Політична економія

§ 2. ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА РИНОК ПРАЦІ

Трудовий потенціал як демоекономічна категорія та інтегральна характеристика якості населення відображає сукупність демографічних, соціальних та інших характеристик і якостей трудоактивного населення, що реалізовані або можуть бути реалізовані в умовах досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, науково-технічного прогресу, трудових відносин та суспільної діяльності. Кількісним відображенням наявного трудового потенціалу у певний період розвитку країни може служити чисельність економічно активного населення як сукупна пропозиція робочої сили.

Основними чинниками структурних зрушень у складі трудового потенціалу за час існування України як незалежної держави є, передусім, загальне скорочення демографічного потенціалу України, з одного боку, та зміна параметрів розвитку ринку праці, з другого.

Ринок як економічна категорія характеризує систему економічних відносин між продавцями та покупцями товарів і послуг, у процесі яких формується ринкова ціна на об’єкт обміну та відбувається перехід товару чи послуги до іншої власності. Враховуючи, що здатність до праці виступає своєрідним товаром, на ринку праці взаємодіють продавці (наймані працівники), які пропонують для продажу даний товар, та покупці (роботодавці), які купують цей товар, пропонуючи відповідні умови найму (за ціною).

Залежно від ступеня взаємодії основних складників механізму функціонування ринку праці — попиту, пропозиції та ціни робочої сили, — формується відповідний тип конкурентних відносин. Суб’єктами конкурентних відносин виступають як роботодавці, що конкурують між собою за висококваліфікованих, освічених працівників з високим рівнем конкурентоспроможності, так і працівники, які конкурують між собою за обмежену кількість робочих місць з відповідними функціональними характеристиками, прийнятними умовами найму та оплати праці. Роботодавці, формуючи обсяги попиту на робочу силу, та наймані працівники, забезпечуючи контроль над її пропозицією, зацікавлені у посиленні конкуренції між представниками протилежних сторін.

Конкуренція на ринку праці (з позицій попиту) проявляється, насамперед, через посилення змагальності між роботодавцями за найм працівників високого рівня кваліфікації. При цьому у разі

490

Глава 19. Населення, людські ресурси, ринок праці

виникнення або зникнення надлишку попиту на робочу силу над її пропозицією рівень конкуренції між роботодавцями значно посилюється. Слід підкреслити, що конкурентні позиції роботодавців на ринку праці визначаються рівнем умов найму та оплати праці, що пропонуються найманим працівникам. При цьому цінова конкуренція проявляється, насамперед, через намагання роботодавців мінімізувати витрати на робочу силу.

Конкуренція на ринку праці (з боку пропозиції) як спроба досягнення винагороди шляхом відсторонення чи випередження суперників, які прагнуть досягнути ідентичної мети, означає суперництво у сфері зайняття кращих, більш високооплачуваних робочих місць. Конкуренція індивідів являє собою один із методів регулювання та, відповідно, розподілу робочої сили та робочих місць на ринку праці. Перевищення обсягів пропозиції робочої сили над попитом, що призводить до дефіциту нових робочих місць на ринку праці, обумовлює загострення суперництва між працівниками.

§ 3. МОДЕЛЬ РИНКУ ПРАЦІ

Модель ринку праці досконалої конкуренції, на якому оперує безліч покупців та продавців послуг робочої сили, які мають вільний доступ до отримання інформаційних послуг про стан ринку праці, обсяги попиту та пропозиції, вважається найбільш абстрактною моделлю. Зайнятість на ринку праці при цьому регулюється єдиною ставкою оплати праці. Разом з тим, більш ефективне використання робочої сили роботодавцем дозволяє йому отримувати споживчий надлишок від її використання, та, відповідно, більш високо оцінювати її витрати.

В умовах збереження єдиної ставки оплати праці ціна послуг робочої сили стає об’єктом конкуренції між представниками однієї професії та фахівцями приблизно однакового рівня кваліфікації, в результаті чого забезпечується відкритість ринку робочих місць для конкуренції. У даному разі виграшними стають цінові переваги, оскільки в ході конкурентної боротьби перемагає фахівець, який пропонує свою робочу силу дешевше. Це обумовлено тим, що роботодавець може без зусиль найняти іншого працівника, оскільки товари на цьому ринку взаємозамінні.

