Політична економія

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ресурсів, капіталу, праці, грошей, інформації для виробництва товарів чи послуг, його націленості на їх найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, технології, організації та управління.

Організаційна функція підприємництва виявляється у забезпеченні поєднання ресурсів виробництва в оптимальному співвідношенні та у здійсненні повсякчасного контролю за їх використанням.

Реалізація цих функцій та подальший розвиток підприємництва може здійснюватися лише за певних конкретних умов.

§ 2. УМОВИ ТА ПРИНЦИПИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Підприємництво іманентне товарному виробництву і ринку. Воно може розвиватися лише у певному економічному та правовому середовищі. Саме тому для безпосереднього відтворення підприємництва необхідні певні передумови. Передумовами підприємництва є:

а) наявність приватної власності; б) розвинені товарно-грошові відносини;

в) відособленість і економічна свобода підприємців; г) наявність конкурентного середовища.

Ці передумови тісно між собою пов’язані. Вони не існують одна без іншої. Підприємництво передбачає, насамперед, наявність у суб’єкта чітко визначеної сукупності прав і свобод щодо вибору виду господарської діяльності, джерел її фінансування, планування, доступу до ресурсів, організації й управління, збуту продукції тощо. Це означає відмову від командних методів вирішення господарських завдань, які здатні забезпечити тимчасовий господарський успіх, який у подальшому перекривається значними економічними втратами. Тому держава через систему законодавства, податковобюджетні, грошово-кредитні важелі може здійснювати лише економічне регулювання підприємницької діяльності, визначати правове поле, але не втручатися в оперативно-господарську діяльність.

Підприємництво органічно зв’язане з економічною свободою. Так, наприклад, М.Фелью, автор книги «Підприємництво — це свобода» так трактує зв’язок свободи і підприємництва. Згідно з Фе-

210

Глава 9. Підприємництво та його організаційно-правові форми

лью економічна свобода включає право на приватну власність на засоби виробництва, вироблений продукт, на дохід, на економічну ініціативу, на свободу займатися тією підприємницькою діяльністю, яка відповідає власному вибору. Вільне суспільство признає це право не тільки тому, що воно сприяє досягненню найвищого рівня продуктивності, але і з інших, не менш важливих двох причин.

Економічна свобода визначає особисту свободу і дає можливість кожному розвиватися на основі своїх власних поглядів і цінностей. Заперечувати економічну свободу означає заперечувати особисті достоїнства і право людини розпоряджатися своєю долею. Держава, розробляючи відповідні норми, визначає не лише рамки свободи, але й наслідки свободи. Визначаючи ці норми, держава тим самим вказує, що свобода не має нічого спільного з вседозволеністю. Економічна свобода робить можливою організацію виробництва і розподіл багатства без довільного втручання влади, диктату режиму, заснованого на привілеях. У вільних економічних системах багатство виробляється і розподіляється в умовах демократії і ринкових відносин.

Отримання прибутку є важливою метою для підприємця, однак не самоціллю. Для нього головне — використання прибутку для ще більшого його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови свого бізнесу. В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною заінтересованістю і мотивацією трудової діяльності. Для підприємця останнє висувається на перший план.

Класичним прикладом підприємницької діяльності, ефективного менеджменту може бути фірма «Форд моторз». Ще в 1915 р. Генрі Форд пішов на такий нечуваний ризик: установив на своїх заводах найвищу в країні денну ставку заробітної плати, найкоротший робочий тиждень і водночас почав знижувати ціни на свої автомобілі, довівши їх до рівня найдешевшого автомобіля в США. Такі заходи могли привести фірму Форда до краху, чого власне і очікували інші підприємці. Але їхні очікування не справдилися. Через сім років ця фірма довела виробництво і реалізацію автомобілів до 1 млн 150 тис. Такий «хід» Форда привів до того, що більше двох десятків років він нероздільно панував на автомобільному ринку США. Це була перемога розуму людини на благо людини.

Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи свої цілі,

211

Політична економія

водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, підвищувати якість, розширювати і оновлювати асортимент продукції як виробничого призначення, так і особистого споживання, добиватися зниження витрат на її виробництво.

Розвиток підприємництва неодмінно пов’язується з постачанням на ринок якісніших і дешевших товарів. З цього приводу ще А.Сміт, говорячи про економічну природу підприємця, зазначав: «Він має на увазі лише свій власний інтерес, дбає про свою власну вигоду, причому в цьому випадку він невидимою рукою спрямовується до мети, яка зовсім не входила в його наміри. Переслідуючи свої власні інтереси, він часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо намагається служити їм».

Підприємництво ґрунтується й розвивається на певних економічних важелях, які реально забезпечують, а не просто декларують самоуправління, свободу господарського вибору, можливість інвестування доходу тощо. Іншими словами, підприємництво передбачає наявність конкурентного середовища, конкурентного режиму господарювання. Тільки конкуренція є тим інструментом, який змушує кожного підприємця незалежно від сфери діяльності здійснювати все те, що йому притаманне як певній сформованій соціальній страті суспільства. Прибуток, рентабельність господарської діяльності — важливі показники підприємництва, але недостатні. Отримувати все більший прибуток і підвищувати рівень рентабельності можна іншими способами (штучним формуванням дефіциту, необґрунтованим підвищенням рівня цін, відсутністю боротьби за зниження витрат на виробництво одиниці продукції), які не притаманні істинному підприємництву. Необхідна також система законів, які б не тільки визначали правила «гри» на ринку, але й захищали б підприємництво і забезпечували б стабільне ринкове середовище.

Названі умови підприємницької діяльності передбачені Законом України «Про підприємництво». У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. В цьому ж Законі сформульовані такі принципи підприємництва:

– вільний вибір діяльності;

212

Глава 9. Підприємництво та його організаційно-правові форми

–залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

–самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

–вільне наймання працівників;

–залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

–вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення податків і платежів, установлених законодавством;

–самостійне здійснення підприємцем, як юридичною особою, зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким

підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Підприємницька діяльність — необмежене поле прикладання зусиль. Вона різноманітна, як різноманітні людські потреби. Але незалежно від виду і сфери підприємницька діяльність завжди здійснюється у певній організаційно-правовій формі — у формі підприємства чи фірми.

§ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ

ПІДПРИЄМНИЦТВА

Форми організації підприємницької діяльності різноманітні. Основними є такі: одноосібне володіння (приватне, сімейне), товариство (партнерство), корпорація (акціонерне товариство).

За одноосібного володіння все майно належить одній особі, яка самостійно управляє підприємством, отримує весь дохід і несе повну особисту відповідальність за всі зобов’язання, за підприємницький ризик. Це найбільш проста і досить поширена в країнах з ринковою економікою форма бізнесу. Так, із 20 млн діючих у США підприємств (без сільського господарства) близько 80% є одноосібними. Ця форма підприємництва особливо поширена у роздрібній торгівлі, консультативному бізнесі, громадському харчування і т.ін. Перевагами такої форми підприємництва є: простота організації,

213

Політична економія

повна самостійність, свобода і оперативність, висока зацікавленість, поєднана з такою ж відповідальністю за ефективність роботи, невеликі організаційні витрати, гнучкість режиму роботи тощо. Недоліками даної форми організації бізнесу є: обмежені можливості до збільшення капіталу і обсягу виробництва. Розширення виробництва здійснюється в основному за рахунок капіталізації прибутку. Оскільки власник підприємства несе повну відповідальність за його фінансовий стан, то у випадку фінансової скрути його майно згідно з рішенням суду може бути направлене на задоволення вимог кредиторів і погашення боргів. Він сам повинен володіти знаннями з різних сфер.

