Політична економія
–конкретно-економічні відносини — це господарський механізм окремих галузей/промисловості, будівництва, сільського господарства тощо. У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками;
–загальні організаційно-економічні відносини — сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям господарства, а також економіці в цілому. Це, наприклад, ринкова система організації виробництва, теоретичні моделі поведінки фірм і споживачів у ринковому середовищі, типи і форми конкуренції, кредитно-фінансовий механізм та ін. Загальногосподарські відносини не можуть бути охоплені окремими
конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається економічною теорією.
Таким чином, економічна теорія вивчає соціально-економічні відносини та загальні організаційно-економічні відносини.
§ 2. ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК
Політична економія
Економічні відносини різноаспектні. Окремі їх сторони вивчаються системою економічних наук, а саме:
–політичною економією;
–мікроекономікою;
–макроекономікою;
–історією економічних вчень.
Політична економія акцентує увагу на вивченні соціальноекономічних відносин. Це суспільна наука про закони виробни-
цтва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ на різних етапах розвитку людського суспільства.
Ще класики буржуазної політичної економії вважали, що економічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання послуг, причому з точки зору не лише майнових зв’язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений суто науковий підхід дав змогу А.Сміту і Д.Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістичному
14
Глава 1. Політична економія в системі економічних наук
суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів втілює неоплачену працю найманих робітників. Д.Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між; оплаченою працею (заробітною платою) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно з цим законом прибуток «буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата».
Про необхідність соціально-економічної спрямованості політекономічних досліджень, поряд з класиками, зазначали й інші економісти. Так, відомий російський вчений В.Мілютін стверджував, що предметом політичної економії є не вивчення багатства взагалі, а матеріальний добробут людини. А так як, на його думку, наука має служити народу, то, розглядаючи матеріальний добробут людини, можна визначити правильний напрям економічних досліджень, а саме: винайти засоби для полегшення страждань народу.
Особливо слід виділити марксистський напрям у політичній економії. Марксистське вчення в економічній науці виходить з того, що в реальному житті не існує виробництва взагалі, що в кожну історичну епоху розвиваються певні способи виробництва, характерні особливості яких визначаються специфічними соціальноекономічними відносинами. Отже, щоб з’ясувати суть та природу того чи іншого способу виробництва, необхідно розкрити властиву саме йому специфічну систему соціально-економічних відносин.
Така система досліджень, безумовно, мала певні позитивні результати. Саме К.Маркс дав геніальну характеристику капіталізму вільної конкуренції і розробив важливі методологічні принципи аналізу соціально-економічної системи. Не виникає сумніву у тому, наприклад, що для виявлення в суспільстві експлуатації і визначення її ступеня, необхідно використати марксистську методологію аналізу.
Водночас марксистська політична економія має істотні недоліки. Причому їх не слід приписувати самому К.Марксу. Вони стосуються догматичних трактувань марксистського вчення його послідовниками, зокрема в колишніх постсоціалістичних кранах. Ці
недоліки марксистської політекономії можна узагальнити таким чином:
–ігнорування конкретної господарської практики, що привело науку до надто затеоретизованого стану. Наука, яка намагається сформулювати якісь теоретичні положення, що
15
Політична економія
не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна;
–фактичне уникнення аналізу тих форм і методів господарювання, без яких не може розвиватися суспільство цивілізаційним шляхом. Зокрема, такі прогресивні сучасні форми організації економіки, як підприємництво, маркетинг, менеджмент не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що у сфері організації економіки ми дуже відстаємо від західних країн;
–предмет марксистської політекономії був занадто заідеологізований. Політекономи, як і інші суспільствознавці, нерідко займалися обґрунтуванням і коментарем партійних рішень замість того, щоб проводити об’єктивні наукові дослідження. Акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загальноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксистська політекономія протиставляла себе світовій економічній думці, що завдавало їй величезної шкоди. В умовах командноадміністративної системи марксистська політична економія стала догматичною і апологетичною.
Мікро- і макроекономіка
Крім політичної економії, економічну теорію вивчають у курсах мікроекономіки і макроекономіки. Нерідко їх об’єднують в один курс «Економікс». Останній являє собою теорію ринкової економіки, тому не випадково, що сам процес становлення ринкових відносин в Україні обумовив необхідність ґрунтовного опанування цією наукою як студентами вищих навчальних закладів, так і всіма спеціалістами, які визначають економічну стратегію не лише окремих фірм, а й економічну політику держави в цілому.
В «Економіксі» під час визначення предмета економічної теорії акцентується увага на організаційно-економічних відносинах. І це не випадково. Свого часу буржуазна економічна наука, головним чином, ухилялася від аналізу соціально-економічних відносин, тому що це не відповідало інтересам пануючого класу, а саме: буржуазія не була зацікавлена у розкритті глибинних основ капіталістичної експлуатації. З 40-х років XIX ст., коли робітники повели рішучу боротьбу за свої соціальні права, буржуазні економісти перестали
16
Глава 1. Політична економія в системі економічних наук
вивчати властиві капіталістичному способу виробництва суспільні відносини й зосередили увагу на дослідженні організаційногосподарських зв’язків. Тут вони досягли значних успіхів, широко використовуючи математику й статистику для з’ясування складних господарських процесів. Багатьом західним економістам (особливо спеціалістам з економіко-математичних методів аналізу) були присуджені Нобелівські премії з економічних наук. Серед них, зокрема, американські вчені Пол Самуельсон, Василь Леонтьєв, Мілтон Фрідмен, англійський дослідник Фрідріх фон Хайєк, французький Моріс Алле та ін.
Сучасна розвинута капіталістична економіка соціально орієнтована. Вирішення соціальних проблем визначається ефективністю розвитку економіки. Тому, природно, за цих умов на перший план висуваються питання ефективності виробництва. Завдання економічної науки якраз і полягає в тому, щоб розробити такий господарський механізм, який дозволяв би найбільш доцільно, з найменшими витратами вирішувати господарські завдання і досягати поставлених цілей.
Економікс — це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання обмежених ресурсів, щоб виробити різноманітні товари і розподілити їх сьогодні або в майбутньому для споживання різних індивідів і груп суспільства.
Під час визначення предмета «Економікс» у західній економічній літературі акцентується увага на тому, що кожне суспільство завжди має вирішувати три фундаментальні проблеми для щоденного забезпечення своїх необхідних життєвих умов.
1.Що повинно вироблятися, тобто які з товарів і послуг, що взаємовиключають один одного, мають бути вироблені та у якій кількості?
2.Як будуть вироблятися товари, тобто за допомогою яких ресурсів і технологій вони повинні бути вироблені?
3.Для кого призначені вироблені блага, тобто хто повинен мати
усвоєму користуванні ці товари і послуги і отримувати з них користь? Або інакше, як має розподілятися валовий національний продукт між різними індивідуумами, домашніми господарствами і фірмами?
Поставимопитання:чому,напершийпогляд,простепитання,«що робити?», є центральною проблемою всіх соціально-економічних
17
Політична економія
систем? Глобалізація світогосподарських зв’язків, відкритість економік і ринків призвели до того, що товари і послуги першої необхідності існують і виробляються у всіх країнах; наукоємні товари і послуги для задоволення потреб більш високого порядку можуть імпортуватися. Оскільки створення товару або послуги, що не має аналога, тобто товару — справжньої новинки, є достатньо рідкісним явищем, оскільки ринок пропонує розмаїття товарів, їх аналогів або замінників, остільки завдання «що робити?» означає питання: що ми могли б виробляти із конкурентоспроможних товарів? Таким чином, у ситуації, що склалася, виробник вирішує завдання: що він зміг би виробляти, витрачаючи меншу кількість ресурсів порівняно з конкурентом, за умови забезпечення таких самих або вищих якісних характеристик товару. Конкурентоспроможні параметри товару дозволяють реалізувати його на ринку. Оскільки виробляти те, що буде продано на ринку, початкова частина першої проблеми має бути сформульована таким чином: яке економічне благо необхідне ринку, і чи можемо ми зробити його з кращими економічними, технічними і нормативними параметрами, ніж це роблять наші конкуренти?
Логічно другою частиною першої проблеми поставити питання — «скільки виробляти?». Звичайно, стільки, скільки може бути продано. Це та кількість, яка відповідає потребам споживачів. А от споживачів слід визначити. Таким чином, перед тим як вирішувати, «скільки виробляти?», необхідно визначити, «для кого виробляти?», тобто хто повинен мати у своєму розпорядженні ці товари і отримувати з них користь. Тільки після проведення маркетингових досліджень ринку, які містять аналіз товару, сукупного попитупропозиції, конкуренції, сегментації споживачів, визначення повної ємності ринку та обсягу власної ринкової ніші, виробник може одержати відповідь на другу частину першої проблеми: «скільки виробляти?».
Отже, коректніше сформулювати першу проблему можна таким чином: що, для кого і скільки виробляти? Подібна постановка питання дозволяє врахувати один із головних чинників — обсяги ринку і тенденції його розвитку, виходячи із аналізу існуючої і прогнозованої економічної ситуації.
Друга проблема вирішує, за допомогою яких ресурсів та їх комбінацій, за допомогою яких технологій будуть вироблені економічні
18
Глава 1. Політична економія в системі економічних наук
блага. Після отримання відповіді на запитання «скільки виробляти?» рішення про технологію виробництва може бути прийняте на основі аналізу кількісних економічних показників, що супроводжують ті або інші технології. Вибираючи засоби виробництва, необхідно враховувати тривалість життєвого циклу технології і товару, тенденції і прогнози обсягу продажу, можливості «завоювання» або організації ринків збуту, зниження витрат виробництва, еластичність попиту тощо. У поняття «технологія» у даному випадку включають не тільки технологічний процес основного виробництва, але й планування, організацію, мотивацію, контроль, тобто весь спектр виробництва від етапів розробки до виготовлення, експлуатації і утилізації товару. До технологій у рамках другої проблеми слід віднести засоби дослідження потреб, створення товару — від ідеї до практичної реалізації (відповідно до запитів), просування товару від виробника до споживача, уміння розроблення і проведення маркетингових заходів.
Таким чином, запитання «як виробляти?» торкається всіх аспектів стану продуктивних сил і розвитку виробничих відносин. З огляду на те, що метою фірми у довгостроковому плані є отримання прибутку, і резюмуючи викладене, другу проблему доцільно розглядати у всіх аспектах технології маркетингового підходу на базі економічного аналізу мікросистеми (фірми).
Третя проблема у проведеному аналізі стала частиною першої, тому що питання, «для кого виробляти?», повинно передувати питанню, «скільки виробляти?». Тому в такому трактуванні третя проблема вирішується раніше. Але розглянемо сутність складників першої і другої проблем. Перша, вирішуючи завдання «що виробляти?», визначає предмет праці. Друга проблема визначає, за допомогою яких ресурсів — праця, земля, капітал, підприємництво — буде вироблено товар. Таким чином, перша і друга проблеми визначають продуктивні сили, необхідні для виробництва товару. Проте суспільне виробництво існує як сукупність продуктивних сил і відповідних їм виробничих відносин — основних чинників розвитку економічної системи.
Отже, як третю проблему будь-якої суспільно-економічної системи, пропонується розглянути наступну — як розподіляти отриманий від реалізації прибуток поміж власниками ресурсів? Останній висновок потребує деяких пояснень. У процесі виробництва взаємодіють
19
Політична економія
власники ресурсів (праця, земля, капітал, підприємництво): людина (робітник),держава, власник капіталу, постачальники, посередники тощо. Кожний із них, включаючи у виробництво товару свою власність, має право на одержання певного прибутку. Оптимізація розподілу у більшості випадків суб’єктивна, що й приносить у виробничі відносини суперечності. Це є третьою проблемою економічної організації суспільства.
В мікро- і макроекономічних аспектах ці проблеми досліджуються на різних рівнях. Макроекономічні дослідження відносяться або до економіки в цілому, або до таких складників її основних підрозділів (агрегатів), як державний сектор, домогосподарство і приватний сектор.
Агрегат — це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються так, якби вони становили одну одиницю. Так, ми можемо вважати для себе зручним звести докупи майже 2 тис. фермерських господарств України і розглядати їх як одну господарську одиницю. Ми можемо на макрорівні розглядати також великі народногосподарські утворення, такі як інвестиційний комплекс, паливно-енергетичний комплекс, фінансово-кредитна система, гроші і т.п.
Макроекономіка намагається намалювати загальну картину, або накреслити загальну схему структури економіки і зв’язків між великими агрегатами, що складають економіку в цілому. Тому не дивно, що макроекономічні дослідження економічних проблем охоплюють аналіз таких величин, як:
–загальний обсяг продукції;
–загальний рівень зайнятості;
–загальний обсяг доходу;
–загальний обсяг витрат;
–загальний рівень цін і т.п.
Образно кажучи, макроекономіка вивчає не дерева, а ліс. Вона дає нам дослідження економіки з висоти пташиного польоту.
Макроекономісти не цікавляться взагалі поділом предметів споживання на автомобілі, велосипеди, телевізори, комп’ютери. Вони віддають перевагу вивченню усього цього як єдиного цілого під назвою «предмети споживання», тому що вони цікавляться переважно взаємодіями між купівлею домогосподарствами предметів споживання і рішенням фірм про купівлю обладнання і будівель.
20
Глава 1. Політична економія в системі економічних наук
На відміну від цього мікроекономіка має справу з конкретними економічними одиницями, з детальним вивченням поведінки цих індивідуальних одиниць. Коли економіст звертається до мікроекономічного аналізу, то він, фігурально виражаючись, ставить економічну одиницю або дуже маленьку частину економіки під мікроскоп і детально вивчає аспекти її функціонування. Тут ми оперуємо термінами: окрема галузь, фірма або домогосподарство — і зосереджуємо увагу на таких величинах, як:
–виробництво або ціна конкретного продукту;
–чисельність робітників, зайнятих у одній фірмі;
–виторг або дохід окремої фірми або окремого домогосподарства;
–витрати даної фірми або сім’ї і т.д.
Умікроекономіці ми вивчаємо уже не ліс, а дерева. Отже, мікро-
економіка — це наука, що детально вивчає рішення, які приймаються індивідуумами щодо окремо взятих благ.
На мікрорівні будь-яка економічна ситуація розглядається як результат поведінки окремих господарських одиниць. В основі їх поведінки лежить прагнення прийняти найбільш раціональні рішення, тобто вибору таких варіантів, які ведуть до максимуму результату при мінімальних витратах.
Зрозуміло, що поведінка реальних учасників економічних процесів далеко не завжди відзначається раціональністю: вони можуть поступати зовсім нелогічно і навіть безглуздо. Але у мікроекономічному аналізі розглядаються не окремі дії, а теоретична модель, яка дозволяє зрозуміти логічні принципи господарської поведінки людини. Ця теоретична модель розробляється на основі аналізу величезного фактичного матеріалу, узагальнення якого дозволяє сформулювати теоретичні висновки, які характерні для певного процесу і визначають логіку поведінки фірми в даній господарській ситуації.
Під час вивчення теоретичної моделі на мікрорівні застосовують поняття «економічної особи»: суб’єкта, який здійснює раціональний вибір, тобто вишукує найкращі способи, що ведуть його в даних умовах до досягнення мети. Отже, теоретичні моделі відображають не лише логіку поведінки окремих господарюючих суб’єктів, а й визначають принципи найбільш доцільного вирішення економічних завдань. Якщо знати ці принципи, то можна істотно підвищити шанси на успіх у галузі практичної діяльності.
21
Політична економія
Система економічних відносин
Соціально-економічні |
Предмет |
відносини |
політичної |
Організаційно- |
економії |
|
|
економічні відносини |
|
Економічні відносини |
Предмет |
на рівні національного |
макроекономіки |
господарства |
|
Економічні |
Предмет |
відносини між |
мікроекономіки |
окремими |
|
Конкретно-економічні відносини Предмет
конкретноекономічних наук
Предмет економічної теорії
Рис. 1.1. Економічні відносини як цілісна економічна система
Таким чином, політична економія, мікроекономіка і макроекономіка мають свої окремі аспекти дослідження, і лише в цілому вони дають уявлення про суть економічних відносин як цілісної економічної системи. Це можна зобразити схемою, зображеною на рис. 1.1.
Взаємозв’язок економічних наук
Показані на схемі групи економічних відносин фактично являють собою логіку економічного аналізу і взаємозв’язок між різними науками, що вивчають економіку. Так, конкретно-економічні дослідження, дані конкретних наук, що вивчають функціонування спеціалізованих галузей і фірм, являють собою той фактичний матеріал, який необхідний для теоретичних узагальнень. На мікро- і
22
Глава 1. Політична економія в системі економічних наук
макрорівнях ці узагальнення здійснюються різними шляхами. Мікро- економісти мають тенденцію детально вивчати один аспект економічної поведінки без зв’язку з іншою частиною економіки. Це робиться з тією метою, щоб зберегти простоту аналізу.
Мікроекономічний аналіз зарплати шахтарів зробив би наголос на характеристиці останньої і на фінансових можливостях власників шахт. Він нехтував би цілим ланцюгом побічних ефектів, які були б викликані підвищенням зарплати шахтарів. Наприклад, працівники автомобільного сектора могли б використати прецедент з підвищенням зарплати шахтарів, щоб собі також забезпечити більш високу зарплату і, таким чином, придбати більші будинки, де б система опалення спалювала б більше вугілля. Коли мікроекономічний аналіз ігнорує ці побічні наслідки, його кваліфікують як частковий аналіз.
У деяких випадках побічні ефекти можуть бути дуже незначними, і економісти розсудливо можуть тоді концентрувати свої зусилля на детальному аналізі певного виду діяльності або окремо взятого сектора. В інших випадках непрямі ефекти можуть бути надто значними. Щоб не залишити їх обабіч, треба шукати інші принципи теоретичних узагальнень. Саме макроекономічний аналіз зосереджує основну увагу на виявленні взаємозв’язків між різними економічними явищами і розкриває загальні тенденції економічного розвитку. Таким чином, макроекономіка — це логічно обумовлений, наступний після мікроекономіки, етап наукового дослідження.
Функціонування будь-якої системи економічних відносин має певні соціально-економічні наслідки. Тому завершення наукових досліджень має передбачати теоретичне обґрунтування висновків соціально-економічного характеру, тобто макро- і мікроекономічний аналіз повинен виходити на рівень політекономічних узагальнень, зокрема давати наукове обґрунтування: як ті чи інші перетворення у господарстві позначаються на відносинах власності, відносинах розподілу, економічному становищі окремих груп суб’єктів підприємницької діяльності, як це відбивається на трудових відносинах, заробітній платі, соціальному захисту населення Отже, кожний економіст і господарський практик за своєю суттю мають бути політекономами, для того щоб уміти дати належну наукову оцінку соціально-економічній природі тих господарських рішень, які приймаються як на мікро-, так і на макроекономічному рівнях.
23