491

Політична економія

Однак оскільки в реальному економічному середовищі модель досконало конкурентного ринку у чистому вигляді практично не існує, не може існувати єдиного рівня оплати для представників тих чи інших професійно-кваліфікаційних груп. Наймаючи фахівців на ринках, наближених до моделі досконалої конкуренції, роботодавці оплачують їх послуги у відносно широкому діапазоні. Причому вибір ставки залежатиме, насамперед, від стратегії підприємств: у разі успішної маркетингової стратегії підприємство матиме змогу вибирати верхню ставку цього діапазону, тоді як погіршення результатів господарської діяльності призведе до відповідного зниження ставки оплати праці.

В умовах монопольного ринку праці, який характеризується збереженням привілейованого стану окремих суб’єктів ринку праці, монополісти використовують своє становище для отримання певних вигод. Монопольне становище фахівців на ринку праці проявляється через можливість професіоналів-універсалів диктувати роботодавцю відповідні вимоги до умов їхньої зайнятості. Причому утримання монопольного становища притаманне не тільки окремим індивідам, але й трудовим колективам підприємств через збереження їх відносної економічної відособленості, яка в подальшому може посилюватися по ходу зміцнення позицій профспілок на даних підприємствах.

Разом з тим розширення можливостей професійного зростання окремих груп працівників (через існування особистісних особливостей функціонування індивідуальної робочої сили) забезпечує їх трудовим функціям унікальний характер, що обумовлює їх монопольне становище у відповідному сегменті ринку праці. Важливе місце у процесі розвитку трудового потенціалу працівника, поряд з трудовими навичками, має наявність відповідних психофізіологічних якостей, які дозволяють працівнику порівняно швидко приймати творчі управлінські рішення.

Водночас необхідно розмежовувати природну монополію, яка передбачає забезпечення умов для рівноправної конкуренції працівників з боку пропозиції робочої сили, та штучно створену монополію як результат використання певних економічних та позаекономічних методів господарювання. Наслідком цього розподілу виступає забезпечення стійких конкурентних переваг більш досвідченим фахівцям, які претендують на отримання вищої заробітної

492

Глава 19. Населення, людські ресурси, ринок праці

плати. Найбільш дієвим чинником досягнення монопольного становища на ринку праці, що дозволяє утримувати стійкі конкурентні переваги, виступає мотивованість працівника до підвищення рівня кваліфікації.

Модель монопсонії на ринку праці відзначається збереженням привелійованого становища роботодавця на ринку праці, обумовленого існуванням регіональних або професійно-кваліфікаційних обмежень реалізації попиту. Насамперед, це стосується обмеження можливостей найму працівників певними професійно-квалі- фікаційними або регіональними рамками (зокрема, пред’явлення роботодавцем специфічного попиту на робочу силу певного рівня кваліфікації, монопольного використання окремими підприємствами вигідного географічного розташування). Домінуюче становище роботодавців на монопсонічному ринку праці обумовлює гнучкість його ставлення до продиктованої зовнішнім ринком праці ціни послуг робочої сили. Утримання ставок заробітної плати на нижчому рівні, ніж в умовах досконалої конкуренції, призводить до скорочення обсягів зайнятості на монопсонічних ринках у порівнянні з конкурентними. Відповідно, це значно ослаблює інтенсивність конкуренції, та в подальшому може призвести до погіршення якості найнятої робочої сили.

Двостороння монополія на ринку праці передбачає існування взаємозалежності між роботодавцями та працівниками, обумовленої обмеженістю обсягів пропозиції робочих місць. В умовах обмеженості фінансових можливостей розширення обсягів виробництва наймані працівники погоджуються на менш вигідні умови праці, оскільки їх працевлаштування досить ускладнене. Натомість, скорочення обсягів пропозиції робочої сили призводить до відповідного зростання потреби в представниках певних професій, які, використовуючи привілейованість свого становища, висувають підвищені вимоги до рівня оплати їхньої праці.