Другою організаційно-правовою формою підприємництва є партнерство або товариство. Воно є природним продовженням одноосібного володіння. Це така форма організації бізнесу, коли дві чи більше осіб ведуть справу як співвласники на підставі договору. Є два види партнерств: а) звичайне або генеральне; б) з обмеженою відповідальністю. Партнери об’єднують свої фінансові ресурси та вміння вести справу. Вони розподіляють ризик, прибуток і збиток на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Звичайне партнерство передбачає необмежену відповідальність кожного співвласника. Кожен учасник несе повну відповідальність за справи фірми як своїм внеском у загальний капітал, так і своїми особистими коштами. Товариство з обмеженою відповідальністю відрізняється від звичайного (повного) тим, що його члени несуть відповідальність за зобов’язаннями фірми лише своїм внеском у загальний капітал. Частка партнерств у ринковій економіці невелика, так само, як і їхня питома вага в грошовому обігу. Вони поширені в таких сферах економічної діяльності, як медицина, юриспруденція (адвокатська та нотаріальна діяльність), бухгалтерія. Це зумовлено економічними особливостями цієї форми підприємництва.

Переваги партнерства перед одноосібними володіннями виявляються в наступному:

по-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об’єднання капіталу кількох осіб. Банки активніше дають кредити таким фірмам;

по-друге, удосконалюється управління фірмою, оскільки з’являється можливість розподілу управлінських функцій, повно-

214

Глава 9. Підприємництво та його організаційно-правові форми

важень, спеціалізація його членів відповідно до кваліфікації та схильності, що сприяє кращому, більш раціональному і ефективному використанню ресурсів порівняно з одноосібними володіннями. Крім того, вони можуть найняти і професійних менеджерів;

по-третє, як і одноосібні володіння вони користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його особистий дохід.

Але партнерства не позбавлені недоліків (обмежень). Серед них можна відзначити такі:

по-перше, можуть виникати непорозуміння між партнерами, розбіжності їхніх інтересів, що ускладнює процес управління та прийняття виважених правильних рішень;

по-друге, хоча фінансові можливості партнерств і ширші, ніж в одноосібних, вони часто виявляються недостатніми для прибуткового функціонування;

по-третє, у партнерствах завжди присутній елемент непередбачуваності, пов’язаний не з господарською діяльністю, а з несподіваним виходом будь-якого учасника;

по-четверте, членам партнерства загрожує ще більша, ніж одноосібним володінням, відповідальність. Кожний партнер відповідає не тільки за свої невдалі рішення, але і за своїх партнерів. У разі банкрутства кожний з учасників може втратити більше, ніж вклав

усправу. Компаньйон, якому належить 1% власності фірми, відповідає так само, як і той, кому належить 99% (це, звичайно, не стосується партнерств з обмеженою відповідальністю).

Значні ускладнення виникають також під час реорганізації підприємства, переорієнтацією на інший вид діяльності.

Таким чином, партнерська форма організації підприємництва доцільна для тих підприємців, які прагнуть збільшити свої фінансові можливості та співпрацювати з компаньйонами.

Корпорація. Третьою організаційно-правовою формою підприємництва є корпорація. Акціонерні товариства є провідною формою організації сучасного підприємництва. Хоча їх кількість у країнах з ринковою економікою є невелика, але частка в створенні валового внутрішнього продукту найбільша. Так, у США частка корпорацій

уВВП становить 85% і приблизно 90% обсягу продажу товарів та послуг. Провідна роль акціонерних товариств у розвитку економіки країни визначається перевагами, які їм властиві порівняно з іншими

215

Політична економія

організаційно-правовими формами здійснення підприємницької діяльності. Ці переваги в наступному:

по-перше, акціонерні товариства — це найефективніша форма залучення грошового капіталу. Вона має три джерела фінансування: нерозподілений прибуток, кредити банків, продаж акцій та облігацій. Продаж цінних паперів дає можливість залучати заощадження численних домашніх господарств до ефективного економічного обороту. Якщо акціонерне товариство вирішило побудувати новий завод чи здійснити технічну реконструкцію старого, а власних коштів не вистачає, то воно може взяти кредит у банку або зібрати грошові кошти багатьох осіб, випустивши акції та облігації;

