV. Функції юридичної практики

Здійснювана в межах суспільства юридична практика спричиняє певний вплив на суспільні відносини. Напрями цього впливу і визначають функціональне призначення юридичної практики.

Функції юридичної практики – це відносно уособлені напрямки впливу на суспільну діяльність, у яких вияляється та конкретизується природа юридичної практики, її соціальне призначення та можливості стосовно забезпечення суб’єктивних прав.

Функції юридичної практики мають 2 основних завдання:

1. характеризують сутність та природу юридичної практики як особливий різновид супільно правової діяльності;

2. визначають можливості впливу права на різні сфери суспільних відносин.

Необхідно зазначити, що у сучасній юридичній науці відсутні єдині підходи до класифікації юридичної практики, а отже тих функцій, які вона виконує.

Так, Алєксєєв С.С. визначає 3 основні функції юридичної практики:

1. орієнтуючу – змітом якої є забезпечення суб’єктами інформації щодо їх можливостей забезпечення та охорони суб’єктивних прав;

2. правоконкретизуючу – забезпечує поширення загальних приписів на певну сферу відносин, певний життєвий випадок чи визначених суб’єктів;

3. виховну – забезпечує можливість досягнення правового результату шляхом вчинення правових дій.

В.І. Леушин класифікує функції юридичної практики в залежності від впливу суб’єктів на право, а не на суспільні відносини. Ним обгрунтовується існування таких функцій:

1. правоформуючої, що забезпечує відповідність права потребам юридичної практики;

2. правовдосконалюючої, що надає можливість привести існуюче право до потреб юридичної практики;

3. правоконкретизуючої (Алєксєєв).

Одним з найпоширеніших критеріїв класифікації функцій юридичної практики є сфера суспільної діяльності. Саме за цим критерієм визначаються сфери суспільних відносин, що регламентуються правом, а також межі правового впливу держави на суспільство.

Завдяки цьому О.Ф. Скакун вирізняє такі функціцї юридичної практики:

• економічну;

• соціальну;

• екологічну;

• демографічну.

На думку автора саме вони забезпечують єдність та організованість суспільства.

За способами впливу на суспільні відносини юридичну практику поділяють на 3 різновиди і відповідно до цього визначають 3 її функції (Манов О.В.):

• реєстраційна функція, яка забезпечує закріплення правового статусу суб’єктів;

• правоохоронна функція – забезпечує поновлення порушених суб’єктивних прав та покарання порушників;

• орієнтаційна функція – забезпечує певний ступінь інформованості суб’єктів стосовно змісту їх прав і свобод.

Оскільки юридична практика є основним засобом впливу, охорони, забезпечення та гарантування суб’єктивного права, то найбільш поширеною в літературі є класифікація функцій юридичної практики в залежності від напрямків впливу на суб’єктивне право. За цим критерієм розрізняють такі функції:

1. правопоновлююча – закріплення засобів правового захисту та поновлення права, що порушене в результаті протиправних дій;

2. компенсаційна – націлена на відшкодування будь-яких збитків (матеріальних чи моральних), що спричинені суб’єктивному праву;

3. каральна – забезпечує можливість покарання порушника у відповідності до санкції правових норм, що ї підтверджує негативне ставлення суспільства до порушень правових вимог та порушника.

В сучасній літературі обгрунтовується можливість класифікації функцій юридичної практики за часом (постійні і тимчасові), а також за значенням (основні, другорядні)

Таким чином, наявність різних підходів до класифікації функцій юридичної практики свідчить про їх важливість для суспільства в цілому, та для окремих суб’єктів суспільних відносин зокрема.