Неоднорідність професійно-кваліфікаційних якостей працівників та наявних робочих місць в умовах монополістичної конкуренції проявляється через існування міжпрофесійних відмінностей фахівців різних професій, збереження кваліфікаційної та регіональної специфіки трудової діяльності працівників. Разом з тим необхідно враховувати існуючу якісну неоднорідність робочих місць і професійно-кваліфікаційних особливостей найманої робочої сили

493

Політична економія

та рівень вимог до працівників з боку роботодавців. При цьому слід виділяти як об’єктивні кваліфікаційні параметри робочої сили, так і суб’єктивні вимоги роботодавців, які пред’являються до працівників. Рівень суб’єктивних вимог роботодавців до найманої робочої сили та виділення якісних параметрів обумовлюють відповідну диференціацію робочої сили за певними ознаками.

В умовах монополістичного ринку праці можливості взаємозаміщення (ротації) працівників значно обмежені, оскільки низькокваліфіковані працівники не в змозі заміщувати більш кваліфіковану робочу силу (тобто суттєво обмежена взаємозамінність спеціалістів різної кваліфікації). Вузька спеціалізація суттєво обмежує можливості працевлаштування цих працівників за професією, що, відповідно, створює можливості для монополізації попиту на фахівців з боку роботодавців.

Послаблення тенденцій до монополізації ринку праці, обумовлених професійно-кваліфікаційними характеристиками робочої сили, безпосередньо пов’язане з тенденціями універсалізації працівників, що передбачає можливість швидко адаптуватися до нових умов трудової діяльності. Недостатній рівень професійно-кваліфікаційної мобільності значно обмежує функціональні можливості працівника, та, відповідно, загрожує ослабленням його конкурентних позицій в ході конкурентної боротьби за робочі місця. Натомість, високі адаптаційні можливості фахівців виступають необхідною передумовою зростання їх професійно-кваліфікаційної мобільності, що в подальшому сприятиме підвищенню рівня їх конкурентоспроможності.

Збереження в умовах перехідної економіки України елементів притаманної командно-адміністративній економіці надмірної монополізації державою сфери праці, яка проявлялася через обмеженість можливостей вибору сфер та режимів зайнятості, обумовило психологічну несприйнятливість певним контингентом економічно активного населення можливості роботи в умовах конкуренції.

Разом з тим в умовах стрімкого скорочення обсягів сукупного попиту на робочу силу, зменшенню якого сприяли розриви традиційних виробничих зв’язків між підприємствами, значне скорочення масштабів державного субсидування підприємств, зміна структури цін на фактори виробництва, відбулося різке загострення конкуренції на ринку праці. Інтенсивність конкуренції роботодавців та найманих працівників на ринку праці суттєво посилюється

494

Глава 19. Населення, людські ресурси, ринок праці

внаслідок активізації трансформаційних процесів у сфері зайнятості, які призводять до диверсифікації форм власності. Це обумовлює, насамперед, збільшення мотивованості працівників до отримання більш високого рівня оплати праці та роботодавців — до максимізації прибутків при мінімізації рівня витрат.

Ринкова інфраструктура як сукупність інститутів, які встановлюють контакти між суб’єктами ринку, базуючись на загальних правилах, законах та нормативних актах, забезпечує ефективне функціонування суб’єктів ринку праці. Взаємозв’язок ринкової інфраструктури та ринку праці проявляється через її вплив на сукупний попит на робочу силу (кількість та якість робочих місць); професійно-кваліфікаційний склад робочої сили; мобільність робочої сили (характер та інтенсивність вільного перерозподілу між галузями та регіонами); сприяння зайнятості населення. Зокрема, це стосується впливу на обсяги сукупного попиту на робочу силу, що, відповідно, збільшує конкуренцію між роботодавцями за кваліфіковану робочу силу. Попит формується роботодавцями залежно від стану розвиненості ринків виробів, капіталу та праці. Пропозиція робочої сили також залежить від розвиненості цих інститутів, оскільки вони визначають можливості вибору потенційних кандидатів на заміщення вільних робочих місць.

Ринок праці виступає своєрідним індикатором ефективності функціонування ринкової економіки та її інфраструктури, окремі інститути якої різнопланово впливають на функціональні складники ринку праці (попит, пропозиція та ціна послуг робочої сили). Сила конкуренції, яка безпосередньо залежить від ступеня взаємодії цих складників, варіюється під впливом функціонування інститутів ринкової інфраструктури, які, у свою чергу, сприяють розвитку або, навпаки, гальмують розвиток конкурентних відносин на ринку праці.

