22.Істина як гносеологічна категорія. Концепції та критерії істини.

У гносеологічному плані під істиною розуміється не властивість самого буття, ціннісних переживань людини або продуктів його гуманітарного творчості, а також не формальна характеристика мовних структур і формул, а в першу чергу змістовна характеристика людських знань, особливо філософського та наукового характеру.

Екзистенціалістські концепції.Вони досить різнорідні, але зближуються в плані ціннісного тлумачення істини. По-перше, може бути висунута теза, що істиною слід вважати таке знання, яке сприяє творчій самореалізації особистості і стимулює її духовне зростання. По-друге, екзистенційний аспект істини може бути розглянуто і в дещо іншому ключі. Звичайно, в спокійній і безконфліктної життєвої обстановці,людинане замислюється про вічні істини буття і про сенс свого власного життєвого призначення. Нарешті, третій ракурс екзистенціального бачення істини змикається з онтологічним її аспектом. Найбільш систематично він був продуманий на Заході М. Гайдеггером в його пізніх роботах, а у нас - С.М. Булгаковим і ПА Флоренським.Істинав її автентичному грецькому значенні (aleteia), за М. Хайдегтеру, означає несокри тости буття, тобто якесь справжнє його вимір, який завжди перебуває в нас і з нами, але яке треба просто навчитися бачити і чути.Людинатехногенно-споживчого суспільства, орієнтований на підкорення природи і задоволення своїх безмірних тілесних потреб, відгородився від істини системою своїх наукових абстракцій, світом технічних пристроїв і розхожих, стершихся від безглуздого вживання словес.

23.Проблема сутності людини. Біологічне і соціальне в людині.

Природа людини глибоко суперечлива, тому людина завжди ви сту Пает загадкою для самого себе. З одного боку, людина - істота фізичне, тілесне, підпорядковане всіма законами біології та фізіології. Він обуріваємий потягами, у ньому сильні несвідомі імпульси, що їм володіють інстинкти і пристрасті, він легко впадає в страх і гнів. З іншого боку, людська природа являє нам свідомість, розумність, здатність ясного розуміння і осмислення обставин. Людина демонструє здатність бути моральним, підніматися над своїми природними потягами і робити вільний вибір. Свідомість, розум і воля притаманні природі людини.Уфілософії антропологіїсформувалося три основні версії відповіді на це питання.

1. Сутність людини духовна. Ця версія характерна для всіх релігійних та езотеричних вчень. Відповідно до неї справжня самість людини не має відношення до емпіричномусвіті. Так, у відповідності з християнством Бог наділяє людину єдністю духу і душі, здатних піднятися над інстинктами і тілесними вимогами, а також над будь-якими спокусами матеріального життя. Людина духовний й тому здатний панувати над плоттю. Згідно з езотеричними вченнями істинне «Я» людини - духовна монада - просто змінює з життя в життя різні тіла, які служать лише засобом для самовдосконалення.

2. Сутність людини-розум. Цю версію сформувалася в Новий час. Вона припускає, що розум - особлива самостійна інстанція і людина відрізняється від тварин саме розумом - умінням логічно мислити, пізнавати себе і світ. Разум дозволив людині виділитися із тваринного світу, використовуючи сили самої природи, і він же заставу майбутнього щастя і прогресу в суспільстві.

3. Сутність людини - предметно-діяльна, соціокультурна. Визначальну роль в утвердженні цієї версії зіграли роботи Карла Маркса. Людина виступає тут як істота, яка не пасивно пристосовується до природи, а активно пристосовує природу до власних потреб. Він переробляє її в трудовому процесі, ставить все нові й нові цілі, створює «друге, олюднених природу» - світ культури. У праці, перетворюючи навколишню дійсність, людина і проявляє себе як розумний і вільний, бо діє «за мірками будь-якого виду, у тому числі і за законами краси». Будучи істотою трудовим, людина виступає і істотою соціальним. Він не може працювати поза спілкування. Підкорення природи і перетворення її в культуру повязане з постійним взаємодією людей, з формуванням соціальних груп. Тому сутність людини - це «сукупність всіх суспільних відносин». Чи не біологічні риси людини визначають найістотніше у ньому, а його соціально-групова приналежність.