50)Гуманізм натурфілософія епохи Відродження.

Епоха Відродження (або Ренесансу) – це період європейської історії з середини XIV – до кінця XVI століття. Цю епоху часто називають перехідною – від середньовіччя до Нового часу, від феодалізму до капіталізму. В Європі це був час зародження мануфактурної промисловості, розвитку міського життя, торгівлі, приватного підприємництва, великих географічних відкриттів. У сфері духовного життя поруч із церковною культурою з’являється світська.

Основні принципи філософії Відродження:

- антропоцентризм — визнання людини вихідною точкою філософського осмислення дійсності; естетичний антропоцентризм епохи Відродження протиставляється теоцентризму середньовіччя та космоцентризму античності;

-натурфілософія

-сплеск мистецтва(естетичне розуміння дійсності)

- гуманізм — напрям суспільної думки, що визнає людину вищою цінністю, спрямований на ствердження особистості у діяльності, творчості та свободі;

- титанiзм — гуманістичне уявлення про необмеженість можливостей людини, що

проявилося у прагненні до всебічного самовираження особистості у різних сферах діяльності: мистецтві, науці, філософії тощо;

- антиклерикалізм — заперечення повної влади церкви у всіх сферах людського життя;

- антисхоластичність — заперечення схоластики як методу філософствування та пізнання як такого, що не дає інформації про дійсний світ.

-пантеїзм (від грец. – бог скрізь) – ототожнення Бога та природи (це принципово інше у порівнянні з традиційним осмисленням поняття Бога);

Періоди філософії Відродження:ГУМАНIСТИЧНИЙ (XIV – до сер. XV ст.). Відбувається звернення до людини як богорівної творчої істоти, становлення гуманізму та антропоцентризму. Представники: Данте, Петрарка, Валла.

НЕОПЛАТОНIЧНИЙ (середина XV – перша третина XVI ст.). Поряд з питаннями природи людини здійснюється постановка онтологiчних проблем та вирішення їх у дусі оригінально інтерпретованого вчення античності. Розвиваються магія та алхімія як способи пізнання природи та її перетворення. Представники: Кузанський, Фiчiно, Бьоме.

НАТУРФIЛОСОФСЬКИЙ (друга половина XVI — початок XVII ст.). Відхід від розуміння людини як центру світу і визнання її частиною природи. Розвиток пізнання природи як механізму. Представники: Леонардо да Вiнчi, Еразм Роттердамський, Копернiк.

51)Соціальна думка епохи

Відродження.Утопічно-соціалістичний напрям (XV—XVII ст.) репрезен¬тували Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Вони шукали шляхів побудови ідеального суспільства.

Т. Мор, автор відомої «Утопії» і один із перших критиків буржуазного суспільства, виступив проти егоїстичного самолюбства, корінь якого він вбачав в існуванні приватної власності і в пануванні приватного інтересу. Мор описав у своєму творі ідеальний суспільно-політичний лад фантастичного острова Утопія (в перекладі з грецької мови «утопія» означає «місце Ніде», місце, якого немає). Етичним ідеалом для Т. Мора, який він протиставляє обмеженому егоїзму і який обґрунтовує посиланням на Святе Письмо, стає ідеал загальності, тобто - комуністичний ідеал. Т. Мор мріяв про загальну єдність народів, про очищення християнської церкви від зловживань, про таке майбутнє, яке стане «золотим віком» людства.

Ніколо Макіавеллі, на відміну від Т. Мора, був одним з ідеологів бу¬ржуазії. Піддавши критиці ідею божественного походження влади, Макіавеллі пише свій легендарний твір «Державець», в якому змальовує портрет «ідеального володаря» і окреслює контури власного політичного ідеалу. Таким ідеалом для Макіавеллі є монархія у формі довічної, одноосібної і необмеженої диктатури. А ідеальною політичною моделлю - Римська республіка як втілення ідеї сильної і могутньої держави.

Основу держави Макіавеллі бачить тільки в силі, яка не обмежена ні традиціями, ні моральними нормами. Політика поза межами моралі і релігії - ось політичне кредо Макіавеллі. Ефективність влади, вважав він, забезпечу¬ється хорошими законами і сильним військом. Володар держави, на думку Макіавеллі, не повинен бути ні надмірно щедрим, ні занадто милосердним . Найголовніше у мистецтві володарювання - не робити замах на чуже майно, бо люди, на думку Макіавеллі, швидше пробачать смерть батьків, ніж втрату власності. Задля досягнення мети - для Макіавеллі такою метою було створення сильної держави в умовах ще нерозвинених громадянських стосунків - всі засоби є дозволеними. «Мета виправдовує засоби» - теза Макіавеллі, що стала легендарно відомою, а макіавеллізмом стали називати такі політичні переконання, які ігнорують моральні норми і принципи.