Виходячи з вищезазначеного, ринок праці у розширеному трактуванні — це система суспільних відносин, соціальних норм та інститутів, що забезпечує нормальне відтворення та ефективне використання робочої сили в результаті узгодження ціни та умов праці між роботодавцями та найманими працівниками. У вужчому трактуванні ринок праці може розглядатися як система соціально-економічних відносин між роботодавцями — власниками засобів виробництва — та найманими працівниками — власниками робочої сили — щодо задоволення попиту перших на робочу силу, а других — на робочі місця.

495

Політична економія

Інколи поняття ринку праці обмежують лише сферою працевлаштування тих людей, які у даний момент часу активно шукають роботу, що, відповідно, звужує сферу ринку праці до проблем лише безробіття. Загалом на ринку праці взаємодіють роботодавці (як власники засобів виробництва) та наймані працівники, які формують та узгоджують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили. Основними складниками ринку праці є сукупна пропозиція робочої сили, сукупний попит на робочу силу, вартість та ціна робочої сили.

§ 4. ПРОПОНУВАННЯ ТА ЗАЙНЯТІСТЬ

ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

До складу сукупної пропозиції робочої сили (Labour Force) включається населення віком від 15 до 70 років, яке у даний момент часу пропонує послуги робочої сили з метою виробництва товарів і послуг та отримання адекватної винагороди у грошовій або натуральній формі.

Загалом усе населення країни (регіону) у віці 15–70 років розподіляється на три основні категорії: зайняті, безробітні (які у сукупності формують економічно активне населення) та економічно неактивні (рис. 19.3).

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція на ринку праці визначається обсягами безробітних, які активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівників, які намагаються змінити місце роботи; осіб, які бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Пропозиція робочої сили характеризується показниками кількісного та якісного складу працездатного населення (за статтю, віком, освітою, професіях тощо), яке не має роботи та пропонує свою робочу силу до найму або намагається започаткувати підприємницьку діяльність з метою самостійного забезпечення себе роботою1.

1 Статистика ринку праці: міжнародні стандарти та національний досвід. Навчальний посібник / За ред. Н.С.Власенко. — К.: ТОВ «Август Трейд», 2006. — С. 45.

496

Глава 19. Населення, людські ресурси, ринок праці

Все населення у віці 15–70

Рис. 19.3. Розподіл населення у віці 15–70 років

Працездатність (Ability to Work, Capacity for Work) — це здатність виконувати трудові функції без шкоди здоров’ю. При цьому існують загальна працездатність, яка дозволяє виконувати будьяку роботу за звичайних умов праці, професійна працездатність — здатність до виконання певних професійних (кваліфікаційних) функцій, та спеціальна працездатність — здатність працювати у певних природних або виробничих умовах.

Водночас слід розрізняти повну, часткову та залишкову працездатність, що передбачають здатність до праці без обмежень (повна) чи з обмеженнями (часткова). Для людей з обмеженими фізичними можливостями, осіб літнього віку характерна залишкова працездатність як різновид часткової. При цьому необхідно враховувати, що новітні досягнення науки та техніки, освітніх технологій зна-

497

Політична економія

чно розширюють межі працездатності, та забезпечують можливості інтеграції до трудової діяльності інвалідам. Для країн з соціально орієнтованою економікою характерна орієнтація на залучення осіб з обмеженими фізичними можливостями до виконання надомної праці, забезпечення поступової адаптації до суспільного життя.

Згідно з методологією Міжнародної організації праці (МОП), розподіл населення у віці від 15 до 70 років на категорії зайнятих, безробітних та економічно неактивних здійснюється на основі даних вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності. Узагальнення відповідей опитуваних членів домогосподарств на запитання, пов’язані з визначенням статусу економічної активності, зайнятості, безробіття, економічної неактивності, професійно-кваліфікаційної ознаки, освітніх критеріїв, дозволяє провести групування за визначеними категоріями.

Економічно активне населення включає в себе населення віком від 15 до 70 років включно, яке упродовж певного періоду часу формує пропозицію робочої сили на ринку праці. До складу економічно активного населення (робочої сили) входять тільки ті особи, які займались економічною діяльністю, або шукали роботу і були готові приступити до неї, тобто класифікуються як «зайняті» та «безробітні» (у визначенні МОП).

При цьому слід враховувати, що найважливішим індикатором збалансованості ринку праці є зайнятість робочої сили.

