Тема 2: Предмет, об’єкт та аналітична основа юридичної науки.

Питання:

1. Співвідношення категорій об’єкт та предмет юридичної науки.

2. Поняття методології юридичної науки та її значення.

3. Принципи наукового пізнання.

4. Класифікація методів дослідження держави і права.

І. Співвідношення категорій об’єкт та предмет юридичної науки

Кожна наука являє собою певний спосіб забезпечення знань про ті об’єкти, вивчення яких є предметом науки. Це підтверджує правомірність висновку про те, що юридична наука є засобом організації наукових знань про такі об’єкти, як держава і право.

Саме це визначає необхідність дослідження таких категорій як об’єкт та предмет науки.

Об’єкт – це явище чи категорія, що підлягає науковому дослідженню за допомогою пізнавальних засобів та прийомів відповідної науки. Наукове пізнання являє собою творчий процес вивчення суттєвих властивостей об’єкта. Ці властивості і є предметом відповідної науки.

Визнання юридичної науки як єдиної науки про право та державу передбачає подолання дуалізму її об’єкту на рівні предмета. В цьому випадку важливо визначитись, яке з понять (право чи держава) є визначальним, базовим, а яке – вторинним.

Предметом ТДіП, таким чином, може бути або поняття права, що включає правове поняття держави (юридичну територію держави) чи поняття держави, що включає поняття права (державну теорію права).

Юрисдикція як єдина наука про право і державу формувалась на основі поняття права, що включає і правове поняття держави. При цьому двом основним типам праворозуміння (юридичному та легістському) відповідають дві типологічні концепції юриспруденції.

І. Юриспруденція, що виходить із розмежування права та закону і спирається на юридичне праворозуміння та юридичне розуміння права і держави, належить до юридичного типу вчення про право і державу. Оскільки згідно юридичної концепції право і держава є необхідними формами буття та реалізації свободи індивідів та їх груп, то предметом юриспруденції є свобода в її державно-правовій формі.

ІІ. Юриспруденція, що ототожнює право та закон і спирається на легістське розуміння права та держави належить до легістського типу вчення про право і державу. Предмет юридичної науки – це поняття права, що включає відповідне правове розуміння держави та відображає суттєві властивості права і держави.

Іі. Поняття методології юридичної науки та її значення

Самостійність будь-якої з юридичних наук визначається наявністю системи методів, що нею використовуються. Необхідно зазначити, що в сучасній літературі поняття метод дослідження не викликає різноманітних підходів. Він визначається як чітко визначений прийом дослідження, що застосовується юридичною наукою для отримання істинних знань про предмет.

Як правило, розвиток методу дослідження завжди пов’язаний з двома факторами:

1. врахування тенденцій та досягнень певної науки,

2. певний ступінь правонаступності, що забезпечує врахування вже досягнутих наукових результатів.

В процесі пізнавальної діяльності кожен з методів, що застосовується не існує ізольовано. Всі методи певним чином взаємодіють і складають категорію методології.

Сучасна наука характеризується двома підходами щодо визначення методології:

1. Методологія – це сукупність методів наукових досліджень, що використовуються наукою чи можуть бути використані /Марченко/.

2. Методологія – це філософське вчення про метод, що передбачає теоретичне обґрунтування необхідності використання певної сукупності методів в процесі дослідження певних об’єктів /Черданцев/.

На жаль, у вітчизняній юридичній літературі монографічних досліджень стосовно методології юридичної науки не має (остання праця була написана в 1987 р.).

Юридична наука є самостійним різновидом суспільних наук. Це зумовлює наявність методологічної основи цієї науки, що забезпечує її єдність та системність. Методологічна основа являє собою сукупність ідей та понять, що сформовані на протязі розвитку юридичної науки і можуть бути сформульовані наступним чином:

• Об’єкти наукового пізнання існують об’єктивно, тобто незалежно від суб’єктів пізнання, однак вони підлягають процесу пізнання.

• Зміст наукового пізнання визначається і зумовлюється реальним зовнішнім середовищем, що є незалежним від свідомості людини.

• Джерелом знань є вивчення певних закономірностей та відчуття суб’єктів, що пов’язується з оточуючим світом.

• Мислення є опосередкованим пізнанням світу.

• Мислення завжди є об’єктивним, оскільки воно слідує законам логіки.

• Мислення має фізіологічний характер, оскільки є продуктом діяльності певної людини і, в той же час, є соціальним, оскільки людина є суб’єктом суспільних відносин, та суб’єктивним, оскільки відображає особливості розуміння суб’єкта оточуючого середовища.

• Розуміння мислення як суб’єктивного є джерелом помилок.

• Мислення має мовний вираз, що надає можливість матеріалізувати результати пізнання.

• Результати пізнання залежать від особливостей об’єкту пізнання, мети та умов пізнання.

Зазначені тези характеризують філософський рівень пізнання, особливості якого відображаються особливостями сфери та предмету пізнання.

Методологічна основа будь-якої науки має наступне значення:

1. характеризує основу наукового пізнання,

2. забезпечує об’єктивність пізнання,

3. визначає залежність пізнання від оточуючого середовища та певних факторів,

4. визначає критерії істинності пізнання,

5. забезпечує єдність певної сфери пізнання,

6. забезпечує певний рівень професіоналізму пізнання.

NB: Методологія, як юридична категорія - це система принципів та методів наукового пізнання правових явищ, що визначають напрямок і зміст процесу їх дослідження

Методи визначають зміст процесу пізнання, а принципи визначають напрямки такого пізнання.