42. Філософія Ст. Китаю

Проектується на встановлення правил поведінки людей в суспільстві.

Важливу школу Ст. Китаю заснував Лао-Цзи у цій школі на першому плані ідеї світобудови. Вихідне поняття школи дао немає однозначного визначення. Це стале ДАО. Дао породжує єдине Єдине породжує два початки інь(жін. поч.) і ян(чол. поч.).Двоє породжує третє. Третє породжує все що існує. Тобто перше дао є єдність інь та ян. Це два протилежні початки. Дао в людському житті постає,як доброчесність. Життєве завдання людини- осягнути дао і йти за ним. Із дао також випливає даоський принцип не діяння як першої якості мудриця.

Конфуціанство- заснував Конфуцій. На першому плані тут проблеми людських стосунків та норм людської поведінки. В людському житті важливу роль відіграє закон неба. Людина повинна вибудовувати свою поведінку відповідно до волі неба. Якщо людина це робить,то вона шляхетна(у її душі діє доброчинність,живе принципами поваги батьків,виконує ритуали). Вираження лише реченням правило,якого треба дотримуватись усе життя*Людино!Чого не бажаєш собі не роби й іншому.*

Найпершою умовою щасливої держ Конф вважав дотримання принципу виправлення імен.(тобто кожен повинен займатись тією справою,для якої її призначила суспільна роль)

43. Докласична антична філософія

Натурфілософський етап розвитку.(7-5ст до н.е). Розпочинається антична філософія з появою натурфілос шкіл у давній Греції. Природа-це ВСЕ.(а з чого починається все?)

Мілетська школа:

Фалес: Усе з води!(без води немає життя)

учень Фалеса Анаксімандр-архе(першо початок) саме по собі ні на що не схоже, це АПЕЙРОН-невизначене та безмежне.

Анаксімен- повітря є початком життя(щось не визначене,але існуюче)

***Піфагор теза *все подібне до числа або пропорції* вона ввела в науку мат. обчислення. Все в світі можна виміряти лише числом.

Геракліт Ефеський Задавався питаннями Що? і Як?. Світ слід розуміти як ПОТІК,що весь час тече. У течії перебувають основні світові стихії: вода,вогонь,земля,повітря. Перехід від однеї стихії до іншої відбувається за єдиним світовим законом ЛОГОСОМ. Таким чином Геракліт заснував діалектику.

Елейська школа:

Парменід *лише буття є,а не буття взагалі немає*. Буття незмінне й невичерпне. Він один із заченателів метафізики.

Зенон довів не мислимість руху й змін(апорії Зенона)

Школа атомізму:

Демокріт-*ніщо не виникає з нічого і не перетворюється в ніщо*Можна ділити речовину, але є край –це атом(неподільний) його існування запорука незнищенності світу(бо якби не було нічого стійго,то не утримався б світ в бутті). З атому утворились світові стихії,а з них усе що існує.

Школа еволюціонізму:

Емпедокл: всі процеси в світі пояснюються взаємодією стихійта двох сил протилежного спрямування(любові та ворожнечі) Під дією любові все з’єднується, а ворожнечі-розпадається.

Школа ноології:

Анаксагор(концепції всесвітнього розуму) все що існує з частинок,які містять у собі якості та влсчтивості світу. Але поєднуються ці частинки під дією світового розуму-Нооса.

44. Філософія Сократа

Сократ уособлення філософії. Він жив як філософствував і філософствував як жив.

У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм.

Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика.

Основами свого філософствування він вважав принцип необхідності пізнання самого себе та загального пізнання на основі принципу «я знаю, що нічого не знаю».

Сократ розробив власний метод пошуку істинного знання, який він назвав маєвтикою (мистецтво народження істини). Мета маєвтики — всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення( дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття. то немає і знання. Головне для Сократа – процес пошуку понять.

Головними темами філософських роздумів Сократа були: добро й зло, любов, щастя, людські чесноти. Філософ був прихильником етичного реалізму, згідно з яким будь-яке знання є добро, а будь-яке зло — це вияв незнання.

Сократ став прикладом єдності своїх етичних поглядів і практичного життя. Переконання Сократа в існування об’єктивної істини приводить його до висновку, що існують об’єктивні моральноі норми, що відмінність між добром і злом не відносна, а абсолютна.

Поставивши у центр своєї філософії людину, Сократ стверджує, що пізнати світ людина може, тільки пізнавши душу людини і її справи, і в цьому основне завдання філософії.