За методологією Міжнародної організації праці, до складу зайнятих включаються особи віком від 15 до 70 років, які працювали впродовж обстежуваного тижня не менше однієї години: 1) за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально, в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві; 2) працювали безкоштовно на підприємстві / або в особистому сімейному господарстві) з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності; 3) особи, які формально мали робоче місце, але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них обставин.

В умовах обмеженості ресурсів неможливо забезпечити повну зайнятість людських ресурсів, оскільки необхідно здійснювати вибір між виробництвом тих чи інших товарів, що, відповідно, передбачає необхідність вибору між залученням до виробництва робочої сили тієї чи іншої професії/кваліфікації. Водночас слід враховувати,

498

Глава 19. Населення, людські ресурси, ринок праці

що забезпечення повного обсягу виробництва означає ефективний розподіл існуючих ресурсів, тобто максимально ефективного використання ресурсів. Це стосується також і використання людських ресурсів, тобто забезпечення продуктивної зайнятості робочої сили з метою оптимізації випуску продукції. Одним з найважливіших інструментів досягнення поставленого завдання є використання сегментаційного підходу до розподілу робочої сили.

Сегментація ринку праці означає наявність у його складі чітко окреслених підсистем, які розвиваються за загальними законами, однак одночасно мають свою специфіку. Сегменти характеризуються різним впливом окремих факторів на попит та пропозицію робочої сили, певними обмеженнями обміну руху робочої сили і робочих місць між сегментами. Ринок праці може бути сегментований за різними ознаками, наприклад, існують сегменти за статусами зайнятості — найманої праці та праці не за наймом; за ознаками кваліфікації — кваліфікованої і некваліфікованої праці; за галузевими ознаками — індустріальний, сільськогосподарський та сфера обслуговування; за демографічними ознаками — стать, вікові групи; за географічними ознаками — регіони, міська та сільська місцевість. При цьому кожний сегмент динамічно розвивається, і, відповідно, окремі елементи можуть переходити з одного сегмента до іншого.

За статусом зайнятості зайняте населення розподіляється на працюючих не за наймом (до складу яких входять роботодавці, самозайняті та безкоштовно працюючі члени сім’ї) і працюючих за наймом (найманих працівників).

Працюючі за наймом — це особи, які уклали письмовий (або усний) трудовий договір (контракт) з адміністрацією підприємства, установи, організації, фізичною особою про умови трудової діяльності, за яку працівник отримує оплату.

Працюючі не за наймом у секторі самостійної зайнятості — особи, які самостійно здійснюють свою трудову діяльність, відповідають за результативність та ефективність цієї діяльності, а також за виконання зобов’язань щодо інших осіб.

У країнах з посттрансформаційною економікою значною залишається частка найманих працівників, тоді як частка працюючих не за наймом у секторі самостійної зайнятості традиційно залишається невисокою, що обумовлене, насамперед, успадкованою від адміністративної економіки концентрацією робочих місць у

499

Політична економія

промисловому секторі, тоді як сектор послуг розвивався недостатньо динамічно.

Галузева (секторальна) сегментація ринку праці передбачає розподіл зайнятих за видами економічної діяльності. Порівняно з початком 1990 рр. в Україні найбільше скоротилася чисельність зайнятих в будівництві, промисловості, сільському господарстві (майже вдвічі). Разом з тим з початком процесу макроекономічної стабілізації поступово ситуація із зайнятістю почала вирівнюватися, про що свідчать такі дані (рис. 19.4).

Однак утримання достатньо високої частки зайнятих в аграрному секторі економіки не є свідченням переходу до інноваційної структури зайнятості, для якої характерний пріоритетний розвиток сфери послуг.

Згідно з методологією МОП, сегментація за кваліфікаційними ознаками передбачає виокремлення 9 сегментів, які розрізняються за якістю пропозиції робочої сили та попиту на неї:

•законодавці, вищі державні службовці, керівники;

•професіонали;

•фахівці;

Сільське господарство, мисливство, лісове господарство. Рибальство, рибництво

	25,00
Надання комунальних та індивідуальних послуг	20,00	Промисловість
	15,00
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	10,00	Будівництво
	5,00
	0,00	Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробіві
Освіта		та предметів особистого вжитку. Діяльність готелівг тел
		та ресторанів
Державне управління		Діяльність транспорту та зв'язку
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг		Фінансова діяльність
та надання послуг підприємцям

2000 2006

Рис. 19.4. Розподіл зайнятих в Україні за видами економічної діяльності у 2000–2006 рр.

