64.Релігійна філософія хх ст. Неотомізм

У філософії XX ст. вагоме місце належить релігійній філософії. Частково інтерес до релігійної філософії у XX ст. можна пояснити тим, що на тлі колосального прискорення соціальної динаміки все більш проблематичними постають як окрема людська індивідуальність, так і життєва доля окремої людини. Одним з напрямів релігійної філософії є неотомізм, що сформувався в 70-ті роки XIX ст. під впливом рішень І Ватикансь-кого собору (1869-1879 рр.). Основні представники неотомізму: Е. Жільсон, Ж. Марітен, А. Сертийянж (Франція), І. Бохенський, А. Демпф, І. Лотц, К. Ранер, М. Грабман, Й. де Фріз (Німеччина), Д. Мерс'є, А. Дондейн. Неотомізм відроджує схоластичну систему філософа XIII ст. Фоми Аквінського. Відродження томізму було проголошено Енциклікою папи Лева XIII в 1879 р. Нині неотомізм - офіційне філософське вчення Ватикану. Представники неотомізму виступають проти поділу філософії на два протилежні напрямки - матеріалізм та ідеалізм. Свою доктрину вони називають "реалістичною" на тій підставі, що вона визнає зовнішній матеріальний світ як частину більш широкого загального буття (Бога). Матеріальний світ залежить не від людської свідомості, а від абсолютного буття. Неотомісти намагаються довести, ніби релігія і наука не протилежні, а доповнюють одна одну. Для цього вони використовують ідею "гармонії віри і розуму". Філософські істини не можуть суперечити істинам віри. Розвиваючи ідеї Фоми, неотомісти твердять, що розум вільний у своїх міркуваннях доти, доки він не суперечить вірі; наука не має права висувати і розв'язувати світоглядні проблеми, це прерогатива віри.

65.Філософія п.Тейяра де Шардена

П'єр Тейяр де Шарден (1881–1955) – французький філософ, вчений (палеонтолог, антрополог, археолог) і католицький теолог. Твір "Феномен людини" (1956) складається з 4 частин: переджиття, життя, мислення, наджиття. Відкидає міф про творення Богом першолюдини. Тейяр вважає, що людина – найбільш досконалий результат багатотисячної еволюції органічного світу, який розвинувся на основі еволюції неорганічного світу. Тейяр розрізняє три послідовні, якісно різні стадії еволюції: "переджиття" (літосфера), "життя" (біосфера) і "феномен людини" (ноосфера). Поява людини, за Тейяром, – не завершення еволюції, а ключ до зростаючого вдосконалення світу. Олюднення Сина Божого (Тейяр заперечує народження Ісуса дівою Марією) вказує на виняткову роль людини в подальшій еволюції. Світ, що існує, недосконалий. Людські страждання (які символізує розп'яття Христа) – стимул активного сприяння людини вдосконаленню буття. Самосвідомість – джерело "персоналізації" – викликає прагнення до "соціалізації", яку Тейяр розуміє як одностайність, Соціальні погляди Тейяра мають гуманістичний характер, але утопічні. Соціальний прогрес у нього ґрунтується на моральному началі – всезагальній любові, моральні устремління мають релігійну оболонку, устремління "вперед" поєднується зі стремлінням "вверх". Соціальний ідеал Тейяра ототожнюється з "другим пришестям" Христа. Таким чином, теологія у Тейяра переростає в христологію.