по-друге, мобілізація грошових коштів шляхом випуску акцій відкриває широкі можливості для акціонерного товариства. Це зумовлено тим, що: а) залучення грошових коштів шляхом випуску акцій не ставить перед акціонерним товариством проблеми їх повернення; б) куплені акції не дають права їх власнику не повернення внесеного паю; в) акціонерне товариство не зобов’язане викуповувати акції навіть тоді, коли воно спрацювало неефективно (збитково); г) дивіденд на продані акції не є гарантованим доходом на вкладені кошти;

по-третє, позитивним моментом акціонерного товариства є обмеження ризику інвестора величиною вкладу до Статутного капіталу: акціонери не ризикують своїм власним майном і грошовими коштами за зобов’язаннями товариства, тобто їх власне майно не ставиться під загрозу навіть у разі банкрутства. Людина може вкласти свої гроші в десяток акціонерних товариств і мало чим ризикує;

по-четверте, організаційна структура акціонерного товариства дає можливість розподілити функції управління між його органами, що означає зростання рівня професіоналізму в прийнятті рішень і дає додаткові вигоди акціонерному товариству. Вони можуть використовувати найновіші технології масового виробництва, що зменшує витрати на одиницю продукції. У корпорація розвивається спеціалізація і кооперація виробництва. В них удосконалюється менеджмент — наукові методи управління виробництвом та реалізацією продукції;

по-п’яте, акціонерне товариство — найстабільніша форма організації бізнесу. Акціонери можуть входити в акціонерне товариство та залишати його за власним бажанням. Акціонерне товариство, як

216

Глава 9. Підприємництво та його організаційно-правові форми

юридична особа, існує незалежно від своїх співвласників, які постійно змінюються. Це дає можливість перспективного планування, гарантує підтримку банків та держави;

по-шосте, акціонерне товариство вносить зміни в механізм реалізації відносин власності. Численні власники акції, залишаючись економічно відособленими власниками (в будь-який момент вони можуть продати свої акції і вийти з товариства), в той же час є носіями колективного економічного інтересу. Купуючи акції, кожний покупець стає співвласником підприємства , а його дивіденд виступає результатом спільних зусиль усіх акціонерів. Значить, акціонерна форма підприємництва виступає формою демократизації відносин власності, інструментом усунення суперечності між власниками і найманою робочою силою, бо останні також мають можливість стати власниками акцій, співвласниками акціонерного товариства і отримувати дохід не лише у формі заробітної плати, але й у формі девіденда.

Разом з тим акціонерним товариствам притаманні такі недоліки: а) засновники акціонерних товариств нерідко прагнуть перетворити частину власників акцій із співвласників підприємства у простих тримачів титулу власності. Дрібні акціонери усуваються від прийняття рішень щодо питань виробництва та розподілу результатів економічної діяльності. Їм залишається задовольнятися отриманням дивідендів, а єдиною сферою їх повноважень залишається продаж своїх або придбання акцій товариства; б) акціонерні товариства сплачують більші податки на одиницю прибутку порівняно з іншими організаційно-правовими формами бізнесу, бо оподатковується прибуток товариства і дивіденди акціонерів, тобто має місце подвійне оподаткування; в) розмежовуються функції власності і контролю. Співвласники, які мають незначну частку в активах товариства, не можуть брати повноцінної участі в управлінні. Функції управління зосереджуються у менеджерів. Відбувається суттєва еволюція повноважень органів акціонерного товариства і колективний механізм реалізації акціонерних прав. Зростає роль виконавчого органу, представленого групою крупних акціонерів на шкоду законодавчому органу — загальним зборам акціонерів. Відбувається пристосування органів управління акціонерного товариства до інтересів певної групи акціонерів. Інтереси менеджерів та інших акціонерів можуть не збігатися, наприклад, щодо виплати

217

Політична економія

дивідендів, напрямів розвитку товариства, використання нерозподіленого прибутку, розміру окладів посадових осіб та ін. Це призводить до внутрішніх конфліктів.

