Політична економія

грошового обороту та грошового ринку, стабільності грошей та вирішення інших стратегічних цілей країни. Сам простір поширення фактичності влади та її інститутів збігається зі сферою обігу національної грошової одиниці та грошово-кредитною політикою.

§ 5. ЗАКОН ВАРТОСТІ, ЙОГО ДІЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ

Суть і роль закону вартості

Найважливішим законом товарного виробництва є закон вартості. Відповідно до нього виробництво й обмін товарів здій-

снюються на основі їх вартості, величина якої вимірюється суспільно необхідними затратами праці Дія закону вартості виявляється в тому, що всі різноманітні за обсягом затрати праці зводяться до середніх, суспільно необхідних. Зведення це відбувається на ринку, через суспільні контакти всієї маси товаровиробників і покупців, через механізм попиту та пропозиції.

Необхідними умовами дії закону вартості або встановлення цін на товари на рівні їх вартості є такі:

–обмін товарів перестає бути випадковим чи тільки поодиноким явищем;

–товари виробляються в кількості, що відповідає взаємній пот-

ребі в них.

Така потреба встановлюється досвідом у результаті тривалого обміну; відсутня будь-яка природна або штучна монополія, яка не давала б можливості сторонам, що укладають угоду, продавати товари вище від вартості або нижче від неї.

Іншими словами, необхідно, щоб попит і пропозиція вільно взаємодіяли, впливаючи на обмін і виробництво товарів, зумовлюючи конкуренцію між виробниками.

Закон вартості відіграє надзвичайно важливу роль у товарному виробництві:

а) виступає стихійним регулятором пропорцій суспільного виробництва (розподілу праці між галузями). У товарному виробництві, заснованому на приватній власності на засоби виробництва, цей розподіл відбувається стихійно в результаті постійних коливань цін щодо вартості. Якщо реальна частка праці в даній галузі менша за потрібну, то пропозиція на товари перестає покривати попит, і

162

Глава 6. Товарне виробництво — основа ринкової економіки

ціни зростають. Виробництво продукту такої галузі стає надзвичайно вигідним, до неї переходить значна частина товаровиробників. Відбувається перерозподіл праці між галузями. Та ж галузь, що характеризується надвиробництвом, тобто перевищенням пропозиції над попитом, під впливом низьких цін звужуватиметься. Отже, силою, яка регулює товарне виробництво, приводить його в систему, є вартість, закон вартості;

b)основа диференціації товаровиробників. Він зумовлює зведення всіх індивідуальних витрат праці до суспільно необхідних. За таких умов одна група товаровиробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, не реалізує частини праці, а друга, в котрої індивідуальна вартість нижча за суспільну, навпаки, реалізує надлишок праці над індивідуальними витратами. Отже, перша група товаровиробників неминуче бідніє і банкрутує, тоді як друга — збагачується. Суперечність між індивідуальною і суспільно необхідною працею призводить до диференціації товаровиробників;

c)сприяє зародженню капіталістичних відносин. Частина товаровиробників, яка в результаті ринкових відносин збагатилася, розширює виробництво, що вимагає додаткової робочої сили. Товаровиробники, які розорилися, не мають ніяких засобів існування, крім робочої сили — здатності до праці. Вони змушені йти до багатих товаровиробників і продавати їм свою робочу силу. Одні стають поступово капіталістами-підприємцями, інші — найманими робітниками;

d)стимулює розвиток продуктивних сил. Суперечності між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства. Технічний прогрес

увиробництві сприяє: зростанню продуктивності праці; забезпечує зниження індивідуальної вартості й отримання надлишку продукту над витратами — підвищений дохід товаровиробника. Дохід завжди є запорукою успішної конкурентної боротьби між товаровиробниками, оскільки дає можливість деякого зниження цін і витіснення конкурента. Впровадження технічних новинок у виробництво також неминуче приводить до зниження середніх суспільно необхідних витрат на виробництво даного продукту. Це змушує всіх товаровиробників зменшувати індивідуальні витрати, а отже, підвищувати технічний рівень виробництва і його організацію. За такої системи господарювання прогрес у розвитку продуктивних сил досягається значно швидше, ніж у натуральному господарстві.

163

Політична економія

Розглянута регулювальна роль закону вартості була характерною для простого товарного виробництва. Основні її елементи функціонують і нині. Проте в цивілізованій ринковій економіці посилюється економічна роль держави, яка через систему фінансовокредитних важелів активно втручається у відтворювальний процес. Ринок і держава — це, за сучасних умов, ті дві головні сили, які регулюють суспільне виробництво, доповнюючи одна одну і формуючи, таким чином, найбільш оптимальний господарський механізм.

§ 6. ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА ІНФЛЯЦІЯ

Грошовий обіг — безперервний рух грошей у сфері обігу й виконання ними функцій засобу обігу та платежу. Грошовий обіг здійснюється в межах грошової системи країни і обслуговує обіг всього суспільного сукупного продукту, тобто рух товарів, послуг і інтелектуальної власності та позичкового капіталу. Впродовж багатьох віків він здійснювався у формі металевого грошового обігу, різновидами якого були коштовні монети із золота і срібла. Якщо грошова система спиралася на один метал, то діяла монометалева система грошей. Якщо оберталися два рівноправні коштовні метали — біметалізм. В умовах золотого монометалізму цінність повноцінних грошей в обігу саморегулювалося потребами товарного і платіжного обороту.

Розвиток кредитної системи привів до появи кредитних грошей, різновидами яких стали векселі та чеки. Найдосконалішою формою кредитних грошей стала банкнота (банківський білет) — вексель банку, що спочатку видавався лише в обмін на комерційні векселі, тому після їх сплати банкнота поверталася до банку. Хоч кредитні гроші виступають символами вартості(не мають власної вартості), проте історично виникли на базі металевого грошового обігу і виступали спочатку як знаки золота і знаки кредиту, що у взаємовідносинах між товаровиробниками стали засобом платежу та розрахунку за борговими зобов’язаннями.

Банки зобов’язані були приймати банкноти й обмінювати їх на золоті монети негайно, за вимогою пред’явників. Попередньо право випуску (емісії) банкнот належало багатьом банкам. Але зі зміцненням ролі держави це право законодавчо було закріплене за одним

164

Глава 6. Товарне виробництво — основа ринкової економіки

(державним) або кількома найбільшими банками, що користувалися загальною довірою. Банкноти безперешкодно оберталися на рівні з золотими монетами на всій території країни ї навіть за її кордонами. Але так було лише до початку першої світової війни, коли військові видатки і зумовлені ними дефіцити державних бюджетів країн настільки зросли, що випуск банкнот став здійснюватися під зобов’язання держав, а вільний обмін на золото припинено. Внаслідок цього кількість банкнот в обігу значно перевищила потребу грошей, тому вони так само стали швидко знецінюватись як і паперові гроші.

Паперові гроші — форма грошей, які є знаками або символами повноцінних грошей, що наділені примусовим курсом і випущені для покриття видатків держави. Поява паперових грошей зумовлена відставанням добування коштовних металів від зростаючих потреб у засобах обігу та дороговизною металевого грошового обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу і зношування монет зробили можливими випуски спочатку неповноцінних монет державою, а надалі і паперових білетів державної скарбниці. Паперовими грошима стають і банкноти, емісія яких перевищує реальні потреби обігу в грошах та використовується для покриття бюджетних витрат держави.

Паперові гроші не мають власної вартості, витрати на їх виготовлення, у порівнянні з коштовними монетами, незначні (до 30 центів на виготовлення 100-доларової банкноти). Отриманий державою емісійний дохід називають сеньйоражем. Випущені в обіг паперові гроші набувають представницьку вартість лише в процесі обігу та законодавчого встановлення їх примусового державного курсу. За умов золотого стандарту представницька вартість паперових грошей визначалася вартістю тієї кількості коштовних металів, яку вони заміщували в обігу. Процес відриву паперових грошей від металевої субстанції тривав аж до середини 60-х рр. минулого століття, коли припинився обмін доларів на золото, а Ямайською конференцією країн-членів Міжнародного валютного фонду було задекларовано ліквідацію золотого вмісту грошових одиниць.

