5.Категорія буття у філософії. Форми буття

Буття – все те, що існує: це і матеріальні речі, і процеси, і властивості, і зв’язки, і відносини. Навіть плоди фантазії, казки, міфи й т. ін. існують як духовна реальність. Тобто буття охоплює як матеріальне, так і духовне. Воно є, таким чином, дещо реально існуюче.

Питання про те, як усе існує, яке його буття, розглядаються в онтології. Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття, система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

Термін “онтологія” запр. ХVІІІ ст. нім. філософ Р. Гоклініус. розуміється окрема галузь філософського знання, яка досліджує сутність буття світу, основи всього сущого: матерію, рух, розвиток, простір, час, необхідність, причинність та інше.

Серед основних форм буття розрізняється:

Ø буття речей (тіл), процесів, що у свою чергу поділяється на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною;

Ø буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;

Ø буття духовного (ідеального), що існує як індивідуальне духовне й об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

Ø буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та історичному процесі) і суспільне буття.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість), слід ураховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднано певною загальною основою.

Вперше термін “буття” використав античний філософ Парменід (V–ІV ст. до н.е.) для визначення і водночас розв’язання однієї реальної проблеми.

6. Поняття субстанції. Монізм та дуалізм

Під субстанцією у філософії розуміють дещо незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки самому собі і в самому собі. В залежності від характеру і загальної спрямованості філософської концепції, виділяється одна субстанція (дух або матерія) - монізм, дві субстанції - дуалізм, наприклад, дух і матерія одночасно (Рене Декарт), множина субстанцій - плюралізм, монади у німецького філософа Готфріда Лейбнща . Одним з перших таку спробу зробив Р.Декарт, роз'єднавши Єдине на дві самостійні субстанції: природу, матерію, способом буття якої є механічний рух, а атрибутом — протяжність та мислення. Для Декарта природа — це величезний механізм, в якому все здійснюється відповідно до законів механіки. Друга самостійна субстанція — особлива, духовна — мислення. Декарт вважає, що матерія мислити не може, а між тим, мислення існує без сумніву отже, має існувати і відповідна субстанція. Зв'язуючою ланкою між цими двома незалежними самостійними субстанціями є Бог, який вносить у природу рух і забезпечує інваріантність усіх її законів. 

Монізм (від грец. «Монос» — один) в основі всієї дійсності шукає і вбачає один початок. Монізм може бути матеріалістичним, коли він єдиною основою (першопричиною) бачить матерію, або ідеалістичним, коли такою єдиною основою проголошує дух (ідею, почуття). Матеріалістичним монізмом є філософія Ван Чуна, Демокріта, Епікура, Лукреція Кара, французьких матеріалістів XVIII ст., Фейєрбаха; марксизм, позитивізм. Ідеалістичний монізм найбільше послідовно виражений у філософії Платона, Юма, Гегеля, Володимира Соловйова, сучасного неотомізму, теїзму. Існує як матеріалістичний, так і ідеалістичний монізм. Найбільш послідовним напрямком ідеалістичного монізму є філософія Гегеля. Монізм — вчення про всеєдності. Наївний монізм, — пров під речовина вода (Фалес). Визнання однієї субстанції, наприклад: монізм божественної субстанції (пантеїзм); монізм свідомості (психологізм, феноменалізм); монізм матерії (матеріалізм).

Дуалізм (від лат. «Duo» — два) — це світогляд, який бачить у світі прояв двох протилежних один одному почав (факторів), боротьба між якими і створює все те, що є насправді. У цій нерозривному двійці можуть бути різні початку: Бог і Світ; Дух і Матерія; Добро і Зло; Біле і Чорне; Бог і Диявол; Світло і Тьма; Інь і Ян; Чоловіче і Жіноче і так далі. Дуалізм притаманний багатьом філософам і філософським школам. Він займає важливе місце у філософії Декарта, Спінози, К’єркегора, сучасних екзистенціалістів… Його можна виявити у Платона, Гегеля, в марксизмі (Праця і Капітал) і у багатьох інших філософів. Дуалізм служить філософською основою теорії психофізичного паралелізму.