500

Глава 19. Населення, людські ресурси, ринок праці

•технічні службовці;

•робітники сфери обслуговування та торгівлі;

•кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства;

•інструментальники;

•оператори та складальники устаткування і машин;

•представники найпростіших професій.

Неефективність структурних реформ в українській економіці, повільні темпи інституціональних змін, нерозвиненість інфраструктури призвели до деформації професійно-кваліфікаційної структури робочої сили, що проявляється через збереження значних обсягів малокваліфікованої праці (таблиця 19.2).

Таблиця 19.2

Динаміка зрушень в професійно-кваліфікаційній структурі зайнятих в економіці України за 1999–2006 рр.*

	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Україна — всього	100,00	100,00	100,00	100,00	100,00	100,00	100,00	100,00
у тому числі за про-
фесійними групами:
законодавці,вищі
держслужбовці,
керівники	6,97	7,12	7,15	7,56	7,33	7,13	7,01	7,11
професіонали	13,33	13,04	12,90	13,11	12,76	13,28	12,78	12,01
фахівці	14,16	15,67	14,99	14,49	13,68	13,80	12,57	12,2
техслужбовці	5,22	4,10	4,14	4,07	4,40	4,12	3,79	3,65
працівники сфери
обслуговування та
торгівлі	10,49	10,87	11,29	12,10	12,63	13,17	13,08	13,05
кваліфіковані робіт-
ники с/г, риборозве-
дення та рибальства	7,97	3,14	3,02	2,49	2,25	2,04	1,85	1,55
кваліфіковані робіт-
ники з інструментом	8,16	13,39	13,35	13,26	13,50	13,44	12,44	13,11
оператори та скла-
дальники устатку-
вання і машин	9,42	15,77	15,44	14,79	14,71	14,20	13,29	13,02
найпростіші про-
фесії	24,28	16,90	17,72	18,13	18,74	18,82	23,19	24,3

Джерело: Дані обстежень економічної активності населення України за 1999–2006 роки.

501

Політична економія

Нові тенденції розвитку економіки, обумовлені структурними зрушеннями, спад попиту на робочу силу в одних сферах економічної діяльності та динамічний розвиток інших зумовили необхідність виникнення нестандартних форм функціонування ринків праці. Для багатьох розвинених країн характерне збільшення гнучкості (флексибілізації) ринку праці. Концепція гнучкого ринку, на противагу класичній моделі ринку праці, яка на фазі економічного спаду передбачає забезпечення збалансованості шляхом зниження зайнятості або зарплати, пропонує такі інструменти адаптації суб’єктів господарювання до нових умов:

•нестандартні форми зайнятості;

•гнучкі форми найму на роботу;

•розвитокрізнихформпрофесійноїпідготовкитаперепідготовки

працівників;

•стимулювання всіх форм мобільності робочої сили, включаючи територіальну і міждержавну трудову міграцію.

Розвиток гнучкого ринку праці передбачає можливість реалізації економічної активності за рахунок перевищення меж нормальної тривалості робочого дня (тижня) і цілорічної зайнятості, укладання тимчасових трудових контрактів тощо. Гнучкі форми організації ринку праці, виступаючи своєрідним буфером між зайнятістю та безробіттям, дозволяють суспільству на макрорівні знизити гостроту проблем безробіття, забезпечивши можливість найбільш уразливим верствам населення отримувати дохід, підтримувати рівень своєї кваліфікації та працездатності, зберігати соціальний статус. На мікрорівні гнучкі форми організації ринку праці дозволяють підприємству маніпулювати обсягом робочої сили, що використовується, не створюючи соціальної напруги внаслідок звільнення працівників.

Серед гнучких форм зайнятості слід відзначити:

•зайнятість, пов’язана зі специфічним соціальним статусом працюючих (самозайняті, безкоштовно працюючі члени сім’ї тощо);

•зайнятість на роботах із нестандартними робочими місцями та організацією праці (надомна праця);

•зайнятість за нестандартними організаційними формами (нестандартний робочий день або тиждень, строкові контракти та ін.).

502