У даний час усі національні й міжнародні грошові одиниці існують незалежно від золотого еквівалента. Зберігаючи найменування банкнот, вони за економічним змістом є паперовими грошима, тому що не обмінюються на золото, випускаються не стільки для

165

Політична економія

кредитування товарообороту в обмін на векселі, скільки для покриття державних видатків.

Провідні відмінності паперових грошей від кредитних або банкнот наступні:

1)за походженням: паперові гроші пов’язані з функцією грошей як засобу обігу, а банкноти виникли з функцією засобу платежу;

2)за характером емісії: паперові гроші випускаються для покриття державних видатків, а банкнотами кредитують товаровиробників;

3)за особливостями обігу: випущені паперові гроші осідають у каналах обігу, тоді як банкноти регулярно повертаються до емісійного банку;

4)за відношенням до золота: банкноти протягом багатьох віків вільно обмінювалися, і навпаки, паперовим грошам характерна відсутність такого обміну;

5)паперовим грошам властива нестабільність і знецінення відносно золота, в той же час банкнотам властива стабільність їхньої вартості.

Грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковій — рух грошей обслуговують банкноти, розмінні монети і паперові гроші (скарбницькі квитки); безготівковий, якщо рух вартості здійснюється без участі наявних готівкових грошей. Безготівкові розрахунки здійснюються переказом грошових коштів з одного рахунка на інший у кредитних закладах на підставі платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів, інкасових доручень. Досить зручним способом розрахунків стало застосування платіжних карток-грошових документів, що засвідчують наявність відповідної суми грошей на банківському рахунку та право власника, не використовуючи готівкових коштів, у будь-який час здійснювати платіжно-розрахункові операції.

Стабільне функціонування грошей забезпечується певною кількістю грошей. Нерозмінні паперові гроші, хоч і є знаками золота чи срібла, але не тієї кількості золота , що потрібна для забезпечення нормального товарообороту. Держава може випустити в обіг будьяку кількість паперових грошей, але не здатна самовільно визначити їх купівельну силу, тому що в основі законів паперово-грошового обігу лежать закони металевого обігу. Ось чому паперово-грошовий обіг визначається дією двох законів грошового обігу:

166

Глава 6. Товарне виробництво — основа ринкової економіки

–вартість всієї паперово-грошової маси визначається вартістю тієї кількості золота або срібла, котра необхідна в даний час для забезпечення даного розміру товарообороту;

–вартістькожноїпаперово-грошовоїодиницівідповідаєвартості тієї кількості золота, котра необхідна для обертання, поділена

на фактичну кількість грошей в обігу.

Отже, скільки б паперових грошей не випустила держава в обіг, вся їх маса представляє лише ту кількість золота, яка необхідна для обертання у даний час. Якщо паперових грошей емітовано достатню кількість, в країні діють стабільні ціни. Більший випуск грошей в обіг, ніж потрібно у даний момент, викликає стихійну реакцію їх знецінення відносно золота і товарів. Лише цим можна пояснити вкрай нестабільний обіг гривні й інших грошових одиниць та зниження їх купівельної спроможності в процесі інфляції.

Інфляція — багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Загальні передумови виникнення інфляційного процесу можна з’ясувати на прикладі аналізу показників трансакційного рівняння:

М * V = Р * Q,

де М — кількість грошей в обігу;

V — швидкість обертання грошової одиниці; Р — середній рівень цін;

Q — фізичний обсяг виробництва. Звідси

Р = М * V / Q,

Тобто зростання цін може викликатися трьома факторами:

1)зростанням кількості грошей в обігу в надлишковому розмірі;

2)прискоренням швидкості обігу грошей;

3)скороченням фізичного обсягу виробництва. Особливостями інфляційного зростання цін у 90-і роки XX сто-

ліття в Україні стали не наслідки війни і циклічні коливання виробничого циклу, а взаємопереплетення низки зовнішніх (зростання

167

Політична економія

цін на світових ринках, скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі, від’ємне сальдо платіжного балансу) та внутрішніх (деформація економіки, монополія держави на грошову емісію, монопольне становище великих виробників та їх диктат цін; непомірні високі податки і кредитні ставки за кредити) причин. Негативний вплив мала також нездатність учасників перебудови замінити вичерпані адміністративні регулятори механізмами ринкового регулювання виробництва, обміну і споживання.

Залежно від сили згубної дії на економіку розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Повзуча інфляція — така інфляція, що досягає щорічно не більше одноцифрового числа (наприклад, 5%) і проявляється у постійному зростанні цін. Деякі економісти у нас і за кордоном вважають, що повзуча інфляція до 5% на рік не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, які абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю, може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання цін є формою збалансування попиту та пропозиції. З цим умовно можна погодитися, бо повзуча інфляція і справді не спричиняє швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових і матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції й підтримання рівноваги попиту — пропонування.

Галопуюча інфляція — це така інфляція, яка набуває розміру двозначного числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру, здатне швидко деформувати структуру виробництва і реалізації товарів.

Гіперінфляція — надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що, як правило, веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних конфліктів та непередбачених катаклізмів. На передній план діяльності уряду висувається емісійна діяльність, потужність друкарського верстата. За умов гіперінфляції гроші починають

168

Глава 6. Товарне виробництво — основа ринкової економіки

втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв’язків на основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і кредиту, розвиваються інші стихійні процеси в економіці. Якщо інфляційне зростання цін перевищує темп у 50% щомісячно, а знецінення грошей набуває характеру самовідтворення процесу невпинної емісії у зв’язку із зростанням цін, то класифікують супергіперінфляцію.

Залежно від особливостей зростання цін на різні групи товарів прийнято виділяти збалансовану інфляцію, що виникає внаслідок пропорційної зміни цін на різні товари; незбалансовану інфляцію, в якій зростання цін різних товарів відбувається непропорційно. У випадках передбачливості процесу наростання інфляційних ознак розрізняють очікувану інфляцію. В інших випадках діє неочікувана інфляція. Врахування просторових меж інфляції дозволяє класифікувати локальну інфляцію, що діє в межах окремої країни, і світову інфляцію, якщо вона охоплює групу країн або цілі регіони.

Стан економіки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва, високим рівнем безробіття й одночасним підвищенням цін та інших ознак інфляційного процесу, називають стагфляцією.

Потужність інфляційного процесу, як правило, оцінюється за допомогою індексу цін за певний період — рік, квартал, місяць. Найчастіше застосовують індекс цін споживчих товарів (ІСЦ).

ІСЦ = ∑P1 Q0 / ∑P0 Q0 .

Провідним способом упорядкування грошових систем та подолання хворобливого стану грошей стало проведення грошових реформ. Найважливішою метою грошової реформи є відновлення дієздатності функцій грошової одиниці, надання їй характеру єдиного законного платіжного засобу й суттєве підвищення купівельної сили національної валюти. Повна чи часткова перебудова грошової системи країни та поліпшення механізму регулювання грошового обороту завжди вимушена і застосовується тоді коли консервативні способи стабілізації грошей вже вичерпано. На початок 2008 року обмежити галопуючу інфляцію в 16,6% ще можна шляхом раціоналізації окремих елементів механізму організації грошового обороту спільними заходами Національного банку України і Кабінету Міністрів України та запровадженням комплексу антиінфляційних засобів. До них належать: регулювання темпів приросту грошової

169

Політична економія

маси в обігу відповідно до темпів приросту валового внутрішнього продукту, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності підприємств, обмеження кредитної експансії держави і скорочення дефіциту державного бюджету. Важливу роль здатні відіграти стимулювання підприємницької діяльності, зниження рівня оподаткування, заохочення заощаджень населення індексацією доходів. Окрім внутрішніх комплексно пов’язаних засобів обмеження інфляції до відносно безпечних рівнів щорічно у 3–4 %, існують також наддержавні методи і важелі антиінфляційної політики, які найвищого розвитку набули в країнах Європейського співтовариства і які Україна, вступаючи до Світової організації торгівлі та укладаючи угоди про співпрацю з цими країнами, повинна ефективно використати.

Запитання та завдання для обговорення

1.Чому товарне виробництво й товарно-грошові відносини є найпрогресивнішою з відомих людству форм господарювання?

1.За яких умов продукт праці стає товаром?

2.Чому для існування товарного виробництва необхідні дві умови — суспільний поділ праці та економічна відособленість виробників?

3.У чому полягає суть споживної вартості? Чому необхідно чітко відрізняти споживну вартість як матеріальне багатство суспільства від споживної вартості як носія вартості?

4.Покажіть відмінність між економічними категоріями «вартість» і «величина вартості».

5.Чому продуктивність праці — властивість конкретної праці, а інтенсивність — абстрактної?

6.У чому полягає зміст вислову: «Золото — не гроші, гроші — не капітал, вони стають такими за певних умов»?

7.Як застосовується механізм реалізації законів грошового обігу на практиці?

8.Як впливають ціни на зміну обсягів виробництва? Яким чином закон вартості регулює пропорції виробництва?

9.Чому дія закону вартості за сучасних умов розвинутих товар- но-грошових відносин обмежена?

170

Глава 7 РИНОК, ЙОГО СУТЬ І ФУНКЦІЇ.

МОДЕЛІ РИНКУ

§ 1. ПОНЯТТЯ РИНКУ, ЙОГО ХАРАКТЕРНІ РИСИ

ТА ФУНКЦІЇ

Ринок виник одночасно з товарним виробництвом і є його невід’ємним і важливим елементом. У процесі становлення та розвитку товарно-грошових відносин формується і розвивається його невід’ємний елемент — ринок. Умовами його виникнення та розвитку (як і товарного виробництва) є суспільний поділ праці і економічна відособленість товаровиробників. Формування ринку, як

ітоварного виробництва, відбувалося і відбувається в процесі поглиблення суспільного поділу праці. Чим глибшим стає суспільний поділ праці, тим більш розвиненим стає і ринок. Саме розвиток товарно-грошових відносин привів до виникнення в структурі суспільного відтворення обміну, а обмін спричинив появу сфери обігу, а вона — ринку як конкретної форми товарного обміну (товарний обмін — товарний обіг — ринок). Ринок як результат розвитку товарного виробництва й обміну відрізняється від обміну продуктообміну чи товарообміну. Так, обмін товарів відбувається у формі Т — Т, ринковий обмін здійснюється за формулою Т — Г — Т, яка включає два акти: продажу товару Т — Г і купівлю товару Г — Т. Ці два акти можуть збігатися в часі, тобто відбуватися одночасно, але можуть і не збігатися ні в часі, ні в просторі. Останнє є не тільки типовим, але й домінуючим для сучасного ринку.

Отже, ринок як конкретна форма товарного обміну виник у процесі розвитку товарного виробництва, як його невід’ємний складник. З розвитком товарно-грошових відносин трансформувалось

ісаме поняття «ринок», яке все повніше виражає сутність цього складного економічного явища. Розвиток ринку спричинив існування множини визначень його сутності.

171

Політична економія

З давніх часів ринок визначався, як місце торгівлі товарами. Тому і нині ринок являє собою економічний простір, на якому відбувається купівля-продажа товарів. Але цей простір — це не лише власне місце купівлі-продажу товарів (кіоск, магазин, супермаркет тощо), а територія, яка охоплює товаровиробників і покупців. Нині обмін товарами відбувається без визначеного конкретного місця. Зв’язок між товаровиробником (продавцем) і споживачем (покупцем) вийшов далеко за ці конкретні рамки, розсунувши їх. Значить, ринок — сукупність конкретних економічних відносин, що складаються у процесі купівлі-продажу товарів та послуг. Разом з тим ринок — це впорядкована структура, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців товарів та послуг. Ринок — інститут або механізм, що зводить докупи покупців і продавців окремих товарів та послуг. Нарешті, ринок — це сукупність конкретних історично визначених економічних відносин, інструментів, важелів, механізмів, які забезпечують реалізацію на еквівалентній основі інтересів продавців та покупців ресурсів, товарів та послуг.

Кожне з цих визначень виражає якусь конкретну сторону економічних відносин, що складаються в процесі купівлі-продажу, але не може розкрити всієї сукупності ринкових відносин. Ринкові відносини, як і вся система виробничих відносин, мають своїм ядром відносини власності. В процесі купівлі-продажу відбувається реалізація відносин власності, їх відтворення. Найістотнішим в ринкових відносинах є те, що вони регулюються об’єктивними законами — законом вартості, законом попиту та законом пропозиції, законами грошового обігу. Ринок, як самостійний, автоматично діючий механізм відтворювального процесу, став реальністю у XIX ст.

Сучасний ринок — це один із головних елементів складної системи господарювання, в якій тісно взаємодіють ринковий механізм та численні, насамперед державні, регулювальні інститути. Сучасний ринок включає також стан суспільної свідомості (культуру, правосвідомість, ідеологію). Як бачимо, ринок — це комплексне поняття, яке охоплює одночасно сферу обміну товарів, економічний простір, де відбувається обмін товарів, систему товарно-грошових відносин, що складається в процесі обміну товарів.

Підсумовуючи вищезазначене, можна сказати, що ринок — це особлива соціально-економічна структура, основними функціями

172

Глава 7. Ринок, його суть і функції. Моделі ринку

якої є обмін продуктами між відособленими товаровиробниками і реалізація зворотного зв’язку між виробництвом і споживанням.

Для того щоб функціонував ринок, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою.

Першою умовою функціонування ринку є економічна свобода. Економічна свобода ґрунтується на плюралізмі форм власності і свободі підприємницької діяльності. Власність надає право користуватися і розпоряджатися ресурсами та доходами. Свобода підприємництва полягає у можливості самостійно розпоряджатися умовами і результатами виробництва. Зворотним боком економічної свободи, своєрідною платою за неї є економічна відповідальність і ризик.

Другою умовою функціонування ринку є наявність конкурентного середовища, тобто таких передумов, які забезпечують конкуренцію. Економічна конкуренція — це суперництво між учасниками за кращі умови виробництва, купівлі і продажу. Існує багато різних видів конкуренції, але, незважаючи на відмінності, вони мають однакові риси і загальні тенденції. Це ринкова боротьба за виживання і економічне процвітання. За умов конкуренції на ринку відбувається вільне ціноутворення. Конкуренція дає змогу раціонально розподіляти ресурси і швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб споживача.

Розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію. Досконала конкуренція означає, що на ринку діють багато покупців. Жоден продавець не в змозі серйозно вплинути на ринкову ціну товару. Недосконала конкуренція, коли на ринку існує лише кілька крупних фірм, які виробляють основну масу певного товару, тобто наявність монопольних виробників.

У розвинутих країнах в умовах сучасної НТР широко використовується нецінова конкуренція. Вона означає, що суперництво ведеться на основі технічної переваги, високої якості, ефективних методів збуту, розширення видів послуг, гарантій, умов оплати тощо. Методи нецінової конкуренції передбачають наявність значних коштів. Тому невід’ємним елементом сучасних ринкових відносин є маркетинг. Метою маркетингу є створення умов для найкращого пристосування виробництва до вимог ринку, тобто виробляти саме те, що потрібно споживачам.

Конкуренція веде до концентрації і централізації виробництва та капіталу, вони породжують монополію, тобто можливість окре-

173

Політична економія

мим фірмам диктувати умови ринку (обсяги пропозиції товару, ціни, умови придбання товару тощо. Конкуренція породжує монополію, а монополія за певних умов усуває конкуренцію. Монополізація економіки гальмує науково-технічний прогрес, підриває стимули до розвитку й удосконалення виробництва та обміну товарів. Тому в розвинутих країнах існує антимонопольне законодавство, яке ставить певні межі монополізації.

Поняття «ринок» і «ринкова економіка» часто ототожнюють, хоча між цими поняттями є певні відмінності. Так, ринок є кореневою основою ринкового господарства. Отже, суспільне господарство, яке функціонує на засадах ринку, називають ринковою економікою. Для ринкової економіки характерне вільне ціноутворення і повноцінна функціонуюча конкуренція. Антиподом ринковій економіці є командна економіка, в якій діяльність господарюючих суб’єктів централізовано регулюється державою, народногосподарські пропорції формуються на базі директивних планів, а ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Ринкова економіка може успішно функціонувати, якщо права її суб’єктів надійно захищаються законом, коли порушники несуть не тільки матеріальну, а в ряді випадків, і кримінальну відповідальність. Тут зусилля суспільства і держави мають бути об’єднані. Держава регулює ринок за допомогою податків, витрат, різних методів управління. Структура ринку визначається суб’єктами та об’єктами ринкових відносин.

Суб’єктами ринкових відносин безпосередньо виступають споживачі і виробники товарної продукції. Правда, в умовах сучасної ринкової економіки останнє слово не завжди належить споживачам і виробникам. Певний вплив має і держава. Активними учасниками ринкових відносин стають торговельні і фінансові посередники: комерційні агенти, комівояжери, брокери, дилери та ін. Вони діють на правах фізичних або юридичних осіб і відіграють всезростаючу роль у ринковій економіці. Ринок являє собою складний механізм виявлення й узгодження економічних інтересів. Саме цим і займаються торговельні і фінансові посередники. Вони вивчають стан справ з попитом і пропонуванням тих чи інших товарів, динаміку цін, встановлюють ділові контакти, прогнозують ринкову ситуацію тощо. Об’єктами ринкових відносин можуть бути продукти праці (засоби виробництва, предмети споживання, послуги, житло, на-

174

Глава 7. Ринок, його суть і функції. Моделі ринку

укові ідеї, інформація тощо), природні ресурси, праця, цінні папери (акції, облігації), валюта.

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які він виконує.

В економічній системі суспільства ринок виконує такі функції:

1.Техніко-економічна. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити рух товарів і послуг від виробника до споживача.

2.Інформативна. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об’єктивну інформацію про суспільно необхідні витрати виробництва, суспільно необхідну кількість, якість та асортимент тих товарів і послуг, які виробляються. Тобто

уринковій економіці ціни є головним засобом передачі інформації. Наявність інформації дає можливість заздалегідь вживати необхідних заходів щодо зниження індивідуальних витрат, зміни асортименту, підвищення якості товарів та послуг.

3.Регулювальна. Орієнтуючись на ринкові ціни і намагаючись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів, які користуються попитом. У результаті досягається відповідність між обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні пропорції.

4.Стимулювальна. За допомогою цін ринок стимулює виробництво тих товарів, які необхідні споживачам. Тобто ринок стимулює тих товаровиробників, хто раціонально використовує свої виробничі можливості для одержання найкращого кінцевого результату, впроваджує інновації, передову техніку, технологію та організацію виробництва, які ведуть до зниження індивідуальних витрат виробництва нижче суспільно необхідних, підвищення конкурентоспроможності, що сприяє більш повному задоволенню потреб споживачів.

5.Сануюча. Цю функцію ринок виконує тоді, коли за допомогою конкуренції «очищує» суспільне виробництво від економічно слабких, нежиттєздатних підприємств і дає «зелене світло» ефективнішим. Тобто ринок виконує функцію об’єктивного судді. Підприємницькі структури, які не враховують потреб споживачів, не впроваджують інновацій, не вживають ефективних заходів щодо зниження індивідуальних витрат, зазнають збитків, загрози неплатоспроможності, реального банкрутства, а суспільно корисні й ефективно працюючі виробники успішно розвиваються.

175