- •Проблеми теорії держави і права
- •Іі. Історія виникнення та становлення тДіП
- •Ііі. Предмет тДіП: різноманітність поглядів та єдність сутності.
- •Іv. Функціональне призначення тДіП
- •V. ТДіП в системі наук
- •Тема 2: Предмет, об’єкт та аналітична основа юридичної науки.
- •І. Співвідношення категорій об’єкт та предмет юридичної науки
- •Іі. Поняття методології юридичної науки та її значення
- •Ііі. Принципи наукового пізнання
- •IV. Класифікація методів дослідження держави і права
- •Тема 3: Суспільство, право, держава: проблеми взаємодії.
- •І. Держава та громадянське суспільства
- •Іі. Соціальна правова держава
- •Ііі. Громадська думка та право
- •IV. Держава та право: проблеми співвідношення
- •V. Держава та особа: проблеми взаємодії
- •Тема 4: Сутність та типологія держави.
- •І. Поняття, необхідність та різновиди типології держави
- •Іі. Поняття та підходи до визначення сутності держави
- •Ііі. Поняття держави: різноманітність існуючих визначень та єдність сутності
- •Тема 5: Проблеми розуміння держави як історичного явища.
- •І. Поняття та структура суспільства. Забезпечення порядку в суспільстві
- •Іі. Влада: поняття, ознаки, різновиди
- •Ііі. Влада соціально однорідного суспільства
- •Іv. Особливості влади соціально неоднорідного суспільства
- •Тема 6: Проблеми праворозуміння.
- •І. Типи праворозуміння
- •Іі. Основні школи права
- •Ііі. Етапи розвитку вітчизняного праворозуміння упродовж хх ст
- •Тема 7: Правогенез та онтологія права.
- •І. Право та комунікація
- •Іі. Право як цінність
- •Ііі. Право та закон
- •IV. Об’єктивне та суб’єктивне право
- •Тема 8: Держава та особа: проблеми взаємодії.
- •І. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять
- •Іі. Правовий статус: поняття і структура
- •Ііі. Правовий статус особи і громадянина
- •IV. Права людини: поняття та структура
- •V. Об’єктивне та суб’єктивне право
- •VI. Поняття юридичного обов’язку
- •VII. Проблема класифікації прав
- •VIII. Гарантії прав та свобод людини і громадянина
- •Тема 9: Проблеми юридичної практики.
- •І. Поняття та ознаки юридичної практики
- •Іі. Структура юридичної практики
- •Ііі. Види юридичної практики
- •IV. Функції юридичної практики
- •V. Шлях вдосконалення юридичної практики в Україні
- •Тема 10: Засоби правового впливу.
- •І. Поняття та види правових стимулів
- •II. Правові обмеження
- •III. Поняття, ознаки та функції правових пільг
- •IV. Поняття, ознаки та функції правових заохочень
- •Тема 11: Правові колізії та способи їх подолання.
- •І. Поняття, ознаки та аспекти прояву правових колізій
- •Іі. Причини існування колізій у сфері права
- •III. Шляхи подолання колізій
- •IV. Характеристика колізійних норм
- •Тема 12: Проблеми співвідношення держави і права з економічною та політичною системами.
- •І. Роль економіки в генезі права
- •Іі. Види та риси соціально-економічних систем
- •Ііі. Поняття та суб’єкти політичної системи
- •IV. Теорії політичних систем
- •V. Структура та функції політичної системи суспільства
- •VI. Держава і право в політичній системі суспільства
IV. Поняття, ознаки та функції правових заохочень
Правове заохочення – це форма добровільного схвалення добровільної поведінки, в результаті якої здійснюється винагорода суб’єкта шляхом встановлення для нього позитивних наслідків правомірної діяльності.
