61.Позитивізм о.Конта і г.Спенсера

Позитивізм – це напрям, предметом якого є насамперед філософія науки. У своєму розвитку позитивізм пройшов ряд етапів. Перший етап – це початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, Дж. С. Міль. Головна настанова – спирання на факти. Позитивне знання (звідси й назва — «позитивізм») — це знання досвідне, підтверджене фактами. Воно протиставлялося химеричному (під яким часто розуміли метафізику). Уявлення про науку представ­ників першого позитивізму передбачали, що знання досягається окремими конкретними науками, а філософія розглядалась як узагальнення досягнень усіх наук. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об’єктом, що якісно відрізняється від об’єктів конкретних наук. Філосо­фія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою кла­сифікацією всіх наук. До другого позитивізму {емпіріокритицизму) належали Е. Мах, Р. Авенаріус, Ж. Пуанкаре. На цьому етапі головне завдання фі­лософії вбачалося не в синтезі знання, а в розробці теорії пізнан­ня. При цьому підкреслювалася відносність наукового знання, наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об’єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

62.Неопозитивізм

Неопозитивізм - сучасна форма позитивізму, у якій в свою чергу виділяються три основні форми або щаблі еволюції.Логічний позитивізм виник в 20-і роки XX століття на основі діяльності Віденського гуртка (наукове об'єднання логіків і філософів при кафедрі філософії індуктивних наук Віденського університету); представники: М. Шлік, Р. Капнап, О. Нейрат, Ф. Франк, Ч. Морріс, П. Бріджмен, А. Тарський. Представник неопозитивізму Р. Каркал писав, що перед безжалісним судом нової логіки вся філософія в її старому змісті... викрила себе не тільки як змістовно помилкова, за твердженням колишніх критиків, але і як логічно неспроможна і тому безглузда. Зокрема, у неопозитивізмі було оголошене позбавленим наукового змісту основне питання філософії, питання про взаємовідношення теорії і реальності, про існування предметів зовнішнього миру, яке відповідають нашим відчуттям. Центральна проблема в філософії неопозитивізму - проблема мови. Мова - система знаків, яка служить засобом людського мислення і спілкування. Людина в пізнанні світу і спілкуванні користується як природною мовою (мовою слів, понять, вплетених у безпосередню життєдіяльність) так і штучними формалізованими мовами (мова формул, знаків). Еволюцію неопозитивізму визначило прагнення більш глибоко вивчити суть мови .Неопозитивізм, свідомо обмеживши коло філософських проблем, сконцентрувавши всю увагу на методології науки, вніс великий вклад у розвиток логіки, математики, інформатики, лінгвістики і інших конкретних наук.

63.Постпозитивізм

«Четверта» історична форма позитивізму - постпозитивізм. Цей термін у філософії науки використовується для визначення багатьох методологічних концепцій. Постпозитивізм — це певна позиція в осмисленні філософських проблем, які виникають у зв'язку з розвитком наукового знання. Один із представників цього напряму К. Поппер (1902-1994 рр.), англійський філософ і соціолог, розвивав ідеї критичного раціоналізму — теорію зростання наукового знання. На противагу принципу верифікації К. Поппер висуває принцип демаркації - відмежування наукового знання від ненаукового. Запровадивши принцип фальсифікації, Поппер визнає принципове заперечення будь-якого наукового твердження: в науці наукове те, що може бути запереченим. Американський філософ Пауль Фоєрабенд (народився в 1924 р.), твердить, що вчені повинні намагатися створювати теорії, несумісні з існуючими і визнаними теоріями. Створення таких альтернативних теорій сприяє їх взаємній критиці і прискорює розвиток науки. Таким чином, постпозитивізмові як певному етапу в еволюції філософії науки притаманні такі загальні риси: постпозитивісти відходять від орієнтації на символічну логіку і звертаються до історії науки; їх все більше цікавить відповідність розумових моделей реальному науковому знанню і його історії; постпозитивісти відмовляються провести чітку лінію між ненаукою і філософією. Вони визнають осмисленість філософських положень і неусуненість їх з наукового знання. Фоєрабенд, наприклад, взагалі відмовляється бачити будь-яку різницю між наукою, міфом і філософією; представники постпозитивізму головним об'єктом своєї уваги зробили розвиток знання, а для цього вони змушені були звернутися до вивчення історії виникнення, розвитку і змін наукових теорій і ідей;