Таблиця 2. Джерела доказів (скласти зведену повну таблицю)

Джерела доказів

Порядок процесуального закріплення

Вивчаючи перше питання теми необхідно зважати на те, що КПК не розкриває змісту поняття “кримінально-процесуальне доказування”. Визначення цього поняття дає наука кримінального процесу. Тому для засвоєння матеріалу по цьому питанню необхідно ознайомитись із відповідними розділами підручників, а також рекомендованими літературними джерелами після чого сформулювати визначення поняття “доказування”. Слід звернути увагу на те, що таке визначення повинно містити вказівки на: 1) урегульовану нормами КПК діяльність; 2) суб’єктів кримінального процесу, що здійснюють процесуальну діяльність; 3) елементи процесу доказування.

Процес доказування має три складових частини: а) збирання (формування); б) перевірку доказів; в) оцінку доказів.

Обговорюючи друге питання необхідно охарактеризувати кожну з трьох складових частин, для чого уважно вивчити вимоги ст. 66 і ст. 67 КПК, а також відповідні розділи навчальної літератури. З’ясовуючи способи збирання доказів, слід звернути увагу на проблему можливості використання у кримінально-процесуальному доказуванні даних, які були одержані під час оперативно-розшукової діяльності (Закони України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційні засади боротьби із організованою злочинністю”, ст.65 КПК).

Кримінально-процесуальне доказування як одна із форм пізнання має свій предмет дослідження. Предметом доказування у кримінальному процесі являється сукупність фактів що необхідно встановити для правильного вирішення кримінальної справи. Мінімальний перелік обставин, які належить доказати у кожній кримінальній справі, визначений у ст. 64 і ст. 23 КПК. Слід враховувати, що незалежно від характеру злочину (убивство, зґвалтування та інші) предмет доказування єдиний і обов‘язковий для всіх кримінальних справ. Крім того, при обговоренні цього питання слід виділити співвідношення понять “предмет доказування” і “межі доказування”, а також дати характеристику суб’єктів, що здійснюють доказування та приймають у ньому участь.

Суб’єктами доказування є суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання. Готуючись до шостого питання слід приділити увагу такому поняттю, як „обов’язок доказування”. Саме на суб’єктів доказування законом покладений цей обов’язок. Згідно із ч. 1 ст. 22 КПК ., прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як обвинувальні, так і виправдувальні обвинуваченого, а також обтяжуючі та пом’якшуючі його відповідальність обставини. За ч. 2 ст. 22 КПК Суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого. Необхідно також усвідомлювати, що ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого і підозрюваного, їх законних представників, на потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників.

Вони теж є суб’єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурор, слідчого, особи, яка провадить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу мають право, а не зобов’язані брати участь у доказуванні, тобто в збиранні, перевірці й оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх.