Глава 18 ЦИКЛІЧНИЙ ХАРАКТЕР СУСПІЛЬНОГО

ВІДТВОРЕННЯ

§ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЦИКЛ ТА ЙОГО ВИДИ

Кожна країна прагне економічного зростання, повної зайнятості, технічного і технологічного прогресу, збільшення виробничих потужностей, неухильного підвищення рівня життя народу. І це прагнення визначає загальну тенденцію економічного розвитку. В ідеалі цього можна досягти формуванням таких структурних співвідношень суспільного відтворення, які забезпечують економічну рівновагу і пропорційність суспільного виробництва.

Однак, як показує світовий досвід, об’єктивна необхідність в економічному зростанні і в економічній рівновазі не означає, що вона реалізується в реальному житті. Економічне зростання не є рівномірним, а рівновага переривається періодами нестабільності. Періоди швидкого зростання поступаються місцем періодам спадів, депресій чи періодам більш повільного економічного розвитку.

Закономірністю розвитку суспільного виробництва є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової, тобто економічна рівновага дискретна, а економічний розвиток є хвилеподібним або синусоїдним. Розвиток економіки — це безперервна зміна обсягів національного виробництва і зайнятості, завантаженості виробничих потужностей, рівня цін, відсотка, грошової маси, швидкості обертання грошей тощо.

Зміни цих показників відзначаються нестабільністю (різні темпи приросту) та різною векторною направленістю (збільшення або зменшення). Економічний розвиток характеризується послідовним чергуванням періодів піднесення і спаду ділової активності, тобто економічними коливаннями. Економічні коливання — це неста-

більність, різна направленість змін основних макроекономічних показників, які відображають стан економіки у певні періоди часу.

444

Глава 18. Циклічний характер суспільного відтворення

Для характеристики економічних коливань часто вживають поняття економічний або діловий цикл. Само слово цикл означає, що економічна система через певні проміжки часу повертається до одного і того ж стану. Тому говорять, що економічний цикл — це повторення

через відповідні проміжки часу стану економіки, яка характеризується одними і тими ж макроекономічними параметрами. Термін економічний цикл недостатньо точно виражає сутність характеру руху економіки в часі. Цикл вказує на те, що періоди піднесення і спаду ділової активності відбуваються регулярно через відповідні проміжки часу і їх можна прогнозувати. Насправді вони є нерегулярними і їх практично не можна передбачити з високим ступенем точності.

Порушення економічної рівноваги і досягнення нової може відбуватися еволюційно і революційно (стрибкоподібно). В першому випадку економіка країни не зазнає скільки-небудь помітного скорочення виробництва, в другому — падіння є суттєвим (навіть у деякі періоди великим) і менш або більш тривалим. Залежно від тривалості періоду скорочення обсягів національного виробництва розрізняють спад, кризу і депресію. Спад має місце тоді, коли обсяг національного виробництва триває до шести місяців; криза — до року, депресія — більше року.

Треба мати на увазі, що не всі коливання ділової активності носять характер економічного циклу. Економіка зазнає сезонних коливань ділової активності, коливань викликаних природними (посуха), політичними (війна) факторами. Вони не носять циклічного характеру. Вони були характерними для епохи домашинного виробництва. Епоха машинного виробництва відзначається переплетінням нециклічних і циклічних коливань. Останні при цьому мають визначальне значення. Циклічні коливання — це закономір-

ність економічного розвитку країн в епоху машинного виробництва. Основи циклічності коріняться саме в розвитку машинного виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм прогресу продуктивних сил, інша річ, що загальні основи циклічності регулюються конкретними історичними умовами.

Тому залежно від цих умов, циклічність економічного розвитку набуває різних форм і періодичності. Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю й інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками.

445

Політична економія

На різних етапах економічного розвитку суспільства, за різних конкретних умов відтворення цикли проявляються по-різному. Економічні цикли є різної тривалості. З урахуванням їх тривалості економічна наука розглядає трициклічну модель економічного розвитку. Вона включає в себе короткі (малі) цикли тривалістю 3–4 роки (цикли Д.Кітчіна) середні, які продовжуються 7–11 років (цикли К.Жюглара) і великі (довгі хвилі), які охоплюють період 40-60 років (довгі цикли М.Д.Кондратьєва). Різноманітні цикли накладаються один на одного, вони взаємодіють між собою. У зв’язку з цим їх функції переплітаються, а вичленення циклів ускладнюється.

В економічній науці розрізняють цикл і тренд. Цикл — це поступальний процес розвитку економіки, в ході якого вона послідовно проходить період спаду і зростання ділової активності. Тренд (тенденція) — це лінія, що має висхідний напрямок і відображає розвиток економіки у довготривалому періоді.

Як видно з мал., тренд являє собою пряму лінію, яка поступово піднімається вверх. Лінія тренду будується шляхом згладжування циклічних коливань обсягів виробництва ВВП на довготривалому відрізку часу. Екстраполюючи отриману лінію, можна зробити прогноз тренду потенційного ВВП на віддалену перспективу. Якщо брати відрізок часу в декілька десятиліть, то для будь-якої країни тренд реального ВВП буде являтиме собою лінію, яка віддаляється під певним кутом до осі абсцис.

Графічним зображенням динаміки фактичного ВВП без згладжування буде хвилеподібна лінія. Вона показує коливання ділової активності навколо лінії тренда. Це вказує на те, що необхідно розрізняти довготривалу динаміку розвитку національної економіки від короткострокових циклічних коливань ділової активності.

Кожний цикл у своєму розвитку проходить переломні точки «пік» і «дно», які вказують на перехід економіки від зростання до спаду або від спаду до піднесення. Відстань між двома сусідніми точками «піку» або «дна» визначає тривалість економічного циклу. Відстань від переломних точок по вертикалі до лінії тренда вимірює амплітуду циклічних коливань. У період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, зростання чи зниження рівня використання ресурсів, інтенсивність науковотехнічного прогресу, темпи збільшення обсягів національного виробництва, економічного потенціалу країни, добробуту її народу тощо.

446

Глава 18. Циклічний характер суспільного відтворення

§ 2. ДОВГІ ЕКОНОМІЧНІ ЦИКЛИ

Історія виявлення та аналізу довгих хвиль в економіці починається з середини ХІХ ст. У 1847 р. англійський вчений Х.Кларк висловив думку, що між двома світовими «економічними катастрофами», які мали місце у 1793 р. і 1847 р., минуло 54 роки, і що цей інтервал не є випадковим. На їх існування вказували У.С.Джевонс, М.І.Туган-Барановський, К. Каутський, В.Парето та ін. Проте створення теорії довгих економічних циклів справедливо пов’язується з іменем російського вченого М.Д.Кондратьєва. На основі аналізу динаміки товарних цін, процентної ставки, номінальної заробітної плати, обороту зовнішньої торгівлі, видобутку і споживання вугілля, виробництва чавуну і свинцю та інших показників в Англії, Франції і США М.Д.Кондратьєв виділив три великі цикли кон’юнктури. Кон’юнктура — це напрям і ступінь зміни показника

або сукупності показників, які характеризують стан економіки країни. Довгі економічні цикли складаються з двох хвиль: довгої хвилі зростання економічної активності і довгої хвилі спаду економічної активності. М.Д.Кондратьєв дослідив два з половиною довгих економічних цикли.

Перший цикл:	висхідна хвиля — (1787–1792) — (1810–1817);
	низхідна — (1810–1817) — 1844–1851).
Другий цикл:	висхідна хвиля — (1844–1851) — (1870–1875);
	низхідна хвиля — ( 1870–1875) — (1890–1896).
Третій цикл:	висхідна хвиля — (1890–1896) — 1914–1920).

Дослідження Й. Шумпетера, Г.Менша збагатили теорію довгих економічних циклів М.Д. Кондратьєва. Аналіз економічного розвитку країн у ХХ ст. С.М. Меншикова і Л.А.Клименко показує, що економіка розвинених країн пройшла ще такі довгі хвилі:1920-1938

рр.— довгу хвилю економічного спаду третього циклу; 1938-1952

рр.— післявоєнна відбудова економіки;

Четвертий цикл: висхідна хвиля — 1952–1974 рр.

	низхідна хвиля — 1974–1975 рр. — кінець ХХ ст.
П’ятий цикл:	висхідна хвиля — початок ХХI ст.

М.Д.Кондратьєв виявив, що висхідна хвиля великого економічного циклу пов’язана з оновленням і розширенням основних капітальних благ, з радикальною зміною і перегрупуванням основних

447

Політична економія

продуктивних сил суспільства. Її здійснення пов’язане з величезними затратами матеріальних, трудових ресурсів, грошових коштів. Їй передують значні технічні зрушення (відкриття), розвиток зовнішніх економічних зв’язків, суттєве збільшення видобутку золота. Довготривале економічне зростання можливе за таких передумов (правильностей): 1) нагромадження капіталу досягло значних розмірів, яке має натуральну і грошову форми; 2) процес нагромадження повинен продовжуватися таким темпом, який перевищував би темп поточного інвестування; 3) капітал повинен бути не розпиленим, а висококонцентрованим; 4) капітал має відзначатися відносно малим рівнем зв’язаності, тобто наявність великої маси вільного капіталу, що робить його дешевим. Якщо все це є в наявності, то настає такий момент, коли значне його інвестування у величезні будови стає досить рентабельним. Починається період грандіозного будівництва, в якому знаходять широке застосування накопичені технічні досягнення, створюються нові продуктивні сили і це позначається на всьому господарському укладі життя. Починається загальна підвищувальна хвиля.

Зростаюча хвиля піднесення і зростання продуктивних сил зумовлюють: загострення боротьби за нові ринки і, зокрема, за ринки сировини. Це веде до розширення орбіти світового ринку і залучення в оборот нових країн і регіонів, з одного боку, і загострення міжнародно-політичних відносин, збільшення приводів до воєнних зіткнень і зростання цих воєнних зіткнень, з другого.

В той же час бурне зростання нових продуктивних сил, підвищуючи активність заінтересованих в ньому груп населення, створює передумови загострення боротьби проти застарілих і гальмуючих розвиток економічних відносин, створюючи передумови для великих соціальних поворотів. Чи може цей процес зростання продовжуватися безкінечно довго? Ні.

Інвестиції капіталу у великі і дуже дорогі споруди підвищує попит на капітал. Цей попит по темпу і розмірах спочатку досягає його накопичення, а згодом перевищує його. Це породжує тенденцію до подорожчання капіталу, відсоткова ставка зростає. В подальшому ця тенденція посилюється внаслідок зовнішніх (передусім воєнних) і внутрішніх потрясінь. Їх поява породжує зростання непродуктивного (державного) споживання і зниження темпів нагромадження. Щоб його подолати і не допустити падіння темпів інвестування,

448

Глава 18. Циклічний характер суспільного відтворення

зростає попит на капітал (у колишньому СРСР зростала частка фонду нагромадження у складі національного доходу, що обмежувало споживання населення, породжувало все більші черги за все ширшим асортиментом життєво необхідних товарів). Зростання попиту на капітал веде до ще більшого його подорожчання. Все це створює передумови для загального перелому кривої від піднесення до пониження.

Звичайно цей перелом не настає моментально, бо надзвичайне напруження у нагромадженні капіталу по інерції продовжує хвилю піднесення, але все ж неминуче настає хвиля спаду. Падають темпи інвестування в капітальні будови, активність господарського життя понижується.

Депресивний стан економіки змушує шукати шляхи здешевлення виробництва. Протягом тривалої хвилі до пониження економічної активності припиняється зростання процентних ставок на капітал і створюються передумови для його зниження, бо зникають попередні причини більшого попиту на капітал порівняно з його пропозицією. Протягом понижувальної хвилі здійснюються нові науково-технічні відкриття, які чекають свого часу для впровадження і продуктивного застосування. Іншими словами, в понижувальний період створюються передумови для переходу до наступної довгої хвилі економічного піднесення Вихід із хвилі зниження можливий лише на ґрунті нових науково-технічних досягнень та наступних інновацій.

Німецький дослідник Г Менш вивчив зв’язок 112 великих технічних нововведень ХІХ–ХХ ст. з довгими хвилями і визначив середню тривалість великого циклу у 55 років.

Таким чином, змістом довгих економічних циклів є зміна базових технологій і поколінь машин (стрибок в лінії технічного прогресу). Перехід від одного до іншого довгого економічного циклу знаменує собою перехід до нового технологічного способу виробництва.

Матеріальною основою великих циклів вважають п’ять технологічних способів виробництва:

Рання механізація 1770–1840 рр. Ключові індикатори — бавовна, чавун, текстильне машинобудування. Лідерами були Великобританія, Франція, Бельгія.

Парова енергія і залізниці 1840–1890 рр. Ключові індикатори — будівництво портів, залізниць, пароплавів, виробництво паровозів,

449

Політична економія

залізничного устаткування, верстатобудування. Лідери — Великобританія, Франція, Бельгія, Німеччина, США;

Електроенергія і важке машинобудування 1890–1940 рр. Ключові індикатори — сталь, автомобілі, танки, літаки, радіо, алюміній, нафта, товари довгострокового користування. Лідери — Німеччина, США, Великобританія, Франція, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди;

Фордистське масове виробництво 1940–1990 рр. Ключові індикатори — атомна енергетика, ракетно-ядерна зброя, комп’ютери, радари, мікроелектронне програмне забезпечення, верстати, хімічна промисловість. Лідери — США, Німеччина, Японія, Швеція, Швейцарія, СРСР;

Інформація і комунікація з 1990 р. Ключові індикатори — мікроелектроніка, біотехнологічне виробництво, космічна діяльність, тонка хімія, Лідери — Японія, США, Німеччина, Швеція, Росія, Китай, Індія.

Виділення п’ятого технологічного способу виробництва вказує на завершення четвертого довгого економічного циклу і здійснення переходу до наступної висхідної довгої хвилі п’ятого довгого економічного циклу.

Треба мати на увазі, що особливістю довгої хвилі спаду порівняно з довгою хвилею піднесення є те, що в цей період не відбувається абсолютного скорочення обсягів національного виробництва, зростання рівня безробіття, зниження рівня життя населення і т.ін., а тільки зниження ділової активності, що проявляється у сповільненні середньорічних темпів збільшення основного капіталу, ВВП, національного доходу, продукції промисловості, доходів населення тощо. Про це свідчать дані таблиці 18.1.

З таблиці видно, що довга хвиля економічного піднесення (1950–1973 рр.) відзначається значно вищими темпами економічного зростання ніж попередня (1913–1950 рр.) і наступна (1973– 1975 рр. до кінця ХХ ст.) довгих хвиль економічного спаду.

Довгі хвилі економічного піднесення і довгі хвилі економічного спаду не є періодами безперервного економічного зростання чи, відповідно, спаду, вони перериваються середніми економічними циклами.

450