Правове заохочення є самостійним різновидом засобів правового впливу, що характеризується такими ознаками
1) Пов’язане з поведінкою суб’єкта, що відповідає інтересам суспільства. Цю поведінку, як правило, характеризують як корисну, що у свою чергу:
а) пов’язується з соціально активною діяльністю, що передбачає насамперед реалізацію юридичного обов’язку;
б) передбачає використання наданих суб’єкту прав в межах дозволеної діяльності, тобто без порушення прав інших суб’єктів;
в) характеризується як поведінка, що за існуючими стандартами перевищує встановлені вимоги;
г) це поведінка, що передбачає досягнення позитивного результату;
д) це поведінка, що визначає можливість застосування заохочень в залежності від ступеню заслуги суб’єкта.
2) Це поведінка, що передбачає добровільний вчинок, оскільки заохочення залежить від значення її наслідків.
3) Заохочення є формою винагороди з боку суспільства та держави, що закріплюється нормативним документом в диспозитивному порядку.
4) Схвалення є взаємовигідним як для держави, так і для суспільства, так і для самого суб’єкта, оскільки надає можливість узгодити різноманітні інтереси, тобто інтерес суспільства до правомірної поведінки, а також інтерес суб’єкта до безперешкожної реалізації прав та виконання обов’язків.
5) Це юридичний стимул, що має дієвий характер. Однак необхідно враховувати і те, що заохочення може виконувати і певну обмежуючу роль (наприклад, встановлення премії є стимулом до результативної праці та одночасно засобом обмеження протиправної поведінки).
Значення заохочень в процесі правового регулювання визначається їх функціями, тобто засобами впливу на поведінку суб’єктів:
функція соціального контролю – виявляється в координації певної діяльності суб’єктів та їх утриманні від протиправної діяльності;
комунікативна функція – характеризується наданням певної правової інформації чи відомостей, що надходять від суб’єкта управління до об’єкту, забезпечуючи їх взаємодію;
мотиваційна функція – надає можливість не лише добровільного виконання обов’язків, а і вчинення творчих дій, що перевищують звичайні вимоги та забезпечують активну діяльність у сфері права;
оціночна функція – забезпечує офіційну позитивну оцінку заслуженої поведінки суб’єкта, її публічне визнання та схвалення. Заохочення відображає ступінь нормативності діяльності суб’єкта для суспільства;
гарантуюча функція – створює позитивні умови для зміцнення суспільної дисципліни і порядку шляхом добровільної реалізації обов’язків;
розподільча функція – право, встановлюючи заохочення, визначає умови користування певними благами, що складають предмет суб’єктивного інтересу;
виховна функція – забезпечує можливість визначення моделі добросовісної поведінки, що спричиняє формування високого рівня правосвідомості та правової культури суб’єктів.
Найбільш обгрунтованим в юридиній літературі є питання щодо класифікації заохочень за шістма критеріями:
І. за предметом правового регулювання розрізняють:
конституційні заохочення (державні нагороди);
адміністративні заохочення (дострокове присвоєння звання);
трудові заохочення (грамота, премія);
ІІ. за характером:
матеріальні заохочення, що мають грошовий чи матеріальний еквівалент;
процесуальні заохочення, що, як правило, не мають матеріального виразу;
ІІІ. за сферою реалізації:
заохочення в сфері літератури;
заохочення в сфері мистецтва;
заохочення в сфері науки;
заохочення в сфері техніки;
заохочення в сфері державної служби тощо;
IV. за суб’єктами:
державні заохочення (урядові);
недержавні (мінуципальні);
V. за змістом:
фінансові, що мають грошовий еквівалент;
моральні, що задовільняють індивідуальні інтереси нематеріального характеру;
організаційні, що забезпечують позачергове надання певних можливостей;
VI. за ієрархією:
загальнодержавні;
регіональні;
локальні.
Таким чином, наявність різноманітних засобів правового впливу надає можливість узгодити поведінку суб’єктів з суспільним та державними інтересами, а також забезпечити необхідний порядок у суспільстві та процес правового регулювання в цілому.