Таким чином, кожна з організаційно-правових форм підприємництва має свої переваги та недоліки, які визначають їх місце і роль у складній інтегрованій системі суспільного відтворення, яка представлена численними структурними елементами і виступає у вигляді тієї чи іншої комбінації підприємств чи фірм.

Підприємство є основною організаційно-правовою ланкою господарської діяльності. Виробництво продукції, надання послуг передбачає з’єднання економічних факторів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та підприємницьких здібностей. Це з’єднання відбувається на підприємстві. Підприємство виступає особливим інститутом, в якому завдяки відповідній організаційноправовій формі взаємодіють підприємці, менеджери, робітники і здійснюється на постійній основі виробничий процес — процес перетворення економічних ресурсів у продукцію, а також її реалізація та надання різноманітних послуг.

Підприємство виступає основною, первинною ланкою економічної системи. Це зумовлене наступним:

–на підприємстві відбувається з’єднання факторів виробництва;

–воно вступає в економічні відносини з іншими підприємствами, державними установами та працівниками;

–тут формуються витрати і доходи, закладаються основи ефективності функціонування економіки країни в цілому;

–на підприємстві закладаються передумови добробуту народу, екологічної безпеки, місце та роль країни у світовому співтоваристві;

–на підприємстві переплітаються загальнодержавні, групові та особисті інтереси найманих працівників та власників.

Підприємство є первинною ланкою економічної системи. Воно є господарюючим суб’єктом, якому властиві економічна, технологічна, юридична відособленість, воно виступає відособленим товаровиробником.

Економічна відособленість проявляється: а) у майновій відособленості, тобто воно має власне майно його власників, яке може доповнюватися майном інших власників на основі оренди, кредиту; б) воно є носієм відповідного інтересу, що матеріалізується в доході,

218

Глава 9. Підприємництво та його організаційно-правові форми

який воно отримує внаслідок виробництва та реалізації потрібної споживачеві продукції чи послуги; в) має завершений відтворювальний цикл (мобілізує ресурси, перетворює їх у продукцію чи послуги, отримує від їх реалізації дохід, який знову використовує на придбання ресурсів і продовження процесу виробництва.

Технологічна і територіальна відособленість підприємства проявляється в тому, що кожне підприємство має різні фактори виробництва і по-різному комбінує їх. На різних підприємствах застосовуються різні технології виробництва, які забезпечують завершений технологічний цикл виробництва. Це означає, що його технічна, технологічна структура є такою, яка дає можливість виробляти саме цей, а не інший продукт. Швейна фабрика має такі засоби праці, предмети праці, працівників, технологію тощо, які роблять її відмінною від автомобільного заводу, а його від металургійного підприємства, вугільної шахти і т.д.

Юридична відособленість підприємства проявляється в наявності статуту, розрахункового рахунка у комерційному банку, має відповідну адресу, печатку, штемпель та інші юридичні атрибути, які вказують на майнову відповідальність у взаємовідносинах з іншими підприємствами, своїми працівниками та державними органами.

Підприємство як товаровиробник є учасником суспільного поділу праці і виступає як виробник, що спеціалізується на виготовленні певного товару чи послуги, конкурує з іншими, такими ж як воно підприємствами, посідає відповідне місце і відіграє відповідну роль у розвитку економічної системи як цілого, у формуванні і забезпеченні відповідного рівня добробуту народу.

Таким чином, підприємство — це самостійний господарюючий

статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання прибутку (доходу).

Діяльність кожного підприємства підпорядкована створенню максимуму товарів, послуг з найменшими витратами виробництва для задоволення різноманітних зростаючих потреб суспільства. Кожне підприємство виконує такі функції:

–виробничо-технологічні — створення необхідної продукції (послуг) на основі з’єднання робочої сили і засобів виробництва, впровадження новітніх технологій, раціоналізації виробничого процесу;

219